///

Знищення освіти українською мовою в окупованому Криму

Почати

Від початку російської окупації Криму в 2014 році на півострові розпочалися системні порушення прав людини. Вони стали основною ознакою окупаційної політики Росії, спрямованої на закріплення своєї влади. На Кримському півострові явними ознаками етноциду з боку Росії у контексті української проблематики стало обмеження свободи слова, переслідування релігійних спільнот, знищення культурної спадщини та інші злочини. Воєнні злочини та репресії не припиняються донині, створюючи безкінечну спіраль насильства та порушень прав людини.

Так що ж таке етноцид, з яких елементів він складається? Етноцид – це політика, спрямована на знищення ідентичності та культури окремої етнічної спільноти. Зазвичай фізичне знищення та переслідування є лише одним із елементів такої політики. Основні удари завдаються по засадничих для нації елементах – мові, історичній пам’яті, культурі, самосвідомості. Із зазначеного можна зробити висновок, що кінцевою метою політики етноциду є цілковита асиміляція етнічної спільноти. Одним із основних елементів етноциду є лінгвоцид – цілеспрямоване нищення мови як головної ознаки етносу, яке здійснюється шляхом її витіснення з різних сфер суспільного житт[1].

Із 2014 року лінгвоцид як явище знову повернулося на українську землю. Представник Крайової Ради Українців Криму Андрій Щекун у своїй промові під час пресконференції на тему: «Становище державної та кримськотатарської мов на тимчасово окупованих територіях України», яка відбулася в м. Києві у 2021 році з нагоди Міжнародного дня рідної мови, зазначив, що країна-агресор на тимчасово окупованих територіях здійснює лінгвоцид щодо етнічних українців. «Мововбивство – свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу. Лінгвоцид спрямовується насамперед проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду – це етноцид, ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти», – наголосив він[2].

Мова є ключовим елементом національної самобутності. Її знищення – це не що інше, як знищення цілої етнічної спільноти. Так, 14 липня 2021 р. за підсумками розгляду справи щодо конституційності Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» Конституційний Суд України ухвалив рішення, в якому детально проаналізував питання статусу державної мови, зазначивши, що «закарбований приписами частин першої, другої статті 10 Конституції України юридичний статус української мови як державної є водночас засадничою конституційною цінністю, питомою ознакою й ключовим чинником єдності (соборності) Української держави та невіддільною частиною її конституційної ідентичності». «Загроза українській мові, – наголосив Конституційний Суд, – рівносильна загрозі національній безпеці України, існуванню української нації та її держави, оскільки мова – це своєрідний код нації, а не лише засіб спілкування. Без повноцінного функціонування української мови в усіх ділянках публічного життя суспільства на всій території України українській нації загрожує втрата статусу й ролі титульної й державотвірної нації, що є рівнозначним загрозі зникнення Української держави з політичної карти світу. Українська мова – доконечна умова (conditio sine qua non) державності України та її соборності»[3].

 

Зупини лінгвоцид! Українська молодь на акції протесту під ВРУ. ФОТО: автор Данило Гайдамаха Вікепедія

Росія завжди прекрасно розуміла, яке значення мова має для народу, а тому протягом століть робила все можливе задля знищення української. У ХІХ і ХХ століттях Російська імперія та Радянський Союз проводили політику колонізації та російської культурної асиміляції народів, які входили до складу цих держав. Україна, як частина Російської імперії та пізніше СРСР, не була винятком. Заборона на використання української мови була одним із головних елементів колонізації, тому і з’явився Валуєвський циркуляр у 1863 році та Емський указ у 1876 році. А за часів СРСР курс на русифікацію лише посилився, спричинивши майже тотальну деукраїнізацію найбільших міст на території України.

Тому і 2014 року, коли рецидив російського імперського шовінізму знову проявив себе у формі окупації Криму, знищення української мови на захопленій території стало однією з головних цілей російської окупаційної політики. Витіснення української мови з публічного життя окупованого Криму здійснюється різними шляхами, зокрема, це:

– незаконне переслідування та примусове видворення з півострова українців, які могли очолити спротив окупації та російській політиці на півострові (зокрема, йдеться про учасників руху «Євромайдан-Крим», які активно протидіяли окупації на початку 2014 року);

  • заборона та перешкоджання у проведенні мирних акцій;

– перейменування та закриття закладів культури (наприклад, у листопаді 2014 року Український драматичний театр у Сімферополі, відкритий у 1954 році, було перейменовано на «Державний академічний музичний театр Республіки Крим», а у 2016 році музей Лесі Українки в Ялті було зачинено під приводом необхідності проведення ремонту будівлі);

– знищення Кримської єпархії Православної церкви України, яка з 2014 року фактично залишалася одним із небагатьох осередків «українськості» на півострові.

Але найефективнішим інструментом знищення української мови в окупованому Криму стало її повне виключення з освітньої сфери.

Українська мова в освітньому просторі окупованого Криму

За інформацією Уповноваженого із захисту державної мови, станом на 2013 рік на території Автономної Республіки Крим 1760 дітей (2,9% від загальної кількості) виховувалося українською мовою у 3-х дошкільних навчальних закладах. У м. Севастополі діяв один український дитячий садок, в якому виховувалося 690 дітей (4,8%). Натомість після початку окупації Криму освіта українською мовою у закладах дошкільної освіти не здійснюється взагалі. І це цілеспрямована дія країни-окупанта, адже навчання рідної мови з дитинства є надзвичайно важливим етапом розвитку дитини, формуванням особистості. Це допомагає дітям розуміти та оцінювати культурні цінності, які передаються через мову, а саме: традиції, звичаї, вірування та історія. А викладання у дошкільних навчальних закладах окупованого Криму виключно російською мовою є першим кроком до поширення серед дітей російської ідентичності та створення бази для подальшої індоктринації, що в умовах російської окупації можна окреслити як прищеплення дітям екстремістських і шовіністичних ідей і переконань.

Натомість у закладах середньої освіти на території АР Крим на початок 2013/2014 навчального року українською мовою навчалося 12 694 учнів (7,2% від загальної кількості). 7 загальноосвітніх закладів здійснювало навчання українською мовою, а ще 76 – українською та російською. Всього в АР Крим діяло 829 класів з українською мовою навчання. У м. Севастополі була одна школа з українською мовою навчання та 9 шкіл, де викладання здійснювалося українською та російською мовами. На початку 2013/2014 навчального року в Севастополі діяло 50 класів з українською мовою навчання, в яких навчалося 994 (3%) учні[4].

Необхідно визнати, що такі цифри не є задовільними і свідчать про абсолютний провал української освітньої політики на півострові до 2014 року. Проте до окупації навчання українською мовою все-таки відбувалося, і тисячі учнів у закладах середньої освіти могли скористатися такою можливістю, чого не скажеш про період після початку окупації.

Незважаючи на те, що українська мова визнається однією із трьох так званих «державних» в окупованому Криму, це лише речення на папері. Так, починаючи з 2014/2015 навчального року загальноосвітні навчальні заклади, розташовані на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, були переведені на російські стандарти навчання, які не передбачали обов’язкового вивчення української мови. Українська мова та література здебільшого мали б викладатися в школах окупованого Криму як факультативний предмет. А у 9-11 класах, відповідно до законодавства держави-окупанта, українська мова як предмет взагалі зникає, оскільки навчання може відбуватися лише російською мовою. Вчителі української мови та літератури вимушені пройти перекваліфікацію й викладати російську мову та літературу або інші предмети. Тих, хто відмовляється, звільняють з роботи.

За даними так званого «Міністерства освіти, науки і молоді Республіки Крим», в окупованому Криму існує 547 загальноосвітніх закладів усіх форм власності, в яких навчаються 218 974 школярі. З них 212 090 (96,9% від загальної кількості) здобувають освіту російською мовою, 6700 (3%) навчаються кримськотатарською, а 214 (0,1%) – українською мовою. 162 учні навчаються українською в школі № 20 м. Феодосії, а ще 52 – у трьох україномовних класах Сімферопольської академічної гімназії (яка до окупації мала назву «Українська школа-гімназія»). За словами Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня: «У 2021 році в Криму «офіційно» залишається лише одна школа з українською мовою навчання № 20 у місті Феодосії, де діти навчаються до 9-го класу з використанням української мови. Раніше цю школу було названо ім’ям Олени Теліги, але після окупації її перейменували. Але, по суті, української мови там немає, тому що немає викладачів української мови та літератури, адже здобувачам освіти не надаються послуги українською мовою. Учні 10-11 класів не мають права навчатися українською мовою, хоча її декларативно проголошено однією з державних у «Республіці Крим»[5].

У доповіді «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна», яка охоплює період з 1 липня 2021 року до 30 червня 2022 року та базується передусім на моніторингу та документуванні порушень норм міжнародного гуманітарного права й міжнародного права у сфері прав людини в Криму, що здійснює моніторингова місія ООН з прав людини, також оприлюднено інформацію щодо можливостей навчання українською мовою в школах окупованого Криму. Так, згідно із наведеною інформацією, у 2021/22 навчальному році 212 учнів (0,1% усіх учнів) навчалися українською мовою (зменшення з 214 у 2020/21) та 3780 учнів вивчали українську мову як звичайний предмет, факультатив чи позакласний захід (4155 у 2020/21 н.р. та 5621 у 2019/20 н.р.). Відповідно до доповіді, статус україномовної школи в Криму має лише школа у Феодосії, а в російськомовній школі Сімферополя – три українські класи. Така ситуація визнана незадовільною і в кінці доповіді міститься таке: «Окупаційна влада мусить забезпечити доступність освіти українською мовою».

Натомість експерти Кримської правозахисної групи ще в 2018-2019 навчальному році здійснили власний моніторинг ситуації з навчанням рідною мовою в окупованому Криму. Під час моніторингу були, зокрема, відвідані школи, де відбувалися опитування керівництва, викладачів і батьків учнів. Серед них: 1 школа позиціонується як школа з українською мовою навчання; 2 школи позиціонуються як школи з класами, де навчання відбувається українською мовою. У школі № 20 м. Феодосія, що позиціонована як школа з українською мовою навчання, за інформацією батьків, навчання з усіх предметів здійснюється російською мовою. Українська мова залишилася лише як окремий предмет у деяких класах. З двох шкіл, де нібито є класи з українською мовою навчання, тільки в «Сімферопольській академічній гімназії» діють такі класи. В «Гімназії № 11 ім. К. О. Треньова» м. Сімферополь українська мова викладається лише як факультатив, а вивчення усіх предметів відбувається російською мовою, й табличка на вході до навчального закладу лише російською мовою. За результатами моніторингу, в окупованому Криму не залишилося жодної школи, де вивчення усіх предметів відбувається українською мовою. Класів з українською мовою навчання теж значно менше, ніж заявлено окупаційною владо[6].

 Мілітаризація освіти та знищення української мови

Необхідно також звернути увагу на те, що витіснення української мови з освітнього середовища окупованого Криму безпосередньо пов’язано з мілітаризацією освіти, яка інтенсивно відбувається на півострові з 2014 року. Лінгвоцид української мови та мілітаризація освіти взаємопов’язані, оскільки обидва є частиною ширшої стратегії, спрямованої на знищення ідентичності та культури українців у Криму і прищеплення мешканцям півострова агресивної російської ідентичності. Це відбувається шляхом розвитку мережі організації «Юнармія», формування кадетських класів, проведення уроків на тему: «Разговоры о разном», проведення військових заходів та шоу, навіть у закладах дошкільної освіти, візитів російських військовослужбовців до навчальних закладів тощо.

Усунення української мови з освіти в окупованому Криму є свідомою спробою стерти українську ідентичність з регіону. Змушуючи кримські школи викладати виключно російською мовою, окупаційна російська адміністрація позбавляє українських дітей можливості вивчати та користуватися рідною мовою, яка є невід’ємною частиною їхньої культурної ідентичності. Мілітаризація освіти натомість передбачає сприяння героїзації російської армії та її історії, одночасно демонізуючи Україну та її народ. Вона також спрямована на поширення російської пропаганди, що привчає бачити Україну ворогом. У звіті Центру громадянської просвіти «Альменда», який з 2014 року досліджує освітній простір окупованого Криму, зазначається, що особлива небезпечність індоктринації саме для дітей полягає в тому, що діти «доволі швидко демонструють лояльність і їх легко індоктринувати, оскільки вони мають менше попередньо сформованих концепцій і переконань, які вербувальникам потрібно було б спростувати або змінити». Ба більше, діти, яким прищеплено екстремістську ідеологію, будуть «лояльними охоронцями» і «чистими носіями» конкретної ідеології для майбутніх поколінь. Це є особливо релевантним у контексті окупації Криму та окремих частин Донецької та Луганської областей, бо нинішні школярі не бачили іншої освіти, ніж та, яку зараз впроваджують окупаційні адміністрації, від самого дитинства навчаючи дітлахів російському патріотизму[7]. Це безпосередньо впливає на ставлення до української культури та мови, перетворюючи її вивчення на «ворожий акт».

За словами експертів Центру громадянської просвіти «Альменда»: «З 2014 року окупаційна влада систематично і цілеспрямовано виховувала в українських дітей «російську ідентичність», знищуючи зв’язки між українськими громадянами на окупованих територіях і Україною. Передусім, це стосується української мови та її витіснення з усіх сфер суспільного життя, зокрема освіти, медіапростору, культури (включно з вилученням і знищенням українських книг). До того ж, як зазначено в одному з російських ресурсів, для кримчан українська мова має асоціюватися з війною й Україною як «страной победившего фашизма». Україна загалом у російських наративах виступає як ідеологічний ворог, від якого слід захищатись зі зброєю в руках»[8].

Саме тому мілітаризація освіти на території окупованого Криму безпосередньо пов’язана з намірами російських окупантів повністю виключити українську мову зі сфери освіти, стаючи одним із інструментів лінгвоциду.

Реакція міжнародної спільноти на знищення української мови в окупованому Криму

Неможливо сказати, що реакція міжнародної спільноти на акти знищення української мови була дуже переконливою та дієвою. Міжнародні організації та партнери були пасивні у засудженні злочину лінгвоциду, який вчинявся Росією, не кажучи вже про вжиття конкретних заходів з метою зупинення незаконних дій Росії. Проте можна виокремити і певні заяви, які підкреслюють злочинність дій Росії, спрямованих на знищення української мови в освітньому просторі.

Наприклад, 6 березня 2017 року в Міжнародному Суді ООН Україна представила позов до Росії, в якому звинувачує РФ у підтримці тероризму на Донбасі і дискримінації меншин, зокрема в окупованому Криму. Слухання пройшли з 6 до 9 березня в Палаці правосуддя в Гаазі. І вже 19 квітня 2017 року Міжнародний Суд ООН ухвалив наказ у справі Україна проти Російської Федерації щодо застосування тимчасових заходів. Згідно з рішенням суду Російська Федерація в окупованому Криму має:

– забезпечити доступ до освіти українською мовою.

У міжнародних документах постійно згадуються різні аспекти порушень прав людини в окупованому Криму. Але питання цілеспрямованої політики держави-окупанта щодо знищення української мови й ідентичності зустрічається вкрай рідко і лише тезово, не розкриваючи підґрунтя та наслідки таких дій. Хоча необхідно підкреслити, що навіть у таких документах повільно, але відбувається зміна у бік повноцінного визнання однієї з головних цілей держави-агресора – знищення української спільноти в окупованому Криму. Наприклад, у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Україна» (16 грудня 2021 року) містяться такі твердження:

(Генеральна Асамблея) глибоко стурбована обмеженнями, з якими стикаються українці, зокрема кримські татари, у здійсненні своїх економічних, соціальних та культурних прав, включаючи право на працю, а також можливість зберегти свою ідентичність і культуру та здобувати освіту українською та кримськотатарською мовами;

(Генеральна Асамблея) висловлює стурбованість мілітаризацією та асиміляцією молоді в Криму Російською Федерацією, включаючи бойову підготовку кримських дітей до військової служби в російських збройних силах та запровадження системи «військово-патріотичного» виховання та блокування доступу мешканцям Криму до української освіти;

(Генеральна Асамблея) закликає Російську Федерацію забезпечити доступність навчання українською та кримськотатарською мовами.

Наслідки безкарності

Ані дії України, ані реакція міжнародної спільноти не зуміли зупинити послідовне та системне знищення української мови в публічному просторі окупованого Криму загалом і в освітньому середовищі зокрема. На цей момент варто констатувати, що українська мова в освітньому просторі окупованого Криму є фактично відсутньою. Безкарність, якою вихваляється держава-агресор, спонукала Росію до розширення власних апетитів, щоб спробувати повторити повне викорінення української мови вже в інших регіонах України.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення на материкову частину України, спромігшись окупувати окремі райони Херсонської, Запорізької та інших областей. «Кримські практики», які застосовувалися Росією з 2014 року, почали поширювати і на «новоокуповані» території. Зокрема, спроби знищення української мови в освітніх закладах.

За словами Олега Охредька, експерта Центру громадянської просвіти «Альменда»: «Якщо в окупованому Криму процес витіснення української мови був поступовим, то на «нових територіях» все відбулося практично миттєво – все було переведено на російську мову, й навіть почалися переслідування за вживання української мови. А підручники та книги українською мовою вилучалися з бібліотек та знищувалися, як свого часу у нацистській Німеччині»[9].

Уповноваженим з питань захисту державної мови акумульовано інформацію щодо витіснення державної мови з різних сфер суспільного життя на територіях, які перебували або перебувають у тимчасовій окупації (оточенні, блокуванні), починаючи з 24 лютого 2022 року. Це, зокрема, громади Донецької, Харківської, Луганської, Запорізької, Херсонської, Чернігівської, Київської областей. За даними з відкритих джерел, офісом Уповноваженого лише станом на кінець червня 2022 року було зафіксовано понад 100 фактів, які свідчать про цілеспрямоване винищення державної мови в різних сферах суспільного життя, фактичне позбавлення права громадян на користування, вивчення та навчання українською мовою, дискримінацію та репресії щодо осіб, які публічно проявляють свою українську національну ідентичність, зокрема через спілкування українською мовою. В освітній сфері було зафіксовано щонайменше 22 факти, що містять ознаки лінгвоциду, в Катюжанці, смт Донському, Мелітополі, Волновасі, Маріуполі, Генічеську, Каховці, Бердянську та Скадовську. Зокрема, було зафіксовано такі факти: переведення закладів загальної середньої освіти на російську мову навчання та російські освітні програми, звільнення директорів шкіл через відмову працювати з окупантами, примушення директорів шкіл присягнути на «вірність Росії», заміна підручників з історії, запровадження посад «політруків» у школах тощо[10].

Зараз є очевидним, що безкарність Росії під час знищення української мови в Криму призвела до масштабування таких злочинів у геометричній прогресії.

Джерело: «Російська політика лінгвоциду на окупованих територіях України як спосіб демонтажу конституційного ладу України та елемент геноциду проти українського народу», https://mova-ombudsman.gov.ua/news/rosijska-politika-lingvocidu-na-okupovanih-teritoriyah-ukrayini-yak-sposib-demontazhu-konstitucijnogo-ladu-ukrayini-ta-element-genocidu-proti-ukrayinskogo-narodu

Що необхідно робити Україні?

В окупованому Криму у дітей відсутній доступ до вивчення української мови в «офіційних» закладах освіти, опанувати мову вони можуть лише дистанційно. Навіть самостійно вивчати українську мову в окупованому Криму надзвичайно складно. Так, в аналітичному звіті «Оцінка імплементації державної політики реалізації права на освіту для дітей з тимчасово окупованого Криму» зазначено: «Під час моніторингу було здійснено пошук послуг репетитора української мови за допомогою пошукової системи. Результати свідчать про те, що переважна більшість репетиторів української мови надають свої послуги онлайн і не перебувають у Криму, таких репетиторів можна знайти на українських, російських і міжнародних (іноземних) сайтах. Є лише 25 репетиторів, які надають послуги офлайн в Криму»[11].

Після початку повномасштабного вторгнення українська мова здобула неабияку популярність у світі, що спонукало до створення додаткових онлайн можливостей для навчання українською. Проте і такий шлях не дозволить повноцінно зберегти можливість вивчення української мови в окупованому Криму. Повна деокупація Кримського півострова – це єдиний шлях для повноцінного відновлення статусу української мови як державної на території півострова.

Завдяки зусиллям Сил оборони України та всіх українців момент деокупації окупованого Криму стає все ближчим і ближчим. Тому вже зараз треба готуватися до подолання наслідків знищення української мови на деокупованому півострові. Варто напрацювати проєкт спеціальної державної програми, спрямованої на підтримку розвитку та функціонування української мови в Криму. Ця програма має містити щонайменше:

– формування кадрового резерву вчителів української мови для освітніх закладів;

  • популяризацію вживання української мови;

– інформаційні заходи, спрямовані на поширення інформації щодо злочинних дій Росії, які вчинялися в період окупації;

– фінансову підтримку для створення україномовного контенту та його поширення;

– фінансову підтримку ініціатив, спрямованих на вивчення української мови;

– запровадження програм обміну між освітніми закладами Криму й іншими україномовними регіонами України;

– підтримку проведення культурних заходів, які популяризують українську мову.

Окрім цього, Україні необхідно замислюватися над питанням притягнення держави-агресора до відповідальності за лінгвоцид – системну державну політику, спрямовану на знищення української мови та її витіснення з усіх сфер публічного життя. Варто зауважити, що притягнення до відповідальності на міжнародному рівні, навіть шляхом створення спеціалізованого міжнародного трибуналу над злочинами Російської Федерації в Україні, є малореалістичним. За словами Володимира Василенка, колишнього представника України в Раді ООН з прав людини та екссудді Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії, питанням геноциду проти української мови навряд чи опікуватимуться на міжнародній арені. «Свого часу, в 1948 році, було розроблено конвенцію про боротьбу зі злочином геноциду та покарання за нього. Тоді під час дискусії було відкинуто спроби включити у визначення геноциду те, що зветься «культурний геноцид». На цьому поставили крапку», – обґрунтував своє бачення Володимир Василенко[12].

Тому лише на національному рівні ми маємо реальний шанс притягнути представників Російської Федерації до відповідальності за знищення освіти українською мовою в окупованому Криму. А одним із перших наших кроків має стати внесення змін до Кримінального кодексу України – доповнення окремою статтею під назвою «Лінгвоцид», яка, наприклад, може виглядати так:

 Стаття 448. Лінгвоцид

Лінгвоцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою знищення мовної спільноти або обмеження використання мови, її усунення з публічного простору чи значного зменшення її використання та/або культурного значення, що може містити, але не обмежується: заборону використання мови в публічних або приватних місцях; заборону викладання мови та навчання мовою в навчальних закладах; створення умов, за яких викладання мови та навчання мовою в навчальних закладах є неможливим, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

  1. Публічні заклики до лінгвоциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до лінгвоциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів –

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п’яти років.

_______________________________________

[1]https://mova-ombudsman.gov.ua/news/rosijska-politika-lingvocidu-na-okupovanih-teritoriyah-ukrayini-yak-sposib-demontazhu-konstitucijnogo-ladu-ukrayini-ta-element-genocidu-proti-ukrayinskogo-narodu

[2]https://voicecrimea.com.ua/main/articles/zlochin-rosiї-etnocid-ukraїnciv-krimu.html

[3]https://mova-ombudsman.gov.ua/news/rosijska-politika-lingvocidu-na-okupovanih-teritoriyah-ukrayini-yak-sposib-demontazhu-konstitucijnogo-ladu-ukrayini-ta-element-genocidu-proti-ukrayinskogo-narodu не

[4]https://mova-ombudsman.gov.ua/oglyad-ukrayinskoyi-movi-na-timchasovo-okupovanih-teritoriyah-ukrayini

[5]https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/3193926-pravozahisniki-na-timcasovo-okupovanih-teritoriah-znisuetsa-ukrainska-mova.html

[6]https://crimeahrg.org/uk/u-krimu-ne-lishilosya-zhodnoyi-shkoli-z-ukrayinskoyu-movoyu-navchannya/

[7]https://almenda.org/yak-rosiya-znishhuye-identichnist-ukrainskix-ditej-na-okupovanix-teritoriyax-ta-chomu-ce-varto-nazivati-indoktrinaciyeyu/

[8]https://almenda.org/yak-rosiya-znishhuye-identichnist-ukrainskix-ditej-na-okupovanix-teritoriyax-ta-chomu-ce-varto-nazivati-indoktrinaciyeyu/

[9]https://almenda.org/kavalerijska-ataka-rosii-na-osvitnye-pole-timchasovo-okupovanogo-pivdnya-ukraini-krim-ta-priazovya/

[10]https://mova-ombudsman.gov.ua/news/rosijska-politika-lingvocidu-na-okupovanih-teritoriyah-ukrayini-yak-sposib-demontazhu-konstitucijnogo-ladu-ukrayini-ta-element-genocidu-proti-ukrayinskogo-narodu

[11]https://drive.google.com/file/d/1lQdG6dnefuctqVRMpdxHC-nv6LNyA7SL/view

[12]https://www.radiosvoboda.org/a/27840323.html

___________________________________

Владислав МІРОШНИЧЕНКО, 

аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини , експерт групи “Гуманітарна політика” Кримської платформ на замовлення редакції газети “Кримська світлиця”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: