Заповідні території хори Херсонеса Таврійського на межі з гірською зоною і морем
/

Заповідні території хори Херсонеса Таврійського на межі з гірською зоною і морем

Почати

Ділянка хори на Безіменній висоті — заповідна територія в межах об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора», частина античного архітектурно-технологічного ансамблю, одна із найвіддаленіших частин хори Херсонеса із залишками клерів, плантажних стінок, доріг і садиби.

Територія заповідної ділянки площею понад 17 га розташована в південно-східній частині Гераклейського півострова в самому верхів’ї Верхньо-Юхариної балки на вершині та схилах висоти, умовно названої Безіменною (східний гребінь Каранських висот, висота 243 м на топографічних картах). Ця ділянка є однією з прикордонних для ближньої хори Херсонеса і маркує південні кордони розмежування земель в елліністичний час (стародавня земельна ділянка № 402). Слід зазначити, що ділянка розташована на найвищій точці Гераклейського півострова, і з неї відкривається мальовнича панорама всієї херсонеської хори та прилеглих Балаклавської та Інкерманської долин тощо.

На цій території в першій половині 1-го тисячоліття до н.е. існувало поселення кизил-кобинської археологічної культури, пізніше частково перекрите поселенням античної епохи.

Саме тут розташовані залишки багатошарового укріплення, що займало вершину і північно-західний схил вказаної висоти. В ході археологічних розкопок на ділянці цього укріплення виявлені будівельні залишки декількох хронологічних періодів: елліністичного, римського і ранньосередньовічного.

Заповідні території хори Херсонеса Таврійського на межі з гірською зоною і морем
На розкопках античної садиби на Безіменній висоті.

Укріплення на Безіменній висоті являло собою практично квадратний у плані простір площею понад 5000 кв. м, оточений оборонними стінами із зовнішнім ровом і фланкований по кутах оборонними вежами. Внутрішній простір цієї території було щільно забудовано приміщеннями житлового та господарського призначення. Даний комплекс виникнув не пізніше ІІІ ст. до н.е. та проіснував до XІ ст. н.е. У ІІ-VІ ст. н.е. оборонні споруди укріплення піддалися реконструкції. Південно-західний кут укріплення зруйновано військовими земляними спорудами часів Кримської (Східної) війни 1853-1855 рр. і Другої світової війни (1941-1944 рр.).

Ззовні укріплення оточували землеробські структури елліністичного часу, які також зазнали суттєвих змін у римський період: поселення, що займало весь північно-західний схил, до цього часу суттєво скоротилося, зосередившись тільки в межах верхніх терас схилу. В такому стані комплекс функціонував і в Середні віки; найпізніші матеріали належать до ІX-XІ ст. н.е. Сукупність археологічних матеріалів дозволяє припустити, що дане укріплення відігравало ключову роль на південному прикордонні гераклейської хори: до його завдань входив контроль над стародавньою дорогою, яка вела до Херсонеса з боку Балаклавської та Інкерманської долин, головної магістралі, що з’єднувала місто з гірськими та степовими районами Криму. На початок весни 2014 року було розкопано лише центральну частину укріплення, яка потребує додаткової консервації та музеєфікації.

Ділянки хори на перешийку Маячного півострова — заповідна територія в межах об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора», частина античного архітектурно-технологічного ансамблю.

Територія заповідної ділянки площею близько 14 га розташована на перешийку Маячного півострова, що має пологий схил зі сходу (з боку Блакитної бухти) до заходу (до Козачої бухти). В межах перешийка, а також невеликого острівця у верхів’ї Козачої бухти відомі залишки великого археологічного комплексу — укріпленого поселення елліністичного часу, фортифікаційних споруд із вежами і куртинами, а також клерів і давніх доріг. Більшість дослідників ототожнює це поселення із так званим Старим або Стабоновим Херсонесом.

Дане поселення являє собою територію, яку вигородили поперек перешийка двома паралельними лініями оборонних стін з квадратними вежами на відстані 70-75 м одна від одної. Зовнішня (південно-східна) стіна зведена вздовж західного схилу Козачої балки. Внутрішня (північно-західна) прокладена по вершині вододільного плато південної частини Маячного півострова. Відстань між двома лініями оборони складала 200-210 м. Площа укріпленого поселення в давні часи сягала близько 17,5 га; на даний час його західна частина зруйнована казематами 35-ї берегової батареї часів Першої світової війни, а східна, за винятком згаданого острівця, перебуває під водою в Козачій бухті. Внутрішній простір укріплення був розділений поперечними стінами на чотири приблизно рівні за площею ділянки (близько 4,5 га кожна). Північно-західна частина укріплення не мала забудови, на її території фрагментарно досліджені сільськогосподарські наділи зі слідами виноградного плантажу, що, можливо, передував появі самого укріплення. Північно-східна частина поселення, що спускалася до Козачої бухти терасами, була зайнята щільною забудовою міського типу, з розподілом на квартали, житловими і господарськими будівлями, а також культовим комплексом, до складу якого входили залишки вівтаря з прилеглою винодавильнею, велика водозбірна цистерна або колодязь та ін. Планування південної території поселення невідомо; припускається, що в південно-західній частині поселення розташовувалися руїни античного храму, нині втраченого у зв’язку з будівництвом берегової артилерійської батареї.

Заповідні території хори Херсонеса Таврійського на межі з гірською зоною і морем
Залишки античної садиби на Безіменній висоті.

Археологічні матеріали свідчать про існування даного поселення і його укріплень в елліністичний і римський час. Окремі середньовічні матеріали, знайдені на цій ділянці, ймовірно пов’язані з печерними спорудами в кручах скельних терас і руїнами християнського монастиря на острівці в Козачій бухті. Церковна легенда співвідносить даний острівець з місцем, де в ІX ст. н.е. було знайдено мощі св. Климента Римського. Припускається, що в античний час на острівці розташовувалася одна з веж згаданого укріплення. На підставі археологічних досліджень можна припустити, що дане укріплення виникло в ІV ст. до н. е. для захисту сільськогосподарських наділів Маячного півострова — однієї з перших ділянок розмежування гераклейської хори. При цьому в межах укріплення опинилася частина сільськогосподарської території, яку надалі використовували, ймовірно, як схованку. Водночас прилегла до Козачої бухти частина мала міську забудову і, ймовірно, була населена людьми, які обслуговували нині затоплені портові причали.

Станом на початок весни 2014 року частково музеєфіковано лише ділянки розкопаної міської забудови на березі Козачої бухти. Надалі потрібні додаткові дослідження і консервація оборонних ліній укріплення, залишків сільськогосподарського планування і монастирської структури на острові.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Евеліна Кравченко

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, керівник Інкерманської експедиції ІА НАНУ

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: