гора Мітрідат
Почати
Свято-Троїцький Собор
Свято-Троїцький Собор, що був зруйнований

Вулиця Леніна в Керчі вимощена червоною та білою плиткою: в кольорах давнього храму Іоанна Предтечі. Вона починається від будівлі, де колись розташовувався філіал ТНУ ім. Вернадського, а задовго до – стояв Свято-Троїцький собор. З нього більшовики побудували Обеліск Слави на горі Мітрідат. Так от, якщо довго йти вулицею Леніна (серед місцевих – Ленінська або Лєнта), ви прийдете на однойменну площу. На площі стоїть пам’ятник «вождю пролетаріату», відбуваються найважливіші святкові заходи. Та мало хто знає, що саме тут розташоване городище давньоруського міста Корчев, внесене до реєстру культурних пам’яток України.

Темні віки

храм Іоанна Предтечі
храм Іоанна Предтечі

Керч – справжній рай для закоханих в античність. Починаючи з середини ХІХ століття, сюди регулярно приїжджають археологи, постійно викопуючи все нові й нові знахідки. Сліди античного Пантикапею буквально всюди: гуляючи Мітрідатом ви обов’язково натрапите на кераміку віком близько двох тисяч років.

Однак все, що стосується Середньовіччя, вкрите таїною. Коли я спитала свого друга-археолога з Керчі: «що ти знаєш про Корчев?», то почула у відповідь: «це одна з назв мого рідного міста».

Далеке князівство

Відомо всього лише кілька згадок Керчі давньоруського періоду в писемних джерелах. Перша – під давньою назвою Боспор Кімерийський в праці візантійського історика Лева Диякона. Друга – у візантійському агіографічному творі «Житіє Стефана Сурозького» XV століття. Автор описує події кінця VІІІ століття, коли руська рать під проводом вождя Бравліна воювала «від Корсуня до Корча». Однак дослідники воліють вважати неправдоподібною. Третя згадка найбільш відома, але не менш суперечлива. Про неї розповім детальніше.

Слово «Корчев» зустрічається на так званому «Тмутороканському камені», що знайдений в 1792 році поблизу Тамані. Свого часу ця знахідка була сенсаційною, адже напис підтверджував існування Тмутороканського князівства, входження Тамані й Керчі до його складу, а також присутність давньоруських князів на цих землях.

Тмутороканський камінь
Тмутороканський камінь

Напис на фото: «В літо 6576 індикта 6 Гліб князь мірив море по льоду від Тмуторокані до Корчева 10000 та 4000 сажень»

До моменту появи таємничого каменя про Тмуторокань було відомо лишень з літописів, найвідоміший з яких – «Повість врем’яних літ». В «Повісті» знаходимо відомості про князів, однак жодної «геолокації» немає. І це одна з причин, чому Тмутороканське князівство довгий час вважали вигадкою.

Гра престолів по-Тмутороканськи

гора Мітрідат
гора Мітрідат

У багатьох може виникнути питання: яким чином києворуські князі опинилися так далеко від столиці? Адже навіть за сучасними мірками Тамань – світ неблизький. Одна з можливих відповідей – прийняття християнства Володимиром і налагодження відносин з Візантійською імперією. Константинополь вбачав свою вигоду від присутності Києва в таких неспокійних регіонах як Тмуторокань і Корчев. Князі, яких посилали в далекі володіння Київської Русі, виконували роль васалів Візантії. Тому говорити про Тмуторокань як політичне утворення не доводиться. Тим паче, що населення князівства не було слов’янським.

Тмутороканське князівство за різних обставин також могло виконувати роль прихистку для неугодних руських князів або місцем втілення владних амбіцій.  «Повість врем’яних літ» характеризує період з 1064 як час постійної боротьби за владу, коли до Тмуторокані приходили князі-безприданці і намагалися одібрати престол:

В літо 6572 [1064] утік Ростислав, син Володимира, внук Ярослава до Тмуторокані, а з ним утік Порей і Вишата, син Остромира, воєводи Новгородського. І, прийшовши, вигнав Гліба із Тмуторокані, а сам сів на його місце.

В літо 6573 [1065] ходив Святослав на Ростислава до Тмуторокані. Ростислав же відступив геть із города, не тому, що злякався його, а тому, що не захотів проти стрия свого підняти оружжя. Святослав же прийшов до Тмуторокані, знову посадив сина свого Гліба і повернувся назад. Прийшов знову Ростислав і вигнав Гліба, і прийшов Гліб до отця свого, Ростислав же, повернувшись, сів у Тмуторокані.

«Повість врем’яних літ»

Однак Ростислав недовго правив: у 1066 році його отруїли під час пирування. Тож князь Гліб повертається до Тмуторокані, і в 1068 році, ймовірно, здійснює своє легендарне вимірювання.

Камінь спотикання

Обеліск Слави на горі Мітрідат
Обеліск Слави на горі Мітрідат

До сьогодні «Тмутороканський камінь» залишається предметом дискусій. Починаючи з 1792 року, коли Мусій-Пушкін робить опис знахідки під назвою «Историческое исследование о местоположении Российского Тмутараканского княжества», «Тмутороканський камінь» стає частиною імперського дискурсу. Росіяни, як завжди не цураючись, називають Києворуський період частиною власної історії.

Чи є причини не вірити в справжність каменю, окрім численних спростувань науковців? Згадаємо, що 1792 рік – це період після анексії Криму і Кубані. На відміну від 2014 року, Росія тоді ще не мала легенди про «споконвічні зв’язки». І тому «Тмутороканський камінь» став чудовим приводом стверджувати: «ми не загарбники, ми маємо право на Тамань і Керчь, бо так склалося історично». Окрім того, це час правління Єкатерини ІІ, за якої активно переписувалася історія, знищувалися документи, відбувалися депортації. Все заради ідеальної родословної.

Серед науковців прийнято вважати, що робота А. Мединцевої «Тмутороканський камінь» 1979 року розставила всі крапки над «і». Однак українські вчені навряд зможуть посперечатися: камінь спотикання наразі перебуває в Санкт-Петербурзькому Ермітажі. Та важливо пам’ятати: навіть якщо князь Гліб і справді перейшов через Керченську протоку, це історія НЕ російська.

Досліджувати не можна ігнорувати

Корчев – це місто-загадка. На жаль, за роки Незалежності в Керчі не проводилися його систематичні дослідження. Єдині серйозні розкопки відбулися ще в 1963-64 роках, коли археологи І. Б. Зеєст, А. Л. Якобсон та Т. І. Макарова спільно з Керченським історико-археологічним заповідником вивчали колишню ринкову площу неподалік храму Іоанна Предтечі (зараз це площа Леніна, центр міста). Наразі відомо про одиничні знахідки, як наприклад свинцева печатка боярина Ратибора та монети Тмутороканського князівства (монети перебувають або в приватних колекціях, або російських музеях).

Через брак інформації говорити про Корчев однозначно неможливо, а тому питання залишається відкритим. Та варто пам’ятати: якщо ми не цікавимося історією, хтось обов’язково використає це проти нас.

Роза КРИМСЬКА, кримська письменниця, журналістка газети «Кримська світлиця»

ФОТО Анатолія Ковальського, кримського фотокореспондента

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Роза Кримська

Авторка культурологічних матеріалів ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: