Поселення Уч-Баш розташоване в Південно-Західному Криму на плато на лівому березі р. Чорна, при її гирлі, займає площу близько 11 га. Нині — пам’ятка національного значення (№ 270011-Н), поселення входить до складу Національного заповідника «Херсонес Таврійський».
Перша назва — Чортове городище, під яким пам’ятку було відкрито розвідками Л. М. Соловйова на початку 1920-х рр. У 1942 р. Уч-Баш постраждав від підриву складів з боєприпасами, відомих як Інкерманські штольні або Шампани під час відступу радянської армії. Археологічні дослідження проводилися в 1920-х рр. (Л. М. Соловйов, Севастопольський музей краєзнавства), 1952-1954 рр. (С. Ф. Стржелецький, Державний Херсонеський музей) і 2006-2013 рр. (Е. А. Кравченко, Інститут археології НАН України та Національний заповідник «Херсонес Таврійський»).
Пам’ятка являє собою багатошарове укріплене поселення, що датується кінцем ХІІ — зламом VIII/VII ст. до н.е. й атрибутує кизил-кобинську культуру дотаврських і початку таврського етапів. У нижніх шарах зустрічається матеріал кам’яної доби. Верхні шари поселення перекриті середньовічним шаром із залишками монастиря. Середньовічний шар перекритий горизонтами Кримської війни 1853-1856 рр. і Другої світової війни. Господарська діяльність жителів Уч-Баша сформувала округу, представлену синхронними пам’ятками Інкерманської та Кара-Кобинської долин і їхніх схилів. Можливо, що до цієї агломерації входили і поселення ранніх етапів кизил-кобинської культури схилів Балаклавської бухти. Поселення засноване у фіналі бронзової доби наприкінці ХІІ ст. до н.е., ранні його горизонти синхронні пізнім пам’яткам білозерської культури і раннім пам’яткам фракійського гальштату, є найбільш раннім вивченим поселенням кизил-кобинської культури.
Рання фортифікація Уч-Баша відкрита на найвужчій ділянці мису плато. Споруди представлені ровом із залишками обвалування і в’їздом. Наприкінці Х — на початку ІХ ст. до н.е. поселення згорає, в шар пожежі випадають предмети озброєння і кінського спорядження, аналогічні чорногорівським старожитностям степу, маркуючи кінець старшого дотаврського періоду. У наступному молодшому дотаврському періоді Уч-Баш одним із перших у Північному Причорномор’ї отримав технологію виготовлення заліза. Період пов’язаний з функціонуванням залізоробної майстерні, що працювала на місцевій руді. Матеріальна культура і соціальна структура цього періоду в цілому показує якісний стрибок. У кінці періоду мис з поселенням спішно перекривається новими кам’яними фортифікаційними стінами, ймовірно, зводиться вежа біля в’їзду та бойовий майданчик у центральній піднесеній частині. Житлова частина поселення в обох дотаврських періодах розташовувалася вздовж обриву природного мису. Розкопками відкриті наземні каркасно-глинобитні житлові споруди, господарські споруди та виробнича споруда каркасно-стовпової конструкції.
У середині VIII ст. до н.е. укріплене поселення гине в пожежі, пов’язаній з набігом кочівників. На місцях штурму в шар випадає ціла низка предметів озброєння і кінського обладунку, що мають аналогії в новочеркаських комплексах. Господарська діяльність у дотаврські періоди відображає всі напрямки виробництва і промислів фіналу епохи бронзи — розвинене землеробство, тваринництво, мисливство та збиральництво, бронзоливарне, металообробне і косторізне виробництва, обробка рогу, каменя, дерева, прядіння і ткацтво. Для сполучення з округою використовувалися як водні (ранні), так і сухопутні (із появою в регіоні степових кочовиків близько ІХ ст. до н.е.) шляхи. За якийсь час життя на поселенні поновлюється, однак ані фортифікаційних споруд, ані слідів стаціонарних будівель на поселенні не зафіксовано. Це – нове поселення, хоч і має окремі традиційні риси в матеріальній культурі, що пов’язують його з попереднім, але в основному показує традиційно інший господарський лад. На цей час припадає початок масового використання залізних речей. Культура представлена речами початку таврського періоду кизил-кобинської культури. З чим пов’язано припинення життєдіяльності на поселенні наприкінці VIII – на початку VII ст. до н.е., достеменно невідомо. Можливо, населення переселилося з плато в долину.
Могильник кам’яних скринь Уч-Баш не належить до однойменного поселення, датується пізнішим часом — близько VI-IV ст. до н.е. й атрибутує кизил-кобинську культуру таврського періоду ІІ (античного) етапу. Могильник являв собою класичну гряду із кам’яних скринь в огорожах. В кожній скрині було поховано від одного до п’яти небіжчиків, антропологічні визначення показали, що це сімейні усипальниці (чоловік, жінка, діти різного віку). На археологічних картах місце розташування могильника вказано невірно — він розташовувався на крайньому мисі Сапун-гори над Чортовою балкою. На момент початку весни 2014 року могильник повністю зруйнований плантажем і терасуванням 1960-х років.
У Середньовіччі на плато виникає християнський скит або монастир. Кераміка з цих шарів датується VII-XIV ст. до н.е., що загалом збігається з функціонуванням на протилежному березі річки фортеці Каламіта, яка пов’язується із державою кримських готів Феодоро. Не виключено, що скит або монастир на Чортовому городищі був продовженням монастиря Софія, відомого в скелі під Зеленими висотами на протилежному від Уч-Баша схилі Каменоломенного яру. На плато розкопано залишки середньовічного храму, на площі поселення, окрім перекривального середньовічного шару, також зафіксовані залишки господарських приміщень середньовічного часу, фрагменти піфосів. У природній скелі плато досліджено декілька гротів, перетворених на келії у давнину. На протилежному боці Чортової балки, що відділяє Уч-Баш від висот Сапун-гори, досліджено двокамерну чернечу келію з водозбірнею і графіті.
Евеліна Кравченко
