Гетьман Михайло Дорошенко, один з видатних героїв в історії українського козацтва. Дехто з істориків припускає, що родом він був із Канева, народився десь у 1570-х роках і був зі шляхетського роду, адже мав власний герб. Проте коли точно народився, де здобув освіту і де пройшли його юнацькі роки за існуючих письмових свідчень достеменно не відомо.
Знаємо, що він з молодих літ майже постійно перебував на Січі, де завдяки своїм природним здібностям, сміливості та вдачі швидко зайняв чільне місце серед козацької старшини. М.Дорошенко під час гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного вже був полковником і брав активну участь у всіх його походах.
Перші письмові згадки про нього знаходимо під час знаменитих військових кампаній гетьмана Петра Сагайдачного. Особливо він відзначився у військовому поході на Москву у 1618 році та в історичній битві під Хотином 1621 року.
У всіх військових експедиціях М.Дорошенко виділявся не лише відвагою і рішучістю, а й добрим знанням тактики козацьких боїв та військового мистецтва застосування стратегічних дій. Це не залишилося поза увагою старшини та простих козаків, які цінували ці чесноти полковника, а потім і гетьмана Михайла Дорошенка. Гетьманом Михайло Дорошенко обирався тричі.
Коли в 1618 році польський королевич Владислав і козацьке військо на чолі з Конашевичем-Сагайдачним рушили на Москву, гетьман відправив полковника Михайла Дорошенка на чолі передового 10-тисячного загону у рейд по Рязанщині. Наприкінці липня його військам вдалося захопити міста Лебедянь, Скопин, Данков, Ряжськ. На початку серпня загін М.Дорошенка спалив посад Переяславля-Залєського. Під час повернення до Сагайдачного були захоплені Пєсочня, Сапожок та Шацьк. Невдовзі після цього козацькі війська стали табором біля Черкізова, звідки 24 вересня Сагайдачний відправив полковників Михайла Дорошенка та Богдана Коншу на переговори із польсько-литовським командуванням щодо з’єднання військ перед майбутнім штурмом Москви.
28 вересня козацькі посли прибули до Звенигорода і під час переговорів домовились, що з’єднання відбудеться в селищі Тушино, куди війська Сагайдачного прибули 8 жовтня. Після штурму Москви, московити зажадали підписати мирну угоду на дуже вигідних для поляків та українських козаків умовах. Якби поляки, гетьман Сагайдачний та полковник Дорошенко знали, що через 157 років московські війська повністю зруйнують Запорізьку Січ, а Польща почне зникати в результаті трьох поділів між Росією, Пруссією та Австро-Угорщиною, то мабуть вони не погодилися на привабливі умови миру, що пропонувала Москва, а захопили б до кінця місто і знищили б династію Романових, яка протрималася б при владі тільки 5 років, а не 305 років як в історії. Та так далеко в майбутнє зазирнути ні Сагайдачний, ні Дорошенко, на жаль, не могли. Московська держава тоді була у глибокій кризі і здавалося жодної небезпеки нести не могла. Проте за п’ятнадцять років перемир’я Московія оговталася і продовжила свою експансіоністську політику, яку розпочала ще наприкінці 14-го століття. А від цієї політики протягом наступних століть не раз страждали представники польського та особливо українського народу. Відсутність у Москві протягом останніх чотирьохсот років польсько-українських військ призвела до створення і панування там чванливої, зверхньої, шовіністичної політики Кремля, який себе почав позиціонувати ледь не силою, яку ніхто ніколи не перемагав, що є зовсім не так. У 1382 році Москву повністю спалив ординський хан Тохтамиш, у 1571 році кримськотатарський хан Девлет І Герай, у 1618 році польсько-українські війська, а в 1812 році Наполеон.
Після підписання Деулінського перемир’я з Москвою наприкінці 1618 року козацькі війська зосередилися на боротьбі проти Османської імперії. Михайла Дорошенка вже бачимо на чолі запорозького посольства, що прибуло під стіни Хотинської фортеці 23 серпня 1621 року для боротьби з величезною турецькою армією. Він доповів польсько-литовському командувачу Яну-Каролю Ходкевичу про козацькі маневри в Молдові та узгодив з ним план спільних дій. Один з учасників переговорів, польський дипломат і мемуарист Якуб Собеський, так охарактеризував Михайла Дорошенка: «полковник з доброю репутацією у молодців за свою хоробрість». А після польсько-козацької перемоги під Хотином османський хроніст Наїма згадував про нього як «славного і хороброго лідера». Можна вважати, що знаменита пісня про Дорошенка й Сагайдачного була складена або на честь перемоги у Хотинській битві, або була написана під час походу на Москву у 1618 році, де Михайло Дорошенко йшов попереду головних сил з десятитисячним військом.
Після героїчних боїв під Хотином, де М.Дорошенко проявив неабиякі свої військові здібності та відвагу, вже через рік після смерті Сагайдачного, його обирають гетьманом. Гетьманську булаву йому вручили в 1623 році, після Оліфера Голуба. Польський король Ян Собеський характеризував його так: „Дорошенко – полковник доброї репутації у молодців за свою відвагу й короля Речі Посполитої за завжди зичливий характер”. У 1624 році готовність до компромісів з поляками йому двічі коштувала булави. Справа була в тому, що поляки відкинули план демобілізації козаччини, підготовлений ще за часів гетьмана Сагайдачного. Дорошенкові довелося вписати в реєстр, який визнавав король, лише шість тисяч козаків, при чому в основному заможних. Решту козаків, які не попали до реєстрових, він спрямував на Запорізьку Січ, звернувши увагу козацької маси на доцільність втручання у турецькі справи. Щоби заспокоїти козацтво, яке опинилося поза реєстром та зайняти їх реальною справою, М.Дорошенко приступив до будівництва флотилії з 80 чайок з якою і направився до берегів Босфору.
Похід вдався блискуче. За свідченнями європейських послів при дворі турецького султана, козаки спалили найбагатші околиці Стамбула: Буюк-Дере, Ані-Кіой, Стенію, добре понишпорили двома берегами Босфорськорї протоки і спокійно без значних втрат повернулися у Чорне море, прямуючи назад до гирла Дніпра. Турецький султан Мурат із помсти організував за козаками погоню. Та козацька флотилія, побачивши переслідування, не злякалася і вишикувалася бойовим порядком до бою.
Султан так і не наважився розпочати морську битву, побачивши неабияку рішучість українських козаків. У липні того ж 1624 року козацький флот вже зі 150 чайок знову з’явився під Стамбулом. Спаливши Фарос, гетьман повів козаків на штурм арсеналу. Три доби козаки штурмували стамбульську фортецю, а потім відступили в море. Та ненадовго, бо вже у серпні знову штурмували стамбульське передмістя Ані-Кіой. Козацькі успіхи у боротьбі з самим султаном породили у кримського хана бажання добитися незалежності від здавалося непереможної турецької Порти.
24 грудня 1624 року М.Дорошенко укладає союз з братом кримського хану калгою Шагін Гераєм і починає вести активну міжнародну політику. Та його бажання жити в мирі з поляками, які намагалися звести до мінімуму козацький реєстр не знаходило підтримки серед рядових козаків, і січове козацтво змінювало гетьманів безперестанно. Тож і Дорошенко декілька разів обирався і переобирався гетьманом в 1623 і 1624 роках. Втретє гетьманську булаву він прийняв 5 листопада 1625 року з рук Марка Жмайла, якого козаки позбавили гетьманського чину. Ставши знову гетьманом і замирившись з поляками, Дорошенко, як і належало за угодою, став складати козацький реєстр і знову розпочав свою політичну гру.
М.Дорошенко був висуванцем тієї частини козацько-старшинської верхівки, яка шукала компромісу з урядом Речі Посполитої. Будучи обраним козаками гетьманом під час селянсько-козацького повстання проти Польщі, Дорошенко підписав між старшиною та польським воєначальником, гетьманом польовим коронним Станіславом Конецьпольським Куруківську угоду 1625 року, яка стала першим юридичним оформленням полково-сотенної організації козацтва. В короткім часі було створено перші шість реєстрових козацьких полків. М.Дорошенко намагався постійно підтримувати дружні стосунки з кримськими татарами, турецьким султаном та російськими царями. Однак це не завжди вдавалося. У грудні 1625 р. М. Дорошенко зібрав флот уже з 300 чайок і знову рушив на турків. Але козацькі напади так роздратували султана, що він наказав підготувати флот до битви. Біля виходу з Дніпра в Чорне море, під Очаковим відбулася масштабна морська битва, але козаки прорвалися з турецького оточення в Чорне море, а за поганої погоди вони відірвалися від переслідування і знову розгромили кілька турецьких портів. При поверненні козацьких чайок до Дніпра їх знову чекав величезний турецький флот, але теж без результату. Біля нинішнього острова Майський козаки з боєм пробилися до лиману, втративши лише кілька чайок, а потім пішли і до гирла Дніпра та успішно повернувся додому.
Навесні 1626 р. козацькі чайки вирішили розорити турецькі порти на чорноморському узбережжі Кавказу. По Україні поширилася чутка, що М.Дорошенко повів в море 1000 чайок. Але насправді в море вийшло 60 чайок. Козацька ескадра дійшла до гирла грузинської ріки Ріоні і тут, поблизу Поті, в бою з турецькою ескадрою зазнала поразки. На цей раз козацький флот був невеликим. Гетьман не пішов у похід, бо був зайнятий справами щодо відбиття походу кримських татар в Україну, яких до цього увесь час підбурював турецький султан. Стамбул завжди вправно маневрував для відвернення уваги козаків – тільки вони вирушили до морського походу, як одразу ж військо кримських татар вирушало на беззахисні українські землі.
Таким чином, М. Дорошенко вирішив підловити черговий випад кримських татар, тому і не брав участі у переході до гирла Ріоні, відправивши туди невелику ескадру, швидше для відволікання уваги турків і їх переконання, що усі козаки вийшли в цей похід. Отримавши донесення зі Стамбулу, кримські татари знову зухвало рушили у напрямку Білої Церкви. Поляки не мали наміру боротися з військом кримських татар, бо вже кілька років воювали у Прибалтиці, тож оборону української землі організував особисто М. Дорошенко. Під Білою Церквою зійшлися два війська, де козаки повністю розгромили кримських татар та Буджацьку орду. Після цієї поразки турки терміново почали зміцнювати свої фортеці у пониззі Дніпра. Та гетьман М.Дорошенко вирішує розорити їх – адже фортеці заважали вільному проходу чайок у Чорне море. Весною 1628 р. козацьке військо захоплює турецьку фортецю Аслан-Кермен на нижньому Дніпрі, знищивши весь гарнізон. Але замість того, щоб закріпитися у пониззі Дніпра, гетьман Михайло Дорошенко вирішує втрутитися у боротьбу за престол Кримського ханства.
Там відбувалася гостра внутрішня боротьба. Перемоги козаків над, здавалося б, непереможним військом турків заохотили кримського хана Мехмеда ІІІ та його брата Шагіна Герая розпочати процес поступового віддалення від Порти. Для цього Шагін потайки із М. Дорошенком досяг домовленостей про взаємну підтримку. Дізнавшись про це, турецький султан зміщує Мехмед ІІІ Герая і на його місце проштовхує ханом Джанібека, теж із роду Гераїв, який з військом Буджацької орди оточив під Бахчисараєм хана Мехмеда разом з братом Шагіном та його прихильників. У відчаї Шагін Герай посилає гінця до козацького гетьмана з проханням надати військову допомогу відповідно до укладеної угоди 1624 року. Можливо в цей час не було політичної доцільності козакам вступати у внутрішньо кримську боротьбу. Але Михайло Дорошенко очевидно розмірковував, що це гарна нагода стати впливовим чинником у відносинах кримського хана та турецького султана з метою виведення Криму з під влади Порти, а також припинення татарських нападів на Україну.
У цей критичний момент гетьман Дорошенко з невеликим загоном у чотири тисячі козаків несподівано входить до Криму. Його оточують численні сили буджацьких татар на чолі з Кантеміром, та козаки виставивши по периметру вози, прикриваючись ними з боями за шість днів доходять до передмістя Бахчисараю. Там відбувається жорстока битва, де завдяки завзятості та вправному використання артилерії, вони визволяють хана Мехмеда ІІІ Герая та його брата Шагіна з облоги. Джанібек разом із союзниками відходить до моря, до турецької фортеці Кафа, де знову відбувається бій. Але цього разу кримськотатарська знать, яка підтримувала Мехмеда ІІІ і Шагіна об’єднується з військом Джанібек Герая та несподівано б’є по козаках М.Дорошенка. У тяжкій битві козаки змогли відбитися, проте славетний гетьман гине від кулі і його тіло потрапляє в руки хана Джанібека. Так завершилось славне, наповнене лицарськими подвигами, життя одного із найталановитіших і звитяжних гетьманів – флотоводців України.
Незважаючи на зраду прибічників хана Мехмеда ІІІ та смерть гетьмана, козаки пробиваються через щільні ряди татар, і, відібравши у них усю артилерію, з боями відступають із кримського півострова на Січ. Живим залишився син гетьмана – Дорофій, який брав участь в поході та дослужився до чину полковника, а в 1633 р. він навіть обирався наказним гетьманом.
Три його сини також обиралися гетьманами – Андрій став Паволочським полковником, а в 1674 р. був наказним гетьманом; Григорій був Брацлавським полковником, а 1668 р. обирався наказним гетьманом; і, звісно ж, найвідоміший Петро Дорошенко – гетьман усієї України 1665-1675 років. Мехмед ІІІ та Шагін Гераї втекли на Січ та потім декілька разів за допомогою козаків хотіли вернутися до Криму і повернути владу, але все невдало.
На чолі українського козацтва тоді вже не було гетьмана за здібностями і завзяттям близького до Михайла Дорошенка, тож ця справа зазнала повної поразки. В народі про Михайла Дорошенка складено багато пісень і дум. Ми можемо тільки жалкувати, що куля обірвала життя славного гетьмана, який ледь не захопив Крим з невеликим козацьким військом. Можливо це і спонукало прибічників хана Мехмеда ІІІ об’єднатися з Джанібеком, адже вони відчули силу козацької шаблі та запорозького завзяття та вирішили за краще покинути козаків, втративши історичний шанс стати друзями українського народу, а не ворогами.
Проте перший козацько-кримськотатарський союз отримав продовження за 20 років у часи гетьманства Богдана Хмельницького, який бився за незалежність від Речі Посполитої у 1648-54 роках, та після нього під час історичної Конотопської битви 1659 року, коли українські козаки та кримські татари разом повністю розтрощили московське військо, що стало серйозною небезпекою для існування двох народів. І сьогодні історична постать гетьмана Михайла Дорошенка об’єднує українців і кримських татар у боротьбі проти московського завоювання Криму. Спільними діями та за міжнародної підтримки півострів буде повернуто Україні, де і його історичне місце.
Разом з цим матеріалом рекомендуємо читати:
“Попереду Дорошенко веде військо…”: 390 років походу на Крим
Гетьман Оліфер Голуб і його проєкт козацької держави
Козаки Михайла Дорошенка: від Юрмали до Бахчисараю
Братерство: Хан Аділ Гірей та Гетьман Петро Суховій
