Руїни Пантикапею, фото автора.
/

Шляхами караїмів. Витоки  

Почати

Ми часто з ностальгією згадуємо красоти Криму: синю широчінь моря, давні гори, природні дива й пам’ятки культури, створені за багато століть народами півострова.

Багато хто в старі добрі часи, відпочиваючи в цьому благодатному краї, відвідав і такі його місцини, як гірську фортецю Чуфут-Кале або рівнинне місто Євпаторія. В такому разі гості Криму, без сумніву, бачили й численні пам’ятки минулого, зведені кримськими караїмами.

Кримські караїми, або як вони самі себе називають киримкарайлар – корінний народ України, й цей статус офіційно визнаний Українською державою. Але про те, коли й за яких обставин під лагідним кримським сонцем виник цей народ, відомо набагато менше.

Довкола теорій про походження кримських караїмів уже не одну сотню років точаться палкі дискусії й ламаються списи. Ми не даватимемо точну відповідь на це давнє питання. Ми радше спробуємо запропонувати подумати над загадкою караїмів самостійно. Лише дамо поживу для роздумів.

Для цього нам доведеться здійснити подорож у часі й просторі. Ми побуваємо в давньому Юдейському царстві часів його останніх царів, потім у величному Вавилоні, де підслухаємо, які розмови точилися на суді в халіфа, потім відвідаємо середньовічний Єрусалим, і далі – сусідній із ним Єгипет, а також старовинні міста Малої Азії, й нарешті повернемося до Криму. Дороговказом нам слугуватиме Тора – те, без чого, згідно з давнім прислів’ям, немає караїма.

Давня історія 

Юдеиїське царство за часів Олександра Янная. Фото надано автором.

Ті, хто читав “Хозарський словник” Милорада Павича, певно згадають про одного з героїв цього твору Юду Галеві. Це не лише літературний персонаж, а й цілком історична особистість – він відомий філософ і рабин ХІ ст., автор Сефер га-Кузарі (“Хозарської книги”) – теологічного трактату, написаного в формі діалогу хозарського царя з юдейським мудрецем. Серед іншого він там розповів і про виникнення караїмської віри.

Галеві датував цю подію часами існування Юдейського царства, а точніше – роками правління царя Олександра Янная (він царював у 103 – 76 рр. до н.е.). Цей цар не обмежився лише короною правителя, він був також первосвящеником Єрусалимського Храму, зосередивши в своїх руках як світську, так і духовну владу.

Одного разу під час бенкету цар, що встиг звеселитися від вина, несподівано зажадав почути критичні думки щодо своєї особи та напучення на істинний шлях від мудреців того часу. Всі почали його вихваляти, кажучи: “ Ти досконала і праведна людина і справедливий цар, первосвященик, благочестива людина, і всі шляхи твої гарні і справедливі ”.

Але знайшовся один із мудреців на ім’я Еліазар, який підвівся й сказав: “ Якщо ти хочеш напучення, то ось воно: задовольнися, о царю Яннаю, царською короною, але залиш священицький вінець семені Аарона”.

Почувши ці слова, друзі царя порадили йому вбити чи розігнати мудреців. Монарх розгублено спитав їх: “ Якщо я знищу мудреців, що буде з нашим законом?” – “Є писаний закон», – відповіли його райці, – хто хоче його вивчити, може прийти й зробити це; не звертай уваги на усний закон ”. 

Цар скористався цією порадою й вигнав мудреців. За деякий час один з них на ім’я Шимон бен Шетах, який був зятем правителя, повернувся з єгипетського міста Олександрія разом із учнями, й відновив у Юдеї власні тлумачення Тори.

Але не всі люди повірили в його правоту, й серед народу залишилися ті, хто не погоджувався з обов’язковим для всіх усним тлумаченням письмової Тори. Таких вільнодумців стали звати караїмами.

Згодом цю версію повторив інший відомий юдейський вчений Іцхак Абарбанель у своєму коментарі до шостої мішни першої глави аґадичного трактату Піркей Авот.

Надгробок з Пантикапею, ІІІ ст. Фото автора

Якщо взяти до уваги цю версію, то можна вважати, що виникнення караїмізму належить до межі II і I ст. до н.е, до років правління юдейського царя Олександра Янная з династії Хасмонеїв. У такому разі караїмізм виявляється релігією, давнішою за християнство.

Схожої точки зору дотримувався караїмський історик XVII – XVIII ст. Мордехай бен Нісан, який жив у м. Красний Острів (нині село Кукезів) у Галичині. Він згоден із Галеві й Абарбанелем щодо часу виникнення караїмської віри у часи Олександра Янная та Шимона бен Шетаха. В своїй книзі “Дод Мордехай” цей вчений припускає, що караїми походять від групи юдеїв епохи Другого Храму, які називали себе “Бней Цедек”.

Як би там не було, але ще наприкінці ХІХ ст. у караїмській громаді Єгипту всім бажаючим могли продемонструвати стародавній документ, який видав караїмам Амр ібн аль-Ас, перший намісник Єгипту після його завоювання військами Арабського халіфату. Манускрипт датований двадцятим роком хіджри, або 641 р. за звичним нам літочисленням. Це був наказ намісника, згідно з яким лидерам громади равіністичних юдеїв заборонялося втручатися у внутрішні справи караїмської громади, наприклад намагатися змінити їх обряди, чи те, як вони відзначали свята.

На берегах Тавриди 

Цар Олександр Яннаиї. Фото адано автором.

Цікаво, що перші сліди юдеїв у Криму датуються приблизно тією ж епохою, коли відбулася та вікопомна розмова царя Олександра Янная з мудрецем Еліезером. Найдавніша мацева на цвинтарі біля м. Чуфут-Кале – надгробок із епітафією на давньому івриті – належить до шостого року першого століття нашої ери. Тобто більшу частину свого життя похована там людина прожила у І ст. до нашої ери. На пам’ятнику збереглося ім’я – Букі бен Іцхак Коген; тобто цей чоловік належав до династії Когенів – нащадків первосвященника Аарона, брата Мойсея, які були священиками (когенами) спочатку переносного храму-шатра (Мішкану), а згодом – Єрусалимського Храму. По його зруйнуванні нащадки Аарона були хранителями віковічної мудрості й духовних традицій народу Ізраїля, й благословляли людей в синагогах при юдейських громадах. Прізвище Коген донині збереглося у кримських караїмів.

А вже наприкінці І ст. юдеї не лише мали свої громади, а й активно долучали місцеве населення до власних релігійних традицій.

У Пантикапеї і Фанагорії були знайдені виконані грецькою мовою написи-манумісії, у яких ідеться про звільнення рабів під опіку синагоги за умови прийняття ними юдейської віри. Процитуємо один із таких документів:  “У царювання царя Тіберія Юлія Рескупорида, друга цезарів та друга римлян, благочестивого, 377 [тобто в 80-81 р. н. е.], місяця Перітія, 12-го числа, я, Хреста, колишня дружина Друза, відпускаю по обітниці в моленні вигодовувача мого Гераклеса на волю; жити йому – де захоче безперешкодно, з гарантією від захоплення та турбування з боку якогось із моїх спадкоємців, згідно з моєю обітницею, за умови шанування та старанного відвідування моленної, за згодою спадкоємців моїх Геракліда та Геліконіади, під опікою також і юдейської синагоги”. 

Дуже цікаво те, що ім’я й рабовласниці, й імена тих, кого вона звільняла – грецькі, тож можна припустити, що релігійний прозелітизм був звичайною справою для тих, хто жив по Торі в стародавньому Криму.

Цей приклад пояснює, як саме вже в іншу історичну епоху на кримських берегах виникли  народи, що по праву вважаються корінними народами Криму – кримські караїми й кримчаки; народи, чиє становлення стало можливим завдяки давньобіблійній вірі, прийнятій мешканцями Тавриди.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: