Вулкани Криму
Почати
  • This page available also in
  • English

Вулкани КримуНавіть щедра на дива кримська природа спромоглася здивувати нас — Крим не Камчатка і не Ісландія, але вулкани на нашому півострові також є.

Вулкани цікаві для науки, бо завдяки їхнім виверженням можна скласти уявлення про земні надра. Вулкани приваблюють туристів своєю екзотичністю. Вулкани формують рельєф поверхні землі – Кримські гори мільйони років тому були вулканічними: Карадаг – це згаслий вулкан. Викиди вулканів використовувалися людьми тому, що містять лікувальні грязі, сірку, бор, вулканічний попіл створює родючий ґрунт, особливо добре придатний для вирощування винограду й кави, а вулканічний туф і пемза здавна відомі будівельні матеріали. Виверження вулканів спричиняє кліматичні зміни – наприклад, внаслідок виверження вулкану Тамбора в 1815 році, загазованість і запиленість атмосфери була настільки великою, що в Європі та Північній Америці літа того року і наступного, 1816-го, просто не було, сніг випадав навіть у червні, що погано позначилося на сільському господарстві. Вулкани на морському дні становлять небезпеку для судноплавства, і навіть впливають на прийняття політичних рішень.

Ніцшевський Заратустра назвав дві невиліковні хвороби земної кори: людину й Вогняного Пса. Під другим малися на увазі вулкани. Проте вулкани бувають різні. Вулкани в Криму лише грязьові, проте іноді також з них виходить вогонь.

Хоча кримські вулкани вивергають не магму, а лише газ і рідку глину, хоча вони невеликі, порівняно зі справжніми вулканами, але чотириста років тому один з них своїм виверженням спричинив справжнє лихо, а інший – вже у двадцятому столітті «знищив» Кримську АЕС.

Грязьові вулкани визнали за вулкани менше століття тому. Для них є слово, схоже на Salsa — сальса не лише гострий соус або темпераментний латиноамериканський танець. Salse (відрізняється лише літерою — це ще й “сальза”, тобто грязьовий вулкан, який являє собою заглибину в землі, недостатньо глибоку, щоб з неї на поверхню виривалася гаряча магма, але достатньо глибоку, щоб вивергати газ, воду, бруд і шматки підземної породи. Конусоподібні грязьові вулкани називають макалуба. В українській мові грязьові вулкани ще називають сопухами. Але в Криму існує ще одна, спільна для перших і других, неофіційна, проте цілком українська, назва — блюваки.

Часто це конусоподібні гори, на плоскій вершині якої , наче в справжнього вулкана – кратер, наповнений сірою рідкою масою багнюки, що з неї  виходять пухирці газу. Іноді цей газ запалюється і тоді піднімається стовп полум’я.

Про виверження такого вулкану писав Жуль Верн у романі «Упертий Керабан», в розділі, де його герої, подорожуючи навколо Чорного моря, перетинають Керченську протоку й опиняються на Таманському півострові: «Зненацька яскраве світло загорілося ліворуч від дороги. Один з конусів щойно запалав і горів яскравим полум’ям. Степ освітився на цілу милю. Полум’я, виникнувши на одному конусі, перекинулося на сусідні. Вони стали вибухати один за одним, наче батареї фейерверку…» Про наявність таких же «конусів» на Керченському півострові письменник згадав також, проте дорога, якої їхали його персонажі в Керч, пролягала трохи в стороні від Булганацього поля грязьових вулканів.

За природою грязьові вулкани відрізняються тим, що під час виверження на поверхню викидається не маса розплавленої породи з надр планети, рідка глина з водою, уламки порід і гази, це переважно метан, іноді сполуки сірки. Не останню роль у другому випадку грає наявність покладів нафти й природного газу.

Вони вивергають з-під землі не лише суміш глини з водою, а й сірководень та природний газ — тому іноді їхні особливо потужні виверження супроводжуються полум’ям та громом, викидами шматків породи, нагадуючи справжнє виверження. Здебільшого, на відміну від справжньої магми, грязьова «магма» встигає охолонути, поки підніметься на поверхню. Через насиченість викинутої на поверхню рідкої глини сірководнем, йодом та бромом цей мул вважається цілющим. Насправді, викиди грязьових вулканів містять, звісно, багато цілющих речовин, але разом з ними багато ртуті та миш’яку. Тож оптимізм поціновувачів лікувальної грязі дещо перебільшений.

Природа процесів, що призводять до появи грязьових вулканів, досі не з’ясована наукою. Багато дослідників схиляються до думки, що це спричинено наявністю покладів нафти й природнього газу у тій чи іншій місцевості, а як відомо, Кримський півострів і моря, що омивають його береги, мають великі поклади цих корисних копалин.

У давнину все було навпаки: на місці Акмонайського перешийка існувала  протока, а на місці Керченської протоки, навпаки, розташовувався перешийок.

Вулкани на суходолі півострова розташовуються лише у Східному Криму, що не є випадковістю: з геологічної точки зору Керченський півострів не є частиною Криму. Мільйони років тому, доводять вчені, протока між Азовом та Чорним морем вже існувала, проте значно західніше, на місці нинішнього Акмонайського перешийку, і Керченський і Таманським півострови являли собою одне ціле. На Тамані грязьові вулкани так само поширені. Але найбільше їх ховаються на морському дні: лише відкритих науковцями під товщею води Керченської протоки грязьових вулканів понад шістнадцять.

Неподалік від села Бондаренкове, що розташоване північніше Керчі, існує Булганацька група грязьових вулканів: сопки Обручева, Вернадського, Абіха, Павлова, Тищенко, Андрусова сопка, а найбільший за діаметром з кримських грязьових вулканів — Центральне озеро. Його діаметр 25 метрів. Цей вулкан вивергає на добу 100 кубічних метрів газу (переважно метану) та 5 тисяч літрів рідкого мулу. Булганацьке поле грязьових вулканів займає площу 4 квадратні кілометри. З 1969 року Булганацькі вулкани є пам’яткою природи місцевого значення.

Найбільшу активність вулкани виявляють взимку. У першій половині двадцятого століття тут намагалися налагодити видобуток бору. У 1914-му тут створили бромовий заводик, що припинив діяльність в часи «розрухи» й ненадовго відновив діяльність у часи НЕПу (1920-ті рр.). Після того Булганацьке поле зацікавило Німеччину у часи Другої світової: дефіцит сировини змусив нацистів видобувати буру (тетраборат натрію, що використовувався тоді, насамперед, у фармакології) навіть у Криму, звісно силами рабської праці місцевого населення. Природа відомстила окупантам: за непідтвердженими даними один німецький танк потонув у бруді одного вулканів Булганацького поля. Брекчію (речовину, що її вивергають грязьові вулкани, головною складовою якої є глина) використовують для виготовлення керамзиту.

сопка Обручева
сопка Обручева

А найвищий з булганацьких вулканів — сопка Обручева, — має висоту 74 метри над рівнем моря. Та є в Криму вулкан ще вищий.

Академік Паллас, один з перший європейських дослідників Криму описав «Джо-Тюбе», як йому почулося, так: «З усіх пагорбів, що вивергають бруд, на півострові Босфорському або Керченському й на острові Тамань, Джо-Тюбе найбільший і найвидатніший».

Далі Паллас зазначає у своїй книзі про поїздку на Керченський і Таманській півострови, що місцеві мешканці пам’ятають виверження, що сталося за півтора століття до його поїздки: «Вогняне виверження, що спричинило підняття пагорба й супроводжувалося чималим виливом мулу. Мул, що витікав з кратера й поширювався на захід, до поселення, заповнив частину яру. Ця лавина бруду досі не покрилася травою».

І знову вказується на непояснену особливість грязьових вулканів: «Взимку й сирої пори року виверження стаються частіше». Також академік Паллас зазначив присутність покладів нафти в цій місцевості.

Вулкан Джау-Тепе у Криму
Вулкан Джау-Тепе у Криму

Це Джау-Тепе, що досягає висоти 120 метрів над рівнем моря.  «Гора-ворог» — ось як перекладається його назва з мови кримських татар. І підстави так називатися в нього були — у сімнадцятому столітті його виверження знищило розташоване поблизу селище. У 1964 році цей природний об’єкт оголошений пам’яткою природи місцевого значення і став ландшафтною пам’яткою природи всеукраїнського значення з 1975 року.

Найпотужнішим за обсягом викинутого мулу, можна сказати, винятковим, було виверження 1909-го року, коли грязьовий потік досягав у довжину 330 метрів та в ширину двадцять-тридцять метрів. Всього було викинуто з жерла сто двадцять вісім тисяч тон сопкового мулу.

Ожив вулкан і 14 березня 1914 року. З жерла виривалися спалахи полум’я і піднімався величезний стовп чорного диму. Як реве ревучий було чути за десятки кілометрів. В бік селища почав рухатися величезний потік сопкового мулу, що викликало паніку серед місцевих жителів. Та все закінчилося за півгодини.

вулкан Джау-Тепе весною
вулкан Джау-Тепе весною

Джау-Тепе прокидався ще в 1925 і 1927 роках, щоправда, вже не так потужно, як у сімнадцятому сторіччі. Вивчення вулкану під час вивержень 1920-х років дало цікаві наукові результати. Склад газів, що виділяв Джау-Тепе інакший, ніж у вулканів Булганацького поля. Ті виділяли переважно метан, тоді як у Джау-Тепе це на 83 % вуглеводні й вуглекислота. Одне з великих вивержень відзначено в 1937 році, коли язик мулу простягнувся на сто тридцять метрів. Останнє ж помітне виверження сталося в 1982 році.

Крім Булганацького поля грязьових вулканів, на Керченському півострові, є неподалік Тарханське поле,  менше і менш відоме.

Вулкан Джарджава
Вулкан Джарджава

На західній околиці Керчі є вулкан Джарджава (з кримськотатарської Дощ з Землі або, як зазначає журнал «Полуостров сокровищ» – Ворожий Яр[i]). Під час його останнього великого виверження у 1930 році з кратера йшов вогонь і дим, а вивержена маса довгий час пахла нафтою. За півстоліття його сну, місто встигло розбудуватися, й житлові будинки зводилися вже поблизу вулкана, поки у 1982-му Джарджава не нагадав про себе дводенним потужним газо-паровим виверженням і звуком, потужнішим за рев реактивного літака. Налякані мешканці будинків, розташованих неподалік, готувалися до евакуації. Але потік мулу посунув до автотраси. Щоправда, на цьому все й закінчилося. Катастрофи не відбулося.

Ще одну групу грязьових вулканів Керченського півострова побачити важко, і відкрили його не так давно, бо розташовані вони на дні озера Тобечицьке, південніше Керчі. Якщо ж зануритися під воду – то вулканів там набагато більше, як тих, що «сплять», так і тих, що нагадують про себе.

В Азовському морі вулканічна активність помітна у південно-східній частині – біля Керченського півострова, на схід від мису Тархан і до Тамані, а саме узбережжя в Темрюцькому районі Краснодарського краю. Невеликі, практично недосліджені, викиди газів траплялися й в інших ділянках Азовської акваторії зокрема, неподалік Арабатської стрілки. Особливо помітні вони стають взимку, якщо морози сковують кригою поверхню моря – тоді кожен такий викид гарячих газів і теплої рідкої маси утворюють промоїни у крижаному панцирі.

Найбільшу у наш час активність в Азовському морі виявляє, розташований на протилежному, таманському, березі Керченської протоки виявляє грязьовий вулкан Голубицький. Його історія цікава тим, що напряму пов’язана з Кримом. Після довгого мовчання його потужне виверження відбулося у 1988 році,  коли фонтан мулу й газів «вистрелив» на 50 метрів угору; згодом у наступному, 1989-му, у 2008-му, а четверте виверження призвело до «географічних новин»  – появи острова триста метрів у довжину і шириною сто метрів, над водою острівець вивищувався на два метри.

Кратер Голубицького вулкана має десять метрів у діаметрі, але глибина його, за обрахунками вулканологів, цілих 12 кілометрів.

Саме виверження Голубицького вулкана у 1988 році поставило крапку в історії Кримської атомної електростанції. Після трагічної катастрофи у Чорнобилі ставлення громадськості до атомної енергетики радикально змінилося – від обережної недовіри до «мирного атому» перевернулося на повне несприйняття. Замовчувані доти факти стали публікуватися в пресі, обговорюватися у загальносоюзному, українському та кримському парламентах. Відповідно, голос екологів звучав гучніше. До експертної думки влада перебудовчих часів почала дослухатися.

І без того сумнівний проект Кримської АЕС, розташованої поблизу сейсмонебезпечної зони, технологічно простої й дешевої, але такої, що не гарантувала спокійного відпочинку курортникам, був ще раз, вже ґрунтовніше проаналізований. Долучили до цього процесу й вулканологів – фахівців з грязьових вулканів. Дослідивши район, безпосередньо прилеглий до мису Казантип, де вже встигли побудувати два реактори та містечко атомників Щолкіне, науковці знайшли на дні Азовського моря, всього лише у 1500 метрах від майбутньої АЕС, сплячий грязьовий вулкан, що міг і досі може прокинутися.

Будувати що завгодно, будь-який об’єкт, можна не ближче, ніж за два кілометри до грязьового вулкана. Атомні енергоблоки – тим більше. І саме в розпал дискусії потужним виверженням заявив про себе, вперше з 1924 року Глубочицький вулкан. Його «фонтан» бив на 50 метрів у висоту. Це стало очевидним і зрозумілим без додаткових науково-експертних викладок аргументом проти будівництва атомної електростанції на Керченському півострові. Проект, що вже поглинув мільярди карбованців, закрили від гріха подалі.

Шістнадцять грязьових вулканів дослідники знайшли на дні лише Керченської протоки. Ці дослідження стали можливими завдяки програмі ЮНЕСКО на початку нинішнього століття. Якби програма досліджень продовжилася, якби не політичні амбіції Кремля та інші позанаукові чинники – цілком можливо, що рахунок відкритих і описаних грязьових вулканів у Азовському морі та Керченській протоці  був би більшим.

У 1927 році Криму трусило. Землетрус стався 11 вересня, і одразу ж з берега були помічені викиди газів з моря, а також спалахи газу і цілі вогняні стовпи. Найбільше їх спостерігалося в районі Севастополя. Наприклад, за звітом з Севастопольського маяка вогняний стовп мав діаметр півтори морські милі й висоту п’ятсот метрів.

Сході явища тривали навіть впродовж двох місяців після землетрусу, наприклад, 14 жовтня поблизу берегів Алупки люди бачили газовий стовп, а невдовзі й у Євпаторії, зафіксували хмари, що палали протягом години. У Алушті на початку жовтня того ж року фонтани палаючого газу помітили у морі неподалік Феодосії, Алупці й Судаку.

А у Чорному морі грязьових вулканів нараховують понад п’яти десятків. Неподалік від Керченського півострова, на південь від мису Такіл, рибалки неодноразово помічали вулканічну активність підводного вулкана. На південь від Судака науковці знайшли ціле вулканічне поле з двох десятків грязьових вулканів. Найбільшу увагу на цьому підводному «полі» привертає Дворіченський  вулкан. Відкритий у кінці 1990-х, в 2002-му він був досліджений німецькою експедицією, згодом спільною європейською, а наступного року й українською експедицією на судні «Професор Водяницький».

Улітку 2002-го дослідникам вдалося спостерігати два газових викиди з цього вулкану. Діаметр кожного становив 400 метрів а висота «фонтану» при двокілометровій глибині сягала 850 метрів. Це набагато потужніше, ніж в будь якого суходільного грязьового вулкану Криму чи розташованих на дні Керченської протоки. Безумовно, якщо судно потрапить в зону впливу такого виверження – йому не врятуватися.

Небезпека вулканізму для судноплавства у Керченській протоці, в Чорному й Азовському морях, на жаль, не є теоретичною, а доведена трагедіями, в тому числі – вже у нинішньому столітті. Відома історія, коли на дні Керченської протоки трохи південніше від острова (тоді ще півострова) Тузла  судно «Цезар» у 1914 році сіло на мілину, яка не була позначена на лоцманських мапах, а отже утворилася незадовго перед тим, імовірно через виверження грязьового вулкана. Аналіз  проб ґрунту тієї мілини вказав саме на брекчію.

Щороку Керченською протокою проходить (чи принаймні, проходило до 2014 року) до 10 тисяч суден. Лоції вказують на непередбачуваність судноплавної обстановки і невпевненість у вказаних глибинах. Щомиті раптове виверження одного з підводних грязьових вулканів може змінити все, утворивши мілину чи навіть острівець.

У 2001 році 26 січня теплохід «Пам’ять Меркурія» йшов зі Стамбулу в Євпаторію. Перевантаження перевищувало всі можливі норми, до того ж, судно було розраховане лише на прибережне плавання, а не на походи у відкритому морі. Тож надзвичайна подія була неминуча, достатньо було ще й природнього фактору, і він трапився. Судно перекинулося догори дном і потонуло. Крім екіпажу, на ньому перебували пасажири, разом п’ятдесят дві особи.

На щастя, декого вдалося врятувати. За свідченнями цих людей, перед тим як судно перекинулося й пішло на дно, вони чули гучний хлопок – звук незвичний, який ні з чим не сплутати. Припускають, що це міг бути вибух великого газового викиду. Інститут геофізики НАН України підтвердив, що в день кораблетрощі  невеликий землетрус стався на дні Чорного моря саме в тому місці, де перебувала «Пам’ять Меркурія». Цілком можливо, що викид газу або повноцінне виверження вулкану могло призвести до загибелі судна.

У 2003 році катастрофа сталася з іншим судном також в районі на південний захід від мису Сарич. Теплохід  «Amira-1» водотоннажністю 10 тисяч тон вийшов з вантажем вугілля 9180 тон з Маріупольського порту 5 січня 2003 року до Туреччини. Судно йшло під прапором Тунісу, хоча його власником була турецька компанія. «Amira-1» перейшла крізь Керченську протоку в Чорне море, але до порту призначення не дісталася. Востаннє керченський радар  бачив судно 6 січня о 14.10. За три дні американський пасажирський літак, що пролітав над Чорним морем , вловив сигнал аварійного буя «Amira-1», передав інформацію відповідній українській службі, після чого почалася пошуково-рятувальна операція, до якої, крім українців, долучилися російські і турецькі рятувальники. Втім, врятувати  моряків, на жаль, їм не вдалося. Рятувальний круг, чотири рятувальні жилети, два рятувальні плотики – все, що вдалося знайти, і ці засоби геть не допомогли екіпажу «Amira-1».

З’ясувати причини гибелі судна спільна україно-туніська комісія не змогла. Але обидва ці випадки сталися в районі активності підводних грязьових вулканів.

Грязьові вулкани  видаються лише місцевою екзотикою, але так триває лише поки вони не прокидаються. Уявлення про ті процеси, які регулюють режим «сну» чи «пробудження» вулкану, навіть грязьового, для науки досі є туманними. Передбачити, коли станеться виверження – неможливо.

Два грязьових вулкани, що «сплять» неподалік від Керчі – один за кілька сотень метрів від Аршинцева, а другий, що ближчій до Керчі, – розташовані чітко обабіч опор Кримського мосту. Враховуючи те, що від будь-якої блискавки метан з вулкану спалахує, а в разі очікуваної прокладки під мостом через Керченську протоку ще й російського газопровід у Крим, можна уявити, яке феєричне шоу можуть побачити мешканці найсхіднішого міста Криму, якщо трапиться лихо.

Грязьові вулкани мають властивість не лише прокидатися після довгого сну, а й народжуватися чи не на рівному місці. Наприклад, Старуня на території Івано-Франківської області – єдиний, за винятком кримської території, грязьовий вулкан на території України, – виник у 1977 році після землетрусу у Румунії. Грязьовий вулкан «Старуня» являє собою пологий глинистий конус діаметром 20 м і заввишки до 1,5 м з невеликим жерлом діаметром 0,3 м, через яке час від часу виділяються глина, розсіл і бульбашки газу. Нині він має вісім великих кратерів і дюжину дрібних. З 1984 року Старуня є геологічної пам’яткою природи.

Але землетрус був лише одним, хоч і потужним, чинником, своїм виникненням цей вулкан зобов’язаний і людській діяльності. Понад століття тому тут почали розробляти нафтові та озокеритні родовища. Ґрунтові води, насичені киснем, стали проникати углиб землі на тисячу метрів, викликаючи окислення нафти, що підтримує приплив теплової енергії, яка й живить вулкан.

На відміну від Старуні, кримські вулкані існують з давніх часів. Людям, хоч нам і лестить називати себе царями природи, доводиться рахуватися з їхнім сусідством і пристосовуватися до їхнього непередбачуваного характеру. Недарма кримські татари називали їх «ворогами». Наука ще досить мало знає про них, не може передбачити, коли «сплячі прокинуться».

Геологи називають їх безкоштовними буровими свердловинами і ,  мабуть , єдині з людей радіють виверженням, що приносять їм матеріал для вивчення просто з глибини земних надр.

Різноманітність природи Криму, де на території 27 тисяч квадратних кілометрів зібрано майже все, що можна уявити, і за годину-дві подорожі ніби опиняєшся геть у іншій географічній зоні, викликає захват. Вулкани – це лише одне з кримських див.

[i] Долина грязевых вулканов

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Валерій Верховський

Автор культурологічних статей, український письменник-фантаст, журналіст газети «Кримська світлиця» 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: