Бахчисарай. Фото з відкритих джерел.
/

Збереження спадщини караїмів

Почати

Цього року виповнюється 625 років відтоді, як на запрошення Великого князя Литовського Вітовта у Великому князівстві Литовському оселились караїми. У річницю цієї події Сейм Литовської Республіки ухвалив рішення проголосити 2022 рік Роком литовських караїмів. Таким чином було вирішено відзначити історію та культуру литовських караїмів. На реалізацію програми заходів, присвячених цій події, зокрема виділили кошти з державного бюджету. Відтак, є черговий привід дослідити культуру караїмів — корінного народу України, одного з найменших за чисельністю корінних народів у світі, чиї пам’ятки та видатні досягнення досі живуть у Криму, Херсоні, Мелітополі, Галичі, Луцьку, а також у містах Литви, Польщі тощо.

Перші згадки про караїмів у Польщі

Караїми — корінний народ України — також є найменшою етнічною громадою Польщі: наразі там нараховують близько 200 осіб, які ідентифікують себе як караїми. І саме в Польщі здійснили і продовжують здійснювати чималу кількість досліджень щодо історії та ідентичності караїмів. Саме завдяки польським та литовським дослідникам, які зазнали куди меншого впливу радянської влади і змогли зберегти чимало документів, ми можемо більше дізнатись про культуру, побут та мистецтво караїмів. Знайомимось із польськими дослідженнями ближче.

Караїмські громади потрапили під владу польських королів після 1340 р., коли Казимир Великий перебрав владу Галицької Русі. 80 караїмських родин прибули з Криму до Галича близько 1246 р. Відомо, що, крім Галича, у Львові також існувала спільнота караїмів під скіпетром польських королів, яка відокремилася від галицької у 1475 р.

Як і християнські та єврейські громади, караїми в Речі Посполитій також мали своє самоврядування. Громаду очолювали старійшини, яких обирали її члени. У громаді караїмів, працювали учитель (він керував, серед іншого, місцевим будинком молитви), габбай (скарбник) і газзан або хаззан (він виконував релігійні та судові функції).

Караїми будували свої кенаси в зазначений період у Тракаї, Луцьку, Галичі тощо. Всі вони були побудовані з дерева. Окрім кенас, також зазвичай засновувались кладовища. Найдавнішими з них були цвинтар у Тракаї та передмісті Львова: обидва з кінця XV століття.

Після поділів Речі посполитої караїмські релігійні громади в Галичі та Кукізові увійшли до складу Австрії, а всі інші – до Російської імперії. Перепис 1897 року показав, що в Російській імперії проживало 12 894 караїмів, у тому числі 1383 у Литві та 6166 у Криму. У зв’язку з тим, що Кримське ханство було включено до складу Росії в XVIII столітті, майже всі караїмські комуни були об’єднані в одну спільноту, що стимулювало контакти між ними (Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 34. ISBN 978-83-7666-143-18).

Після більшовицького перевороту з початкових тридцяти двох комун караїмів на відірваних від Росії територіях залишилось лише п’ять – чотири у відродженій Польщі (Тракай, Вільно, Луцьк, Галич) і одна комуна в тодішніх литовських кордонах (Паневежис).

Караїми у Польщі після 1945 року

Однією з найбільш впливових польських дослідниць караїмізку є Маріола Абкович — онучка Рафаеля Абковича, останнього польського хаззана, засновника Вроцлавської кенаси (молитовного дому караїмів у Вроцлаві). До 31 грудня 2019 року Маріола Абкович була завідувачкою бібліотекою медичного та стоматологічного факультету Вроцлавського медичного університету та викладачкою кафедри азійських студій (кафедра івриту, арамеїстики та караїмських досліджень) Університету Адама Міцкевича. З 1997 року — голова Асоціації польських караїмів, членкиня правління Фонду Караїмської спадщини та Президентка Правління Фонду Калейдоскопа Култу, головна редакторка квартального журналу “Авазимиз”, промоутерка історії, культури та мови польських караїмів, зокрема як редакторка ряду книжкових видань, присвячених цим питанням, виданих видавництвом “Бітік”.

У своїй роботі “Караїмське суспільне життя в Польщі після 1945 року” (Karaimskie życie społeczne w Polsce po 1945 roku) Абкович описує наступне. Протягом століть суспільне життя караїмів зосереджувалося насамперед на ритуалах, пов’язаних з вимогами релігії, культивуванні звичаї та громадській діяльності, пов’язаній із караїмською етнорелігійною спільнотою. Політика Польської держави у міжвоєнний період ХХ століття значно сприяла утворенню низки світських караїмських організацій, які займались розвитком соціального, культурного та освітнього життя. Наприкінці Другої світової війни діяльність караїмських релігійних і світських установ була припинена, а політична ситуація і зміна кордонів викликали необхідність відтворення основних організаційних структур соціального життя караїмів у новій реальності. Стали створюватись нові місця поселення і нові — спочатку неформальні — караїмські спільноти у Варшаві, Тримісті та Ополє, а згодом — і у Вроцлаві.

Професор Ананіаш Зайончковський, один із небагатьох караїмів, які проживали у Варшаві під час Другої світової війни, був на той час неформальним лідером варшавської караїмської громади, вирішував проблеми одновірців, які приїжджали до окупованої німцями Варшави, якщо це було необхідно та можливо. Вже на початку 1944 р. допомагав першим переселенцям отримати посвідку на проживання.

Відповідно до Люблінської угоди 9 вересня 1944 року — Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР —  мав здійснюватися обмін населенням. Однак, до нього не входили татари та караїми, які проживали на Прикордонні, а це означало, що обидві громади мали докласти чималих зусиль, щоб отримати допомогу від польської влади в переселенні. У квітні 1945 року польське посольство в Москві звернулося до радянського міністерства закордонних справ з проханням включити до репатріації татар і караїмів. 29 квітня 1945 року уряд СРСР повідомив, що не перешкоджатиме переміщенню колишніх польських громадян інших національностей, крім польської та єврейської, якщо вони «пов’язані з польською культурою».

Після проходження лінії фронту 15 липня 1945 року практично всі караїми з Луцька вирішили евакуюватися до Польщі. Влада УРСР не чинила жодних перешкод для евакуації караїмів із Галичина, порівняно велика кількість яких осіло в Польщі.

Після визволення Варшави професор Зайончковський здійснив перші спроби організувати приватне та суспільне життя караїмів та організувати переселення караїмської громади до нових кордонів Польщі.

У 1945 році професор Зайончковський відновив науково-суспільний щорічник “Караїмська думка”: до того він виходив протягом 1924 — 1939 рр. у Вільнюсі.

Сучасні караїми в Польщі

Наразі караїми Польщі пов’язані з Караїмським релігійним союзом в Республіці Польща та соціально-культурним об’єднанням Союзу польських караїмів. Створене у 2003 році видавництво “Бітік” випускає видання караїмської тематики. Важливе місце серед них займає журнал “Awazymyz”, що видається в нинішньому вигляді з 2004 р. (щоквартально з 2011 р.). Варшава наразі – культурний центр караїмів у Польщі. У місті є єдине діюче кладовище караїмів у Польщі. До 1989 року у Вроцлаві діяла єдина кенаса у повоєнній Польщі, очолювана останнім польським газзаном Рафалом Абковичем.

Правовий статус караїмів як релігійної групи регулюється в Законі про відносини держави із Караїмським релігійним союзом в Республіці Польща. Закон 2005 року про національні та етнічні меншини та регіональну мову надає караїмам статус етнічної меншини.

Будинок, в якому розташовувалась караїмська кенаса у Вроцлаві до 1989 року. Вулиця Княжевича, 28. Фото Євгенії Вірли (27 січня 2022 року).

За спогадами дослідниці-караїмки Маріоли Абкович, частина її родини за часів Другої світової війни залишилась у Вільнюсі (Литва), частина переїхала до Польщі. Потім решта також переїхали у Польщу і всі разом стали жити у Вроцлаві: «Це було одним із місць, де поселялися караїми в сорокових, — згадує пані Маріола. — Це не було просто, бо ми не дуже знаємо, як було коли прийшла Красна Армія. За спогадами молодшого сина дідуся, той вертався побитим звідкись. А потім НКВД переслідувала його у нічних жахах до кінця життя. Дідусь дуже боявся і навіть близьким караїмам у Вільнюсі на казав, що збирається переїхати до Польщі. Вони знали, від чого вони втікають. Але ніколи в житті дідусь і слова на цю тему не сказав».

Оселившись у Польщі, Рафал Абкович організував караїмське життя, зокрема зареєструвавши частину своєї квартири як кенасу (вище у статті — фото будинку), яка виконувала свої функції до 1989 року. І зараз караїми у Польщі продовжують збиратись одне у одного у гостях, читають молитви, а також подорожують до місць, де збереглась караїмська культура.

Під час загальнонаціонального перепису населення та житла 2011 р. у Польщі національність “караїм” заявили 313 громадян цієї країни (за даними попереднього Національного перепису населення та житла 2002 р. караїмська меншина налічувала 43 особи).

Доволі складно оцінити кількість людей з караїмським корінням. Приблизно можна припустити, що це група від 500 до навіть 1000 осіб (M. Abkowicz, Karaimi we Wrocławiu. W: Almanach karaimski. Wrocław 2007, s. 107.).

У Польщі створили “Караїмську музичну мапу”: це віртуальна карта, яка дозволяє дізнатися про караїмську культуру, вийти за межі нинішньої країни, зазирнути в історичні місця спільноти, послухати важливі для цієї спільноти мову та світські мелодії — як у сучасних аранжуваннях від Кароліни Чихи та Spółka, а також в оригінальних караїмських виконаннях.

Висновок

Отже, наразі Польща є одним із важливих осередків розвитку караїмської культури та досліджень про життя караїмів. Враховуючи те, що на українські дослідження чималим чином негативно вплинула радянська влада та Російська Федерація (з 1991 року), саме польські та литовські дослідження стають дуже корисними для українських дослідників та караїмів в Україні. За переписом 20-річної давнини, караїмів в Україні близько 1000 осіб, зокрема в окупованому нині Криму — понад 600.

У Польщі караїми почали з’являтись у ХІХ столітті — здебільшого це були люди з Криму і приїздили вони задля роботи у різних галузях, зокрема в тютюновій. Чимало ж караїмів переїхали до Польщі після 1939 року з Луцьку, адже тут їх переслідувала вже радянська влада. Згодом утиски поширились і на кримських караїмів: в рамках боротьби із релігійними культами радянська влада розпускала громади, закривала кенаси, національно-культурні товариства, школи, де викладали караїмською.

Польща наразі має неабиякий досвід підтримки та розвитку караїмської культури. Там зокрема створили Державне управління у справах репатріації, щоб попіклуватися про подальші долі караїмів, лояльних до польської держави.

Україна цілком може брати приклад розвитку караїмської культури з Польщі, де докладають всіх зусиль для підтримки та розвитку культури дуже малочисельного народу. Конкретні заходи, що направлені на збереження громади караїмів, мають бути прямо визначені на рівні закону та конкретних бюджетних програм: вивчення історії, культури, традицій, відновлення газети, молитовних будинків, відродження культури – все, що вже продемонструвало свою спроможність сприяти відродженню громади в Польщі.

Оскільки Крим, звідки караїми походять і де їх було найбільше, наразі окупований, держава Україна мусить докласти максимум зусиль для збереження народу і його спадщини, яка залишилась, а її чимало: у Мелітополі, в Херсоні, в Луцьку, в Києві, в Харкові, в Одесі тощо.

 

Євгенія ВІРЛИЧ,

 членкиня Ради національних меншин та корінних народів

 при Херсонській ОДА (етнічна караїмка)

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

 

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: