ФОТО: ”InformNapalm”; https://cutt.ly/EgjEMFF
//

Запровадження перехідного правосуддя та процесу реінтеграції: відповідь на знищення української ідентичності в Криму

Почати

Від початку російської окупації Криму в 2014 році на півострові розпочалися системні порушення прав людини. Вони стали основною характеристикою окупаційної політики Росії, спрямованої на закріплення своєї влади. Держава-окупант обмежує свободу слова та блокує українські засоби масової інформації, переслідує релігійні спільноти, знищує культурну спадщину та скоює всі інші воєнні злочини та злочини проти людяності, які містяться в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Воєнні злочини та репресії не припиняються і донині, створюючи безкінечну спіраль насильства та порушень прав людини.

Коли йдеться про знищення ідентичності націй та народів, то таких прикладів в історії є надзвичайно велика кількість. Наприклад, Російська імперія та Радянський Союз робили все можливе, щоб русифікувати українців, білорусів, фінів та інших. Фактично кожна імперія використовувала знищення національної ідентичності як головний інструмент для встановлення контролю над територією та її населенням. Інструменти, які використовуються для знищення національної ідентичності, можуть бути дуже різноманітними. Деякі з них можуть бути відкритими та насильницькими, тоді як інші можуть бути більш прихованими та «м’якими». Серед таких ми можемо виокремити, наприклад:

– Асиміляція, процес, коли меншість втрачає свою культуру та мову, що перетворює її у частину «більшості». Асиміляцію можна здійснювати шляхом заборони використання рідної мови та культурних проявів або через більш приховані методи, наприклад, шляхом нав’язування «панівної» культури через масові медіа, освіту та інші канали впливу.

– Культурна колонізація: це – процес, коли культура та ідеологія панівної країни нав’язується меншості з метою знищення її власної культури та ідентичності.

– Етнічна та релігійна дискримінація: це – процес, коли меншість стикається з переслідуваннями та обмеженнями в правах та можливостях через її етнічну чи релігійну приналежність.

Ці процеси на постійній основі застосовуються російською федерацією щодо українців в окупованому Криму. І це є чітким сигналом цілеспрямованого знищення державою-окупантом української ідентичності.

Знищення національної ідентичності в Криму справедливо можна вважати геноцидом. На відміну від поширеної думки про те, що геноцид відбувається лише шляхом фізичної ліквідації представників певної етнічної спільноти, найчастіше це відбувається різними шляхами, зокрема і шляхом знищення національної ідентичності. Так, творець концепції геноциду Рафал Лемкін зазначав: «Загалом кажучи, геноцид необов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, імовірніше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп». Дуже часто геноцид нації, який відбувається переважно не насильницькими методами, а шляхом знищення ідентичності, називають етноцидом, тобто – знищенням ідентичності та культури окремої етнічної спільноти. Саме такими визначеннями можна оперувати при описі політики держави-агресорки щодо українців в окупованому Криму.

 

Освітня сфера

Мова є ключовим елементом національної самобутності. Її знищення – це не що інше, як знищення цілої етнічної спільноти. Найефективнішим інструментом знищення української мови в окупованому Криму стало її повне виключення з освітньої сфери.

У 2013 році, згідно з інформацією від Уповноваженого із захисту державної мови, українською мовою виховували всього 2,9% (1760 дітей) дошкільнят на території Автономної Республіки Крим. У місті Севастополі був лише один дитячий садок, де виховувалося 690 дітей (4,8%)[1]. Однак після окупації Криму в наявності немає жодного дошкільного навчального закладу, де б викладали українською мовою. Це має серйозні наслідки, оскільки навчання рідною мовою є важливою складовою розвитку особистості дітей та допомагає їм розуміти та оцінювати культурні цінності, такі, як традиції, звичаї, вірування та історія. Замість цього в усіх дошкільних навчальних закладах в окупованому Криму викладають виключно російською мовою, що може призвести до поширення російської ідентичності та створення бази для подальшої індоктринації дітей екстремістськими та шовіністичними ідеями й переконаннями.

На початок 2013/2014 навчального року в закладах середньої освіти на території АР Крим 12 694 учнів (7,2% від загальної кількості) здобували освіту українською мовою. Українською мовою навчання здійснювали лише 7 загальноосвітніх закладів, а 76 – українською та російською паралельно. Крім того, в АР Крим діяло 829 класів з українською мовою навчання. У м. Севастополі була одна школа з українською мовою навчання та 9 шкіл, де викладання здійснювалося українською та російською мовами. На початку 2013/2014 навчального року в Севастополі діяло 50 класів з українською мовою навчання, в яких навчалося 994 учні (3%). Зважаючи на ці дані, можна зробити висновок про провал української освітньої політики на півострові до 2014 року. Проте до окупації навчання українською мовою все ж таки відбувалося, і тисячі учнів у закладах середньої освіти могли скористатися такою можливістю. Після початку окупації навіть такі цифри видавалися захмарними[2].

Хоча українська мова є однією із трьох так званих «державних» мов у окупованому Росією Криму (російська, українська і кримськотатарська), це не має реального значення. У школах окупованого Криму українська мова вивчається лише як факультативний предмет, а в 9-11 класах навіть не передбачено вивчення української мови, оскільки навчання здійснюється виключно російською. Вчителі української мови та літератури змушені перекваліфікуватися на викладання російської мови та літератури або інших предметів, а тих, хто відмовляється, звільняють з роботи. За даними окупаційної влади, у Криму існує 547 загальноосвітніх закладів, в яких навчається понад 200 тисяч учнів. Проте українську мову вивчають лише декілька сотень дітей, які відвідують окремі україномовні класи та одну-єдину школу в місті Феодосії, де викладають українською мовою до 9-го класу. Однак відсутність викладачів української мови та літератури, а також відсутність можливості здобути освіту українською мовою суттєво обмежує можливості навчання українських дітей в окупованому Криму[3].

У доповіді «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна», яку здійснює Моніторингова місія ООН з прав людини,  також наведено інформацію щодо можливостей навчання українською мовою в школах окупованого Криму. Зазначається, що у 2021/22 навчальному році 212 учнів (0,1% усіх учнів) навчалися українською мовою (зменшення з 214 у 2020/21) та 3780 учнів вивчали українську мову як звичайний предмет, факультатив чи позакласний захід (4155 – у 2020/21 н.р. та 5621 – у 2019/20 н.р.). Згідно з доповіддю, україномовна школа в Криму є лише одна – у Феодосії, а в російськомовній школі Сімферополя – три українські класи. Така ситуація визнана незадовільною, і в кінці доповіді міститься такий заклик: «Окупаційна влада має забезпечити доступність освіти українською мовою».

Експерти Кримської правозахисної групи провели свій власний моніторинг стану навчання рідною мовою в окупованому Криму в 2018-2019 навчальному році. Під час цього моніторингу було відвідано кілька шкіл, де проводилися опитування керівництва, викладачів і батьків учнів. Серед цих шкіл була одна, яка заявляла про навчання українською мовою, та дві, які мали класи з українською мовою навчання. Однак у школі № 20 м. Феодосія, яка мала навчання українською мовою, за інформацією батьків, усі предмети викладалися російською мовою, а українська мова залишалася лише як окремий предмет. Тільки в «Сімферопольській академічній гімназії» діяли класи з українською мовою навчання, тоді як у «Гімназії № 11 ім. К. О. Треньова» м. Сімферополя українська мова викладалася лише як факультатив, а навчання проводилось російською мовою, і табличка на вході до навчального закладу була лише російською мовою. За результатами моніторингу, в окупованому Криму не було жодної школи, де навчання відбувалось українською мовою, а кількість класів з українською мовою навчання була значно меншою, ніж заявлялося окупаційною владою[4].

Увагу також потрібно звернути на те, що витіснення української мови з освітнього середовища окупованого Криму пов’язано з мілітаризацією освіти, яка здійснюється на півострові з 2014 року. Лінгвоцид української мови та мілітаризація освіти є частинами ширшої стратегії, спрямованої на знищення ідентичності та культури українців у Криму та відновлення агресивної російської ідентичності серед мешканців півострова. Для цього на півострові створюються мережі організації «Юнармія», формуються кадетські класи, проводяться уроки на тему: «Разговоры о разном», організовуються військові заходи та шоу, відбуваються візити російських військовослужбовців до навчальних закладів, включаючи дошкільну освіту.

В окупованому Криму виключення української мови з освіти має на меті знищення української ідентичності. Російська адміністрація змушує кримські школи викладати лише російською мовою, позбавляючи українських дітей можливості вивчати та використовувати рідну мову, яка є невід’ємною частиною їхньої культурної ідентичності. Одночасно мілітаризація освіти пропагує героїзацію російської армії та її історії, демонізує Україну та її народ, і сприяє поширенню російської пропаганди, що привчає бачити Україну як ворога.

З 2014 року головним завданням України мало би бути максимальне залучення молоді з окупованого Криму в освітній простір на підконтрольній території. Але успіхів у цьому процесі було надзвичайно мало, що значно спростило для Російської Федерації мілітаризацію освіти та її використання для знищення української ідентичності. Детальніше про те, чому Україні не вдалося залучити молодь з окупованого Криму, можна дізнатися з аналітичного дослідження «Право на вищу освіту для кримчан. Без можливості реалізації», підготовленого Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

 

Православна церква України як опора української ідентичності в окупованому Криму

Починаючи з 2014 року, Кримська єпархія Православної церкви України, яка раніше належала до Української православної церкви Київського патріархату, постійно піддається тискам з боку російської окупаційної адміністрації. Відразу після захоплення Криму у військових частинах у Севастополі та селі Перевальному Сімферопольського району були відібрані храми Української православної церкви Київського патріархату. В інших населених пунктах з громадами УПЦ КП також було розірвано угоди про оренду приміщень для проведення богослужінь через тиск окупантів. Наприклад, у Саках, Красноперекопську та Керчі протягом шести місяців 2014 року парафіяни залишилися без приміщень для проведення богослужінь. З 2015 року почалися спроби позбавити УПЦ КП Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги у Сімферополі, незважаючи на те, що єпархія мала право орендувати будівлю до 2050 року. Це призвело до різкого зменшення діяльності УПЦ КП/ПЦУ в окупованому Криму: із 49 релігійних громад, які існували на півострові до окупації, зараз залишилося лише близько 7.

Причини постійних зазіхань окупаційної російської влади на діяльність Кримської єпархії ПЦУ вичерпно пояснив експерт групи «Гуманітарна політика» Кримської платформи, юрист Регіонального  центру прав людини Микола Кіккас: «У контексті Криму така тенденція ще більше загострюється, оскільки перед окупаційним режимом постає завдання створити наратив «споконвічно російського Криму» з метою перешкоджання його деокупації. Відповідно російська влада намагається асимілювати або витіснити все, що не вписується у даний наратив та протистоїть йому. У релігійній сфері це відбувається через утиски релігійних організацій, які не є підконтрольними окупаційній адміністрації Криму. Відповідно відверто проукраїнська позиція ПЦУ є приводом для постійного та різноманітного тиску на неї»[5].

 

Витіснення української мови і культури з інформаційного простору та публічної площини Криму

З початку окупації Криму Російською Федерацією в 2014 році українська ідентичність на півострові поступово знищувалася. Одним із найяскравіших прикладів цього є блокування українських телеканалів і поширення російської пропаганди.

Починаючи з 2014 року, російська окупаційна влада стала блокувати українські телеканали. Жителі Криму були позбавлені можливості дивитися українські новини, програми та серіали, що суттєво обмежило їхні можливості зберігати культурний зв’язок з материковою частиною України. Водночас російські телеканали стали єдиним джерелом інформації для кримчан, що сприяло поширенню пропаганди та ідеології кремлівського режиму. Все це призвело до того, що мешканці Криму, зокрема молодь, почали відчувати відчуження від української культури та мови.

Українська ідентичність була атакована і в інших аспектах інформаційної сфери Криму. Наприклад, відбувається активна кампанія зі зміни історичної пам’яті та створення фальшивої історії Криму, що виправдовує незаконну анексію півострова Росією. Більшість музеїв та інших культурних закладів були русифіковані і позбавлені українських традицій та національних символів.

Одним із таких прикладів стало перейменування Українського драматичного театру в Сімферополі на «Державний академічний музичний театр республіки Крим» в 2014 році. Це рішення було ухвалено окупаційною владою для позбавлення театру будь-якого зв’язку з українською культурою та ідентичністю, навіть символічною. Перейменування театру було частиною більшої кампанії, спрямованої на знищення української культури в Криму. Ця кампанія містила заборону українських книг, журналів, музики та інших видів культурної діяльності, а також переслідування українських активістів і культурних діячів.

Однак найнебезпечнішим наслідком російської пропаганди в Криму є ненависть до України, яку вона пропагує. Російська влада працювала активно над тим, щоб змінити настрій жителів.

Але до цього моменту знищення української ідентичності на окупованій території вже зробило свою роботу. Це стало ще однією причиною, чому повернення Криму до складу України стане складним завданням.

На цей момент ми маємо констатувати, що російські зусилля в Криму не минули безслідно. Можна припустити, що під впливом російської політики значна кількість мешканців Кримського півострова свідомо або несвідомо була позбавлена української ідентичності.

Саме цей фактор стане одним із найбільших викликів під час реінтеграції півострова. Готуватися до цього процесу варто вже зараз, оскільки в швидкоплинних умовах збройного конфлікту перспектива звільнення півострова військовим шляхом передбачає, що часу на формування державної політики у цій сфері залишилося не так вже й багато. У такій ситуації надзвичайно важливим буде запровадження елементів перехідного правосуддя та цілеспрямованої державної політики у цьому напрямку.

 

Чому перехідне правосуддя важливе?

Після того, як Україна поверне контроль над окупованим Кримом, одним із важливих кроків на шляху відновлення української ідентичності в цьому регіоні може стати запровадження елементів перехідного правосуддя. Це може допомогти подолати наслідки цілеспрямованого знищення Російською Федерацією української ідентичності в культурній, освітній, релігійній та інформаційній сферах протягом окупації Криму.

Загальновизнаного терміна «перехідне правосуддя» не існує. Найчастіше його окреслюють як концепцію, що пояснює, яким чином держава має перейти від стадії війни до мирного життя та розвитку. Перехідне правосуддя реалізується в формі законів та указів, якими врегульовуються десятки проблемних питань, які постають перед органами державної влади після відновлення контролю над окупованою територією: розслідування кримінальних злочинів, що мали місце під час окупації; створення спеціальних форм та умов діяльності судової влади; запровадження амністії; відшкодування збитків жертвам конфлікту; врегулювання права власності; відновлення легального поля тощо[6].

У рамках роботи Комісії з правової реформи, яка була створена згідно з Указом Президента України від 21 червня 2019 року № 421/2019, було розроблено проєкт Концепції державної політики щодо захисту та відновлення прав людини та основних свобод в умовах збройного конфлікту на території України та подолання його наслідків, відомий як Концепція перехідного правосуддя. Концепція містить чотири базові елементи:

– заходи відшкодування шкоди постраждалим від збройного конфлікту та відновлення порушених прав;

– притягнення винних до відповідальності та заходи щодо запобігання безкарності;

– забезпечення права на правду про збройний конфлікт;

– заходи з недопущення виникнення збройного конфлікту в майбутньому.

Успішне запровадження кожного з цих елементів має вирішальне значення для реінтеграції півострова та подолання наслідків цілеспрямованого знищення української ідентичності. Насамперед, це дозволить розслідувати порушення прав людини та злочини проти українського народу, які були скоєні в окупованому Криму, які містять: злочини проти культурної спадщини, заборону української мови, дискримінацію українців та інші порушення. У цьому контексті Україні необхідно замислюватися над питанням притягнення держави-агресора до відповідальності за лінгвоцид – системну державну політику, спрямовану на знищення української мови та її витіснення з усіх сфер публічного життя. Лише на національному рівні ми маємо реальний шанс притягнути представників Російської Федерації до відповідальності, а одним із перших наших кроків має стати внесення змін до Кримінального кодексу України – доповнення окремою статтею під назвою «Лінгвоцид»[7].

Запровадження перехідного правосуддя в Криму може допомогти відновити справедливість та надати компенсацію жертвам репресій та порушень прав людини. Крім того, перехідне правосуддя може допомогти відновити українську культуру в Криму та забезпечити права українців на вільне вираження своєї національної приналежності та свободу віросповідання.

Але для того, щоб це вдалося, варто вже зараз формувати державну політику як запровадження перехідного правосуддя, так і повноцінної реінтеграції.

 

Чи готова державна політика України до таких викликів?

У 2023 році під впливом зміни підходу держави до деокупації Криму з політико-дипломатичного на військово-політичний можна говорити про початок процесу оновлення державної політики щодо Криму. Наприклад, 4 квітня 2023 року Кабінет Міністрів України затвердив розпорядження № 288-р, яким було внесено зміни до Плану заходів з реалізації Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2021 р. № 1171[8].

Оновлений План заходів, детальніше про який можна дізнатися з аналітики Української Гельсінської спілки з прав людини «План заходів з реалізації Стратегії деокупації та реінтеграції Криму. Що змінилося?», містить два пункти, які є особливо важливими для подальшої зміни державної політики. Пункт 24: «Розроблення і впровадження комплексних методик щодо подолання наслідків мілітаризації освіти та перенавчання дітей і молоді на деокупованій території Автономної Республіки Крим та
м. Севастополя». А також пункт 27: «Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України законопроєкту щодо подолання наслідків окупації».

Україні варто вже зараз ретельно готуватися до реінтеграції півострова. Що варто зробити? Напрацювати комплексне бачення щодо майбутніх викликів реінтеграції півострова та підготувати Концепцію реінтеграції гуманітарної сфери півострова, оскільки саме в інформаційній, культурній, освітній та релігійній сферах здебільшого фокусуються зусилля держави-окупанта зі знищення української ідентичності. В іншому разі, якщо цю роботу не буде виконано, ми ризикуємо повністю провалити процес реінтеграції півострова.

 

Концепція реінтеграції гуманітарної сфери Криму

Значний обсяг зусиль окупанта в Криму в інформаційній, освітній, релігійній та культурній сферах спрямований на знищення української ідентичності та прищеплення російської. У зв’язку з цим першочерговим завданням залишається комплексний аналіз політики держави-агресора, визначення головних її елементів та напрацювання шляхів протидії їй.

Зважаючи на складність та багатовимірність, проблем відновлення у рамках перехідного правосуддя та політики реінтеграції може бути доволі багато. Наприклад:

– Проведення розслідування та притягнення до відповідальності осіб, які порушували права людини в Криму. Зокрема, осіб, які були залучені до реалізації політики держави-агресора зі знищення української ідентичності та лінгвоциду.

– Відновлення права на свободу віросповідання. Особливо це стосується відновлення повноцінної діяльності Кримської єпархії Православної церкви України, яка стала однією із головних жертв держави-агресора.

– Розробка програми з поширення правди про збройний конфлікт та окупацію. Наприклад, можна створити музеї, меморіальні комплекси, де відображатимуться історія, культура, традиції та доля українців у Криму. Також можна проводити різноманітні культурні заходи, конкурси та виставки, спрямовані на збереження та просування української культури в Криму.

– Реалізація комплексної інформаційної кампанії про події, які відбувалися в Криму під час окупації, зокрема використання соціальних мереж, телебачення та радіо для поширення інформації про порушення прав людини, знищення української ідентичності тощо.

– Розвиток національної культури: створення та підтримка національних культурних центрів, музеїв, бібліотек, театрів та інших культурних закладів, які б забезпечували збереження та популяризацію української культури.

– Розвиток освіти: оновлення освіти в Криму; забезпечення навчальних закладів необхідними матеріалами та засобами для вивчення української історії, культури та мови, організація курсів і семінарів для вчителів, студентів та населення загалом з метою підвищення рівня знань про українську історію та культуру.

– Розвиток мови: підтримка української мови та сприяння її використанню у всіх сферах життя, включаючи офіційні документи, медіа, освіту та культуру.

– Розвиток молодіжної політики: створення та підтримка ініціатив для молоді, що сприяють формуванню української ідентичності, наприклад, молодіжні фестивалі, стипендіальні програми, обміни та інші заходи.

 

Важливо підкреслити, що подолання наслідків знищення української ідентичності в Криму є надзвичайно складним процесом. У такій ситуації варто звернути увагу на досвід інших держав, які в певний момент своєї історії стикалися з переслідуванням власної культури та мови, а також знищенням національної ідентичності з боку інших, найчастіше імперських, держав. Тому можна взяти на озброєння їхній досвід і використати для вирішення подібних проблем після деокупації Криму.

Наприклад, у Ірландії існує багато програм та ініціатив, спрямованих на підтримку і розвиток культурної спадщини та зміцнення національної ідентичності нації. Країна тривалий час приділяє значну увагу розвитку ірландської мови, яка протягом століть перебувала на маргінесі суспільного життя. З метою відновлення та підтримки ірландської мови уряд запустив кілька програм на державному рівні. Одна з найважливіших програм – «20-Year Strategy for the Irish Language 2010-2030». Ця програма спрямована на підтримку, захист і розвиток ірландської мови протягом 20 років. Серед цілей програми: збільшення кількості осіб, які спілкуються ірландською мовою, на 25% до 2030 року, збільшення кількості установ та підприємств, де використовується ірландська мова, а також – забезпечення доступу до ірландської мови в школах та вищих навчальних закладах[9].

Окрім цього, урядом Ірландії запроваджуються програми, спрямовані на збереження культурної спадщини та національної ідентичності. Одна з таких програм – «Creative Ireland» – була запущена в 2017 році. Ця програма спрямована на розвиток культурного життя в Ірландії та на підтримку творчих проєктів у галузі мистецтва, літератури, кіно, музики та інших форм культури. Мета програми – підвищення рівня усвідомлення ірландської культури та ідентичності, а також забезпечення доступу до культурних заходів для всіх громадян. Інша програма – «Heritage Ireland» – запущена у 2018 році, присвячена збереженню та просуванню культурної спадщини Ірландії. Програма передбачає підтримку національних пам’яток та музеїв, які є важливими символами історії та культури Ірландії. Метою цієї програми є збереження і просування культурної спадщини Ірландії та її доступності для всіх громадян. Також важливою програмою є «The Gathering», яка запущена в 2013 році. Ця програма спрямована на просування ірландської культури та національної ідентичності шляхом підтримки заходів та зустрічей для ірландців, які живуть за кордоном. Метою програми є підтримка зв’язків з діаспорою та встановлення культурного та соціального зв’язку між діаспорою та Ірландією.

Виклики України після деокупації Криму та початку реінтеграції багато в чому будуть подібні до досвіду Ірландії, де національна культура, мова та ідентичність протягом століть перебували під загрозою зникнення через імперську політику. Саме тому вивчення цього досвіду й запровадження подібних кроків є надзвичайно важливим і дозволить сформувати ефективну політику перехідного правосуддя та реінтеграції Криму.

___________________________________________________________________________

Владислав МІРОШНИЧЕНКО, 

аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини , експерт групи «Гуманітарна політика» Кримської платформи на замовлення редакції газети «Кримська світлиця»

[1] https://mova-ombudsman.gov.ua/oglyad-ukrayinskoyi-movi-na-timchasovo-okupovanih-teritoriyah-ukrayini

[2] https://mova-ombudsman.gov.ua/oglyad-ukrayinskoyi-movi-na-timchasovo-okupovanih-teritoriyah-ukrayini

[3]https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/3193926-pravozahisniki-na-timcasovo-okupovanih-teritoriah-znisuetsa-ukrainska-mova.html

[4]https://crimeahrg.org/uk/u-krimu-ne-lishilosya-zhodnoyi-shkoli-z-ukrayinskoyu-movoyu-navchannya/

[5] https://culture.voicecrimea.com.ua/uk/rosiia-nyshchyt-derzhava-ne-zakhyshchaie-iaki-mozhut-buty-shliakhy-vyrishennia-problemy/

[6] https://voicecrimea.com.ua/main/articles/okupaciya-shho-bude-pislya-povernennya.html

[7] https://culture.voicecrimea.com.ua/uk/znyshchennia-osvity-ukrainskoiu-movoiu-v-okupovanomu-krymu/?fbclid=IwAR39c_7gZBPUw_LDzhGXAqmsGuXX-v0SMhK5neflqobO5cZUguyGa5RpA5Q

[8] https://www.helsinki.org.ua/articles/plan-zakhodiv-z-realizatsii-stratehii-deokupatsii-ta-reintehratsii-krymu-shcho-zminylosia/

[9] https://www.gov.ie/en/policy-information/2ea63-20-year-strategy-for-the-irish-language/

__________________________________________________________

* додатково читати по темі СТАТТЯ “Знищення національної ідентичності неповнолітніх дітей і молоді в Криму як акт геноциду РФ в Україні” на сайті

Національний інститут стратегічних досліджень

 

Владислав МІРОШНИЧЕНКО, 

аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини , експерт групи “Гуманітарна політика” Кримської платформи на замовлення редакції газети “Кримська світлиця”

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: