Шевченко у Сiмферополi
Шевченко у Сiмферополi
///

Історія та доля пам’ятників Шевченкові в Криму

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Історія та доля пам’ятників Шевченкові в Криму

Як вже доводилося зазначати в попередніх матеріалах, багато хто навіть на материковій Україні вважає, що українці в Криму з’явилися якщо не на зорі української незалежності у 1991 р., то принаймні з переданням Криму до складу УРСР у  1954 р. Однак у згаданих розвідках зазначалося, що українці в Криму жили і у ХХ ст., і у ХІХ, і задовго до того. Ба навіть перший пам’ятник народному поетові України Тарасові Шевченку в Криму з’явився не у 1990-х рр., і навіть не в середині, а на початку ХХ ст. – у 1900 або 1901 р., на дачі Алчевських у Місхорі. Скульптуру було виконано в майстерні Володимира Беклемішева – в ній раніше, у 1899 р., було створено мармурове погруддя Кобзаря, що було встановлене у харківській садибі Алчевських і стало першим пам’ятником Шевченкові в Україні. На жаль, до наших днів не дійшли ані кримська скульптура Шевченка понад столітньої давнини, ані сама дача, яка у 1920 р. була зруйнована під час врангелівської окупації півострова.

Бюст Т. Г. Шевченко в холі кінотеатру
Бюст Т. Г. Шевченко в холі кінотеатру

Достеменно непросто встановити, коли саме в Криму виник наступний пам’ятник Кобзареві. Так само дослідники не мають одностайної думки щодо точної дати початку праці першого стаціонарного кінотеатру Сімферополя й Криму, що у 1954 р. був названий на честь Шевченка: 1904, 1910, 1915 чи 1916 роки. Принаймні, у джерелах зазначається, що кінотеатр відкрився у 1904 р. на вулиці Дворянській під дещо дивною назвою «Баян»; у 1915 р. будівля набула сучасного вигляду. За радянської влади кінотеатр носив назви «Зірка революції» та «Більшовик». Можливо, саме у 1954 р. у вестибюлі кінотеатру і з’явилося погруддя Шевченка. У червні 2015 р. «депутат державної ради республіки Крим» Анатолій Жилін під час «засідання комітету з культури та питань охорони культурної спадщини» виступив з ініціативою щодо повернення кінотеатрові імені Шевченка первісної назви: мовляв, Кобзар був не просто «прибічником національного руху в Україні», а й людиною, «дуже ворожою до Російської імперії», тому – зась. Проте, на щастя, за місяць від цієї ініціативи вирішили відмовитись, виходячи виключно з міркувань господарської діяльності кінотеатру.

СІМФЕРОПОЛЬ

Шевченко у Сiмферополi
Шевченко у Сiмферополi

Дебати в «російському» Криму часом спричиняє і пам’ятник Шевченкові у Сімферополі, розташований перед аркою названого на честь Кобзаря парку на вулиці Севастопольській. Встановлений він був у 1997 р. як подарунок Сімферополю від Калуша на Івано-Франківщині замість скульптури, що була встановлена у 1964 р. до 150-річного ювілею Шевченка на перетині алей парку. Сучасне погруддя названо «об’єктом культурної спадщини республіки Крим регіонального значення».

До російської окупації Криму пам’ятники Шевченкові у великих містах півострові стали «точкою збірки» української громади з нагоди тих чи інших свят – не лише приурочених до річниці народження чи роковин смерті Кобзаря. Відбувалися біля них як офіційні, так і громадські заходи. Проте з березня 2014 року варто лиш покласти квіти до пам’ятника Шевченкові – як його тут-таки оточують окупаційні силовики з автозаками та водометами.

День незалежності України у 2014 році в Криму перетворився на справжнє полювання на проукраїнських громадян. Того дня в Сімферополі спостерігалася велика кількість силовиків, які патрулювали місто. Посилений патруль виставляли в парку імені Шевченка. Поліціянти офіційно не прокоментували посилені заходи перестороги, але неофіційно зізналися, що причиною є саме День незалежності: мовляв, «влада не хоче провокацій». Уранці до «поліції» надійшло повідомлення про начебто замінування парку, після чого на місце прибули кілька десятків «поліціянтів», котрі перекрили шляхи до парку; всіх бажаючих потрапити на його територію «правоохоронці» не пускали. Активісти, котрі брали участь у покладанні квітів, повідомляли, що їм не дозволяли підійти до погруддя, мало не хапали за руки, дали тільки швидко покласти квіти. Як стало відомо згодом, у кущах у парку Шевченка був помічений водомет: вочевидь, «поліціянти» готувалися до силового розгону демонстрації.

Сiмферополь. Парк ім. Т.Г. Шевченка
Сiмферополь. Парк ім. Т.Г. Шевченка

Тим часом місцеві «патріоти» розводилися про «бандитів з українськими прапорами», котрі виходять до «подарованого мерією Львова (?) жахливого чорного монумента, місце довкола якого стало звичним для бандерівських провокацій»; пророкувалося, що «виродки у вишиванках рано чи пізно візьмуться за ножі».

Проте реакція відбувається зворотна. На день народження Тараса Шевченка дітей, вбраних у вишиванки, біля пам’ятника поетові у Сімферополі накинувся малоадекватний літній громадянин; при цьому «поліціянти», які перебували неподалік, ніяк на це не відреагували. У той же час один з лідерів кримських монархістів, журналіст газети «Новий Крим» Олексій Васильєв запропонував знести пам’ятник «вурдалакові» Шевченкові у Сімферополі, а замість нього встановити пам’ятник застреленому в Києві публіцистові-українофобові Олесеві Бузині як символ «усіх полеглих у боротьбі з українським нацизмом». Дискусія щодо цієї заяви поділила людей на три групи: більшість назвала цю заяву блюзнірською, інші сприйняли провокаційну ідею «на ура», треті ж запропонували перенести погруддя Тараса Шевченка до іншого місця, а на його місці встановити пам’ятник Бузині.

У 2015 році на День Незалежності України журналістів знімальної групи телеканалу «Інтер», які приїхали до парку імені Шевченка в Сімферополі на півгодини забрали до «центрального райвідділку поліції» для встановлення осіб; на тому ж місці під час покладання квітів до пам’ятника Шевченкові без пояснення причин затримали кількох проукраїнських активістів, яких також примусово відвезли до «відділку» без складання протоколу про доправлення. Напередодні невідомі розірвали букет квітів, який поклали до пам’ятника Кобзареві на честь Дня Державного прапора України. Наступного дня присутні біля пам’ятника Шевченкові силовики фотографували обличчя людей, що покладали квіти, і робили нотатки у своїх блокнотах.

14 жовтня 2015 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, коли Україна вперше офіційно відзначала День захисника України, у Сімферополі підрозділи «ППС» вранці оточили пам’ятник Шевченкові: за «бойовою тривогою» силовиків підняли через те, що перед цим уночі українці міста принесли до Кобзаря велику кількість квітів з нагоди свят. За словами одного з працівників комунальних служб міста, коли близько 7:30 ранку в парку розпочалися роботи з реконструкції та прибирання території, біля пам’ятника були помічені кілька співробітників «поліції» та людей у цивільному; приблизно за годину силовики роз’їхалися. Квіти біля пам’ятника лишилися незачепленими.

У 2016 році в Сімферополі відбулося офіційно дозволене, незважаючи на режим надзвичайного стану, покладання квітів до пам’ятника Шевченкові, організоване українською та білоруською «національно-культурними автономіями» за підтримки «Дому дружби народів» та «державного комітету в справах міжнаціональних взаємин та депортованих громадян республіки Крим». Ще зранку мешканці Сімферополя неорганізовано приносили квіти до пам’ятника Шевченкові, однак їх одразу прибирали представники комунальних служб; такі дії викликали обурення з боку мешканців міста, які вимагали повернути квіти на місце. При цьому «поліціянти» намагалися перевірити документи в людей, вбраних у вишиванки, та супроводити їх до «відділку поліції». В липні невідомі розмалювали Шевченкові на пам’ятнику вуса жовтою та синьою фарбами, також намалювавши на постаменті тризуб і трафаретний напис «Слава Україні». Відтоді пам’ятник перебуває під відеоспостереженням.

Пам`ятник Тарасу Шевченку у Сімферополі
Пам`ятник Тарасу Шевченку у Сімферополі

9 березня 2017 р. біля погруддя Кобзаря у Сімферополі з дозволу місцевої «влади» та під патронатом «Асамблеї слов’янських народів Криму» (АСНК). відбувся захід з нагоди 203-ї річниці народження Тараса Шевченка, який перетворився на традиційну для Росії казармову «відбувальщину» «для галочки», з шикуванням у шеренгу і покладанням квітів до пам’ятника за командою. Тоді під час вручення Шевченківської премії президент Петро Порошенко нагадав, що в Криму перед його російською окупацією «свідомі українці збиралися біля пам’ятників Тарасу Шевченку, а промосковські і московські наймити та агенти – біля пам’ятників Леніну». «Подивіться, які різні світи, різні цивілізації – Шевченко і Ленін. Упевнений, і сьогодні знайдуться сміливці-патріоти, які в цей день на окупованій території прийдуть до нього», – наголосив він. Справді, у найбільших містах Криму, де ще залишилися пам’ятники Шевченкові, біля їхніх постаментів небайдужі громадяни поодинці залишали букети – часто складені з синьо-жовтих квітів. Одну з таких композицій, прикрашену стрічкою з написом «З річницею – від українців», біля погруддя Кобзаря у Сімферополі залишили активісти місцевого Українського культурного центру, які напередодні отримали відмову від міської «адміністрації» у погодженні проведення заходу та «попередження про відповідальність за екcтремістську діяльність» від місцевих поліціянтів. У кафедральному соборі УПЦ КП (нині ПЦУ) після літургії відбувалася панахида за українським національним пророком і читалися вірші Шевченка та про Шевченка. В той же час діяч АСНК Євген Костильов на своїй сторінці в соцмережі бідкався, що дарма його діди не добили українців під час ІІ світової війни; біля пам’ятника Шевченкові ж він розводився про Україну, «окуповану бандерівцями» (!), та про «деякі» україномовні твори Кобзаря, котрий мешкав у «Малоросії» і «бажав єдності та згуртованості всій російській землі».

У жовтні 2017 р. у виданні «Крымская правда» з’явився матеріал про «міжнародний з’їзд представників українських діаспор», який відбувся у Криму напередодні. Прес-реліз події було супроводжено різким коментарем співробітниці редакції Валентини Васильєвої. «Скажіть: а нащо нам Тарас Шевченко? Нащо нам парк його імені, кінотеатр, жахливий пам’ятник, який нам приперли бандерівці з Галичини?» – запитувала вона, доводячи, що «ідол» Кобзаря був створений «більшовиками спільно з українськими націоналістами» (!), а справжній Шевченко, за визначенням вже згаданого «чудового київського письменника» Бузини, був «посереднім художником, таким собі поетом, пияком і жахливим русофобом, який при цьому думав і писав прозу російською мовою». При цьому Васильєва заявила, що «є чудова частина Великої Росії під назвою Малоросія (Україна), яка має свої фольклор, традиції та одну з нами історію, а все інше – від лукавого», і додала, що чверть століття «Кримська правда» «боролася з клятим українством».

Кінотеатр ім. Т.Шевченка в Сімферополі
Кінотеатр ім. Т.Шевченка в Сімферополі

У лютому 2018 р. на реакційному ресурсі «Крымское Эхо» з’явилася стаття члена «Ялтинського антифашистського комітету» Миколи Орлова під заголовком «Міняємо українця на малороса». Описуючи вцілілі на окупованому півострові «ідоли українства», автор обурювався тим, що в Криму встановлено кілька пам’ятників Тарасу Шевченку, який «не був жодним боком пов’язаний з Кримом»; далі він навів історію встановлення практично кожного з них, при цьому чомусь беручи слова «Кобзар» і «незалежність» у лапки. Пам’ятник Шевченку в Сімферополі Орлов назвав «сірником» і пожалкував, що він був встановлений за ініціативою органів влади, а не за «щирим бажанням мешканців»: на його думку, тут роль відіграла «чужа воля, що знаменує символічну перемогу на тогочасному етапі ідеологічної війни», оскільки «істинно народні пам’ятники створюються за рахунок пожертв місцевих мешканців – як, наприклад, встановлений у Сімферополі пам’ятник жертвам ОУН-УПА “Постріл у спину”». Автор переконаний сам і переконує аудиторію: «понурою фізіономією Шевченка» кримські міста «мітили» «затяті вороги й ненависники Росії, котрі використовували пам’ятник Шевченку в якості своєрідної зброї проти неї», «свідома братія», або ж «іншорідні тіла», яким протистояли «пікетувальники, що протестували проти бандеризації півострова». Для вирішення подальшої долі «бовванів» поета Орлов запропонував провести опитування місцевих мешканців – «чи бажають вони й далі бачити у своїх містах понурого дядька з вусами, чи на центральних площах наших міст можна увічнити у бронзі більш гідних людей»: наприклад, «малороса» Гоголя, «який, на відміну від Шевченка, бував у Криму», або чомусь похованого в Ялті уродженця Виборга Дмитра Гребьонкіна (служив у російському окупаційному контингенті у Придністров’ї, брав участь у бойових операціях проти чеченських повстанців і загинув під час однієї з них у 2000 році, отримавши посмертно звання «Героя Росії»), або ялтинця Артема Мястковського, що воював проти України на боці «ДНР» і був вбитий у ДАП. Далі – пряме цитування висновків: «Практично у всіх описаних випадках мало місце не щире бажання більшості корінних мешканців міста увічнити в ньому пам’ять про Шевченка, а відверте нав’язування символу українства – такого собі антиросійського “троянського коня”, біля якого на свої “свята” постійно збиратимуться місцеві та приїжджі “свідоміти”. Україна пішла з Криму. Будемо сподіватися, що незабаром Україна піде з Новоросії та Малоросії з нашою допомогою чи без. Тепер не завадило б нам самим прибратися у своєму домі після того, як пішов нахабний осоружний “квартирант”, який одного разу вдерся сюди без дозволу. І те, що “квартирант” забув тут деякі свої бебехи, не означає, що ми в обов’язковому порядку мусимо вічно берегти їх. Навіть якщо хтось зітхатиме, що вони лежать і нікого не чіпають. Бебехи слід переслати слідом за хазяїном або відправити в утиль. З українством треба розпрощатися остаточно й незворотно. І хоча сьогодні дехто намагається створювати якесь альтернативне небандерівськое українство і з ним приятелювати, але, як сказала одна українська поетеса, “никогда мы не будем братьями”. Українствуючі любителі вишиванок і віршів Шевченка рано чи пізно починають оповідати анекдоти про москалів, а потім ходити з портретами Бандери, зігувати і кричати: “Москаляку на гiлляку”». Втім, щодо пам’ятників Шевченку наводилися й контраргументи сумнівної якості: «Не варто уподібнюватися до “свідомих” дикунів і ламати пам’ятники. Краще таки згадати, що Шевченко не лише український поет, а й російський письменник – уся його проза написана російською мовою. І це нагадування для “свідомих” буде навіть більшим ударом, ніж знесення пам’ятника. Бо знесення вони використають для “свідомого” вереску на тему “наших б’ють”»; «Мені Шевченко як поет не подобається, але я проти знесення пам’ятників: по-перше, щоб не уподібнюватися; по-друге, не варто ображати наших співгромадян-українців – хтось любить його поезію, і з якого дива позбавляти людину права принести квіти до пам’ятника? Та й, зрештою, воювати з пам’ятниками – непристойно. Вони ж одкоша дати не можуть»; «І борщ заборонити, як, зрештою, і сало… Ну й кому пам’ятник Шевченкові заважає? Ви гадаєте, “майдануті” читали його вірші? Чи вподібнимося до дикунів… До речі, все краще Шевченко написав російською мовою. Таку статейку міг зляпати лише той, хто не хоче миру і згоди між народами Криму. Не треба забувати, що за відокремлення Криму від теперішньої України голосували й кримські українці, які чисельністю на півострові поступаються лише росіянам».

Погруддя Тараса Шевченка
Погруддя Тараса Шевченка

Карикатурне вшанування пам’яті Шевченка у Сімферополі відбулося 9 березня 2018 року, коли «активісти російської, української та білоруської громад Криму» провели заходи до дня народження Тараса Шевченка та Юрія Гагаріна біля їхніх пам’ятників. «Прикметно, що цього дня, хоч і в різні роки, різні епохи, народилися дві людини, іменами яких пишається весь слов’янський світ: українець Тарас Шевченко та росіянин Юрій Гагарін. Ці імена є символом непорушної дружби наших братніх народів. І ані бандерівці-неонацисти, ані їхні заокеанські господарі нічого не можуть зробити з цим. Шевченка, поза будь-якими сумнівами, можна назвати видатним діячем слов’янської культури, яку просто неможливо розділити. Так, його ім’ям досі намагаються маніпулювати націоналісти різних тонів, котрі призвели Україну – Батьківщину поета – до катастрофи. Чомусь вони забувають, що Тарас Григорович закликав жити в мирі та дружбі з Росією і росіянами. Іншого майбутнього України він не бачив. Як не бачать його і українці, котрі мешкають у Криму», – йшлося у прес-релізі заходу, котрий відбувся російською мовою під російським прапором. При цьому очільниця організації «Украинская община Крыма» Анастасія Грідчіна звинуватила українську владу в тому, що вона «використовує ім’я Шевченка для розколу між слов’янськими народами» і «хоче показати, що поет був проти Росії та слов’янського світу», але «якщо ми відкриємо той-таки “Кобзар”, то ми побачимо, що він писав, що слов’яни – єдиний народ».  «Ми шануємо великого класика української та світової літератури, незважаючи на спроби сучасної української влади очорнити його пам’ять. Сучасна Україна робить з нашого Кобзаря символ русофобії та неприязні до Росії. Хоча це докорінно хибне. Бо Шевченко ніколи не був русофобом, він любив свою Батьківщину, ненавидів кріпацтво. Однак при всьому цьому він був частиною російського суспільства, нашої російської цивілізації, і належить не лише Україні, а й Росії та Білорусі. Ба більше – Шевченко був одним з панславістів, прибічником єдності російського народу, до якого зараховував і українців», – написала згодом Грідчіна на своїй сторінці у Facebook.  Під час заходу, який відбувся під керівництвом «депутата Сімферопольської міськради», відставного офіцера-політпрацівника Сергія Ільїчова, вона також озвучила тези про те, що «бандерівці використовують у корисливих цілях ім’я Шевченка, котрий не був русофобом і є об’єднавчим образом трьох слов’янських народів». Деякі промовці називали Шевченка «російським письменником». Після проросійського мітингу біля пам’ятника Шевченкові зібралися українці Сімферополя, котрі поклали букети у кольорах державного українського прапора, декламували улюблені вірші Кобзаря, а також експромтом виконали широко відому пісню на його слова «Реве та стогне Дніпр широкий».

24 серпня 2018 року видання «Аргументы Недели – Крым» радо повідомило, що до Дня Незалежності України «патріоти України в Криму так і не з’явилися»: «Після того, як Крим став частиною Росії, на його території припинили відзначати цю дату. Незважаючи на це, щорічно кілька проукраїнських активістів на півострові давали про себе знати 24 серпня. У різні роки російського Криму біля пам’ятника Тарасові Шевченкові у Сімферополі збиралися небайдужі до України мешканці республіки. Іноді їх навіть затримувала поліція. Однак сьогодні площа перед пам’ятником Шевченкові була порожня. Біля входу до однойменного парку чергував співробітник поліції та двоє представників кримського ополчення. Постові розповіли, що їхня поява біля парку ніяк не пов’язана з Днем незалежності України, а активісти, які б покладали квіти до пам’ятника Тарасові Григоровичу, помічені не були. Тим не менше, під “Чупа-Чупсом”, як його іноді іменують містяни, були покладені свіжі квіти. Прикметно, що ще вчора їх не було».

СЕВАСТОПОЛЬ

Український Севастополь
Український Севастополь

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Севастополі був відкритий 24 серпня 2003 року перед будівлею Гагарінської районної ради. Його авторами є львівські скульптори, батько й син Василь і Володимир Одрехівські. Постамент у вигляді стилізованої бандури майже 4,5 м заввишки, облицьований коричнево-червоним гранітом, виконав місцевий архітектор Георгій Григор’янц; на постаменті стоїть бронзова фігура поета на повний зріст заввишки майже 4 м. Пам’ятник Севастополю у 2002 р. подарувала Фундація ім. Т. Г. Шевченка; на загальні будівельні роботи було використано приблизно 500 тис. грн з місцевого бюджету.

Пам'ятник Тарасу Шевченку, Севастополь
Пам’ятник Тарасу Шевченку, Севастополь

9 березня 2014 року біля пам’ятника Шевченкові відбулися криваві сутички між проукраїнськими активістами та сепаратистськи налаштованими угрупованнями. Як згадував місцевий євромайданівець Олексій Шубін, щороку патріоти України збиралися біля монумента й святкували день народження Кобзаря; так було і 2014 року. «Спочатку нас було близько 200. Майже миттю приїхало кілька автобусів з ватниками. Цікаво, що всі вони були немісцеві, міцної статури, з палицями, битками, “травматами”. І відразу заряджені ненавистю, таке враження, що ми для них утілювали Гітлера з Бандерою. Нас нібито охороняли менти, хоча й вони майже всі були з “колорадськими” стрічками. Міліція демонстративно стояла обличчями до нас. І от, коли ми почали розходитись і вона дуже швидко зникла, тітушки й напали. Товкли страшно, добивали. Мабуть, точно когось убили б, якби не кілька емвеесників, що втиснули нас у машину й відправили до відділка», – розповів він.

Севастополь
Севастополь

День Незалежності України того року севастопольські українці відзначили покладанням квітів до пам’ятника Тарасові Шевченкові. Ще звечора відомим українським активістам міста телефонували невідомі особи, вимагаючи відмовитися від вшанування Незалежності України; це і стало причиною того, що загальної організації не було, люди приходили і покладали квіти з 9 до 12 години дня кожний окремо чи невеликими групами. Не обійшлося без провокаторів, які підбурювали українців на конфлікти, однак інцидентів вдалося уникнути.

У лютому 2016 р. невеликий гурт мешканців Гагарінського району Севастополя розпочав збір підписів і звернувся до міської «влади» з проханням знести пам’ятник Шевченкові як «чужий елемент української спадщини» і натомість встановити «щось російське» – наприклад, Пушкіна чи Лермонтова. Протест проти цієї ініціативи висловило Українське національно-культурне товариство Севастополя, закликавши мешканців міста зберегти пам’ятник, не брати участі в недостойній акції проти нього і не підписувати жодних документів про його демонтаж або переміщення на околицю міста.

ЄВПАТОРІЯ

Пам`ятник Тарасу Шевченку у місті Eвпаторiя
Пам`ятник Тарасу Шевченку у місті Eвпаторiя

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Євпаторії був урочисто відкритий у 2003 р. на розі однойменної вулиці Шевченка під час святкових заходів з нагоди 2500-ліття міста. Скульптура письменника виготовлена з матеріалу, тонованого під бронзу. Пам’ятник майже 2,5 м заввишки спорудив місцевий скульптор Олексій Шмаков, відомий не лише в Євпаторії. Скульптура поклала початок забудови та ушляхетнення однойменної вулиці, яку згодом почали забудовувати пансіонатами та котеджами.

Навесні 2014 р. планувалося провести великий комплекс робіт із благоустрою території довкола пам’ятника Шевченкові: міський бюджет мав надати для цього близько 240 тис. грн.

У 2016 році під час підготувань до курортного сезону в Євпаторії були проведені заходи, пов’язані з благоустроєм території навколо пам’ятника. Працівники «муніципальної бюджетної установи» демонтували стару плитка навколо пам’ятника, яка з часом деформувалась і мала неестетичний вигляд.

КЕРЧ

Пам`ятник Тарасу Шевченку у місті Керч
Пам`ятник Тарасу Шевченку у місті Керч
Написи на пам`ятнику Тарасу Шевченку, місто Керч
Написи на пам`ятнику Тарасу Шевченку, місто Керч

Офіційною датою відкриття пам’ятника Шевченкові в Керчі є 10-та річниця Незалежності України – 23 серпня 2001 р. Саму скульптуру ще в 1969 р. виготовив видатний керченський митець і скульптор, головний художник Керчі й заслужений художник України Роман Сердюк (1928-1992), який у 1966 р. також виконав з тонованого гіпсу скульптурний твір «Т.Г. Шевченко» для міського театру. Майже 4-метровий постамент погруддя Шевченкові виконаний з гранітних блоків. Пам’ятник був відкритий у рамках партнерських угод між Керчю та Києвом; ініціаторами його встановлення виступили мери міст Олег Осадчий та Олександр Омельченко. Пам’ятник було вирішено встановити в одному з тоді ще безіменных міських скверів на правому березі річки Мелек-Чесме; відтоді цей сквер отримав ім’я Шевченка.

На диво, у 2016 р. в Керчі до пам’ятника Шевченкові в річницю його народження поклали представники проросійських організацій – «Всероссийский Женский Союз – Надежда России», міського відділення організації «Всероссийское созидательное движение – “Русский Лад”» та міської організації КПРФ. Наступного року невідомі зранку поклали до пам’ятника синьо-жовті букети квітів. На 9 березня 2019 р. анонсувалися пам’ятні заходи за ініціативи «Украинской общины Керчи».

ЯЛТА

Пам`ятник Тарасу Шевченку у місті Ялта
Пам`ятник Тарасу Шевченку у місті Ялта
Покладання квiтiв до пам`ятника Шевченку, Ялта, 9 березня 2017
Покладання квiтiв до пам`ятника Шевченку, Ялта, 9 березня 2017

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Ялті був урочисто відкритий 8 грудня 2007 р. в міському сквері, що згодом отримав ім’я поета. Пам’ятник був виготовлений у 2005 р. за ініціативи Всеукраїнського благодійного фонду «Фундація ім. Тараса Шевченка»; спонсором виступило подружжя з Торонто (Канада) лікар Василь Іваницький і Наталія Бундза. Автором пам’ятника молодому поету став відомий український скульптор з міста Вінніпега Лео Мол (Леонід Молодожанин), який є автором пам’ятників Шевченкові у Вашингтоні, Буенос-Айресі, Санкт-Петербурзі. Монумент був виготовлений у Аргентині з бронзи; його вага – 2,5 тонни, висота – понад 3 метри. З Аргентини пам’ятник був переправлений кораблем до Одеси, потім перевезений до Ялти, де перебував на складі близько двох років, доки міська влада знайшла для нього відповідне місце в центрі міста. Участь у відкритті взяла близько 300 людей – представники влади, української громади міста та Українського реєстрового козацтва. Урочистості намагалися зіпсувати провокатори з антиукраїнськими гаслами та плакатами на кшталт «Крымчан украинизировать невозможно», «Шевченко служил в русской армии – Шухевич служил в немецкой армии» тощо.

ІНШІ МІСЦЯ

Пам`ятник Тарасу Шевченку в с. Слов`янське
Пам`ятник Тарасу Шевченку в с. Слов`янське

У своїх матеріалах журналіст «Кримської світлиці» Олександр Ярошевський згадував давно забуте скромне бетонне погруддя Шевченка, що розташовувався в його рідному Судаку – у «промзоні» на західній околиці, перед парадним входом до контори ремонтно-будівельного управління; існував він приблизно у 1970-х рр.

З радянських часів у селі Слов’янському Роздольненського району існує барельєф Шевченка, дата створення якого невідома. Не виключено, що в інших селах Криму також існують тогочасні скульптурні зображення поета, невідомі широкому загалові.

Новоозерне
Новоозерне
Місто Джанкой
Місто Джанкой

Російська окупація Криму у 2014 році змусила відкласти на невизначений термін встановлення пам’ятників Тарасові Шевченку у Джанкої, заплановане восени 2013 року, та в селищі Новоозерному Євпаторійського регіону, звідки у 2015 році надійшло повідомлення про демонтаж закладеного пам’ятного каменю. Також невідома доля погруддя Кобзареві на території захопленого окупантами штабу ВМСУ в Севастополі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: