Щит кримськотатарського воїна. 17 століття. Львівський історичний музей.
Щит кримськотатарського воїна. 17 століття. Львівський історичний музей.
/////

«Вічний мир» ханів Іслама III та Мегмеда IV Гіреїв з козацькою Україною

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish
Гетьман Богдан Хмельницький. 1651 рік. Гравюра В. Гондіуса.
Гетьман Богдан Хмельницький. 1651 рік. Гравюра В. Гондіуса.

Взимку 1648 року Богдан Хмельницький відрядив представницьке посольство до Бахчисараю, яке домоглося укладення договору наприкінці лютого – на початку березня. Спочатку кримський хан Іслам Гірей ІІІ  відмовився допомагати українцям з огляду на небажання конфліктувати з королем Речі Посполитої, але потім продовжив переговори на умовах якщо Хмельницький змусить донських козаків не нападати на Крим. У результаті цих перемовин було укладено українсько-татарський союз, який передбачав наступні положення: по-перше, встановлення «вічних» дружніх відносин між Військом Запорозьким та Кримським ханством; по-друге, надання один одному взаємної військової допомоги; по-третє, заборону кримським ордам пустошити українські землі, а козакам – татарські улуси в Криму; по-четверте, оплату гетьманським урядом татарської військової допомоги грошима, продовольством, фуражем та частиною військової здобичі. Як говорив сам Богдан Хмельницький, союз з Іслам Гіреєм ІІІ був необхідний для України задля того, щоб Крим не об’єднався з Польщею і не «почав їх воювати і їм цим кримський цар страшний» .

Однак Іслам Гірей ІІІ всіляко затягував з наданням військової допомоги, адже остерігався гніву короля Речі Посполитої. Тому у середині квітня 1648 року Хмельницький особисто виїхав до Бахчисараю, де «що треба було, розмовляв наодинці» з ханом. В обмін на обіцянку Криму надати військо гетьман був змушений визнати політичну зверхність Гіреїв над Військом Запорозьким. У результаті таких дій гетьманського уряду через декілька тижнів після переговорів до козацького війська приєдналося 20-тисяч татарських вояків для того щоб перемогти «ляхів» під Жовтими Водами та Пилявцями. Добре вишколена і загартована у багатьох боях ординська кіннота у поєднанні з українськими козаками-піхотинцями стала вирішальним чинником у позбавленні Корони Польської тієї військової переваги, яку вона мала перед тим на теренах Східної Європи. У той же час хан Іслам Гірей ІІІ і його оточення намагалися використати козаків для реалізації власних задумів щодо приєднання до Криму Астраханського й Казанського ханств і досягнення незалежності від Османської імперії.

Калга-султан Агмед Гірей  -  син хана Мегмеда IV. 1663 рік.
Калга-султан Агмед Гірей – син хана Мегмеда IV. 1663 рік.

10 квітня 1649 року Богдан Хмельницький пише листа до кримського урядовця Антемира з проханням надати військову допомогу: «Мій вельми милостивий пане Антимире, мій милостивий пане і брате. Повідомляємо В[ашу]. М[илість], М[илостивого] П[ана] і брата, що ляхи , які почали вже на нас з військами своїми наступати… прошу, щоб як і раніше Ваша Милість і брат з своїм славним рицарством подав нам допомогу… А ми за таку ласку і братерську любов також готові на всяку послугу і смерть за Вашу Милість, пана і брата, і поки у нас вистачить сил Вашу Милість  і брата від будь якого ворога захищатимемо…». Аналогічне звернення було відправлене і до калги-солтана Кримського ханства, однак у ньому гетьман розкрив важку військову і міжнародну ситуацію, яка склалася навколо України: «…Та ляхи здавна звикли неправдою йти і тепер так роблять; знаючи, що вже нема війська Вашої Царської милості, на нас наступають, поставивши собі за мету знищити нас і на Крим піти, в чому не допоможи їм, Господи Боже. Про це повідомляє нас угорський король, який застерігає нас і Вашу Царську Милість, що і шведів залучають до війни з нами, однак шведів ще нема…». Лист подібного змісту було відправлено і до перекопського бея Пері-аги та в ньому уточнювалися спільні військові плани: «…Зволь поклопотатися, щоб Його Милість Пан Тогай-бей, а також інші наказали своїм військам переправитися на цей бік Дніпра і біля Інгульця кочувати… Ляхи з ласки і волі Божої, як і раніше так і тепер успіхів не матимуть, хоч вони шукають різних способів, щоб наше братерство розірвати, але ніколи цього не діждуться, бо ми всі присягнули Вашій Милості вірно служити» .

У листі до Яна ІІ Казимира з табору під Зборовом від 7 серпня 1649 року гетьман Хмельницький пояснював власні мотивації щодо українсько-татарського союзу: «…А що стосується Кримської орди, то це мусило статися, щоб ми жили у згоді довгий час і щоб за щасливого панування нашої королівської милості був мир на усій землі королівства Вашої Королівської Милості Просить нас Його Милість кримський цар, щоб і ми йому допомогли, якщо йому доведеться йти до якої-небудь ворожої землі, а він обіцяє ніколи не зачіпати держави Вашої  Королівської  Милості» . Про те, що він уклав з ханом Іслам Гіреєм ІІІ дружбу назавжди гетьман Хмельницький пише у листі до короля Яна ІІ Казимира з Києва у листопаді 1649 того ж року: «…Кримський хан, який з давніх часів збирав данину в Черкасах, тепер прислав до нас листа, щоб ми, врахувавши нашу дружбу, яку ми уклали між собою назавжди, дали дві або три тисячі чоловік для збирання данини, що було обумовлено при укладанні угоди з Вашою Королівською Милістю. А вони, в свою чергу, обіцяють, де б тільки Ваша Королівська Милість їх не потребував, завжди проти будь-якого ворога виступати… (виділ. – Т. Ч.)» .

Щит кримськотатарського воїна. 17 століття. Львівський історичний музей.
Щит кримськотатарського воїна. 17 століття. Львівський історичний музей.

У той же час гетьман повідомляв московського царя Олексія Михайловича про те, що утримує татар від походу на російські землі та звертається до нього з черговим проханням заборонити козакам Війська Донського воювати з татарами: «…Пришла весть в дороге от Царя Крымского, што донские казаки великую шкоду в Крыме починили. И там я, будучи прямым слугою Вашого Царского Величества не ходил  и православным християнам дал покой. Только укажи, Ваше Царское Величество, чтоб донские казаки во смирении были с Крымским царством, а я изнова буду Царю Крымскому разговаривать, чтоб не ходил войною в городы Вашего Царского Величества. А Войско Татарское все на нашей стороне…». 30 березня 1650 р. у спеціальному посланні до Війська Донського гетьман  наголошує на тому, що між Військом Запорозьким і Кримським ханством було укладене «вічне братерство» і з огляду на це, Хмельницький попереджає донських козаків, що б вони «не чинили найменшої кривди панству Кримському і Турському…»  5 травня у листі до калги-солтана Криму Хмельницький пише, що віддав наказ виступити у похід 5-тисячному війську на допомогу кримському хану.

ІІІ: «Тепер настав певний мир, тому Його Милість Кримський Цар прислав до нас, щоб ми дали йому кілька тисяч товариства, по 300 чоловік з полку і по двоє коней на чоловіка, одного сотника старшим з доброю вогнепальною зброєю, щоб було достатньо пороху, і один віз з харчами на десять чоловік. Не чекаючи другого нашого універсалу, дня 26-го травня з’явитися до Полтави, звідки і вирушити в цю дорогу, тобто на призначену допомогу Його Милості Кримському Цареві…». Тоді до Бахчисараю було відправлено українське посольство. У червні гетьманська канцелярія знову направляє звернення до Війська Донського, щоб воно не нападало на кримських татар, де наголошує на тому, що «ні жодна річ ані час не розлучить нас (тобто Україну. – Т. Ч.) з Кримом…»  А 1 грудня Богдан Хмельницький звертається до яничарського аги з проханням, щоб той вплинув на султана Османської імперії, аби той видав наказ виступити кримському війську на допомогу Україні .

У вересні 1651 року гетьман Богдан Хмельницький особисто звертається  до турецького султана Мегмеда IV Авджи: “…Ваша Царська Милість обіцяв нам прислати на допомогу кримського хана та інші війська з Добруцької землі.., Але тому, що підкріплення як з Криму, так і з Добруцької землі запізнилось, нам довелось укласти мир з ляхами. Однак залишаємося з татарським ханом у стійкій і віддавна непорушній приязні, якої хочемо додержатися до останньої хвилини нашого життя, як також хочемо бути вірнопідданими і Вашій Царській Милості… Тому покірно просимо, щоб ти знову писав листи до хана, щоб він зберіг приязнь, яку ми з ним установили, і якщо нам потрібно буде, на одне наше слово якнайшвидше прибув на підмогу…». У листопаді до Стамбула було направлено повторний лист, де знову відзначалося, щоб турецький султан наказав кримському ханові підтримувати Військо Запорозьке .

Печатка кримського хана Мегмед Гірея IV. Кінець 1650-х років.
Печатка кримського хана Мегмед Гірея IV. Кінець 1650-х років.

У лютому 1652 року до Чигирина прибули посли від турецького султана і кримського хана. Протягом зими – весни того ж року між ханом та гетьманом відбувалося інтенсивне листування. 22 – 23 травня за допомогою татарської орди українське військо отримало важливу перемогу над Короною Польською під Батогом. У вересні Богдан Хмельницький знову приймав у Чигирині ханських послів.

Початок 1653 року відзначається активізацією дипломатичних відносин між Україною та Кримом. Знову відбувається обмін посольствами. Однак, незважаючи на обіцянку султана вплинути на кримського хана щодо підтримки українського війська у Молдавії, Іслам Гірей ІІІ демонстративно виступає на боці ворогів Богдана Хмельницького, що призводить до загибелі його сина – Тимоша. Напруга в українсько-татарських відносинах зростала.

Про важливість українсько-татарських політичних стосунків промовляє навіть те, що саме укладання мирної угоди між Річчю Посполитою і Кримським царством 15 грудня 1653 року, яка розірвала союзницькі відносини між гетьманом Богданом Хмельницьким та ханом Іслам Гіреєм ІІІ,  стало вирішальною причиною для підписання українською стороною Переяславсько-Московського догомовленностей наступного року. У лютневих пропозиціях 1654 року Чигирина до московського царя щодо прийняття протекції було записано окремий пункт щодо відносин між Україною та Кримом, де відзначалося: «Орда татарська, якби захотіла відстати (тобто розірвати мирні відносини з Україною. – Т. Ч.), то потрібно від Астрахані і від Казані на них наступати, також і донським козакам бути готовим; а зараз, коли ще в дружбі з ними, не зачіпати їх».  У т. зв. Березневих статтях з Москвою стосовно відносин Війська Запорозького з Кримом було записано: «А с крымским ханом кроме миру, никакой ссылки не иметь, а мир иметь с ним по указу Царского Величества для того, чтобы на жителей Войска Запорожского татарове из Крыму войною не приходили» .  Цікаво, що протягом січня 1654 року у Чигирині постійно перебували посли Кримського ханства.

У цей час Богдан Хмельницький знову вимагав від Москви, щоб цар вплинув на Військо Донське та Калмицьку Орду аби вони не нападали на володіння Кримського Юрту . У наступні місяці гетьманський уряд виявляє велику дипломатичну активність для відновлення миру з Кримським ханством. Ще у березні 1654 року Хмельницький направив листа до хана з пропозицією збереження мирних відносин між двома країнами. Протягом березня – перщої половини квітня у Криму перебувало посольство на чолі з полковником С. Савичем. У середині квітня у Бахчисараї перебував ще один український посланець К. Сидоренко, який прохав про надання військової допомоги у війні з Короною Польською. У квітні українське посольство у Стамбулі добивалося від султана Мегмеда IV Авджи щоб той дозволив кримському хану зберігати мирні стосунки з Військом Запорозьким. 16 квітня гетьман Хмельницький пише листа до хана Іслам Гірея ІІІ у якому запевняє хана у дотриманні «вічної приязні». 25 квітня у відповідь на звинувачення татарського урядовця Сефер-аги у тому, що Військо Запорозьке уклало угоду з Москвою, гетьман Богдан Хмельницький пише листа до Криму у якому зазначає, що «ми ясно побачили непорушну приязнь до нас як Хана Його Милості, Нашого Милостивого Пана, так і їх М. Н. Пана… Ми з свого боку ніколи не мали наміру розривати братерство і порушувати приязнь, так і в цьому листі клянемося Богом, що не думаємо про ніяку неприязнь. Бог бачить, що ми ніколи не даємо приводу до чвар, а В. М., наші м. пани робите нас винуватими за все: чи ж ми не маємо права захищати своє життя, шукати приязні сторонніх панів, алде вони з різних земель людей набирають. Які ж це перешкоди?! І ми за радою Хана Й. М. та їх М. Н. М. Панів склали братерство і приязнь з Москвою. Приязні з В. Н. М. панами, затвердженої присягою, ми ніяк не можемо і не думаємо порушувати і на вічні часи нею користуватимося, у всіх питаннях завжди з вами зноситемося і так діятимо, щоб не було соромно перед ворогом».

Захисні обладунки кримськотатарського воїна
Захисні обладунки кримськотатарського воїна

З 17 до 19 травня у Чигирині перебував ханський посол, який повернувся до Бахчисараю 8 червня з листом Богдана Хмельницького до Іслам Гірея ІІІ. У червні відносини між Україною та Кримом досягли критичної точки, адже за повідомленнями «Хан Крымский еще в Крыму с салтанами и старейшинами и нам недруг; а нагайцы на сю сторону Днепра перешли с очаковцы, перекопцы и белогородцы, хотят ляхом помогать и на наши городы побережные, набегают и по полям людей хватают, но Бог им не поможет, и велели есмя козаком запорожским их бити. И до атамана кошевого на Запорожье отпустити есмя грамоту, дабы он взымал из Крыму татар…».

У серпні до Криму відправилося посольство на чолі з полковником Павлом Тетерею. 15 вересня, перебуваючи у таборі під Крилівцями, гетьман відписував до Москви про смерть Іслам Гірея ІІІ: «…По смерти Ислам-Гирея, хана крымского, присылали до нас вся орда Каммам-бет мурзу, хотячи сызнова с нами в братстве по прежнему быть и противу ляхов нам помочь давать, и мы против договору с ними послали есьмя к ним Михайла Богаченка до Крыму, которого и до сего времени нет, потом послали есьмя посланцов наших до мурз нагайских, поблизу Чигирина кочуючих, чтоб по обещанию своему к нам на помочь пошли…».

Коли у жовтні новий хан Кримського царства Мегмед Гірей IV  став погрожувати Богдану Хмельницькому війною, то гетьман відповідав йому: «очікуємо приязнішого листа від вашої ханської милості, не даючи й найменшої причини до розірвання приязні і пам’ятаючи те добре, що кожного пан Бог за зламання присяги суворо карає, як колись короля Владислава за кривоприсяжство суворо покарав, котрий, поприсягнувши на вічну приязнь цесареві, його милості, турецькому, порвався із військом своїм під Варною й марно загинув. Це ми уваживши, уникаємо гніву Божого, жодною мірою ламати присяги не можемо й не хочемо і, жодної оказії до порушення приязні не шукаючи, при справедливій причині благатимемо Бога і кожному неприятелеві нашому, стоячи на кордонах наших, даватимемо відсіч, готові помирати…».  Наприкінці жовтня 1654 року відбулися переговори з татарським послом Тохтамиш-агою. У результаті дипломатичних перемовин очільник українського посольства М. Богаченко звітував до Чигирина: «…А потім з ляхами на військо ударити, а всю Україну вогнем і мечем пустошити; …[Карач-бей] потішав нас: «…Всі землі вдарять на вас [Україну]: турецька, угорська, волоська, молдавська і ми з усією ордою» .

У січні 1655 року під Охматовим відбулися чергові переговори представників Війська Запорозького з дипломатами нового хана  Мегмед Гіреєм IV, у результаті яких в березні до Криму було споряджене нове посольство. Тоді ж гетьманська канцелярія отримує листи від перекопського бейлербея Карач-бея та кримських салтанів з пропозицією військової допомоги проти Корони Польської, але з неодмінною умовою відмовитися від московської протекції .

Після перемовин між козаками і ординцями у наприкінці літа – осінню  12 листопада 1655 року між Україною та Кримом було укладене важливе перемир’я під Озерною . У посланні до турецького султана Мегмеда IV Авджи гетьман так описував поновлення військово-політичного союзу з Кримським ханством: «…Татарии відійшли від поляків і багато скарбу захопили в польських замках; коли татарський хан повертався, ми зустрілися з ним недалеко від Львова, багато сперечалися, але закінчили клятвами. Тепер до самої смерті братами зостанемося, будемо мирно житии і у вірності поклялися навіки…» .

У січні 1656 року гетьман звертається до кримського хана: «…Тільки просимо Вашу Царську Милість, якщо поляки з чим пришлють людей до Вашої Царської Милості, зволь нам про все повідомляти. Що ж до взятої нами здобичі, то навіть те, що захоплено ще перед присягою, згідно з підтвердженим присягою братерством, ми з свого боку розіслали по всіх усюдах посланців з наказом, щоб було зведено до купи, і все, щоб не було, обіцяємо повернути. Обіцяємо також з свого боку усіх в’язнів, які були захоплені протягом війни, згідно з нашою домовленістю, відпустити. То і Ваша Царська Милість звольте дати наказ про звільнення усіх тих наших козаків, які потрапили в неволю тільки протягом нинішньої війни. Просимо Вашої Царської Милості, щоб Ваша Царська Милість повідомила нас про все, а ми взаємно, якщо у нас що-небудь діятиметься, неодмінно повідомимо Вашу Царську Милість через наших частих посланців…». Тоді ж, у листі до кримського салтана від 22 січня 1656 року, гетьман Хмельницький писав: «…А всіх тих татар, що були в Україні, в полоні, ми наказали зібрати в один гурт і зараз негайно вони будуть звільнені».

У квітні 1656 року гетьманська канцелярія повідомляла перекопського бейлербея Периш-агу про відправлене посольство до кримського хана та знову запевняла у «продовженні встановленої між нами дружби». Політика Кримського ханства щодо України протягом цього року була такою: хан Мегмед Гірей IV у спеціальному ярлику направленному до короля Яна ІІ Казимира перед заключенням Віленського перемир’я 1656 року відмовляв від укладення миру з Московською державою та радив підписати угоду з Шведським королівством. У вересні того ж року татарський посол у Варшаві настійливо проохав  короля відмовитися від союзу з Москвою і запевняв, що хан змусить Україну повернутися до польської протекції.

Весною-влітку 1657 року дії хана на підтримку Яна Казимира призвели до відновлення воєнного конфлікту Криму з Україною. У посланні до царя від 10 липня Богдан Хмельницький зауважував, що «татарове з поляками зійшлися, і про те промишляють, якби усі Українні городи… розоряти. А якщо б Україну розорили, то уже б нічого більше домислювати…» . У листі до думного дяка Алмаза Іванова від того ж числа гетьман писав: «татарин сполучившись з поляками немало окраїнних городів вирубили і другі добуває, маючи давній умисел ні у що Україну обернути…; не тільки Україну, землю Його Царської Величності, задумувалися спустошити… » . А у липневому листі до боярина Милославського Хмельницький зауважував, що «татарове, злучившись з ляхами, немало городів Українних повисікали…; і не тільки Україну замишляє знівечити…» . У гетьманському зверненні до воєводи Г. Ромодановського від 16 липня того ж року відзначалося, що кримський хан «городи Українні пустошить…; на городи Українні вийшов з Криму».

Таким чином, головне завдання гетьманського уряду Богдана Хмельницького, що передбачало досягнення нейтралітету Кримського ханства у війні  України проти Польщі, було виконане. Окрім того, в той же час цар Олексій Михайлович уклав угоду з Кримським ханством про те, щоб «быти и Крымскому юрту в тишине и в покое и другу ево государеву другом, а недругу недругом и на его Царского Величества украинные городы и уезды, также и на Его Царского Величества подданных на Запорожских Черкасс войною самим не ходить и царевичей и детей своих и братью и племянников и князей и мурз и уланов и всяких воинских людей и черных и крымских и нагайских людей и азовских и никаких татар не посылать…».

На жаль, Озернянське перемир’я між Українським гетьманатом та Кримським ханством проіснувало недовго, а кримський двір не дотримувався своїх міжнародних політичних зобов’язань. Розірвання, в силу різних причин, мирних зв’язків з Кримом у другій половині 1656 – на початку 1657 років привело до значного погіршення міжнародного положення України. Хоча у березні 1657 року гетьман Богдан Хмельницький відправляє посольство до Османської імперії на чолі з полковником Лавріном Капустою та у листі до яничарського аги пише, що Військо Запорозьке «увійшло з найяснішим кримським ханом у новий союз і нову сталу дружбу, у якій перебуватимемо вічно за цим союзом».

***

Отже, від часу смерті Богдана Хмельницького й до середини 60-х років XVII століття уряди Стамбула і Бахчисараю не мали єдиної точки зору відносно новопосталої на теренах Східної Європи нової держави – Українського гетьманату. Хоча саме «вічний мир» Кримського ханства з Військом Запорозьким і став основною запорукою для її створення. У свою чергу, Висока Порта будувала плани підпорядкувати собі гетьманів, а Кримське царство у свою чергу намагалося зробити так, щоб козацька Україна стала залежною від ханів. Особливо гостро це питання постало в останні роки правління Мегмед Гірея ІV, коли цей кримський хан став відкрито ігнорувати розпорядження турецького султана Мегмеда IV Авджи щодо участі у черговій «загальноєвропейській» війні між Османською імперією та Австрійським цісарством. Непокірний хан робив це задля того щоб мати змогу використовувати свої війська для участі у подіях, які на той час стрімко розгорталися в Україні.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тарас Чухліб

Український історик, доктор історичних наук. Провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, директор Науково-дослідного інституту козацтва імені Степана Бандери. Дослідник історії України, Польщі і Туреччини, геополітичного розвитку Східної Європи.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: