Ділянка хори у балці Бермана — заповідна територія в межах об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора», частина хори Херсонеса із залишками клерів, межових огорож, доріг і садиб. Площа ділянки близько 20 га, розташована в південній частині Гераклейського півострова, охоплює частину русла балки Бермана поблизу її устя, а також прилеглі до неї ділянки схилів.
На території цієї ділянки відомі залишки поселень епохи неоліту та бронзової доби. Ці пам’ятки передували розмежуванню території херсонеситами в другій половині ІV ст. до н.е. на земельні ділянки розміром 26,4 га. Кожна з них складалася відповідно з 4 менших ділянок пл. 4,4 га, які й становили наділи окремих громадян. До заповідної території хори в балці Бермана фрагментарно потрапляють дві таких ділянки (за наявною нумерацією — № 346 і № 347). Крім вказаних поселень і античних земельних ділянок, на даній території розвідано й розкопано залишки декількох античних садиб, укріплення з вежами римського і середньовічного часу, залишки водопроводу римського часу і середньовічних печерних споруд (можливо, ранньохристиянських склепів). У руслі балки збереглися залишки межових і плантажних стін, що збереглися на висоту більш 0,5 м.
На території земельної ділянки № 346 розташовані залишки декількох кам’яних курганів, один з яких був розкопаний. Він виявився кенотафом кеми-обинської культури ІІІ тис. до н.е. Також на території цієї ділянки, поблизу джерела на східному схилі балки відомі залишки античної садиби, збудованої з великих кам’яних блоків.
Одна з античних садиб земельної ділянки № 347 відома в її північно-західній частині на західному схилі балки. До її складу входила оборонна вежа з прилеглими до неї господарськими будівлями елліністичного часу. В підвальному приміщенні вежі досліджено сховище зі встановленими піфосами для зберігання вина. З південного сходу до садиби примикали приміщення, що належать до середньовічного періоду; це свідчить про її функціонування протягом багатьох століть.
У південній частині заповідної території (і ділянки № 347), на західному схилі балки розташована так звана «садиба Гриневича», що являє собою величезний комплекс житлових, господарських і оборонних споруд площею не менш ніж 6000 кв. м. До складу цього комплексу входила оборонна вежа ІV ст. до н.е. з масивним протитаранним поясом і прилеглими будівлями античного та середньовічного часів, зведеними на місці поселення кизил-кобинської археологічної культури. Південна частина комплексу площею 3500 м² була обгороджена потужною оборонною стіною зі збереженими бійницями. В межах цієї території також розташовано кілька господарських приміщень і дворів з колодязями і цистернами для зберігання води, а також лінія водопроводу, зробленого з кам’яних плит. В одному з приміщень збереглися сліди виноробні та комори з піфосами для зберігання вина.
Зі сходу до них примикає група приміщень, сконцентрована навколо ще однієї античної оборонної вежі з протитаранним поясом і підвальним приміщенням із цистерною для зберігання води і заглибинами в підлозі для піфосів. У схилі балки під цими спорудами вирубано в скелі два середньовічних печерних приміщення, з’єднані між собою проходом. Археологічні матеріали, знайдені при розкопках цього укріпленого комплексу, належать до ІV ст. до н.е. — XІV ст. н.е.
У 100 м на північний захід від будівель комплексу розташовані залишки елліністичної оборонної вежі з протитаранним поясом, вимощеним плитами двором, прибудованими сходами, цистерною для зберігання води і прилеглими ззовні приміщеннями. Встановлено, що простір між вежами, зафіксованими вздовж західного схилу балки, було забудовано приміщеннями, які функціонували між ІV-ІІІ ст. до н.е. і XІ ст. н.е.
В елліністичний час вздовж західного схилу балки Бермана існував укріплений військово-господарський комплекс, що складався з декількох оборонних веж, зведених на рівній відстані одна від одної (близько 105 м), між якими розташовувалися житлові та господарські будівлі. В римський і середньовічний часи цей комплекс скоротився в розмірах і був сконцентрований на площі близько 1 га, обмеженій на південному сході комплексами Південної і Східної груп будівель, на північному заході — найближчою до них оборонною вежею. Не виключено, що після запустіння житлових і господарських будівель комплексу на його місці в XIII-XIV ст. існував християнський монастир з печерними спорудами.
На початку березня 2014 року було частково законсервовано лише південну частину оборонного комплексу, інші споруди потребують додаткових досліджень і музеєфікації.
Ділянка хори на Виноградному мисі – територія заповідної ділянки площею понад 8 га розташована в південно-західній частині Гераклейського півострова, безпосередньо примикає до морського узбережжя. До меж ділянки входить скельна берегова круча з широкою терасою і виступом мису, з якого відкриваються мальовничі краєвиди.
На пасмі скелі оголюються кам’яні конструкції та культурні нашарування двох античних земельних ділянок № 312 і № 313, частково зруйнованих береговою ерозією.
Нижче в скелі фіксується два-три яруси печерних споруд середньовічного печерного монастиря. Протягом археологічних досліджень тут було розчищено залишки печерної церкви, житлових і господарських приміщень, агіасми, а також поховальна крипта з гробницями. Археологічні знахідки з поховань дозволяють стверджувати, що монастир існував (з перервами) протягом тривалого періоду – від VІ-VІІ до XІV-XV ст. н.е.
Крім печерних споруд, до складу монастирського комплексу входила наземна церква XІІ-XІІІ ст., руїни якої були розкопані на вершині мису (що раніше мав назву Церковний). До церкви примикав комплекс житлових і господарських приміщень з внутрішнім критим двором. Перспективною для подальших розкопок є територія тераси зі слідами стародавніх виноградників і виходами джерел прісної води. Ймовірно, тут слід очікувати знахідок, пов’язаних з виноробством античного та середньовічного періодів.
На початок весни 2014 року залишки наземної церкви законсервовано, розкопані протягом 2012-2014 років печерні споруди вимагали термінової музеєфікації. Ділянка є одним із наймальовничіших місць на Гераклейському півострові.
Евеліна Кравченко