Фото надано автором.
/

Публічний діалог «Депортації, масові репресії, штучний голод: інструменти політики тоталітарних режимів ХХ і ХХІ століть»

Почати

17 травня з ініціативи Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду відбувся публічний діалог «Депортації, масові репресії, штучний голод: інструменти політики тоталітарних режимів ХХ і ХХІ століть», який був приурочений до 78-х роковин геноциду кримськотатарського народу. Учасники заходу розробили низку пропозицій світовому співтовариству та органам влади України щодо протидії агресії Росії та недопущення подібних дій у майбутньому, відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, запропонували шляхи дослідження злочинів радянської доби, що має стати щепленням від совєцького минулого.

Організували публічний діалог Міністерство культури та інформаційної політики України, Національний музей Голодомору-геноциду, Інститут дослідження Голодомору, Представництво Президента України в АР Крим, Кримськотатарський ресурсний центр, Університет менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України, Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Центральний державний архів громадських об’єднань України, Українське Бюро захисту прав людини, Дослідний центр соціальної політики.

У роботі публічного діалогу взяли участь у якості спікерів понад 20 вчених, аналітиків, фахівців архівної справи, представників органів влади та органів національного самоврядування кримськотатарського народу із Києва, Хмельницького, Одеси, деяких інших міст України, Туреччини, Швеції. В рамках діалогу відбулося два засідання: перше «Масові репресії, штучний голод: інструменти політики тоталітарних режимів» в онлайн-форматі за модерування директорки Інституту досліджень Голодомору, докторки історичних наук Світлани Маркової, друге – «Депортації, масові репресії: інструменти політики тоталітарних режимів» у змішаному офлайн-онлайн форматі (модератор провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Андрій Іванець).

«У рік 90-річчя початку Голодомору-геноциду 1932–­1933 рр., кремлівський режим знову вдається до використання голоду, як інструмента винищення українців. Зло може набувати різної форми, різними можуть бути інструменти, спільне – людиноненависницька ідеологія», – сказала С. Маркова. Вчена у доповіді проаналізувала генезис ідеології та практики різних форм російського імперіалізму. «Війна остаточно показала хто є хто: на яких базисних засадах будувалися Українська і російська держави, які моделі поведінки пропонували своїм громадянам лідери суспільної думки обох народів, які лідери у кінцевому підсумку опинилися на чолі держав, що воюють. Світ побачив, що між нами величезна прірва, і що Україна – не росія. Цивілізаційне провалля, яке відділяє українців від росіян, особливо помітне у світоглядних, культурних, самоврядних аспектах», – підкреслила С. Маркова.

Директорка Центрального державного архіву України Ольга Бажан наголосила, що архіви сьогодні перебувають на вістрі інформаційної боротьби, і розповіла про важливість архівних джерел для збереження українським суспільством знань про своє коріння та як запобіжника від повторення тоталітарних практик. Зокрема, вона проінформувала, що архівісти вже збирають свідчення про російсько-українську війну і що у ЦДАГО буде ще одна фундаментальна колекція про спротив українського народу.

Кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Роман Подкур розповів про коливання суспільного інтересу до документів про політичні репресії в Україні та Росії, про різне ставлення влади цих країн до  їх доступності громадянам з кінця 1980-х рр. до сьогоднішнього дня, відзначив певне зростання зацікавленості українців до них. Вчений наголосив на необхідності вироблення українськими науковцями нових підходів до термінології, яка описує комуністичну тоталітарну державу та місце в ній України.

Кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Андрій Козицький проаналізував використання росією у війні проти Україні бурятів та представників інших неросійських народів рф, а також про практики дискримінації та геноциду, які Московське царство і Російська імперія до них застосовували з метою підкорення. На думку вченого, Україні та іншим країнам потрібно розглянути можливість просвітницької праці серед народів, які зазнали геноцидів від імперії Романових і СРСР.

Проректор Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, доктор політичних наук Сергій Білошицький проаналізував ситуацію із поширеністю у світі політичних режимів і дійшов до висновку, що тоталітаризм і демократія доводять свою універсальність, скоріш за все, вони і у подальшому будуть співіснувати, їх елементи є у кожному суспільстві. У зв’язку з тим, що тоталітаризм і далі буде загрожувати демократії, вчений висловив занепокоєння витисканням із освітньої системи України дисциплін, які формують у громадянина комплексний світогляд.

Заступниця декана з наукової роботи факультету історії та філософії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, кандидат історичних наук Наталія Петрова розповіла про збереження та розмивання традицій бойків, примусово виселених у 1940-х рр. з території їх проживання на Одещину.

Геноцид – це не лише фізичне знищення народу, це також намагання знищити його культуру, його пам’ять. Про це Постійний представник Президента України в АР Крим Таміла Ташева заявила під час другого засідання публічного діалогу, яке відбулося в Укрінформі. «Загалом після 24 лютого, після повномасштабного вторгнення рф в Україну, ми маємо вже тисячі жертв цивільного населення і, дійсно ми як українська держава розглядаємо ці акти воєнних злочинів фактично як акти геноциду всього українського народу… Варто говорити не лише про фізичне знищення, в тому числі, і про знищення і намагання знищити нашу пам’ять, знищити нашу культуру. Бо якщо говорити про те, що є геноцидом, це дійсно є не лише фізичне знищення», – наголосила Ташева.

Вона нагадала про позов проти російської федерації до Міжнародного суду ООН, зазначивши, що це дуже важливий позов, дуже важлива робота, яку здійснюють державні органи влади, представники громадянського суспільства, документуючи воєнні злочини, що відбуваються на території України у рамках російського вторгнення.

Постійний представник Президента України в АР Крим наголосила, що злочини, які здійснює зараз російська федерація на території України, зокрема у Криму, мають тривалу тяглість, кримських татар не саджають цього разу в товарні вагони, але створюють такі умови, за яких вони змушені тікати зі своєї історичної батьківщини. Т. Ташева подякувала за публічний діалог організаторам та учасникам та зазначила, що його результатами будуть рекомендації для державних органів, для громадянського суспільства.

Вона також перефразувала вислів “Наступного року – у Бахчисараї!”, висловивши впевненість, що вже цього року в Бахчисараї, Сімферополі, Севастополі, в українській Ялті “ми зможемо піднімати обидва прапори – кримськотатарський і український над нашим українським Кримом”.

У день, коли в світі згадують про жертв депортації кримськотатарського народу, ми змушені констатувати: для москви українці і кримські татари були і залишаються ворогами – за часів срср вони були внутрішніми ворогами, тепер – зовнішніми, переконаний голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. За його словами, мета Москви щодо кримськотатарського народу: Крим без кримських татар, це мета незмінна і проходить при зміні всіх устроїв, пов’язаних з росією. Ця мета була закладена ще на початку ХVIII століття, ці імперські устремління не зникли у часи СРСР, коли культивувався образ кримських татар як постійного ворога росії, слов’янського світу. Сталіну здавалося, що він вже остаточно вирішив завдання: Крим – без кримських татар, тотально виселивши весь народ, і наступні правителі срср, які прийшли за Сталіном, теж виходили з того, що кримські татари мають бути залишені у місцях вигнання. І тому повернення кримських татар відбулося лише у кінці 80-х років, напередодні розпаду срср, розповів Р. Чубаров.

«Москва знову повернулася до завдання щодо Криму без кримських татар, повернулася з окупацією Криму у 2014 році», – зазначив лідер Меджлісу. Уся політика окупаційної влади, окрім тих інших завдань – придушення волі місцевого населення, включаючи етнічних українців, кримських татар, людей інших національностей, вона зараз спрямована на те, щоб “вичавити і кримських татар, і етнічних українців”, і заселити одночасно Крим громадянами власне росії. І вже майже мільйон цих людей, які незаконно поселилися у Криму, сказав Р. Чубаров.

За його словами, незважаючи на зміну державного устрою на цій великій території – російська імперія, срср, російська федерація – сутність залишається майже однією і тією ж. Це намагання забезпечити своє домінування, своє розуміння місця і ролі у світовій політиці, нехтуючи інтересами своїх сусідів – сусідніх народів і сусідніх держав, аж до того, що вбивати їх – і нищити їх державу. Свідчення цьому – війна росії проти України. Це є загрозою для українців, кримських татар, для всього світу. На думку Р. Чубарова, по завершенню російсько-української війни одним із заходів, міжнародного колективного характеру з попередження появи тоталітарних режимів на території рф є «сприяння титульним народам на території рф в реалізації ними свого права на самовизначення на власній території».

Ректор Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України, член-кореспондент Національної академії наук вищої освіти України, доктор філософії Микола Кириченко проаналізував феномен тоталітаризму в історичній ретроспективі, його вплив на українську націю, кримськотатарський народ, інші етнічні спільноти, які проживають в межах сучасної України, та наголосив на потребі «консолідувати суспільство найбільш повною інформацією про численні факти геноцидів» і аналізом процесів, які уможливлюють тоталітарні практики.

У боротьбі з тоталітарним путінським режимом допоможе обізнаність українського суспільства щодо злочинів, які здійснювали тоталітарні режими раніше, вважає член Меджлісу кримськотатарського народу, голова правління ГО “Кримськотатарський ресурсний центр” Ескендер Барієв. За його словами, це допоможе нашому суспільству у боротьбі з новим сучасним тоталітарним режимом – путінським. Е. Барієв  зазначив, що Кримськотатарський ресурсний центр здійснив юридичну кваліфікацію депортації кримськотатарського народу у 1944 році як міжнародного злочину, також дав оцінку депортації як незавершеного процесу, що триває. Він також повідомив, що на сьогодні розроблено стратегію визнання на юридичному рівні депортації актом геноциду і запросив науковців та представників влади, міжнародні фонди до реалізації цієї стратегії.

Керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень, головний редактор порталу  Андрій Клименко підкреслив, що немає інших варіантів подолання тоталітарних режимів, за яких можливі геноциди, окрім консолідованих зусиль цивілізованого світу, відповідно сьогодні має йтися про ліквідацію путінського режиму. Експерт закликав українських науковців виробляти динамічні меседжі щодо російсько-української війни для імплементації їх у наукову сферу на Заході, оскільки цивілізований світ катастрофічно запізнюється з оцінками природи сучасного російського тоталітарного режиму. А. Клименко відзначив, що путін «грає» у сталіна, а його оточення – у Політбюро ЦК ВКП(б), тому вже найближчим часом можливі депортації «окремих великих груп кримськотатарського народу». Експерт також переконаний, що росія провокує продовольчу кризу у світі і буде звинувачувати у ній Захід та Україну.

«Усі злочинні практики, які застосовували тоталітарні режими, і насамперед тоталітарний комуністичний режим із центром в москві, мають сьогодні місце під час російської агресії в Україні», – зазначив провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Андрій Іванець.   Він підкреслив, що Росія, здійснивши напад на Україну, брутально порушила цілу низку багато- і двосторонніх міжнародних угод, своїх зобов’язань за ними, розв’язала війну і спробувала анексувати частину української території у 2014 році. «А цього року ми побачили вже не просто агресивну війну, ми побачили війну, яка має геноцидний намір – намір знищити українську націю як таку, позбавити її самоідентифікації, не кажучи вже про державність, право на самовизначення. Ця ситуація вимагає осмислення – осмислення і сучасних неототалітарних практик росії, і того, що робилося раніше, оскільки недостатнє їх засудження у минулому створило одну з передумов для агресії росії проти України. Це призвело до найтяжчих міжнародних злочинів, таких як військові злочини, злочини проти людяності, агресія і навіть геноцид», вважає А. Іванець.

Із змістовними доповідями під час другого засідання виступили провідний науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії НАН України Олег Бажан, співзасновниця Національної платформи «Діалог про мир і безпечну реінтеграцію» Юлія Тищенко, докторка наук з державного управління, професорка кафедри публічного управління і проєктного менеджменту Університету менеджменту освіти НАПН України Ніна Діденко, докторка наук з державного управління, професорка кафедри публічного управління і проєктного менеджменту Університету менеджменту освіти НАПН України Ія Дегтярьова, старша наукова співробітниця Інституту культурології НАМ України Надія Гончаренко.

Голова правління ГО «Qırım Ailesi» («Кримська родина»), менеджерка проєкту «Освітній курс «Кримські татари: Історія. Культура. Мистецтво» Аніфе Куртсеїтова, яка зараз допомагає турецькій міграційній службі приймати українських біженців,  зворушливо розповіла про досвід свій та інших співвітчизниць, які під час широкомасштабного наступу росії вимушені були виїхати до Туреччини, але вірять у перемогу України та прагнуть повернутися. У багатьох біженок, яким допомагала чи з якими спілкувалася А. Куртсеїтова, чоловіки захищають Україну у лавах Збройних Сил.

Директорка Інституту дослідження Голодомору С. Маркова під час другого засідання, зокрема, розповіла про рішення підготувати друге видання навчального посібника про Голодомор та масові штучні голоди в України, який був підготовлений співробітниками Інституту, із додаванням глави про масовий штучний голод 1921–1923 рр. в Криму. Вона також представила присутнім проєкт Резолюції публічного діалогу.

Після обговорення учасники заходу ухвалили тексти Резолюції із пропозиціями до органів влади України та Звернення до міжнародної спільноти, у яких йдеться про низку заходів щодо протистояння російській агресії проти нашої держави, подолання її наслідків та недопущення у майбутньому  (з повними текстами документів можна ознайомитися на сайті або фейсбук-сторінці Інституту досліджень Голодомору).

 

РЕЗОЛЮЦІЯ

публічного діалогу «Депортації, масові репресії, штучний голод:

інструменти політики тоталітарних режимів ХХ і ХХІ століть»

 

Російсько-українська війна 2014–2022 рр. вчергове підтвердила бажання вищого політичного керівництва російської федерації ліквідувати омріяну нашим народом Українську державність.

Україна стала небезпечною для російських політиків, оскільки, попри гостру політичну конкуренцію, культурне, релігійне та етнічне розмаїття, економічні негаразди, завжди демонструвала спроможність досягати успіху при наявності демократичних цінностей і громадянського суспільства.

Відсутність України у складі сучасної імперії позбавило росію історичних витоків, підвалин її формування й існування,  розкрила обставини спотворення минулого через включення окремих фрагментів української історії у загальноімперський – російський, а згодом радянський – наратив.

Розгорнута агітаційно-пропагандистська кампанія сформувала серед населення росії масову українофобію, створила патологічну ненависть до українців. Політики, діячі культури і науки, знакові лідери громадської думки вивели українців за межі правового поля і  закликали до масового знищення українців.

Російська та радянська імперії, незважаючи на ідеологічні розбіжності, мали істотні спільні риси. У першу чергу систему державного терору, що став інструментом поневолення багатьох народів, зокрема – українського. Перманентні політичні репресії, депортації, штучні голоди, денаціоналізація і русифікація населення стали перевіреними методами управління країною. Водночас поневоленим народам нав’язувався спотворений світогляд – спочатку російський імперський, де українці зневажливо іменувалися «малоросами», північнокавказькі та східні народи – «нацменами», а згодом– радянський, коли через залякування і терор відбувалася денаціоналізація і русифікація. Під гаслом «дружби народів» українцям відвели роль «молодшого брата», поширюючи у масовій свідомості колоніальні упередження і стереотипи.

Нині пропонований росією світогляд «русского мира» представляє собою чудернацьку суміш войовничого православ’я та експансіоністських намірів, що ґрунтуються на імперських і радянських історичних міфологемах.  Підґрунтям цього явища стали маніпуляції історичним минулим, уможливлені через тотальне закриття архівів та обмеження знань про злочини комуністичного режиму. Тож кривавий диктатор Сталін перетворився на «успішного правителя», його поплічник Берія – на «ефективного менеджера», а будівництво тоталітарної системи – на «радянську модернізацію». Голодомор 1932–1933 рр. назвали «спільною трагедію народів СРСР», а не методом свідомого масового вбивства української нації, Великий терор 1937–1938 рр. – необхідністю боротьби із «ворогами народу», а депортації – покаранням зрадників і ворогів, неминучим інструментом колонізації Сибіру, Уралу та Півночі СРСР.

Натомість в Україні протягом останніх десятиліть зусиллями науковців проведені дослідження, що засвідчили людиноненависницьку, українофобську  сутність російської і радянської імперій. Вчені розкрили механізм окупації українських земель, творення штучних голодів 1921–1923, 1946–1947 рр., Голодомору-геноциду 1932–1933 рр., оприлюднили жахливу статистику демографічних втрат населення України внаслідок російського комуністичного панування, показали механізм злочину геноциду кримськотатарського народу, який зазнав тотальної депортації та десятиліттями утримувався у місцях виселення. Поширення цієї інформації серед громадян незалежної України стало свого роду щепленням від «русского мира». Це підтвердилося першими тижнями українського спротиву масштабному російському вторгненню.

Однак подвійність, нерішучість, угодовство владних структур щодо поширення правдивої інформації стосовно результатів діяльності комуністичного режиму, із огляданням на політичне керівництво росії, спричинило появу на політичній карті України проросійських політичних партій. Останні, користуючись розгубленістю пересічних громадян, економічними проблемами, політичними чварами національно-демократичних сил, маніпулювали інформацією про радянське минуле, заперечували очевидні факти масових злочинів російського комуністичного режиму в Україні. Проросійські політики намагалися протистояти інформуванню населення через обмеження кількості годин української історії у школах, закладах вищої освіти, внесення до українських підручників російських наративів про спільне походження,  братерські народи, злочини і небезпеку українського націоналізму тощо.

Втім, їхні спроби зруйнувати українську державність розбилися 24 лютого 2022 р. завдяки героїчному спротиву Збройних Сил України, підтриманому українським суспільством.

За підсумками обміну науковими доповідями і виступами пропонуємо:

Задля спростування російських наративів, поширюваних у навчальній літературі з історії, пропонуємо Міністерству освіти і науки України продовжити перегляд текстів шкільних підручників з історії України та всесвітньої історії, а також шкільних підручників з української та зарубіжної літератури і вилучити тексти, що фальсифікують перебіг української історії та розвиток літератури. У тексти підручників з історії України включати джерела і фрагменти наукових праць, що сприятимуть деконструкції імперських – російських та радянських – міфологем; у текстах підручників історії збільшити кількість інформації про поневолення радянським режимом народів європейського континенту, а сучасною росією – на Північному Кавказі, в Азії та Сибіру.

Для підготовки підручників і посібників та їх рецензування слід залучати науковців, викладачів профільних спеціальностей, які повинні нести персональну професійну і репутаційну відповідальність за рецензовані тексти.

Переглянути навчальні програми з метою збільшення кількості годин для викладання історії України у середніх школах, повернути викладання історії України – у формі поглиблених спеціалізованих курсів – у закладах вищої освіти.

Міністерству культури та інформаційної політики України, Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду із залученням співробітників профільних інститутів Національної академії наук України, Суспільного телебачення і радіо, Українського інституту національної пам’яті, Національної спілки краєзнавців України, зацікавлених громадських історико-просвітницьких організацій пропонуємо спільно розробити курси лекцій і виставкові проєкти для поширення серед населення достовірної інформації про актуальні аспекти української історії, використовуючи наявні документальні та художні історичні фільми, а також створюючи нові документальні й художні стрічки.

Звернутися до депутатів ВР з ініціативою внести зміни у чинне законодавство України щодо обов’язкового вивчення поглиблених спеціалізованих курсів  з історії України (або історії української державності) у вищих навчальних закладах.

Міністерству освіти і науки активізувати роботу щодо використання у навчальних процесах оцифрованих колекцій першоджерел з історії нашої держави.

Міністерству оборони України та Міністерству внутрішніх справ України залучити українських науковців для здійснення просвітницької роботи серед військовополонених російської федерації неросійської національності (татар, черкесів, якутів, дагестанців, бурятів та ін.), які у минулому зазнавали геноцидної та етноцидної політики з боку російської імперії та комуністичного режиму (росія перестане бути загрозою, коли неросійські за походженням солдати усвідомлять себе передовсім представниками своїх народів, а не міфічного і наднаціонального «російського»).

Дипломатичним представництвам України спільно із зацікавленими зарубіжними спільнотами проводити заходи з питань репресій та геноциду задля збереження пам’яті і недопущення їх у майбутньому.

Міністерству культури та інформаційної політики України, Українському Інституту при МЗС України, Інституту книги, Українському інституту національної пам’яті створювати спільні наукові та культурно-мистецькі проєкти, що представлятимуть міжнародній спільноті достовірну інформацію та культурологічне осмислення геноцидних і тоталітарних практик комуністичного режиму та його спадкоємця – сучасної росії.

17.05.2022                                                                                                                                                                                                                                        м. Київ

 

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

учасників публічного діалогу «Депортації, масові репресії, штучний голод:

інструменти політики тоталітарних режимів ХХ і ХХІ століть» до міжнародної спільноти

Агресивна війна росії проти України має своїми коренями геноцидні наміри кремлівського керівництва щодо української нації та реваншистські плани переділу світу на зони впливу за взірцем минулих століть. Російські окупанти свідомо порушують закони і звичаї війни, здійснюють із санкції вищого керівництва росії міжнародно визнані злочини – агресію, воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид. Європа не знала такої кількості втрат цивільного населення, такого розмаху масового насильства, вандалізму та руйнувань з часів перемоги над нацизмом.

Російські загарбники скоюють масове насильство і злочини проти мирного населення – убивства, тортури, зґвалтування, позбавлення житла, їжі, води, медичного обслуговування. Світовим символом трагедії стали мешканці міст Бучі, Ірпеня, Маріуполя. Також жахливої наруги зазнають діти, жінки, літні люди на окупованих територіях. Окупанти вже зруйнували кілька українських міст, серед яких Маріуполь, Ізюм, Ірпінь, Волноваха, Щастя. Вони зруйнували або пошкодили сотні шкіл, лікарень, понад сотню храмів різних релігійних спільнот України, низку музеїв, театрів та інших культурних закладів. Серед них музей українського філософа Г. Сковороди у Харківській області, художника А. Куїнджі у Маріуполі.

Російські військовослужбовці цілеспрямовано руйнують цивільну інфраструктуру України. Вони вже знищили 6,3 тис. км головних залізничних колій, 23,5 тис. км автодоріг, понад 300 автомобільних та залізничних мостів, кілька аеропортів, нафтобази і нафтопереробні заводи. Росія пограбувала і вивезла з України цілі підприємства,  понад 500 тис. тон зерна, а також велику кількість сільськогосподарської техніки, заблокувала експорт продовольства морем, чим створила передумови для голоду в деяких регіонах нашої країни і світу.

Одним із тяжких злочинів держави-агресора стала депортація українців до росії. За даними представника України в ООН, на середину квітня 2022 р. загарбники вже депортували до рф понад 500 тис. українців, серед яких 121 тис. дітей. Значну частину з них відправили до Зауралля. Замість українських паспортів депортованим українцям видають документи із забороною залишати російські регіони упродовж  двох років.

У 2014 р. росія здійснила першу у постнацистській Європі спробу анексувати територію іншої держави. У  результаті громадяни України у тимчасово окупованому Криму позбавлені багатьох політичних прав і свобод, зазнають переслідувань, дискримінуються корінний кримськотатарський народ та етнічні українці. Чимало з них змушені були стати вимушеними переселенцями, натомість путінський режим цілеспрямовано заселяє кримські землі російськими колоністами.

Очільник рф путін проводить великодержавну шовіністичну політику і заперечує право українців  не лише мати власну державу та самим визначати свою долю, а й право на існування народу як суб’єкта історії. Він став віп-пропагандистом фальшивої ідеологеми, що росіяни та українці «один народ». Його політика – це спроба повернутися до шовіністичних імперських практик російської імперії та СРСР, які включають анексію, масові репресії, терор, депортації та свідоме створення загрози голоду.

Україна для путінського російського режиму не просто бажане джерело природних, промислових і людських ресурсів, важливий геополітичний плацдарм, а ще й подвійний екзистенційний виклик. Побудовою демократії вона створює для росіян приклад потенційно привабливої політичної альтернативи. Окрім того, саме в Україні було історичне ядро Київської Русі, право на спадок якої віддавна прагнуть монополізувати російські шовіністи і фашисти.

Захоплення України мало стати для росії важливим кроком для подальшої експансії у Європі та Центральній Азії. Подібні погрози російських високопосадовців постійно лунали  упродовж останнього часу стосовно країн Балтії, Польщі, Казахстану тощо.

Героїчний спротив загарбникам у лютому-навесні 2022 р. Збройних сил України та всієї української нації зламали не лише російський план бліцкригу в Україні, а й наміри росії підірвати єдність демократичних країн Заходу. Великою мірою цей результат досягнуто завдяки міжнародній солідарності з Україною демократичного світу, формуванням антипутінської коаліції держав, особливу роль у створенні якої грають США, Великобританія, Канада, Польща, країни Балтії.

Разом з тим, очевидно, що для досягнення реального миру потрібно не просто зупинити агресію росії стосовно України. Необхідно створити нову систему європейської безпеки,  що включатиме відновлення територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах, унеможливлення реалізації нових агресій.

Для цього закликаємо держави світу та міжнародні організації:

  • створити Міжнародний трибунал над очільниками російської федерації та пропагандистами російського тоталітарного режиму;
  • терміново запровадити ембарго на купівлю російських енергоресурсів, оскільки виручені кошти надають змогу владі росії продовжувати війну проти України;
  • посилювати санкційний режим проти держави-агресора для унеможливлення її подальших агресивних дій;
  • максимально прискорити поставки необхідного озброєння Україні, що надасть змогу українським військам відновити територіальну цілісність Української держави;
  • виключити росію із складу ООН або принаймні позбавити її статусу постійного члена Ради Безпеки ООН як державу, що брутально порушила Статут ООН, цілеспрямовано підриває міжнародний правопорядок, веде агресивну війну проти країн-сусідів та скоює злочин геноциду української нації;
  • сприяти широкому поширенню інформації про злочини російського комуністичного режиму упродовж радянської доби серед міжнародної політикуму, наукової спільноти, громадських організацій. Оскільки, як засвідчили події російсько-української війни, непокаране зло минулого комуністичного режиму, призводить до нових воєнних та геноцидних злочинів;
  • продовжити шлях до визнання світовим товариством Голодомору 1932–1933 рр. геноцидом української нації, а тотальної депортації кримських татар з Криму 1944 р. та подальше насильницьке їх утримання десятиліттями в місцях висилки – геноцидом кримськотатарського народу;
  • звернутися до керівних організацій ООН, Ради безпеки ООН, Європарламенту, країн-партнерів України, Міжнародного Червоного Хреста, європейських правозахисних організацій щодо жорсткого дипломатичного і громадського тиску стосовно негайного повернення українських громадян, депортованих до фільтраційних таборів, розміщених на окупованій території України та російській федерації, проведення обміну військовополонених «всіх на всіх», включно із захисниками м. Маріуполь. 

Ухвалено у Києві 17 травня 2022 р.

 

 

Матеріал підготовлено Андрієм  ІВАНЦЕМ,

Національний музей Голодомору-геноциду

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: