Володіння і користування землею
Село Цюрихталь (нині — Золоте Поле Кіровського району) засноване швейцарцями на початку ХІХ ст.
/

Володіння і користування землею

Почати

З кінця ХIХ ст. почалася нова хвиля еміграційного руху кримських татар. Цій хвилі передував закон, ухвалений у 1884 р. Тоді міністр державного майна Островський за згодою з Міністерством внутрішніх справ заборонив відведення казенних земель у наділи кримським татарам, через «недостатність казенних земель і необхідність їх для поселення російських безземельних селян». Ухвалення цього закону призвело до зростання на півострові кількості безземельних кримських татар.

Володіння і користування землею
Гірське татарське село

Наприкінці ХІХ ст. 77,8% селян Таврійської губернії були малоземельними (з наділами 10 і менше десятин). Значна кількість землі зосереджувалася в руках великих власників: тим, хто мав ділянки понад 100 десятин (11,5% господарств), належало майже 90% усієї землі. Окремі маєтки займали величезну площу. Так, у Таврійській губернії поміщикам Фальц-Фейнам належало 200 тис. дес. землі, графу Мордвінову – 60 тис., Попову – 80 тис., Васаллу – 60 тис., Дурново – 50 тис. дес.

Згідно із сільськогосподарським переписом селянських господарств 1916-1917 рр., на півострові налічувалося 69 625 господарств, з яких 40% були безземельними. Краще становище щодо забезпечення землею було у німецьких колоністів, серед яких зовсім не було таких, що не мали землі, а найгірше – у татар, серед яких 65% були безземельними. У 1884 р. безземельних татар у Криму налічувалося 45%. Тобто менш ніж за 30 років кількість безземельних кримськотатарських селян на півострові збільшилася на 20 пунктів.

Яким же був майновий склад селянства, що населяло півострів? У цьому питанні єдиного критерію не існувало. Так, у Перекопському та Євпаторійському повітах до бідноти відносили тих, хто не сіяв або засівав менше 10 десятин, до середняків – тих, хто засівав від 10 до 25 десятин, до заможних – тих, хто засівав понад 25 десятин. У Сімферопольському, Феодосійському та Ялтинському повітах до першої групи відносили тих, хто не сіяв або сіяв до 5 десятин, до другої – з посівом 10 десятин, до третьої – понад 10 десятин. У горах та передгірних районах півострова переважала кримськотатарська біднота, центральну частину населяли російські й українські селяни-середняки, а ближче до півночі розташовувалися німецькі колонії, які трималися на найманій праці і вже переходили до інтенсивного землеробства.

Володіння і користування землеюТаке становище сприяло широкому поширенню на півострові оренди землі, причому малоземельні селяни як самі брали ділянки під оренду, так і здавали їх, йдучи на заробітки.

Наприкінці ХIХ ст. у Таврійській губернії в оренду здавалося 29% селянської землі, тобто щороку в оренду здавалося понад 25 тис. десятин, із них велика частина – на умовах скопщини. Скопщики селилися на землі власника і були зобов’язані віддавати йому десяту частину врожаю (звідси ще одна назва – «десятинники»), а власник зобов’язувався забезпечити селян насінням. З плином часу віддавати як плату за землю вже доводилося до половини врожаю. Це підсилювало й без того високий у Криму ступінь розшарування селян. Один з великих землевласників Таврійської губернії писав, що у 90-х рр. ХIХ ст. скопщина «збільшилася з двох копиць, які раніше отримував власник землі від кожного десятка, до чотирьох і навіть п’яти».
Ось яким чином описувалося становище кримських татар в офіційній записці, датованій 1884 р.: «Татари особливо звертають на себе увагу через власну бідність: не маючи ні власної, ні надільної землі, вони витісняються новими власниками, які приходять, й громадами нових переселенців, німців і росіян. Вони не знають, де їм доведеться мешкати, а тому селяться на землях першого, хто надає їм дозвіл на їхнє поселення, підпорядковуються всім його непомірним вимогам, відробляючи за цей клаптик землі повинності натурою та грошами, й мешкають у будинках, які не відповідають жодним нормам гігієни».

Чималу площу займали казенні та удільні володіння, а також вакуфні землі. Втім, з другої половини ХIХ століття останні активно привласнювалися казначейством і роздавалися приватним особам. Для цього уряд використовував так звану Вакуфну комісію, створену в 1885 р. Вона отримала право використовувати вакуфи на власний розсуд. Якщо під час приєднання Криму до Російської імперії вакуфних земель нараховувалося до 300 тис. десятин, то в 1917 р. їх залишилося 83 тис.

Володіння і користування землею
Село Цюрихталь (нині — Золоте Поле Кіровського району) засноване швейцарцями на початку ХІХ ст.

Одночасно з наступом на вакуфні землі уряд чинив тиск на мусульманське духовенство. В 1876 р. міністр внутрішніх справ А. Тимашев остаточно заборонив видавати паспорти татарам, які збиралися їхати на щорічний хадж до Мекки. Міністр наказав відкидати всі прохання щодо паспортів «під яким би приводом вони не вимагалися».

Разом з тим уряд розпочав наступну фазу репресій щодо кримських татар. У місцевій пресі посилювалася агресивна пропаганда проти них, яка підтримувалася місцевим населенням. Татар виганяли з німецьких «економій», з маєтків російських поміщиків. Також посилилась експлуатація тих, хто зміг зберегти власні місця: тепер кримські татари платили вже не одну п’ятнадцяту частину врожаю, а одну десяту. Часто переселенці нападали на татар, які мешкали на родючих землях, й виганяли їх звідти. Доходило до того, що вони розорювали татарські поховання на кладовищах, вивозили звідтіля плити й каміння й робили з них стіни для амбарів чи корита для худоби.

Володіння і користування землею1 січня 1874 р. був виданий наказ, згідно з яким татари повинні були йти до армії. Й тут перед кримськими татарами постало чимало різноманітних проблем, адже тепер вони повинні були б їсти заборонену шаріатом конину, не мали б змоги виконувати пости й молитися згідно з законами ісламу. Окрім того, передбачалося розміщувати татар не разом, а розпорошувати серед російських полків, де б вони, ясна річ, піддавалися б утискам та знущанням з боку товаришів по службі. Наслідки не забарилися.

Навесні 1874 р. губернська канцелярія була завалена проханнями щодо отримання паспортів для виїзду. Багато кримських татар покидали батьківщину таємно, навіть не намагаючись добитися паспорта. На турецьких фелюгах вони ночами відпливали з Євпаторії, Судака, Севастополя й Гурзуфа.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: