Куренівка
///

Забуті імена: Іринарх Щоголів

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

 Увага! Це авторський матеріал, орфографія та пунктуація автора збережена.

Київський політехнічний інститут
Київський політехнічний інститут – alma mater Іринарха Щоголева

Про українського ентомолога Іринарха Щоголева, який увійшов в історію як організатор сільськогосподарської науки в Україні, творець ентомологічної української номенклатури та один із основоположників укладання наукової систематичної української номенклатури, маємо не надто багато відомостей. Народився він у 1873 р. на Катеринославщині, закінчив фізико-математичний факультет Московського університету та агрономічне відділення Київського політехнічного інституту. В березні-вересні 1903 р. у складі наукової експедиції пройшов шлях від Якутська до Аяна, зібравши ботанічну та ентомологічну колекції. З 1923 р. був професором Київського сільськогосподарського інституту, в 1919-1924 рр. працював у Сільськогосподарському науковому комітеті України (СГНКУ), очолюючи його зоологічну секцію та ентомологічну підсекцію і певний час виконуючи обов’язки голови комітету та директора Центральної ентомологічної станції у Києві. В 1920 р. очолив Садкову комісію. Був уповноваженим у справах СГНКУ в Києві, очолив його філію, а згодом – бюро у столиці. У 1926 р. входив до сільськогосподарського відділу Інституту української наукової мови УАН, працюючи в зоологічній секції. Того ж року СГНКУ був ліквідований як «націоналістичний».

Вчений залишив кілька наукових праць, присвячених боротьбі зі шкідниками сільського господарства: «Комахи, які шкодять нашим садам» (видано кримськотатарською мовою у 1913 р.), «Шкідливі комахи та хвороби рослин, які спостерігалися в Таврійській губернії протягом 1914 року» (російською мовою, 1915), «Словник української ентомологічної номенклятури» (1918, став першою спробою систематизувати наявний матеріал і задовольнити потребу науковців і школярів України в ентомологічній номенклатурі), «Назви безхребетних тварин» (серія «Словник зоологічної номенклатури», 1928; пам’ятка української лексикографії, що наразі вважається бібліографічною рідкістю), «Боротьба зі шкідниками рослин у колгоспах» (1932).

Нерозкритими, ба навіть невідомими, лишаються деякі епізоди життя Іринарха Щоголева, пов’язані з Києвом і Кримом. В українській столиці він дописував до популярних сільськогосподарських журналів «Засiв» і «Рiлля», брав участь у народних читаннях для дорослих і дітей, які проводилися українською мовою з ініціативи шкільно-лекційної комісії товариства «Просвіта»: зокрема, у пресі за 1909 р. знаходимо його ім’я серед ведучих таких заходів, які відбувалися в чайній товариства народної тверезості на Куренівці. В 1911 р. вчений прибув до Сімферополя на запрошення Таврійської губернської управи, обійнявши посаду помічника губернського ентомолога, впроваджену до штату природничо-історичного музею Таврійського губернського земства. На початку 1914 р. Щоголів склав пожертву на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченкові в Києві. У 1915 р., під час Першої світової війни, він був мобілізований до війська і залишив Крим, де мешкав із дружиною (жодних даних про неї, крім ініціала «Ю.», не вдалося відшукати). За чотири роки, проведені на півострові, дослідник збирав ентомологічний матеріал, закладав і проводив досліди, надавав консультації земствам і населенню, читав лекції, підготував кілька плакатів про шкідників Таврійської губернії.

Джерела подають лише рік смерті Щоголева – 1943, без зазначення місця та обставин; жодної його фотографії відшукати не вдається.

У лютому 1913 р. в київській щоденній газеті «Рада» під криптонімом «Ір. Щог.» вийшла стаття Іринарха Щоголева «Агрономи, спеціалісти і місцеві мови у Таврії», в якій автор описав свої враження від участі в агрономічній губернській нараді, скликаній Таврійською губернською землевпорядною комісією. Під час цього заходу Щоголів порушив питання про використання рідної мови у справі просвітництва серед хліборобів, до якого б народу вони не належали, – однак, на жаль, практично не знайшов підтримки серед колег. Наприкінці 1913 р. в «Раді» вийшов допис про чергову агрономічну нараду в Таврійській губернії, що завершилася в кінці осені того року і мала фактично ті ж наслідки: нотатку не було підписано, однак за стилістичними особливостями можна було припустити, що її автором також був Іринарх Щоголів. Обидва матеріали подаються без орфографічних і пунктуаційних змін.

Агрономи, спеціалисти і місцеві мови у Таврії

Куренівка
Куренівка: місцевість, де Іринарх Щоголів проводив просвітницьку діяльність

Оце зараз закінчилася агрономична губернська нарада скликана «Таврическою губернскою землеустроительною комиссіею» – центральна, вища, мовляв, інституція, куди зьїздяться всі агрономичні сили з губернії, ті сили, що там, на місцях, стоять безпосередньо біля народу, попліч з ним працюють.

В склад цих нарад, як відомо, віходять земські і урядові агрономи і спеціалисти цеб-то губернські, повітові, «участкові» агрономи губернські і повітові спеціалисти (зоотехники, садові інструктори, спеціалисти по молочарству, тютюну, бжільництву і инш.). Нарада, яка оце закінчила, мала 45 членів, рахуючи тут 3 урядовців – членів «землеустройства» і інспектора с.-госпо[да]рства.

Не часто доводиться бачити такі поважні числом збори людей, які повинні дбати про темний народ, виводити його з темряви на широкий шлях знання і поліпшення добробуту. Тим цікавіше стають погляди їх на справу вживання рідної мови.

З цим питанням зустрілася ця нарада поважних спеціалистів зовсім для себе несподівано при обговорюванню доклада про передплату популярних часописів і журналів для хуторян. Але чим несподіваніше – тим краще, бо кожний казав те, що було на душі.

Доклад був прочитаний відомим не тілько у нас на Україні агрономом С.К. Олексенком.

Докладчик радив передплачувати для хуторян часописи і журнали (звичайно всі російські) між ними були «Хлібороб» і «Хуторянинъ».

До цієї пропозиції другий, старий агроном д. Губенко додав, що у нього вже така передплата заведена, і селяне залюбки читають часописи.

Балакали багато про найкоротший до серця і розуму народу шлях, яким є популярна література; казали про велике вражіння, яке зробить ця література на «свіжу душу» народа, який, живучи на селі, не має майже ніяких вражінь. Казали, що ця література призвичаїть народ до «агрономичного думання», словом, переробить майже людину зовсім і т. и.

Про все балакали, але про головне й не згадали про мову, якою буде писано цю літературу, що повинна перевернути весь світогляд селянина.

З боку здавалося, що це питання до такої важливої справи, як популяризація спеціальних знаннів, зовсім не стосується, або остілько само собою розуміється, що нічого про нього й розводитися; і, таким чином, секрет переродження людської душі вигадано: придбав популярну книжку (звичайно, рос. мовою писану), або, ще краще, плакат синій чи зелений і од них, як од чарівного ціпочка люде набувають відразу змоги розуміти чужі мови.

Так певно уявляла собі справу і вся нарада, бо якось і справді дивно, що люде, які живуть поміж українцями, німцями, болгарами, татарами і инш., що-дня мають з ними стосунки, не знаючи мови цих народів, так легкодушно складають списки популярної літератури, не допоминаючися пів словом навіть про тих, що завтра ці книжки будуть читати і по них своє господарство заводити, і навіть своє думання налагоджувати.

Природничо-історичний музей Таврійського губернського земства
Природничо-історичний музей Таврійського губернського земства (1895-1917) в Сімферополі, де у 1911-1914 рр. працював Іринарх Щоголів (нині буд. №17 на вул. Карла Маркса)

Тому немає нічого дивного в тому, що нарада довго не могла зрозуміти, про що йде розмова, коли опонент – автор цих рядків висловив своє глибоке здивування з приводу того, що такі досвідчені агрономи, як д.д. Олексенко і Губенко, ні в докладі, ні в промовах своїх не торкнулися питання про мову тих книжок, які мають передплачувати для народа. А кому, як не їм, більше знати про ті перешкоди, які робить популяризації незрозуміла мова!

Коли він зазначив, що давати народові популярні книжки на незрозумілій йому мові, це все одно що показувати сліпому ілюстрації, або глухому співати арії; що той, хто не користується рідною мовою, навмисне осліплює народ, робить його глухим. А коли було зазначено, що такі культуртрегери роблять просто злочинство, де-хто з присутніх голосно засміявся.

Далі було підкреслено опонентом, що справа освіти народа, справа передавання народу спеціальних знаннів, а тим паче з обов’язку, який накладає сама посада агронома, не є зовсім справою політичною, а тілько педагогичною.

Смішно бачити, як наші агрономи значно зменшуються в своєму зрості, коли приїздять в німецькі села, як вони там почувають себе ніяково, і як вони ввічливо поводяться з німцями; як вони стараються балакати німецькою мовою. І які вони великі стають перед українським, татарським і болгарським людом; а що до мови, то хіба один з них вважає обов’язком своїм знати мову цих народів! Ні!

Важко не стидатися і не червоніти, коли у кожній німецькій хаті бачиш на столі с.-господарський календарь, с.-господ. часописи по стінах плакати, які народ читає, розуміє і по них своє господарство улаштовує… а наш народ крутить цигарки з тої літератури, що до нього потрапляє, бо вона нічим до нього не промовляє, а агрономи тілько роздають цю літературу, аби роздавати. Не торкаючись значіння рідного слова для справжнього перебудовання світогляду, про який так турбуються агрономи, було зазначено вагу рідної мови виключно тільки для засвоєння знаннів і т. д., і т. д., словом були, по змозі всі аргументи притягнуто, аби переконати (шкода!) освічених спеціалистів в тій простій правді, що найкоротчий шлях до осягнення великої мети є в даннім разі найлекший – рідна мова.

Не торкаючись літератури по инших мовах, було зазначено, що наш с.-господарський часопис «Рілля» визнано користним для народа на багатьох виставках і тому агрономи в українських селах можуть і повинні розповсюджувати цей часопис.

Певно, знавці літератури на инших мовах вкажуть про цю літературу на тих мовах.

Дарма! Видно було, що нараду більше цікавить питання про те, чому опонент так захоплюється цим питанням, а не саме питання.

Але все таки варт зазначити, що сам докладчик, агроном д. Олексенко заявив нараді, що, ставлячись з великою пошаною до думок свого опонента про значіння рідної мови, цілком їх поділяючи як і в загалі поділяючи думки про націоналізацію галузів народнього життя, він не зазначив української літератури у своєму докладі і спискові тілько через те, що з цією літературою зовсім не знайомий, з окрема це стосується до «Ріллі». Варт зазначити тут і другу заяву докладчика нараді, що на своїх лекціях і розмовах з селянами докладчик користується українською мовою особливо, коли хоче бути добре зрозумілим своїй авдіторії.

Обкладинка книги Щоголева, виданої в Сімферополі
Обкладинка книги Щоголева, виданої в Сімферополі

Пристало до думок, висловленних опонентом ще двоє агрономів (великороси). А решта? Мовчала решта. А землячки? Землячки не признавалися бо й справді в почесній такій нараді, на таких урочистих зборах, де все чорні сіртуки і самі вони у чорних сіртуках… і мужицька мова! не личить!

Навіть коли опонент спеціально звернувся до них, підкресливши, що тут не має політики, а тілько педагогика – ніхто пари з рота не пустив.

Ну за землячками така вже слава. Але хто підвіз воза, як кажуть поети, так це агроном-инородець.

Думаю, що читач вибачить мені, коли я докладніше росповім про цей факт, що скидається більше на якийсь анекдот, до того ж і аргументація проти вживання місцевих мов, ще нечувана з уст освіченого, земського агронома, та ще й инородця.

Як у Таврії багато всяких инородців, то це, мовляв, шкодливо, бо виходить, що кожному треба літератури на його рідній мові. Це не можливо!

Значить, агроном повинен знати і ці мови, а це не нормально раз істнує «общерусскій языкъ» і єдиний «государственний языкъ», який всі повинні знати. Ріжномаїтість мов шкодить і самій агрономичній справі.

Але цікавіший дальший аргумент: вживання рідної мови розвиває шовинизм і ось як (слухайте панове слів вченого агронома-инородця!): коли якось цей агроном приїхав у село де жили руські і німці, і почав з німцями балакати німецькою мово[ю], щоб скоріше порозумітися з ним[и], то коли він у друге приїхав в це село, ніхто з ним не хотів балакати по-русски, а всі зверталися до нього німецькою мовою. Видимий шовінизм!

А це вже шкодливо, бо навіщо розвивати всякі там мови, мовляв, коли є єдина «общерусская».

На таку аргументацію всміхнувся навіть урядовий агроном, який зазначив, що так не можна поводитись з народом: коли народ сам давав знаряддя до рук агронома, треба було використати це знаряддя, і балакати німецькою мовою, коли її розуміють краще «общерусской». Але земському агрономові не зробилося стидно від такої уваги. Він при своїх думках лишився.

Що-ж казати про решту промовців, але їх і не було багато. Один з урядових зазначив між иншим, що він скілько живе у Таврії, не чув навіть щоб хто з українців балакав українською мовою. Та до того і в школах не вчать цієї мови, то тим паче не можна передплачувать на цій мові книжок. Українська мова тільки і є що у Полтаві та Київі.

Коли справа підійшла до балотировки пропозиції докладчика і опонентом була внесена поправка, що до місцевих мов, то голова заявив, що краще не звужувати питання, а казати взагалі про популярну літературу, не обмежуючи мовами. Балакали довго, мало не посварилися.

Словник української ентомологічної номенклатури
Словник української ентомологічної номенклатури, автор І. Щоголів

Сам докладчик згодився полагодити справу тим, що вніс свою другу пропозицію замість першої про популярну літературу: «приймаючи на увагу і літературу на місцевих мовах».

Крутили довго, іменно крутили, бо таку просту справу не хотіли зрозуміти, крутили і таки обкрутили і провалили поправку.

Вийшло так, що за поправку про місцеві мови встало тільки двоє, з 33 присутніх агрономів і спеціалистів!

Чи встало б більше, як би по правді було балотировано?

Ні, мабудь.

Наслідком цього довгого сперечання зьявилося те, що де які агрономи (великороси) висловили побажання, щоб у ті списки, які буде подано до Управ про передплату популярної літератури, було уміщено і книжки на місцевих мовах.

Так скінчилася справа з місцевими мовами у популярній літературі для народів Таврії на губернській агрономичній нараді!

Але це перша спроба. Хіба на більше можна було сподіватися серед «землеустроїтелів».

Може від земського елементу можна було вимагати більшого. Певно, можно!

Gutta cavat lapidem![1]

Ір. Щог.

Рада. – №18. – 5 лютого 1913 р. – С. 2.

 

27 листопаду скінчилася агрономічна нарада, скликана губернською земською управою. Зьїхалось до 40 душ агрономів, інструкторів, спеціялістів, членів управ і инш. Тяглася нарада два дні, надзвичайно мляво: не було ні цікавих тем, ні захоплюючих докладів, не почувалося живого, гарячого діла. Мов у сільській школі на іспитах вставали агрономи, оповідали про число інструкторів, агрономічних старост, участків, пунктів, і, оповівши, сідали, вставали за ними другі… Ні сумнівів, ні питаннів ніяких! Всі орють, сіють, читають лекції з ліхтарем[2], роздають плакати. Читають однаково всім: великоросам і українцям, німцям, татарам і булгарам одною мовою – «общепонятнымъ русскимъ языкомъ», літературу теж роздають тільки на «общепонятномъ русскомъ языкѣ». Коли цим культуртрегерам задали питання, як розуміють їх, напр., татари, то один, напр., сказав, що позаяк російська мова татарам не зрозуміла, а по-татарськи він сам не тямить, то він вибірає татарина, який знає обидв[і] мови, сам читає російською мовою, а татарин перекладає. Де-які татарські слова він все ж таки знає і тому гадає, що переклад його лекції робиться добре. Другий агроном ще простіше розвязав це складне питання. Коли – казав він – читати татарам чистою російською мовою, то вони нічого [не] розуміють, а коли «перековеркать» її, напр., замість «твой, мой» кажеш «твоя, моя» і т. и., а до того ще й пальцем ткнеш, чи там на малюнок чи що, мовляв це корінь, а це лист, то всі добре розуміють.

Коли до цих признаннів прирівняти слова голови наради, – він же й предсідатель управи, – що агрономи повинні підійти як найближче до народу, зрозуміти його потреби, то вийде як раз, що агрономи стали до народу спиною.

Нічого дивного нема в тому, що пропозиція про читання лекцій і літератури на рідній народу мові зьявилася дисонансом на тлі такого благополучія в агрономичній справі. Пропозиція навіть і не обговорювалася, бо голова заявив, що хоч «хахлы» на Таврії чудово балакають своєю мовою, але великоросійську мову розуміють дуже добре.

Симферополь (Таврія). / Рада. – №278. – 18 грудня 1913 р. – С. 4.

[1] Крапля камінь точить (лат.)

[2] Мається на увазі біоскоп, який мав синонімічну назву «чарівний ліхтар».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: