Городище Херсонеса Таврійського
Брукування римського часу головної вулиці Херсонеса, 2006 р. Фото Е.Кравченко.
/

Американська сторінка історії Херсонесу

Почати
  • This page available also in
  • English

Процес колонізації грецькими поселенцями Кримського півострову розпочався ще у п’ятому столітті до нашої ери. Першими ж поселенцями Херсонесу стали вихідці з Гераклеї Понтійської. Активне життя на території міста тривало аж до початку XV століття, падіння якого пов’язане не стільки з військовими і цивілізаційними викликами (які теж мали місце), скільки конкуренцією з венеціанськими та генуезькими торговцями. З XV століття останні поселенці полишають місто і відтоді Херсонес стає містом – привидом.

Будучи розташованим на південному заході Кримського півострова Херсонес розвивався протягом двох тисяч років і вже в перші роки свого існування зіткнувся з місцевим етносом, якими на той час були таври та скіфи. Свого роду це унікальне місце – так як є чи не єдиним містом, що зберігало тяглість свого існування більш ніж тисячу років і має такий високий рівень історичного збереження. Грецькі міста – поселення, Боспорське царство, Понтійське царство, римська держава, Східна Римська імперія або Візантійська імперія, Трапезундська імперія – місто Херсонес пережило всі ці держави. Різні держави, народи, торговельні шляхи та вірування від сусідів скіфів до Литовської держави – не могли не залишити по собі унікальний історичний спадок, кожен з яких ми можемо сьогодні знайти в Херсонесі Таврійському.

З моментом відходу Херсонесу в історію пов’язаний і розвиток теперішнього міста, яке розвивалося, еволюціонувало та занепадало під впливом історії від Ак’яру до Ахтіару та Севастополя. Історією було визначено, що на момент розпаду Радянського Союзу Кримський півострів належав Україні в рамках соціалістичної держави, відповідно на момент проголошення незалежності став невід’ємною складовою частиною держави Україна.

Вивчення історичної спадщини Херсонесу вперше розпочалось за часів імперської окупації Криму Катериною II внаслідок закінчення чергової російсько-турецької війни та підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору в кінці XVIII століття.

Експедиції відбувались неодноразово і пізніше як за часів імперської, так і радянської влади. Але найбільшої історичної своєї слави Херсонес набув за часів незалежності України.

Історія Херсонесу в українській історіографії розпочалась на початку 90-х з участі професора, директора Інституту античної археології Техаського університету  Джозефа Картера в науковій конференції країн Чорноморського регіону, де він мав нагоду познайомитись з українськими вченими, які на той час працювали у Херсонесі. З цього моменту українські історики-археологи розпочинають своє знайомство з міжнародним історичним та археологічним співтовариством, в цьому ж році науковець[1] прибуває до України з метою повноцінного вивчення Херсонесу Таврійського.

В одному зі своїх інтерв’ю професор Картер зазначив: «Херсонесом я зацікавився 14 (інтерв’ю 2000 року – авт.) років тому. Основне питання, що привертало мою увагу як вченого, було і залишається, як і раніше, одне: як жили люди в давні часи, і не в містах, а в сільській місцевості. Це стосується способу життя людей того часу, їхніх традицій, побуту, психології. Підштовхнули мене до цього праці великого румунського вченого Діну Аденастіану, який дійшов висновку, що велика частина населення стародавнього світу проживала за стінами городищ, тобто в сільській місцевості, і, природно, займалася сільським господарством. У світі є два місця, де можна займатися вивченням цього питання: в Італії (район Метапонто) і в Херсонесі»[2]. Пізніше, у своєму річному звіті за 1999 рік професор зазначить «скільки сотень ферм та могильників на території Метапонто було знищено в 1970-х…».[3] Таким чином на сьогодні український Херсонес Таврійський – це єдине місце на землі, де можна в повній мірі дослідити питання життя не лише самого міста, але також і його околиць, які існували навколо міського античного поселення.

Перед початком робіт команда американських археологів мала певні побоювання щодо можливості їх знаходження на території міста, оскільки в період Холодної війни за часів радянської влади Севастополь був одним з найзакритіших місць світу, де базувався Чорноморський флот Радянського Союзу. «Фактично це було закрите місто до 1996 року, тому потрібна була спеціальна віза та дозвіл працювати там», – писав професор Картер у звіті за 1998 рік директору університету[4].

По прибуттю, зробивши попередню історичну оцінку місця без проведення археологічних розкопок, команді Картера стає одразу зрозуміло, що вони не помилялись у своїх попередніх міркуваннях. Вже за два роки в 1994 році команда американських вчених за участі іноземних колег, археологів та спеціалістів з усього світу – США, Великої Британії, Італії та Російської Федерації – у співпраці з українськими колегами розпочинають свою першу експедицію у вивченні і дослідженні Херсонесу Таврійського та його хори. В історії української археологічної науки така подія трапилась вперше – вперше вивченню об’єкту античності було приділено такої високої уваги на міжнародному рівні. В цьому ж році під егідою Кримської філії Інституту археології НАН України було створено спільний українсько-американський Причорноморський археологічний проект: Національний заповідник «Херсонес Таврійський» (Україна), Макалестерський коледж та університет П’юджет Саунд (США) зосередили свою увагу на археологічному вивченні Херсонесу Таврійського римської доби.[5]
Перші повноцінні розкопки були проведені на ділянці хори на Безіменній висоті. Робота зосереджувалась на ранньовізантійських укріпленнях (історичні шари грецького та римського періодів знаходились значно глибше) — періоді пізнішому, за грецький і римський періоди, і той, який сьогоднішній науці відносно маловідомий. Зазначені розкопки були спільним проектом Національного заповіднику «Херсонес Таврійський», аспірантів із класики, антропології та географії Університету Техасу, а також студентів вищої кваліфікації з Університету Мічигану, Києва, Сімферополя, Севастополя, Москви, Санкт-Петербурга, Університету Техасу.

Перший етап програми археологічних розкопок та консервації, яка розпочалася з пілотного проекту в 1996 році, був доведений до успішного завершення влітку 1998 року. Командою керували професори Джером і Вайс з Колумбійського університету, серед команди були аспіранти Програми збереження історії зазначеного університету та зі Школи архітектури Університету Техасу. Зусилля щодо збереження об’єкту є частиною набагато більшого проекту зі створення археологічного парку міста і хори Херсонесу. Одразу після цього професор Джеффрі Чусід, директор Програми збереження історії Університету Техасу, розробив попередній план проекту щодо управління об’єктами парку. Зусиллями всієї команди Херсонес і його хора був внесений до списку Всесвітнього фонду пам’яток в Нью-Йорку та входив до числа 100 найбільш загрозливих пам’яток світового культурного значення протягом трьох років (станом на 1998 рік). Пізніше Херсонес було представлено на Міжнародній конференції «Мистецтво, Античність і закон: збереження нашої глобальної культури Спадщина», в Ратґерському університеті наприкінці жовтня того ж року.

У 1997 році експедиція за участю іноземних гостей мала дуже неприємний інцидент з Херсонесом. «До історичного об’єкту прилетіли гелікопетри, периметр був оточений і це було щось схоже на військову операцію», – сказав під час своєї доповіді на круглому столі[6] професор Картер. Після чого команда проекту мала зустріч з Віце-прем’єр-міністром України Жулинським, міністром культури Богданом Ступкою та послом США в Україні Уільямом Міллером. Тоді ж задля упередження негативних наслідків на майбутнє команда вирішила зробити все для того, щоб внести Херсонес Таврійський до числа об’єктів історичної спадщини людства. З тих пір розпочалась ще активніша робота, кінцевою метою якої було домогтись внесення античного міста та його хори до переліку ЮНЕСКО. «На щастя, з фінансуванням проекту не було великих проблем завдяки д-ру Девіду Паккарду, він є давньогрецьким вченим-класиком і сином одного із засновників Hewlett-Packard, відповідно питання ресурсів було майже в повній мірі вирішене», – зазначив професор під час того ж заходу.

Внаслідок спільної роботи американських та українських колег Комітет ООН з питань освіти, науки і культури включив Херсонес у число 150 найвизначніших стародавніх пам’яток, де він стоїть поряд із такими «чудесами світу», як єгипетські піраміди, афінський Парфенон, римський Колізей.[7] Завдяки американський стороні було отриманий трирічний грант від NASA, в результаті якого команда отримала змогу більш повно вивчати територію старого міста за допомогою найсучасніших супутникових знімків. І вже в 2003 році, експедиція, очолювана американським професором, розробила першу з 1958 року карту Херсонесу з використанням передових технологій. Одночасно з тим з’явився і перший путівник Державного заповіднику «Херсонес Таврійський» англійською мовою. Зазначений путівник мав сприяти кращому висвітленню історії Херсонесу іноземним туристам, та містив якісні зображення, які робились в тому числі і з гелікоптеру. Міжнародний фонд пам’ятників (штаб-квартира в Нью-Йорку) вніс Херсонес до списку ста кращих пам’яток світу ще в 1996 році. У кінці 2003-го йому надано сертифікат особливих досягнень за збереження пам’ятки історії і культури давніх цивілізацій.[8] Паралельно було розпочато поетапне археологічне дослідження Херсонесу та його хори.

У 2002 році за участю та фінансуванням Інституту класичної археології Техаського університету розпочалась велика спеціальна підготовча програма з консервації, що включала в себе консервацію не лише знахідок, які знаходилися в музеї, але й спеціальну консервацію мозаїк, базиліки та інших об’єктів історії. Розпочалися роботи з підготовки Херсонесу Таврійського до номінації з внесення його до переліку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО за трьома напрямками: консервація, збереження та тлумачення. Цей напрямок від університету курував Адам Рабіновіц, професор Інституту класичної археології Техаського університету. Разом з тим почала працювати інформаційна платформа Херсонесу, яка допомагала краще аналізувати поточний стан речей на об’єкті та дозволяла зрозуміти необхідність проведення тих чи інших робіт на об’єкті чи зонах. Так, на основі перших показників даної програми було одразу зрозуміло, що найбільш гостро робіт з консервації та збереження потребують стіни міста[9].

Для написання плану управління, збереження видимих археологічних структур і задля аналізу ландшафту поверхні було використано найсучасніші досягнення супутникових технологій завдяки гранту від NASA, про який зазначалось вище. Ці знімки допомогли науковцям краще усвідомити широкий контекст картини, як розвивалось місто, як забудовувалося і як забудова загрожує збереженню античної історії і власне Херсонесу.

До 2006 року у Національному історико-археологічному музеї-заповіднику «Херсонес Таврійський» на приватні кошти було відкрито «Лабораторію Паккарда» – перша такого рівня в Україні міжнародна науково-дослідна установа названа на честь Девіда Паккарда, засновника благодійного фонду. Лабораторія була оснащено найсучаснішою дослідницькою технікою, а також експозиційним залом для зберігання археологічних знахідок.

З подачі міжнародних та благодійних організацій, в тому числі фонду «Девіда та Люсіль Паккард», розпочалися роботи зі збереження архівних фондів, старих зібрань заповідника, та документації починаючи з XIX століття та всіх інших наявних ресурсів, таких як негативи кількістю в 12000 одиниць і записи розкопок, проведених у 1890-х і на початку 1900-х років.[10]

Багато з цих матеріалів були не лише збережені фізично та оцифровані, але також включені в серію веб-сайтів, більшість з яких все ще існують та є загальнодоступними, представляючи матеріали з історії досліджень та наукових досліджень, скористатись якими може кожен бажаючий.

Роботи, що тривали на Херсонесі протягом 2003 – 2013 років включали не лише підготовку до номінації, але паралельно з тим крок за кроком відкривали історичні загадки античного (і не дуже) міста. З приходом американських науковців та іноземного капіталу українське історичне середовище стало активно інтегруватися у західні наукові кола передових університетів та історичних шкіл світу. Майже одночасно за наслідками таких розкопок розпочався масовий друк журналів, посібників, матеріалів, методичних статей, про що детально можна прочитати у звітах[11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] заокеанських партнерів та інших ресурсах. Вивчення Херсонесу дало українським вченим змогу розпочати у співпраці з передовими світовими та європейськими інституціями вивчення античності. Доречно згадати слова українського археолога, керівниці Інкерманської експедиції НАН України, кандидата історичних наук Евеліни Кравченко[18] під час міжнародного фахового обговорення «Крим під владою геростратів»,[19] присвяченого проблемам збереження пам’ятки «Херсонес Таврійський», що саме завдяки Джозефу Картеру та його команді з дослідження Херсонесу виросла ціла плеяда українських істориків – археологів з питань античності, до яких пані Евеліна відносить і себе саму.

Врешті решт спільними зусиллями у 2013 році Херсонес Таврійський було внесено до переліку об’єктів світової спадщини. Розпорядженням Уряду України[20] професора Картера Джозефа Колємана включено до складу наглядової ради Національного заповідника «Херсонес Таврійський», що є безперечним визнання внеску професора Картера та його команди у розвиток пам’ятки.

В одному зі своїх інтерв’ю на питання журналіста щодо бачення професором майбутнього Херсонесу ще у двохтисячному році Дж. Картер підкреслив: «В цьому році ми запропонували уряду України довгостроковий проект створення на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський» археологічного парку міжнародного класу, заздалегідь заручившись фінансовою підтримкою цілого ряду американських приватних неприбуткових фондів. Підтримка нашому проекту обіцяна протягом десяти майбутніх років, і тут уже йдеться про значні фінансові кошти. Хочу, щоб мене правильно зрозуміли, але додам, що моя мама, якої вже за 80 років, і мій брат щорічно виділяють по декілька тисяч доларів на проведення археологічних розкопок в Херсонесi. Ми сподіваємося також отримати гроші від ряду міжнародних агентств для реалізації таких масштабних проектів, як: припинення процесів ерозії узбережжя і створення інфраструктури для міжнародного туризму».

Завдяки науковій, організаційній та фінансовій підтримці приватних осіб та інституцій США Херсонес Таврійський зажив іншим, новим життям, під українським небом незалежності – життям, яке мало майбутнє. Таке майбутнє неодмінно би настало.

Проте з початком окупації Кримського півострову Російською Федерацією розпочалася зовсім інша сторінка історії – сторінка без гостей з-за кордону, без міжнародних конференцій та виставок, життя в ізоляції, розграбуванні та спробах окупанта привласнити Всесвітню спадщину, вкрасти історію та використати пам’ятку, заради досягнення своїх тимчасових політичних цілей. 

Дмитро МОЦАК

________________________________________________

[1] https://www.radiosvoboda.org/a/906237.html

[2] https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/povernennya-hersonesa

[3] https://repositories.lib.utexas.edu/handle/2152/64242

[4] http://hdl.handle.net/2152/64272

[5] https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/novi-rezultati-mizhnarodnoyi-arheologichnoyi-ekspediciyi

[6] https://www.youtube.com/watch?v=RdMsDJmmznA&t=830s&ab_channel=RegionalCentreforHumanRightsRCHR

[7] https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/povernennya-hersonesa

[8] http://www.golos.com.ua/article/227975

[9]  https://www.youtube.com/watch?v=RdMsDJmmznA&t=1214s&ab_channel=RegionalCentreforHumanRightsRCHR

[10] https://www.youtube.com/watch?v=RdMsDJmmznA&ab_channel=RegionalCentreforHumanRightsRCHR

[11] http://hdl.handle.net/2152/64266

[12] https://repositories.lib.utexas.edu/handle/2152/64267

[13] http://hdl.handle.net/2152/64217

[14] http://hdl.handle.net/2152/64219

[15] http://hdl.handle.net/2152/63970

[16] https://repositories.lib.utexas.edu/handle/2152/63969

[17] http://hdl.handle.net/2152/63967

[18] https://iananu.org.ua/struktura/naukovi-viddili/viddil-arkheologiji-rannogo-zaliznogo-viku?id=210

[19] https://www.youtube.com/watch?v=RdMsDJmmznA&t=1214s&ab_channel=RegionalCentreforHumanRightsRCHR

[20] Розпорядження КМУ від 16 лютого 2011 року №123-р «Про затвердження складу наглядових рад національних заповідників»

____________________________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: