Взаємовідносини Крайового уряду і Добровольчої армії
Генерал А. Денікін і командування Добровольчої армії
/

Взаємовідносини Крайового уряду і Добровольчої армії

Почати

Уряд С. Крима (у складі якого було чотири кадети, есер і меншовик) вжив деяких заходів для поліпшення становища населення півострова. Було видано розпорядження про дозвіл діяльності профспілок, створено комісію з питань праці. В грудні 1918 р. було ухвалено рішення про повернення мешканцям Криму грошей, вилучених більшовиками у вигляді контрибуцій. Розглядались заходи щодо компенсації збитків у власників заводів та фабрик. Було відновлено обіг старих процентних паперів.

Почався випуск нових грошей. Та одночасно з ними в обігу були різноманітні грошові одиниці: царські («романівки»), «керенки», донські паперові гроші – «дзвоники», українські карбованці, німецькі марки, французькі франки, англійські фунти, американські долари, купони від різних процентних паперів, позик, лотерейні квитки (надруковані урядом С. Крима) та ін. Але місцеві паперові гроші швидко знецінювалися, що призводило до зростання цін на продовольство.

Справи з продовольством погіршувалися ще й через те, що війська Добровольчої армії та союзників почали забирати та вивозити з півострова те, що не встигла вивезти німецька армія. Йшлося не лише про хліб, який традиційно вивозили за межі півострова всі уряди, які панували тут з початку громадянської війни. З уже спустошених сіл військові почали вивозити все, що знаходили: продукти, селянську худобу, одяг, взуття, гроші, обручки, посуд та ін.

Взаємовідносини Крайового уряду і Добровольчої армії
Генерал А. Денікін і командування Добровольчої армії

Не кращим було становище і в інших галузях життя Криму. Свідок цих подій М. Маргулієс, розповідаючи про стан справ у Криму в другій половині грудня 1918 р., писав: «Відправляюсь за новинами до адмірала Каніна; суперечки добровольців з Красновим тривають; союзники наполягають на угоді, погрожуючи в іншому випадку, що не будуть допомагати Краснову. Грошей для портових робітників немає, а привезти їх треба будь-що, адже інакше робітників легко завербують більшовики; і зараз вже 400 робітників без роботи, того й дивись буде більшовицький вибух зсередини. Грошей немає й у Добровольчої армії. Безлад у частинах цієї армії в Криму – повний; вчора армія отримала 300 коней, а вночі з них хтось (?) вкрав 90 штук. Вугілля в Севастополі немає, його нізвідки отримати, адже все вугілля забрав у власні руки Катеринодар, звідки і йде його розподіл. Канін уже організував увесь свій штаб, але грошей на його утримання немає; правда, йому надіслали з Катеринодара свідоцтва Державного казначейства з українською печаткою, але тут у Севастополі ніхто їх не приймає… Відчуваю безнадійну безпомічність… Відомості генерала Каніна доповнюються відомостями лейтенанта Мезенцева: вчора на болгарському транспорті в Севастополі матроси вбили одного офіцера, зазіхали ще на одного; встановлена участь в убивстві місцевих більшовиків. Англійці арештували всю команду і відвезли до Варни. В англійців з усіх кутків вночі стріляють. Жодних заходів проти місцевих більшовиків ще не вживалося – для цього поки що не мають реальної сили».

У своїй діяльності крайовий уряд спирався на союзників та частини Добровольчої армії, які з’явились у Криму після появи тут військ Антанти (до цього сили Білого руху діяли на Північному Кавказі). Починаючи з 22 листопада, в Керч з Кубані переправились перші частини. 25 листопада в Ялті висадився Корніловський добровольчий полк, а в Сімферополі — загін козаків.

З моменту своєї появи Білий рух вбачав своїм завданням «врятування Росії», її державницьких та православних цінностей. Ще в грудні 1917 р. в Новочеркаську було створено перший протибільшовицький уряд – Донську громадянську раду на чолі з тріумвіратом генералів – М. Алексєєвим, Л. Корніловим та А. Каледіним. Саме вони й почали формувати Добровольчу армію. Протягом 1918 р. тріумвірат розпався: 29 січня покінчив життя самогубством Каледін, 13 квітня у бою під Катеринодаром загинув Корнілов, 7 жовтня помер Алексєєв.

Створення нового уряду тривало протягом літа – осені 1918 р. Вищим органом цивільного управління стала Особлива нарада, сформована у серпні 1918 р. при верховному керівнику Добровольчої армії. Вона мала розробляти та розглядати законопроекти «з усіх сфер державного устрою» як місцевого значення, так й у масштабі «відтворення великодержавної Росії у колишніх її кордонах». Особлива нарада здійснювала зв’язок з усіма іншими антибільшовицькими урядами в Росії, розробляла єдиний курс зовнішньої політики. Постанови її мали ухвалюватися головнокомандувачем, яким з 8 жовтня став генерал-лейтенант А. Денікін. 26 грудня у підсумку угоди, яку уклали між собою А. Денікін та донський отаман П. Краснов, були створені об’єднані сили під загальним керівництвом Денікіна, які згодом отримали назву Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР).

На територіях, контрольованих Денікіним, він був не лише головнокомандувачем, але й державним діячем. Добровольчу армію він вважав цілісним військово-політичним організмом. Це визначило характер влади – військова диктатура. Головнокомандувач одноосібно розпоряджався скарбницею і майном, видавав адміністративні та законодавчі акти.

У листі від 20 листопада 1918 р., адресованому членам Кримського крайового уряду, А. Денікін гарантував «повне невтручання у внутрішні справи Криму». Уряд С. Крима не мав змоги втручатися в справи Добровольчої армії, а армія – в справи уряду. Проте з перших днів між крайовим урядом та командуванням армії почалися чвари. Командири армії часто ігнорували розпорядження уряду, уряд, своєю чергою, вважав себе незалежним від генерала А. Денікіна і виконував розпорядження тільки командування союзних військ. В. Оболенський зазначав: «П’ять місяців від уходу німців до приходу більшовиків можна охарактеризувати як період двовладдя або, говорячи точніше, боротьби двох влад – військової та цивільної. І можна з упевненістю сказати, що Кримський уряд був би переможений у цій внутрішній боротьбі, якби більшовики не припинили її, зайнявши Крим на початку квітня 1919 року».

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: