Будівля кенаси м. Севастополь
Почати

На околиці цього міста розташовані величні руїни, що колись були зображені на купюрі в одну гривню. Херсонес – певно одна з найкращих ілюстрацій до слів із “Варязької балади” Євгена Маланюка – “Віки, віки – одна блакитна мить”. Тут можна згадати, що громадяни Херсонеса присягали не порушувати демократію ще на початку ІІІ ст. до нашої ери. До написання Великої хартії вольностей залишалося якихось півтори тисячі років, а до ухвалення конституції США – більше двох тисяч років. 

Будівля кенаси м. Севастополь
Будівля кенаси м. Севастополь

Зображена на одній гривні базиліка, у якій хрестився київський князь Володимир, ще за 500 років до хрещення князя була юдейською синагогою. На її вапнякових плитах збереглися ґрафіті грецькою да давньоєврейською мовами з юдейськими іменами та плита з зображенням менори, шофару (рогу-сурми), етрогу й лулаву. Етрог – плід цитрону, а лулав – молодий лист фінікової пальми. Юдеї використовують етрог і лулав у обрядах першого дня біблійного свята Кучок – Суккот. У ХХ ст. написи з херсонеської синагоги досліджував і історик-караїм Давид Маркович Гумуш.

Будівля з однієї гривні – найдавніша синагога на теренах колишнього СРСР, рештки якої збереглися до нашого часу. На думку дослідників, ця споруда стала християнською церквою наприкінці IV чи в V ст., у часи, коли місто належало візантійцям. У той час були зруйновані юдейські синагоги у кількох містах Візантійської імперії, оскільки ставлення влади до юдеїв значно погіршилося.

Значок на честь відкриття кенаси в Севастополі
Значок на честь відкриття кенаси в Севастополі

Інше зображення менори з надгробного каменю, знайдене в Херсонесі, було датоване істориками ІІ ст. до нашої ери – першим століттям нашої ери, й це є найдавніше зображення семисвічника за межами Ерец Ісраель (землі Ізраїля).

Юдейські громади з’явилися в Північному Причорномор’ї в І ст., приблизно одночасно в східному й південному Криму – Боспорському царстві й Херсонесі. В останньому місті юдеї жили близько тисячі років.

В середні віки Херсонес став називатися Херсоном. Про юдеїв середньовічного Херсона чимало цікавого розповідає відомий текст християнської традиції – “Житіє святого Костянтина (Кирила) Філософа”. У нас святий Костянтин-Кирило найбільше відомий як вчений муж, що разом із своїм братом Мефодієм створив слов’янську абетку, яка й отримала назву за його ім’ям – кирилиця.

У 860 р. Кирил прибув до Херсона, й вивчив тут іврит і руську мову. Певно найбільш загадковий для кримських краєзнавців сюжет із його житія – зустріч у Херсоні з самаритянином – представником дуже давньої течії ізраїльської віри. За своєю вірою самаритяни в чомусь схожі з караїмами. Дехто вважає, що саме про караїма йдеться в “Житії Костянтина-Кирила”, адже про перебування самаритян у Криму нічого не відомо з жодних інших історичних джерел. У часи Кирила в Херсоні жили й хозари, що сповідували юдаїзм.

Кенаса в Севастополі
Кенаса в Севастополі

Юдеї покинули Херсон в останні роки ХІ ст. Про їх вигнання з цього міста в 1096 – 1097 рр. каже інше християнське джерело – “Житіє Євстратія Постника”. Тоді одного з місцевих членів юдейської громади звинуватили в работоргівлі, й вигнали з міста всіх юдеїв. А в 1399 р. Херсон був зруйнований ногайським темником Едигеєм. На згадку про ті давні часи у караїмів залишилося прізвище Харсун.

Неподалік, на місці сучасної Балаклави, виник новий торговельний осередок генуезців – Чембало. Серед етнічно строкатого населення цього міста були й юдеї. Певно з приходом генуезців у ХІІІ ст. до Криму прибувають євреї-раввіністи з Європи, і знайомлять кримських одновірців із тим, про що вони до цього не чули – з Талмудом. Так у Криму почався поділ юдеїв на раввіністів і караїмів. Перші прийняли Талмуд, другі поставилися до нього більш критично.

До заснування Севастополя залишалася половина тисячоліття.

Мало хто знає, що навіть у назві цього міста є ізраїльський слід, і цей слід веде аж до берегів Криму.

На меридіані Святої Землі, починаючи від території Ізраїлю і далі, в північному напрямку, розташовані кілька міст, що мають у своєму імені грецький корінь σεβαστός – севастос, “поважний”. Спочатку так величали римських імператорів (з I століття й пізніше). Це слово – грецький аналог латинського “augustus”.

На землях Ерец Ісраель назву Себастія סבסטי в античну епоху носило стародавнє місто Шомрон (Самарія), що в давнину було столицею північного Ізраїльського царства. Воно розташоване на 35°11’42” східної довготи.

Кенаса Севастополь
Кенаса Севастополь

Північніше, на середземноморському узбережжі Малої Азії, в історичній області Кілікія, знаходилося ще одне місто з аналогічною назвою – Себаста. Раніше воно називалося Елеус і було столицею каппадокійського царя Архелая Філопатра в кінці I ст. до н.е., але пізніше прийшло до занепаду й було покинуте до початку VII століття. Воно лежить на 34°10’25” східної довготи.

Ще одна давня Себастія, а нині просто Сівас, заснована в I ст. до н.е., знаходиться також у Малій Азії, але північніше, в історичній області Каппадокія. Ця Себастія також мала столичний статус; в кінці III століття місто стає столицею Малої Вірменії, а в XI ст. – столицею туркменського царства Данішмендидів. Воно розташоване на 37°01’00” східної довготи.

Особливістю всіх трьох Себастій є те, що вони були так названі або перейменовані в I столітті до нашої ери на честь імператора Римської імперії Октавіана Августа.

Кримський місто Севастополь – наймолодше зі згаданих міст із схожими назвами. Воно було засноване в 1783 р. поблизу стародавнього Херсонесу на місці кримськотатарського села Ак-Яр (білий берег, обрив); і знаходиться на 33°32’00” східної довготи. Так наприкінці XVIII ст. у щойно приєднаному Російською імперією Криму продовжилася давня традиція найменувань “поважними” міст, розташованих на меридіані ізраїльської Самарії.

У першій половині ХІХ ст. караїмів у Севастополі було не дуже багато. Для відправлення релігійних обрядів їм вистачало не дуже великої будівлі, яка була придбана громадою в 40-х рр. того століття. Під час оборони Севастополя 1854 – 1855 рр. ця перша севастопольська кенаса була зруйнована. До 1885 р. караїмська кенаса змінила кілька адрес, розташовуючись у приватних і найманих приміщеннях. У 1879 р. караїми розпочали були зводити будинок молитви на ділянці, що належала громаді на Адміральській вулиці, на центральному міському пагорбі. Однак на перешкоді встала пильність головного командувача Чорноморського флоту і портів Миколи Андрійовича Аркаса. Він доповів у Санкт-Петербург про наміри караїмської громади, й звідти були затребувані й проєкт кенаси, і заодно план усього міста, на якому мало бути позначене місце її будівництва.

Кенаса Севастополя після війни
Кенаса Севастополя після війни

Від нього ж надійшов відгук про визнання Святішим Синодом протизаконним побудови кенаси в тому місці. У Російській імперії існував будівельний статут, і там у ст. 258, п. 2 зазначалося, що відстань від православної церкви до синагоги мала бути не меншою, ніж 100 сажень. Місце ж, де караїми почали зводити кенасу, перебувало лише в 65 саженях від Володимирського собору. Марно караїмський гахам Шемуель Панпулов подавав клопотання до великого князя генерал-адмірала Олексія Олександровича й до Святішого Синоду, посилаючись на російське законодавство, а саме на ст. 1097 статуту іноземних сповідань, де було записане: “Караїми, перебуваючи під заступництвом загальних законів імперії, користуються всіма правами, наданими російським підданим”. Святіший Синод залишив клопотання без розгляду, там лише пояснили, що повнота прав караїмів не розповсюджується на ті закони, які захищають права панівного віросповідання. Як то кажуть, cujus regio, eius religio – чия влада, того й релігія.

В 1884 р. караїмська громада придбала порожню на той час земельну ділянку у провізора Турчинського за 6600 карбованців. Вона розташовувалася на Великій Морській вулиці. Та цього разу в справу втрутився окружний суд, що не затвердив надані документи про придбання землі під будівництво кенаси, вимагаючи дозволу на це вищих органів влади. На владнання формальностей було втрачено багато часу, але караїми взяли дозвіл на будівництво кенаси на цьому місці в імператора Олександра ІІІ.

Далі розробили проєкт кенаси, який ухвалили лише в 1896 р. Його автором був міський архітектор Олександр Михайлович Вейзен. Будували кенасу довго. Заклали фундамент у 1896 р., та швидко закінчилися кошти, й їх довелося збирали довгі роки, аж поки велику пожертву на цю справу не зробив караїмський купець Йосип Давидович Бурназ. Будівництво завершили 1908 рр.

Освячення Севастопольської кенаси
Освячення Севастопольської кенаси

Матеріал вибрали надійний і якісний – кримбальський камінь. Це вапняк із вкрапленням кварцевого гравію. Саме він був матеріалом для будівництва храмів та фортифікаційних споруд Севастополя. Фасад був виконаний у рисах ренесансу, гладка поверхня стін поєднувалася з рясно декорованими рослинним орнаментом фрагментами довкола напівкруглих вікон. Центральну частину споруди прикрашали колони коринфського ордеру. Всередині була проведена електрика, а люстри куплені за кордоном. Поруч було зведено фонтан для омовінь. Будівництво обійшлося в 70 тисяч карбованців. Будівля, розрахована на 400 вірян, виглядала монументально. 14 травня 1908 р. споруда мала бути освячена. Але й тут втрутилася політика. В цей день Російська імперія святкувала “день коронування їх імператорських величностей”, тож освячення перенесли на наступний день. В цій урочистій події брали участь кілька газзанів, представники всіх караїмських громад Криму, Таврійський і Одеський караїмський гахам Шемуель бен Моше Панпулов, який прибув із Євпаторії, головний командувач Чорноморського флоту і портів Роберт Вірен, міський голова Севастополя Володимир Мореншильд та гласні міської думи. З цієї нагоди випустили пам’ятний значок. Гахаму Панпулову, певно, було особливо приємно відкривати в цьому місті будинок молитви, адже він був учасником оборони Севастополя 1854 – 1855 рр. За час, коли він очолював караїмське духовне управління, були збудовані нові кенаси в багатьох містах, де мешкали караїми.

Та невдовзі настали лихі часи. Будівлю кенаси націоналізували в 1921 р. й передали в користування караїмській громаді. Того ж року Велику Морську вулицю, на якій вона знаходилася, перейменували у вулицю Карла Маркса.

Протягом 1920-х рр. караїми охоче відвідували кенасу, й не було якоїсь динаміки на зниження відвідуваності. Це, звісно, дратувало владу. Один з її представників, керівник столу релігійних культів Севастопольського райвиконкому, у 1927 р. написав доповідну записку, в якій зробив приємний комплімент і караїмській вірі, й очільнику севастопольських караїмів газзану Товії бен Сімхові Леві-Бабовичу. У ній йшлося про те, що караїмська релігія більш стійка у порівнянні з іншими культами, бо її служитель – красномовний і активний аґітатор, який завжди перебуває серед своєї пастви, має великий авторитет серед вірян і користується в них повагою. Щодо служителя це було абсолютною правдою. Леві-Бабович був добре освіченою людиною, хоч знання отримав переважно шляхом самоосвіти, був глибоко віруючою людиною і великим подвижником, і радянська влада відібрала у нього все – і хату, й засоби існування. З нього вимагали скласти сан, зробили лишенцем, позбавивши можливості заробітку.

Фасад кенаси в Севастополі
Фасад кенаси в Севастополі

Радянська влада шукала привід для закриття кенаси. І, звичайно, знайла. 14 грудня 1930 р. Севастопольский міський фінансовий відділ написав звернення до адміністративного відділу виконкому міської ради Севастополя, в якому містилося прохання розірвати договір із громадою через “несплату групою віруючих, які орендують караїмську кенасу на вул. Карла Маркса в м. Севастополі, недоїмки зі страхування до 30 грудня 1931 р. Сума недоїмки виражається в розмірі 56 крб. 96 коп”. Трохи раніше цих подій на будинок молитви поклав око Чорноморський флот, надіславши міській владі клопотання про надання під спортивну базу будівлі караїмської кенаси. У ньому зазначалося, що “приміщення це необхідне головній Севморбазі для робіт з фізпідготовки, що має величезне значення для бойової підготовки”. Певно флотоводці вважали, що без караїмської кенаси підвищити рівень бойової підготовки доблесних червоних гардемаринів не було жодної можливості. Та “курортний флот” упіймав облизня. Кенасу ухвалою президії ЦВК Кримської АРСР “ліквідували, зважаючи на вимогу трудящих і відмову релігійної громади від користування” 5 лютого 1931 р., але будівлю передали “Інтернаціональному клубу караїмів, татар і кримчаків”. Караїмську релігійну громаду зняли з реєстрації, а газзану Товії Леві-Бабовичу дозволили покинути Країну Рад. Він став гахамом (релігійним головою) караїмів Єгипту. Їх нащадки досі пам’ятають свого духовного лідера. Певний час тому в Ізраїлі вийшло друком двотомне видання під назвою “Піркей Товія” (פרקי טוביה – “Повчання Товії”) , яке розповідає про життя й діяльність Товії бен Сімхи і містить його твори й проповіді.

Споруда по вулиці Карла Маркса згодом була передана піонерам, а під час Другої світової війни зазнала значних руйнувань внаслідок потрапляння у неї авіабомби та снарядів. Будівля була буквально за крок від загибелі. Про її стан свідчить складений 1952 р. акт обстеження: “придатність фундаменту і стін цокольного поверху становить 90%, внутрішні стіни – не збереглися, зовнішні стіни – 40%, облицювання зовнішніх стін будівлі – 30%, міжповерхові і горищні перекриття – не збереглися, перегородки, дах, підлога, сходи – не збереглися”. Споруду назвали “напівзруйнованою коробкою будівлі колишньої кенаси” й передали товариству “Спартак” для влаштування там спортивної зали. В 1953 р. її було відновлено за проєктом архітектора Олександра Бобкова. Він підійшов до реконструкції будівлі кенаси максимально делікатно й професійно, повернувши їй історичний зовнішній вигляд. Всередині ж її було поділено на два поверхи, а вхід перенесено з північного фасаду на південний. З 1960 р. й до цього часу будівлю використовують для тренувань боксерів.

В Севастополі існує караїмське національно-культурне товариство, але немає релігійної громади, якій могли б повернути кенасу. Будемо сподіватися, що релігійне відродження й повернення до традицій предків у севастопольських караїмів ще попереду.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: