Духівництво пастирського округу РКЦ в АР Крим і м. Севастополі під час церемонї повернення храмової будівлі римо-католицькій громаді Севастополя. 3 червня 2018 року
//

«Жест доброї волі»: справа з католицьким храмом у Севастополі до та після російської окупації

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

У червні 2018 року окупаційна «влада» Севастополя передала міській громаді Римо-Католицької церкви історичну храмову будівлю, в якій за радянських часів розташовувався кінотеатр і за повернення якої парафіяни боролися понад два десятиліття після здобуття Україною незалежності. Чи справді ця акція була «жестом доброї волі», який мав засвідчити «щасливе життя» католиків у «російському» Криму після «звільнення від України», та якими є її наслідки – детальніше у матеріалі.

Історична довідка

Знімок Севастополя у 1910-х рр. Ліворуч – будівля римо-католицького храму

Ще у 1837 році російський імператор Микола І затвердив план Севастополя, на якому було відзначене місце для спорудження католицького храму – планам на будівництво якого за два десятиліття завадила Кримська війна. До кінця ХІХ століття кількість католиків у місті перетнула позначку в 4 тисячі. Богослужіння відправлялися у приватних будинках. У 1902 році один з парафіян офірував викуплену в міста земельну ділянку, а за рік було погоджено будівництво храму на ній, яке розпочалося у 1905 році за проектом військового інженера Третеського. У 1911 році в Севастополі був урочисто освячений храм в ім’я святого Климента, споруджений коштом пожертв парафіян та людей доброї волі.

Після більшовицької жовтневого перевороту громада, в якій залишилися кілька десятків парафіян, збиралася у багато разів пограбованій та «націоналізованій» святині до 1936 року, вносячи орендну платню за користування нею – доки президія ЦВК Кримської АРСР не винесла постанову про «остаточну ліквідацію та експропріацію римо-католицького собору в місті Севастополі». Настоятеля парафії отця Матіаса (Матвія) Ґудайтіса, обвинуваченого у шпигунстві, розстріляли співробітники НКВС. Парафію після цього було розпущено «у зв’язку з відсутністю духівництва та непроведенням богослужінь».

Руїни римо-католицького храму в Севастополі після ІІ світової війни (орієнтовно 1950-ті рр.)

Під час ІІ світової війни будівля храму, в якій було облаштовано радіовузол, постраждала від влучання снарядів і поступово занепала повністю. Наприкінці 1950-х рр. її обстеження виявило 100% збереженості фундаментів і 80% – стін. Відтак було прийнято рішення перебудувати колишній храм на дитячий кінотеатр під назвою «Дружба»: цю ініціативу було реалізовано у 1958 році за проектом архітектора Брауде, зі знищенням усіх ознак культової споруди. Вціліла тільки крихітна частина декорування у вівтарній частині, яку закрили кіноекраном. У нижній каплиці храму, де раніше відбувалися богослужіння, було облаштовано громадський туалет.

Після здобуття Україною незалежності, у 1992–1993  рр. в Севастополі було відроджено католицьку парафію, до якої, крім містян, увійшли також мешканці найближчих населених пунктів. Віряни неодноразово і безрезультатно зверталися до міської влади з проханнями повернути їм їхню історичну власність.

Боротьба за храм

У 1994 році вийшов Указ Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна», в якому на виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» місцевим органам державної виконавчої влади приписувалося забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу в безоплатне користування або повернення безплатно у власність релігійних організацій культових споруд і майна, які знаходяться в державній власності і використовуються не за призначенням. Історична будівля католицького храму в Севастополі, внесена до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення, перебувала у комунальній власності міста, тож її розпорядником була міська рада. Парафіяни були змушені з 1996 року збиратися в орендованій квартирі на третьому поверсі одного з будинків на вулиці Великій Морській, у якій, крім помешкання священиків, було облаштовано каплицю.

О. Леонід Ткачук (1958–2021) – перший настоятель римо-католицької парафії Севастополя після відновлення незалежності України (1995–2008, 2018–2020)

У 1995 році першим настоятелем парафії в Севастополі після відновлення незалежності України став о. Леонід Ткачук. Саме він придбав квартиру для проведення богослужінь і до 2008 року докладав зусиль до повернення історичної храмової будівлі. Програвши справу у Верховному суді України, в листопаді 2000 року католицька громада Севастополя подала позов до Європейського суду з прав людини – який, вочевидь, розглядає справу дотепер. Тим часом споруджений за радянських часів на місці дзвіниці костелу вестибюль, у якому розташовувалися квиткові каси кінотеатру, почав руйнуватися, внаслідок чого будівлю оголосили аварійною і у 2010 році закрили. Тоді ж вдалося домогтися від міської влади припинити роботу громадської вбиральні у колишньому храмі.

У лютому 2010 року тогочасний голова Севастопольської міської державної адміністрації (СМДА) Сергій Куніцин отримав від голови Севастопольської міської ради (СМР) Валерія Саратова (помер 9 грудня 2015 року в Москві) офіційний лист про відмову в розгляді питання передачі храмової будівлі, в якій розташовувався кінотеатр «Дружба», з комунальної власності у державну з метою подальшої її передачі католицькій парафії.  У листі було зазначено, що законні підстави для передачі будівлі відсутні, і такою підставою не може бути перетворення об’єкта на культову споруду. Назвавши цей лист «нелогічним, непрофесійним і таким, що суперечить державній практиці», Куніцин  заявив, що його місце – у «кунсткамері безглуздостей». Пізніше Саратов, як і деякі чиновники перед тим, пропонував релігійній громаді викупити храмову будівлю, називаючи певну суму і безальтернативно сприймаючи споруду як господарський об’єкт, який тричі виставлявся на продаж.

У березні 2011 року тогочасний настоятель католицької парафії Севастополя о. Юрій Зімінський (передчасно відійшов до Господа 18 серпня 2021 року), оповідаючи історію костелу, пригадував аспекти його «перепрофілювання» за радянських часів: «Розібрали парапет по всьому периметру даху та сам дах, зруйнували колони, розбили склепіння, вдягли “намордник” (мався на увазі вестибюль – авт.), що став потім притоном наркоділків та сутенерів… Сьогодні храм стоїть пусткою. Ба більше: коли зняли екран, виявилося, що за ним збереглася недоторканною вівтарна частина – серце храму». Також він розповідав, що місцеві можновладці та деякі містяни обурювалися через пропозиції «віддати католикам комунальну власність задарма» і так само пропонували парафіянам викупити храмову будівлю – мовляв, Ватикан багатий. Спротив також чинили і священики Севастопольського благочиння УПЦ МП, які заявляли, що «захищають православ’я від експансії католицизму» і не розуміють доцільності появи католицького храму на площі імені канонізованого РПЦ флотоводця Федора Ушакова у «православному місті». Зокрема, голова Севастопольського благочиння УПЦ МП протоієрей Сергій Халюта заявляв, що в місті «православних значно більше, ніж католиків» і вони будують нові храми замість того, щоб вимагати повернення історичних культових споруд, – однак при цьому не уточнив, скільки храмів СМР вже передала благочинню. Пізніше, на початку 2013 року, Халюта, що був і є духівником севастопольських можновладців, радив католицькій громаді міста «більше молитися і сподіватися на Божу волю, без збудження настроїв у місті».

Очікуваний вигляд костелу в Севастополі після реставрації

У червні 2011 року римо-католицька громада Севастополя сподівалася на розгляд питання повернення храму під час пленарного засідання сесії міської ради, проте воно не було внесене до затвердженого порядку денного. Зрештою в липні парафіяни під проводом настоятеля розпочали безстрокову акцію з вимогою повернення історичної храмової будівлі: кілька днів на тиждень, кілька годин на день біля неї стояв намет, на якому були закріплені ікони та великі знімки храму зразка 1912 та 1944 рр. (після звільнення міста). На додачу було підготовано відповідні інформаційні листівки, які роздавалися перехожим. При цьому було організовано збір підписів на підтримку повернення храму парафіянам. За місяць було зібрано 10263 підписів, з яких близько 2 тисяч залишили гості Севастополя. Акцію було припинено. Зібрані підписи планувалося використати під час майбутніх громадських слухань та передати до керівництва країни.

19 липня 2011 року СМР, в якій домінували представники Партії регіонів та інших відверто антиукраїнських сил на кшталт нині заборонених «Русского блока» та Комуністичної партії України (КПУ), провалила голосування за повернення римо-католицькій громаді храмової будівлі, кошти на відновлення якої були перманентно відсутні: «за» проголосували лише троє депутатів, «проти» – 19, утрималися 40. Перед тим голова СМР Юрій Дойников заявив, що «сире» питання повернення храму католикам має бути вивчене на громадських слуханнях або винесене на загальноміський референдум (втім, подібні умови ніколи не висувалися тим же громадам УПЦ МП при поверненні їм будівель колишніх православних храмів). Лідер фракції «Русского блока» в СМА Геннадій Басов, який після російської окупації Криму за обвинуваченнями у хабарництві відсидів кілька років у в’язниці, пропонував продати приміщення недіючого на той час кінотеатру «Дружба» на аукціоні «в інтересах севастопольських пенсіонерів», а католицькій громаді міста радив звертатися до консульства Республіки Польща в місті, меценатів та спонсорів, аби ті допомогли їй знайти земельну ділянку та побудувати на ній храм. Слід зазначити, що запит на повернення будівлі вірянам та проведення її реставрації виходив від консульства – однак тогочасна міська влада погоджувалася зробити крок у відповідь лише в обмін на інвестиції у розмірі кількох мільйонів доларів. Питання вирішене не було.

О. Юрій Зімінський (1960–2021) – настоятель римо-католицької парафії Севастополя у 2008–2015 рр.

Зазначені висловлювання та дії севастопольських політиків о. Юрій Зімінський характеризував як несправедливі та дискримінаційні, нагадуючи, що православні християни міста отримали у користування чи власність майже усі наявні у Севастополі культові споруди, що були відібрані в релігійних громад за радянських часів. Місцевим політикам він закинув упереджене ставлення до релігійних меншин, зокрема у питанні повернення церковних будівель, і припустив, що така їхня позиція свідчить про певний тиск з боку духівництва УПЦ МП, яке не бажало мати у місті «конкурентів».

Зрештою, о. Юрій у вересні 2011 року, після чергового розгляду питання про повернення храму католикам на сесії СМР не на користь громади,  оприлюднив відкритий лист до Юрія Дойникова, в якому заявив наступне: «Я, грішний раб Божий, священик Вселенської Церкви Христової, під час недільної Святої Літургії перед вірянами підняв ліву руку і владою, даною мені Церквою, оголосив наступне: “Від цієї миті всі супротивники та ненависники у питанні повернення храму святого Климента у місті Севастополі віруючим християнам-католикам для прославлення Всемогутнього Бога, у Трійці Пресвятій Єдиного і на спасіння багатьох, обирають між радістю і горем, здоров’ям і хворобами, спасінням і прокляттям. Нехай спасе і збереже всіх людей доброї волі, відповідальних за це питання, сила імені Христа Господа, потуга Його Спасительної Крові та могутність Хреста Голгофського”. Ніякі ряси та митри не в змозі протистояти цій істині, бо все інше від лукавого».

За місяць, у жовтні 2011 року, о. Юрій Зімінський в інтерв’ю місцевим ЗМІ розповів, що вимоги депутатів СМР не віддавати вірянам храмову будівлю, перетворену на кінотеатр, містили фальшиву інформацію про неї та супроводжувалися безпідставними обвинуваченнями на адресу РКЦ, які могли бути кваліфіковані як службовий злочин проти свободи совісті. О. Юрій пригадав слова члена фракції СМР «Комуністи Севастополя» Артема Мальцева, який заявляв, що севастопольський костел під час ІІ світової війни був зруйнований бомбардуваннями, після чого на його місці збудували кінотеатр, а також ототожнював католицизм із фашизмом і називав Папу Римського «натхненником боротьби з Радянським Союзом та з православ’ям». При цьому депутат-комуніст закликав усіх своїх колег, охрещених у православній церкві, проголосувати проти передачі храмової будівлі католикам – бо Севастополь, мовляв, «завжди був і лишається православним», і «не робити подарунків» нечисленній католицькій громаді міста. Ці слова Мальцева спонукали парафіян РКЦ подати до міської прокуратури заяву за фактом розпалювання ворожнечі; сам депутат розцінив цей крок як «спробу тиск» на нього з боку католицької громади.

У 2013 році в СМДА запевнили, що під час засідання оргкомітету з підготування до святкування 1025-річчя хрещення Русі під проводом тогочасного президента України Віктора Януковича було прийняте рішення про передачу храмової будівлі римо-католицькій громаді Севастополя – однак пізніше уточнили, що остаточне рішення прийматиме Міжконфесійна рада Криму «Мир – дар Божий», до якої також входять представники РКЦ. Тим часом свято Різдва Христового у грудні 2013 року севастопольська громада «традиційно» зустріла під стінами історичної будівлі храму.

«Подарунок від Росії»

Після російської окупації АР Крим і міста Севастополя в лютому–березні 2014 року, «нові-старі» представники вже нелегітимної влади прямим текстом заявили севастопольським католикам, що про повернення храмової будівлі їм варто забути.

«Заступник губернатора Севастополя» Юрій Кривов та делегат пастирського округу РКЦ в АР Крим і м. Севастополі єпископ Яцек Пиль під час церемонї повернення храмової будівлі римо-католицькій громаді міста. 3 червня 2018 року

Втім, у 2015–2017 рр. представники парафії, що була вимушена пройти «перереєстрацію» за законодавством держави-окупанта як складова частина спеціального душпастирського округу для вірян РКЦ в АР Крим і м. Севастополі, подали на ім’я «губернатора» окупованого міста два прохання про повернення храмової будівлі – вже відповідно до закону РФ від 30.11.2010 р. №327-ФЗ про передачу релігійним організаціям майна релігійного призначення, що перебуває у державній або муніципальній власності. Перший лист «загубився», на другий, поданий на початку лютого 2017 року, суттєвої відповіді не було. Цим питанням також займався і російський священик Олександр Нємчинов, що прибув до Севастополя у 2016 році на служіння вікарія парафії. У жовтні того ж року історичну храмову будівлю було включено до переліку об’єктів культурної спадщини окупованого міста з приміткою «колишній костел». Наприкінці 2016 року представники парафії подали нове прохання про повернення храму з повним комплектом документів та архівних матеріалів відповідно до вимог законодавства держави-окупанта.

Віряни і надалі з дозволу місцевої «влади» молилися під стінами храмової будівлі. Під час великоднього богослужіння у 2017 році делегат пастирського округу РКЦ в АР Крим і м. Севастополі єпископ Яцек Пиль під час привітання, звертаючись до парафіян українською та польською мовами, закликав до єдності, миру, викорінення війни у серцях і родинах, набуття істинної любові у Христі, а також не боятися свідчити про свою віру і зберігати традиції своїх пращурів. Також пролунали сподівання, що «адміністрація» окупованого Севастополя знайде у собі милосердя до релігійної громади та мужність виконати закон держави-окупанта. Тим часом оприлюднювалися плани реконструкції храмової будівлі та повернення їй призначення кінотеатру.

У серпні 2017 року РФ уперше за багато років з офіційним візитом відвідав державний секретар Ватикану кардинал П’єтро Паролін, який зустрівся з головою РПЦ патріархом Кирилом (за зачиненими дверима), міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим та президентом РФ Володимиром Путіним. Ці зустрічі дали російській пропаганді привід стверджувати, що «духовна дипломатія грає на руку Кремлеві». Напередодні приїзду кардинала Пароліна до Москви італійська преса стверджувала, що він може виступити посередником, який «зближує два світи, які не мають вважатися ворожими один щодо одного», і що для Кремля поліпшення стосунків з Ватиканом є шансом привернути увагу до спроб Росії стати «оплотом моралі та традиційних цінностей, який контрастує з дедалі більше секуляризованою Європою», та продемонструвати відсутність міжнародної ізоляції. Під час розмови з Пароліном Путін запевнив його, що цінує «довірчий конструктивний діалог, який склався між Святим Престолом та Росією» і вітає розпочатий прямий діалог між Святим Престолом та РПЦ; у відповідь кардинал відзначив, що Ватикан «задоволений стосунками з Росією». За деякий час стало відомо, що під час своїх зустрічей із російськими можновладцями Паролін порушував питання повернення католицькій церкві храмів на території РФ: у цьому списку також була храмова будівля в окупованому Севастополі. 13 грудня 2017 року відбулося засідання «ради з питань міжконфесійних відносин» при «уряді» Севастополя, під час якої тогочасний «губернатор» Дмитро Овсянников запевнив, що найближчим часом вирішиться питання повернення храму громаді.

У цьому плані варто згадати показовий випадок реституції церковного майна у РФ. У липні 2016 року московська архієпархія Божої Матері РКЦ звернулася до Московського арбітражного суду, аби той зобов’язав департамент міського майна передати у її власність історичний ансамбль будівель церкви Святих апостолів Петра і Павла на Луб’янці згідно зі вже згаданим законом, прийнятим у грудні 2010 року. 1 червня 2017 року суд прийняв рішення на користь архієпархії, проте влада міста подала апеляцію: проти церкви виступили одразу чотири департаменти уряду Москви. Ще наприкінці 2021 року російська преса обвинувачувала архієпархію у корисливості щодо цього питання, а її керівника митрополита Паоло Пецці – у намірі продати отримані безоплатно будівлі з дозволу Ватикану за пристойною ціною, не розрахувавшись при цьому за послуги з компанією, що власними силами допомогла архієпархії отримати історичні будівлі у центрі Москви. У жовтні того ж року генеральний вікарій архієпархії о. Кирило Горбунов, описуючи ставлення російської влади до РКЦ, окреслив його як «загалом доброзичливе», але зазначив, що випадки повернення громадам великих історичних будівель можуть сприйматися як «небажані» і такі, що «сприяють надмірному зміцненню позицій РКЦ у РФ», тож владі не завжди хочеться наражатися через це на критику з боку людей, для яких така позиція може бути незрозумілою. Подібні конфліктні ситуації спостерігалися і в інших містах РФ – у Смоленську, Кірові, Таганрозі.

Перше богослужіння у римо-католицькому храмі Севастополя після його повернення вірянам. 17 листопада 2018 року

З огляду на ці факти дещо несподіваним виглядає рішення російської влади після понад 20 років поневірянь нарешті передати католицькій громаді окупованого Севастополя історичну будівлю храму. Відповідне «розпорядження уряду Севастополя» була затверджена 31 травня 2018 року та урочисто передана делегатові пастирського округу в АР Крим і м. Севастополі єпископу Яцеку Пилю «заступником губернатора» Юрієм Кривовим 3 червня. Тоді ж окупаційний міський «уряд» та парафія РКЦ підписали «угоду про співпрацю в галузі культури, збереження історії та традиційних загальнолюдських цінностей», в якій зазначалося, що у стінах храму зберігатиметься пам’ять про «кров героїв і жертв, рясно пролиту на багатостраждальній севастопольській землі», яка має бути «наочним посібником з виховання молодого покоління вірними чадами Христової Церкви і справжніми патріотами». Єпископ Яцек Пиль зазначив, що костел виконуватиме роль «одного великого пам’ятника католикам, загиблим під час Кримської та ІІ світової воєн».

Оптимізм парафіян з приводу омріяного повернення храму затьмарила звістка про те, що оформлювати «документацію» на його відновлення доведеться близько 6 років. Близько місяця після передачі будівлі вони оформлювали право власності, погоджуючи «документи» з «департаментом майнових і земельних відносин уряду Севастополя». До того ж, постало питання оформлення у власність парафії земельної ділянки під будівлею. Перше богослужіння у храмі (точніше, у прибудованому за радянських часів вестибюлі) після його повернення відбулося 17 листопада 2018 року: тоді ж біля входу до будівлі було встановлено та освячено металевий хрест 6 м. Серед духівництва, що взяло участь в урочистій Службі Божій, був о. Леонід Ткачук, який був настоятелем парафії у 1995–2008 рр. і був призначений на колишнє місце служіння для відновлення поверненої вірянам храмової будівлі. Втім, карантинні обмеження під час пандемії COVID-19 та стан здоров’я священика завадили цим планам. У 2020 році о. Леонід був змушений залишити окупований Крим без можливості подальшого повернення. 19 листопада 2021 року після важкої хвороби він відійшов до Господа.

У січні 2019 року в севастопольських ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що будівельники відбійними молотками руйнують стіну костелу. Представники парафії запевнили, що проводять роботи власними силами і виносять з будівлі сміття. Зокрема, о. Олександр Нємчинов пояснив, що частину вікна, закладеного камінням у 1958 році, довелося розібрати, «щоб хоч трохи світла було у будівлі», в якій так і не було електрики. Дозволу на роботи від окупаційної «влади» парафія не мала – як і свідоцтва про право власності на храм.

Віряни римо-католицької парафії Севастополя після встановлення та освячення хреста біля поверненої храмової будівлі. 17 листопада 2018 року

У червні 2021 року представники ЗМІ та громадськості Севастополя забили на сполох: історична будівля католицького храму, передана місцевим вірянам у середині 2018 року, повільно руйнувалася. Ніщо не вказувало на можливість провести навіть косметичний ремонт будівлі з пошарпаними та побитими стінами, розписаними графіті, тоді як у центрі міста відбувалася реконструкція фасадів будівель. На відновлення костелу окупаційна «влада» міста не надала ані копійки. Власними силами громада, яка налічує 300-400 осіб, зібрати потрібну на реконструкцію суму неспроможна; залучення закордонних інвестицій з огляду на санкції та міжнародну ізоляцію окупованого Криму суттєво ускладнене – якщо тільки взагалі можливе.

Новий настоятель громади о. Матеуш Ліпницький, що прибув до Севастополя з Польщі, повідомив, що богослужіння так і проводяться у прибудові, тоді як основна частина храму чекає на реконструкцію. «Процес не надто швидкий, оскільки будівля має відповідати історичному виглядові. Необхідно зібрати всі довідки, документи, фотографії. Всередині зруйноване все, що було пов’язане з релігійним служінням, навіть підтримувальні колони. У планах є придбання справжнього орга́на, однак не раніше завершення реконструкції храму – тобто років за п’ять», – розповів він. «Потрібно зібрати чималі кошти, щоб відшкодувати збитки, завдані цьому святому місцю. Розраховуємо на допомогу влади та благодійників. Дехто дивиться на Ватикан як на величезну скриню з грошима, куди можна запускати руку за потреби, але це стереотип. Самим лише розпорядженням передати кінотеатр католикам проблему не вирішити», – додав колишній вікарій парафії о. Олександр Нємчинов.

Святкування Великодня під стінами історичної будівлі римо-католицького храму в Севастополі. 16 квітня 2017 року

У січні 2022 року будівля костелу в Севастополі так і не мала ознак реставрації або принаймні натяків на її початок чи підготування. Всі необхідні «документи» у парафії підготували, однак проблему вже два роки погіршувало питання земельної ділянки, на який розташований храм і яка перебуває у «приватній власності». 12 квітня очільниця «управління охорони об’єктів культурної спадщини уряду Севастополя» Ірина Маслікова, звітуючи перед «депутатами законодавчого зібрання Севастополя», поскаржилася, що римо-католицька громада не займається відновленням костелу, який є об’єктом культурної спадщини. При цьому вона додала, що від її «відомства» парафія ще у 2018 році отримала «охоронне зобов’язання» з «актом технічного стану» об’єкта і планом проведення робіт з його збереження, які мали бути виконані до 2023 року, та зауважила, що не бачить з боку власника «жодних активних дій» у цьому напрямку – ані отримання завдання на проектування та дозволу на проведення досліджень, ані заходів із погодження науково-проектної документації тощо.

Напередодні звіту севастопольської «чиновниці» з’явилося повідомлення про те, що всі богослужіння римо-католицька громада міста проводить, як колись, у квартирі-каплиці – вочевидь, не маючи можливості повноцінно користуватися історичною будівлею костелу, щедро «подарованою» окупантами кілька років тому. На превеликий жаль, ця історія оптимізму не викликає, і навряд чи доведеться дивуватися, коли свій «подарунок» окупаційна «влада» Севастополя через «неналежне збереження архітектурної пам’ятки» поверне знов у «власність міста», знову перепрофілювавши храмову будівлю у своїх цілях.

_________________________________________

_Фото: St. Clement Catholic Church | Приход Св. Климент (https://vk.com/sev_catholic),  Католическая Церковь в Крыму (http://crimeacatholic.org/),  Костели і каплиці України (http://rkc.in.ua/)__

______________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: