Боротьба в Криму після жовтневого перевороту
/

Боротьба в Криму після жовтневого перевороту

Почати
  • This page available also in
  • English

Звістка про жовтневий переворот надійшла на Кримський півострів 8 листопада. Всі партії, окрім більшовицької, виступили проти ескалації насилля в країні. Більшістю голосів ради в Сімферополі, Керчі, Феодосії та Євпаторії, основу яких складали есери та меншовики, прийняли постанови про невизнання влади більшовицької партії.

Боротьба в Криму після жовтневого перевороту
Офіцери Кримського кінного полку (ескадронці), 1918 р.

Більшовицькі організації півострова після отримання повідомлення з Петрограда активізували свої дії. Найрадикальнішою була рада в Севастополі. Уже 8 листопада вона оголосила про взяття влади у свої руки. Більшовики, що перебували в місті, почали надсилати агітаторів на кораблі, підприємства та військові частини. У середині листопада місцеві більшовики отримали нове суттєве підкріплення: в Крим з Петрограда прибула група партійних працівників, котра вже мала досвід революційної боротьби.

20 (7) листопада III Універсалом Центральної Ради було проголошено утворення Української Народної Республіки. В документі зазначалося: «До території Української Народної Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму)».

Політика Центральної Ради щодо Криму мала двозначний характер. Вона майже не втручалась у політичні події в Криму, але наполегливо намагалась прилучити кримських політичних діячів до більш тісної співпраці з нею. Особливі зусилля докладалися, щоб одержати більший вплив на Чорноморський флот. 27 січня 1918 р. було видано закон про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію УНР.

Моряки Чорноморського флоту активно відгукнулись на петроградські події. Завдяки тому, що на флоті сильний вплив мали анархісти, які були союзниками більшовиків, більша частина моряків підтримала жовтневий переворот. 19 листопада 1917 р. у Севастополі відкрився I Загальночорноморський флотський з’їзд, учасники якого заявили, що вважають «обраний Центральний виконавчий комітет Всеросійського з’їзду рад єдиним носієм верховної влади та закликають усіх матросів, солдатів, робітників та селян згуртуватися навколо рад і підтримати їх у боротьбі з контрреволюцією». На з’їзді також обговорювалося питання про «зраду» Центрофлоту, який зайняв ворожу до радянської влади позицію. Пробільшовицька частина моряків домоглася прийняття рішення про його розпуск. Важливою подією на з’їзді було зіткнення між більшовиками та представниками Центральної Ради. Остання висунула питання про українізацію Чорноморського флоту. Більшовики зробили все для того, щоб ця пропозиція була відкинута.

Боротьба в Криму після жовтневого перевороту
Червоногвардійський загін у Сімферополі, березень 1918 р.

Проте слід відзначити ще одне рішення, прийняте під час роботи цього з’їзду: надіслати до ростовського та мелітопольсько-київського напрямку збройний загін «для допомоги справі революції й для розгрому добровольчих і козачих частин», які начебто загрожували вторгненням до Криму з контрреволюційною метою. Невдовзі такий загін справді був направлений через Керченську протоку до гирла Дону на спеціально зібраній флотилії дрібних човнів. Проте офіцерські та юнкерські загони, а також козаки вщент розгромили ці досить слабко дисципліновані сили. Одержавши відсіч у Ростові, решта загону пішла суходолом на Маріуполь й далі, грабуючи та вбиваючи мешканців південної України. А. Малишкін свідчив: «Заколихалася по Україні сп’яніла та люта матроська слава… Вперше ковтнувши крові, матроси не знали тепер краю власній безжалісності». Назад, до Криму, повернулася лише рештка більшовицького загону. Проте саме вона відіграла в подальшому страхітливу роль у розпаленні на півострові жахів червоного терору.

Не менш послідовною була лінія, яку більшовики проводили у національному питанні: цілковите його ігнорування. Значно пізніше Ю. Гавен відверто написав: «Треба прямо зазначити, що під час радянської влади у Криму в 1917 році ми не змогли вірно порушити та вирішити національне питання. Наші організації до захоплення влади в містах були дуже слабкі; революційна діяльність та їхній вплив обмежувалися майже виключно вузькою сферою міського пролетаріату й, головним чином, флоту. Гірське, тобто татарське, село ми тоді майже зовсім не знали. Робітників, більш або менш видатних більшовиків, які б виросли в кримських умовах, у нас не було, за винятком Островської, що виросла в Криму. Керівниками революційного руху були товариші, які приїхали з інших районів Росії… Керівники кримської більшовицької організації серйозно звернули увагу на національне питання лише тоді, коли татарський Курултай уже спрямував проти рад озброєні ескадрони. …Коли, зазнавши поразки від німців, наші частини, відступаючи, проходили через татарські села, вони стикнулися з явно ворожими настроями татарських мас».

Боротьба в Криму після жовтневого перевороту
Червоногвардійський загін у Бахчисараї, поч. 1918 р.

13 листопада «для влаштування порядку та сприяння виборам до Установчих зборів» між представниками соціал-демократичних партій та Курултаєм було прийняте рішення про створення так званого Кримського революційного штабу. На його чолі став Д. Сейдамет, його помічником – полковник В. Макухін. Штаб поділявся на відділи: політичний, юридичний, санітарно-ветеринарний, постачання та інтендантський. Основу військових частин складали 1-й та 2-й кримськотатарські кавалерійські полки (ескадронці) та кримськотатарський піхотний полк. Крім того, до складу частин, що підпорядковувалися штабу, входили російські та французькі офіцери, включаючи літунів під керівництвом полковника Монтеро. Окрім них, у підпорядкуванні Штабу перебували два українських курені, котрі розташовувалися в Сімферополі та Севастополі. За повідомленнями місцевих газет, у розпорядженні Кримського штабу перебувало понад 2 тис. офіцерів царської армії, які розміщувалися в Ялті, Феодосії, Євпаторії, Судаку та інших містах. Одразу після появи Кримського штабу до нього звернулися матроси з лінкору «Воля» і заявили, що «лінкор віддає себе в розпорядження цього штабу». За різними даними, до складу частин, підпорядкованих штабу, входило до 5 тис. осіб. Вони на той час були досить боєздатними частинами, оскільки пройшли війну.

Після створення Кримського штабу Центральна Рада визнала його військовим органом півострова. Через штаб Одеського округу вона надсилала йому накази щодо «демобілізації та звільнення у відпустку всіх солдатів і матросів великоросійських губерній».

Боротьба в Криму після жовтневого перевороту
Примірник газети “Міллет”

Вибори до Установчих зборів відбулись у Криму 25-27 листопада 1917 р. Усі політичні партії та національні й релігійні організації взяли активну участь у виборчій кампанії. Але більшість населення поставилася до виборів досить байдуже. По Таврійській губернії загалом проголосувало 574 тис. осіб, що становило лише 54% виборців. Депутатами від Таврійської губернії стали: С. Ніконов, В. Бакута, І. Попов, Н. Алясов, П. Толстов, С. Зак, Д. Головко (всі – есери), В. Салтан (український есер), Д. Сейдамет, А. Озенбашли, С. Хаттатов, А.-С. Айвазов та У. Боданінський (кримські татари), І. Бунаков та Н. Островська (більшовики). За есерів проголосувало 52,2% тих, хто брав участь у голосуванні, кадети отримали 6,8% голосів, більшовики – 5,5%, меншовики – 3,3%, народні соціалісти – 0,8%. Серед національних списків голоси розподілилися таким чином: кримські татари отримали 11,9%, українці – 10,7%, німці – 4,8%, євреї – 2,4%. За більшовиків голосували, перш за все, кадрові робітники великих міст: Севастополя, Сімферополя, Феодосії, Керчі, Бердянська. Загалом під час виборів по всій Україні за більшовиків голосувало лише 10% населення, а по Таврійській губернії (без флоту) – 5%.

3 грудня в Сімферополі відкрилася надзвичайна нарада, скликана за сприяння губернського земського зібрання Таврійської губернії, з делегатів від рад робітничих, селянських та солдатських депутатів, органів земського та міського самоврядування. В її складі були представники різних партій: від кадетів до меншовиків та есерів (близько 400 осіб). Нарада ухвалила рішення створити з представників міських дум, земств, громадських та інших політичних організацій Раду народних представників на чолі з меншовиком П. Новицьким. Вона повинна була «в найкоротший термін скликати Кримські установчі збори…».

Боротьба в Криму після жовтневого переворотуРада народних представників була першою в історії Криму спробою створити представницький багатонаціональний орган влади, який би користувався довірою з боку населення. Вона не сприйняла III Універсал Центральної Ради, за яким три північні повіти Таврійської губернії відривалися від території губернії, а тому запропонувала «вжити заходів для виявлення волі населення північних повітів Таврійської губернії з національного питання».

Так само, як і Рада народних представників, Міллі Фірка не визнала жовтневого перевороту. Її члени вважали за потрібне створити в Криму вільну від більшовицького впливу демократичну республіку. 16 листопада у відозві «Про владу в Криму» Міллі Фірка висунула на порядок денний гасло «Крим – для кримців», тобто для мешканців Кримського півострова: «Кримсько-мусульманський виконавчий комітет як виразник волі кримських татар, не бажаючи допустити в Криму гегемонії якої-небудь народності над іншою, а також не припускаючи думки про розповсюдження влади будь-якої держави над Кримом, визнає та вважає, що надзвичайні обставини наказують народам Криму взяти на себе турботу про устрій долі свого Краю та з’єднатися для загальної дружньої праці на благо всіх народів, що населяють Крим».

Боротьба в Криму після жовтневого перевороту
Євпаторія, 1918 р.

Такі ж слова містилися у заяві Мусвиконкому, надрукованій на сторінках газети «Міллет» від 29 (15) листопада, в якій місцеве населення запевнялося у тому, що гасло «Крим – для кримців» гарантує дотримання прав кожного мешканця півострова незалежно від його національної, расової та релігійної належності, наголошувалося на готовності, якщо буде потреба, боротися за ці політичні ідеали та містилися заклики до співпраці: «На теренах Кримського півострова жодна нація не повинна панувати над іншими націями, кожна нація повинна самостійно вирішувати власну долю. Кримсько-мусульманський виконавчий комітет, стверджуючи свою владу, ні від кого не вимагає зречення своєї національності; він кожному простягає руку, як другу, співгромадянину й брату й закликає спільно йти розміреним кроком».

Тобто Міллі Фірка бажала створити на півострові цілком незалежну від будь-якого уряду республіку. Одразу після більшовицького перевороту один з її керівників, А.-С. Айвазов, зазначив на шпальтах партійної газети «Міллет»: «Зараз держави немає, законів немає, порядку немає… В державі порушено мир та спокій. Порядок вирваний з корінням, кожен поводиться, як може… Ми не допустимо, щоб у нашому Криму з’явилися більшовицькі та анархічні загони».

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: