Уроки війни від держави-агресора: мілітаризація  дітей в Криму

Почати

Рано вранці 24 лютого 2022 року президент РФ Володимир Путін під час екстреного звернення до росіян у телеефірі оголосив про початок «спеціальної військової операції» проти України: про це його буцімто напередодні попросили ватажки т. зв. «ДНР» та «ЛНР», чию «незалежність» Путін «визнав» 18 лютого. Перед фактичним оголошенням війни Україні очільник держави-агресора отримав дозвіл від свого парламенту на застосування Збройних сил РФ за межами країни. Серед іншого, Путін заявив, що збирається проводити «демілітаризацію та денацифікацію» України. Практично водночас із промовою кремлівського вождя на територію України почалося збройне вторгнення російського війська за кількома напрямками – з півночі (територія РФ та Білорусі), сходу (через ОРДЛО) та півдня (з території окупованого Кримського півострова).

У режимі «кругової поруки» головний мешканець Кремля, що після свого рішення про скоєння злочину світового масштабу сховався, немов щур, в одному зі своїх бункерів аж за Уралом, здійснив спробу замастити українською кров’ю не лише громадян своєї країни, а й мешканців окупованих територій України – від старого до малого. 28 лютого у кримських шкільних чатах вчителі закликали батьків школярів зомбувати своїх дітей переглядом новин на російському телебаченні, переконуючи у необхідності довіряти лише «офіційним» джерелам інформації. Також від батьків вимагалося пильнувати дітей, аби ті не лише не брали участі в антивоєнних акціях, а й взагалі не виходили з дому без зайвої потреби. Незалежно від регіону, повідомлення від вчителів не мали жодних відмінностей; розсилка була здійснена централізовано за розпорядженням, вочевидь, кримського «міністерства освіти».

У той же час було анонсовано проведення у школах РФ 1 березня спеціальних уроків суспільствознавства, під час яких вчителі мусили не лише донести до учнів 7-11 класів тези з виступу Путіна щодо причин «денацифікації» України, а й засудити заклики до антивоєнних акцій. Методички до цих «п’ятихвилинок ненависті» централізовано розсилалися по адміністраціях шкіл.

Так, учням 7-8 класів пропонувалося розповідати, що Україна як держава не існувала на мапі світу до 1917 року «завдяки» революції у Російській імперії, а незабаром увійшла до складу СРСР – мабуть, «добровільно», без боротьби за незалежність протягом періоду національно-визвольних змагань до 1921 року. Після цього добрі більшовики «подарували» Україні «Новоросію» – себто Донеччину та Луганщину (хоча цим словом за російської імператриці Катерини ІІ було названо анексовані Запоріжжя, Північне Причорномор’я, Таврію, Приазов’я, Буджак та Кубань), після ІІ світової війни – сучасні західні області, а в 1954 році – Кримський півострів. На додачу було заявлено, що Україна «стала самостійною державою лише у 1991 році», і відтоді Росія «завжди підтримувала її та опікувалася нею», оскільки «ми є одним народом і між нашими країнами не може бути ненависті». Однак у 2014 році в Україні відбувся «антиконституційний і кривавий, державний переворот», під час якого загинуло багато ні в чому не винних людей, після чого до влади прийшов «проамериканський» уряд, який «фактично встановив зовнішнє управління суверенною державою». Тоді мешканці Криму та Донбасу буцімто заявили, що хочуть «розмовляти рідною російською мовою, бути носіями історичної пам’яті Росії, мирно жити і працювати у культурному просторі, сформованому в цьому регіоні протягом століть». Задля цього вони «з власної волі утворили незалежні Донецьку та Луганську народні республіки», після чого влада України «двічі провела військові каральні операції на цих територіях». Росія ж тим часом «робила все для того, щоб мирним шляхом розв’язати всі суперечності», проте наражалася у відповідь на українські «інформаційні кампанії з розпалювання антиросійської політики», тож зрештою їй увірвався терпець і вона заходилася «захищати інтереси свого народу».

Білборди в окупованому Криму. Березень 2014 року. Джерело

Після «короткої історичної довідки» вчителі мали відповідати на можливі запитання школярів, послуговуючись витримками з промови Путіна, виголошеної на початку «спецоперації» проти України. Так, дітей пропонувалося переконувати, що війна РФ проти нашої держави є «спеціальною миротворчою операцією, метою якої є стримування націоналістів, що здійснюють геноцид російськомовного населення»: задля цього влада Росії прагнутиме «демілітаризації та денацифікації» України, а також суду над тими, хто «скоїв численні криваві злочини проти мирних мешканців, у тому числі й громадян РФ». Військові дії мали бути пояснені «розширенням НАТО до меж Росії», що є «загрозою для всіх нас», а також буцімто намірами України створити ядерну зброю. Відтак «спеціальна миротворча операція» з боку путінської Росії є «самозахистом від загроз, що створюються для нас» та «вимушеним заходом порятунку мільйонів мирних і беззахисних мешканців України, наших братів, що сподіваються лише на Росію».

Під час розповсюдження цих методичок адміністрації шкіл у регіонах РФ почали попереджати батьків, аби ті застерігали своїх дітей від участі в антивоєнних акціях, оскільки школа та освітнє середовище перебувають «поза політикою», тож «ніхто не має права втягувати дітей і молодь у різні протиправні дії та політичні провокації». При цьому автори закликів, вочевидь, забули додати, що монополію на ці дії у своїх інтересах має виключно держава-агресор.

Учнів 9-11 класів, а також студентів коледжів і педагогічних вишів учителі та викладачі мали переконувати в тому, що у світі існують сили, які «органічно ненавидять Росію» і «зараз роблять усе, щоб розв’язати війну, щоб зробити так, аби ви, за 3-4 роки були втягнуті у її вбивчі жорна». Одним словом – якщо сьогодні вас у свої «операції з денацифікації» не втягне Путін, завтра це зроблять вояки НАТО. Тож, подібно до дідів і прадідів, які у 1941 році «ціною величезних втрат у єдиному патріотичному пориванні зупинили повзучу фашистську гадину» (здобуваючи зброю в бою, маючи одну стару гвинтівку на трьох і загородзагони за спиною), потрібно запобігти майбутній війні і зупинити теперішню, яку «за чужою руйнівною вказівкою» з 2014 року веде… Україна проти Росії (!!!) Ось де вже справді – з хворої голови на здорову…

На відміну від учнів 7-8 класів, старшокласникам менше пощастило з обсягами ревізіоністської пропаганди, яку вони мають спожити. Причому їхні ідеологи катастрофічно плутаються в історичних поняттях. Так, на їхню думку, Україна як «політичний проект» виникла у 1917 р. під керівництвом… Симона Петлюри, який не лише «буквально ненавидів Росію та росіян», а й виконував обов’язки голови Директорії УНР з 11 лютого 1919 р. до 10 листопада 1920 р., змінивши на цій посаді Володимира Винниченка. Прізвища першого лідера УНР Михайла Грушевського та Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського у цій історії залишаються за кадром. Далі у 1922 році Володимир Ленін після перемоги більшовиків у «братовбивчій громадянській війні» створив «Українську Республіку» та долучив її до складу СРСР; згодом лютий кат українського та інших поневолених народів Йосип Сталін долучив до цієї «республіки» «російські міста Новоросії», а після ІІ світової війни – Галичину та Закарпаття. У 1954 році Микита Хрущов (насправді ні) долучив до Української РСР Крим – який, разом із «Новоросією» від Луганська до Одеси, хоч і «ніколи не мав стосунку до української культури», але шанував її і «мав добре сусідство з етнічними українцями», бо ж «усіх об’єднувала Росія». У 1991 р. Україна стала самостійною суверенною державою; Росія підтримала це рішення, «безоплатно надавала Україні допомогу на загальну суму 300 мільярдів доларів» і навіть «узяла частину державного боргу України на себе». Все це робилося лише з єдиною метою – «щоб братній народ жив і працював, щоб усі ми були разом, шанували спільне коріння, співали зрозумілі всім пісні».

Та не так сталося, як гадалося: виявилося, що серед української молоді дедалі більше ставало тих, хто «відверто зневажав і кривдив Росію та росіян, паплюжив наше спільне минуле, знущався з героїв Великої Вітчизняної війни» – і все це під популярним гаслом «Москаляку на гілляку». Автори текстів згадали навіть рядки з вірша, що ліг в основу державного гімну України, які в сучасній версії гімну не використовуються, – «Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане! Нащо віддав Україну москалям поганим?», – заявивши при цьому, що «там лунає цілковито неприхований заклик до ненависті та до боротьби з усіма росіянами, громадянами Російської держави», і звинувативши автора гімну Павла Чубинського у «фашизмі», хоч у 2-й половині ХІХ ст. такого слова ще не знали. Далі російську молодь пропонується переконати в тому, що українські підручники, фільми, телепередачі «наскрізь пронизані фашистськими сенсами та ідеями» і «вихваляють лише антиросійське».

Ба більше: у 2014 році в Україні відбувся «антидержавний переворот», внаслідок якого « «русофоби захопили владу в країні та фактично встановили фашистський режим – з фашистською символікою, відновленням діяльності нацистських організацій, факельними ходами, вшануваннями гітлерівських посіпак»; на рівні державної політики головною ідеологічною темою стала «пекуча ненависть до Росії та москалів», а «заокеанські куратори» поставили перед українською владою та майбутніми поколіннями завдання «боротьби з Росією до останнього українця». Протягом восьми років жахливі фашисти, яких росіяни весь цей час бачили на своїх телеекранах і у власній уяві, а українці не спостерігали поруч із собою в реальному житті, вбили безліч людей у 2014 році в Києві, у травні того ж року в Будинку профспілок в Одесі «живцем спалили понад 40 людей лише за те, що вони хотіли розмовляти російською мовою і не визнавали кривавого фашистського режиму», а також «бомбили дітей і старих у Донецькій та Луганській області лише за те, що вони просили для себе обмеженої самостійності всередині України і щоб  російська мова стала в їхніх областях другою державною». Зрештою мешканцям вказаних областей буцімто увірвався терпець, і вони «мужньо заявили, що будуть республіками», не скорившись «нацистському режимові».

8 років Росія «під посиленим тиском американських і західних партнерів надавала необхідну підтримку своїм братам, що стали жертвами бомбардувань та української хунти». І весь цей час Росія передчувала, що рано чи пізно «величезна посилена українська армія, обдурена, налаштована щодо Росії виключно ненависницьки, нападе на нашу країну» – мовляв, саме «війна на винищення та уярмлення, з використанням ядерної зброї» була метою України у перспективі найближчих 3-4 років (!!!), тож Росія не стала чекати цього жахливого сценарію і «пішла на випередження»: спочатку  оголосила «незалежними державами» так звані «Донецьку та Луганську народні республіки», після чого на їхнє прохання розпочала «знищувати військових потенціал» України – «фашистської держави, створеної лише з метою підкорення Росії» (!!!). Разом з тим викладачі та вчителі мали запитати свою аудиторію, чого вони хочуть насправді – «підтримувати далі фашистський режим в Україні, який задурює пропагандою своїх громадян, немов німців перед ІІ світовою війною. чи встановити нарешті мир, завершуючи поточну війну, що тривала сім років, і зберігаємо нашу улюблену країну». Подібним чином російські окупанти вели пропаганду серед населення Криму в березні 2014 року, пропонуючи йому під час «референдуму щодо статусу півострова» обирати між Росією та міфічним «українським фашизмом».

«Ні в кого не викликає сумнівів те, що однією з найстрашніших подій у світі є війна. Людські жертви, руйнації, скалічені долі, ненароджені діти, гірке сирітство, нездійснені мрії – все це страшно і все це не мусить стати вашою долею», – мали переконувати учнів та студентів їхні наставники. Втім, у контексті останніх подій ця теза виглядає неповною без одного істотного уточнення: «Це має стати долею українців, яких очільник нашої держави призначив нацистами, що заслуговують на масове винищення». Та й, по правді кажучи, педагоги мали б пояснювати своїм вихованцям, що всі ці жахіття можуть стати і їхньою долею, якщо «лідер нації» вирішить кинути їх у м’ясорубку неспровокованої військової агресії проти сусідньої країни. Власне, про це й заявляється юнакам прямим текстом: «Як це було у 1941 році, потрібно буде призивати всіх повнолітніх на війну. Тоді всі ваші мрії та плани доведеться відкласти набік, забути на час. А для когось – і назавжди». Однак приголомшених цією «важкою правдою» підлітків і молодиків пропонується втішити реплікою культового російського кіногероя Данила Багрова: «В чому сила, брате? Сила в правді».

У міжчассі вчителі мали ставити своїм учням запитання, сформовані як суцільні «обмовки за Фройдом»: «Будь-яка війна – це зло, як і будь-яка несправедливість і насильство. Як зупинити зло? Ми всі здригаємося від звісток, коли черговий нелюд приходить до школи зі своєю ненавистю, зі зброєю в руках і влаштовує криваві теракти. Що має вчинити смілива й чесна людина, коли дізнається про наближення такого виродка до своєї школи? Стати осторонь з плакатом «Я за мир»? Чи зупинити неосудного, що йде з єдиною метою – вбити ваших друзів і подруг?» Справді, як у цій ситуації чинити молодим громадянам країни, яку фактично взяв у заручники божевільний параноїк, уся запалена уява якого підпорядкована лише єдиній меті – знищити українську державу та українську націю, ба навіть ціною ядерної війни з цілим світом? Яких заходів вони мають вжити, аби «зупинити неосудного», що тягне їхню країну та іхнє майбутнє слідом за собою до пекельної прірви?

Путінська «історія спільної вітчизни». Скріншот з методички для кримських шкіл. Лютий-березень 2022 року. Джерело

1 березня 2022 року кримські школи отримали методички-презентації до обов’язкових «уроків патріотичного виховання» для учнів 6-8 класів на тему «Моя країна» з метою виправдання війни РФ проти України в очах дітей окупованого Криму. Зокрема, в матеріалах наполягалося на «єдності» України, Росії та Білорусі на підставі хрещення Русі, уярмлення козацької України Московським царством у 1654 році та «спільної перемоги у Великій Вітчизняній війні». У плані національної ідентичності приклад пропонувалося брати з письменника Миколи Гоголя, який «зізнавався, що сам не знає, яка в нього душа – хохляцька чи російська». Зрештою, так чи інакше, Україна виставляється винною в нападі РФ на неї через «державний переворот» у 2014 році – мов жертва ґвалтівника, що «сама спровокувала його короткою спідницею», однак при цьому школярів мали переконати, що путінська «спецоперація» в Україні є лише «допомогою старшого меншому». В якості додаткових матеріалів на уроці пропонувалося вивчити кілька послань і виступів Путіна, його мрії про «подальшу модифікацію російської союзної державності» та решту маразматичної маячні, якою неадекватний диктатор виправдовує свою ідею необхідності загарбання України.

У той же час до кримських шкіл надійшли методички для заняття у 5-8 та 9-11 класах, а також у вишах, під назвою «Історична правда». Вони містили фрагменти на кшталт: «Росіяни, українці та білоруси – споріднені народи або навіть один, єдиний народ, тільки поділений кордонами, проведеними лише 30 років тому, з місцевими та діалектними відмінностями, але зі спільною історією, вірою та традиціями»; «Збройні сили Росії вимушено проводять спеціальну військову операцію з демілітаризації та денацифікації України і не завдають жодних авіаційних чи артилерійських ударів по містах України, тож мирному цивільному населенню нічого не загрожує». Історична частина уроку подає Україну як «несамостійну» державу, яка не лише є від самого початку свого існування «ворожою до Росії», а й взагалі була «створена на противагу їй». Безумовно, події російської окупації Криму та ОРДЛО подаються з точки зору російської-таки пропаганди, безумовно вірити якій закликають дітей. Задля промовляння всієї цієї маячні у кримських школах навіть скасовували уроки з провідних предметів, що не надто тішило вчителів – як і кострубатість отриманого матеріалу, що свідчить про  глибоку кризу російської не лише інформаційної, а й військової машини.

До «уроків патріотизму» в окупованому Криму долучалися й представники місцевої «влади». Так, 1 березня «губернатор Севастополя» Михайло Развожаєв відвідав міську школу №14, щоб «пояснити учням старших класів, що зараз відбувається в Україні», оскільки на тих «виливається потік дезінформації у соцмережах». «Губернатор» не запросив на цей захід місцеві ЗМІ, щоб підлітки «почувалися вільно і могли поставити будь-які питання». Вочевидь, невдоволення Развожаєва викликали юнаки, друзі яких мешкають поза межами Криму і запитують, чому й навіщо Росія напала на Україну. У відповідь севастопольський «губернатор» заявив наступне: «Чому ми були змушені це зробити? Тому що, звісно ж, ще трохи – і нам довелося б зі зброєю в руках захищати Севастополь та інші території нашої країни. Володимир Володимирович Путін прийняв дуже складне, але необхідне рішення – захистити громадян братніх «ЛНР» та «ДНР», кримчан і севастопольців, знищити нацизм в Україні, провести демілітаризацію. Масштаб цього рішення ми зможемо оцінити повною мірою за роки. А сьогодні наш президент і наша армія потребують безумовної підтримки».

«Антиросійський шлях України». Скріншот з методички для кримських шкіл. Лютий-березень 2022 року. Джерело

«Урок патріотизму» для учнів 11 класу школи №30 у Балаклаві провела й інша окупаційна «чиновниця» – «сенатор Ради Федерації РФ від Севастополя» Катерина Алтабаєва, яка розповіла підлітками про витоки «російської весни» у Криму та його «повернення до складу Росії», перейшовши згодом до теми «спецоперації РФ з демілітаризації та денацифікації України». Традиційно для російського «квадратно-гніздового» мислення Алтабаєва почала проводити аналогію з ІІ світовою війною, намагаючись аналізувати поведінку «націоналістів і фашистів в Україні, які уподібнюються до тих, хто під час Великої Вітчизняної війни вбивав тут людей». Урок відбувся в рамках т. зв. регіонального марафону «Русская весна в Севастополе», що триватиме до 18 березня; подібні «уроки історії», де вчителями виступають представники «органів державної влади» та інші «відомі люди», планується проводити не лише у школах, а й у вишах окупованого міста.

На 3 березня Міністерство просвіти РФ анонсувало всеросійський відкритий урок під назвою «Защитники мира» (українською залежно від контексту можна перекласти або як «захисники миру», або як «захисники світу»), під час якого школярам мали розповісти про те, чому російська «визвольна місія» в Україні є «необхідністю», а також про те, яку «небезпеку» нібито становить НАТО для Росії і чому вона «стала на захист мирного населення Донецької та Луганської народних республік». До того ж, ведучі уроку мали допомогти дітям «розібратися, як відрізнити правду від брехні у величезному потоці інформації, фотографій та відеороликів, якими сьогодні переповнений інтернет».

Напередодні «річниці возз’єднання Криму з Росією» так званий «губернатор Севастополя» Михайло Развожаєв наказав проводити на початку кожного тижня у школах окупованого міста, залежно від погодних умов, суто радянську «політінформацію» у вигляді коротких «патріотичних» лінійок, на яких діти, всупереч нормам міжнародного права, залучатимуться до обговорення питань російської зовнішньої та внутрішньої політики. Кожен такий захід неодмінно розпочинатиметься з підняття прапорів РФ та Севастополя під гімн держави-окупанта. На думку Развожаєва, така «традиція» стане черговим імпульсом для «патріотичного» виховання, яке в окупованому місті стоїть на «високому рівні», і хоч політики, за запевненнями окупаційного «чиновника», у Севастополі буде менше, але вона все одно буде – бо в умовах «інформаційної кампанії, спрямованої передусім на школярів»,не говорити з дітьми про політику «неправильно».

Щодо мілітаризації свідомості дітей у Криму та примусової заміни їхньої української ідентичності на «загальноросійську» правозахисники України та світу били на сполох не один рік – і вагомі приводи для цього знаходилися. Так, наприклад, у травні 2015 року «ректор Таврійської академії Кримського федерального університету («КФУ»)» Ігор Воронін висловив намір впровадити у «виші» з вересня 108-годинний курс з «історії вітчизни», оскільки за 23 роки перебування Криму у складі України «зі свідомості молоді були вимиті засадничі моменти, що формують підвалини того чи іншого покоління»: зокрема, у підручниках з історії, за якими навчалися діти, не вживався російський термін «Велика вітчизняна війна», який має показувати «значущість цієї війни для російського народу» (а як же інші народи, що брали участь у цій війні?), – натомість використовувалося поняття європейської та світової історіографії «Друга світова війна». Воронін висловив переконання, що завдяки новому курсові «почуття патріотизму нашого покоління лише зміцнюватиметься».

На початку жовтня 2017 року «заступник міністра освіти, науки та молоді республіки Крим» Костянтин Алікін похвалився, що в окупованому Криму щороку збільшується кількість молоді, задіяної у заходах «військово-патріотичного виховання»: зокрема, на базі навчальних закладів окупованого півострова створювалися «кадетські класи» та «військово-патріотичні клуби». До того ж, 1 липня 2016 року на базі «КФУ» було створено військову кафедру для студентів. Алікін заявив, що багато молоді «намагаються пов’язати своє життя з військовими професіями», оскільки служба в армії держави-окупанта є «престижною», і «військово-патріотичні гуртки» можуть сприяти цьому. На додачу «директор» організації під назвою «Кримпатріотцентр» Андрій Шпарьов розповів, що її метою є залучення кримської молоді до «військово-патріотичного виховання» та формування в неї «стійкого відчуття патріотизму та бажання захисту батьківщини». Також він додав, що у «військово-патріотичних таборах» діти мають можливість «цілковито зануритися у військове життя». Слід зазначити, що заснований у 2015 році «Кримпатріотцентр» був створений як регіональний центр військово-патріотичного виховання та підготовки до служби у лавах окупаційного війська і виступав організатором проведення масових і тематичних заходів, спрямованих на «патріотичне» виховання учнів і студентів, та взаємодіяв з громадськими організаціями, діяльність яких пов’язана зі «збереженням традицій та героїчного минулого російського народу».

В січні 2018 року президент держави-окупанта Володимир Путін закликав російських школярів вивчати історію окупованого Криму, назвавши її «дуже складною і дуже цікавою частиною нашої історії». У червні того ж року стало відомо, що на території півострова до активної безпосередньої участі у «добровільних патріотичних заходах» залучаються близько 17 тисяч молодих людей, і їхня кількість щороку «неухильно зростає»; принаймні таку заяву зробила «прес-служба міністерства освіти, науки і молоді республіки Крим». У «відомстві» заявили, що перші три роки після окупації півострова стали періодом «закладення та формування нових відносин у молодіжному середовищі, нового особистісного сприйняття молодих кримчан та визначення подальших пріоритетів для становлення у суспільстві». У 2017 році було проведено понад 200 заходів «патріотичної тематики» у найрізноманітніших формах і видах. За минулі роки значно розширилося і зміцнило свої позиції «республіканське відділення» путінського «дитячого війська» – «Юнармії», що на той час налічувало 16 місцевих відділень і понад 1000 учасників. Однак вже в серпні 2018 року керівник кримської «автономної некомерційної організації «Військово-патріотична молодь доброї волі» Михайло Бойчук поскаржився, що місцевим «військово-патріотичним» організаціям бракує фахівців (яким, у свою чергу, бракує зарплатні) та системності в роботі, принагідно зазначивши, що ці організації у своїй діяльності спираються на радянський досвід і діють розрізнено.

15 листопада 2018 року в Сімферополі відбулося організаційне засідання «патріотичної платформи всеросійської політичної партії «Единая Россия» у республіці Крим. За мету ця «платформа», серед іншого, поставила не лише «патріотичне» виховання підростаючого покоління, а й збереження «традиційних для народу духовних і моральних цінностей». Під час зібрання було заявлено, що саме патріотизм є «національною ідеєю Росії», очільник якої Володимир Путін заявляв, що патріотичне виховання мусить бути не лише чіткою державною системою, а й передусім органічною частиною життя самого суспільства задля плекання поколінь, які «знають свою країну, відчувають причетність до її долі та відповідальності за її майбутнє і, найголовніше, вірять у неї». На додачу «член Ради Федерації РФ від республіки Крим», очільник організації «Русская община Крыма» Сергій Цеков заявив, що патріотичне виховання у Росії не може вкладатися в якісь вікові рамки і стосуватися суто молоді – воно повинне охоплювати всіх громадян без винятку. Головним завданням «патріотичної платформи» було визначено максимальне сприяння «владним структурам» та громадським організаціям у вихованні «патріотично налаштованих громадян».

22 листопада 2018 року «заступник голови ради міністрів республіки Крим» Лариса Опанасюк під час виступу на «III міжнародному форумі «Нюрнберзький процес: історія та сучасність» у Ялті назвала молодь окупованого Криму «головною зброєю в ідеологічній війні».

В інтерв’ю на початку 2019 року «міністр освіти, науки та молоді Криму» Наталя Гончарова  згадала т. зв. «референдум про статус Криму», що відбувся в березні 2014 року, заявила, що він буцімто «об’єднав країну» (вочевидь, маючи на увазі РФ) і висловила переконання у тому, що «така ж згуртованість буде і в нашої молоді, якщо знадобиться стати на захист батьківщини». У квітні того ж року Голова Верховної Ради України Андрій Парубій під час виступу на 140-ї Асамблеї Міжпарламентського союзу в Катарі заявив, що РФ системно використовує освіту на окупованих територіях для ментального поневолення місцевого населення та підриву безпеки своїх сусідів, у томи числі України, проти якої уряд Путіна використовує освіту як зброю. «Дітей громадян України на незаконно окупованій території насильно індоктринують, перетворюючи на прихильників російської імперської ідеї. Росія у порушення міжнародного гуманітарного права цілеспрямовано готує українських громадян, що проживають в Криму, до служби в російській армії та до війни проти України. Українці мають вбивати українців – це план Путіна», – зауважив Парубій. Принагідно він нагадав про трагедію 17 жовтня 2018 року в Керчі, коли 18-річний студент місцевого політехнічного коледжу Владислав Росляков підірвав бомбу і стріляв з помпової рушниці, вбивши 20 дітей і поранивши ще 50. За словами Парубія, Росляков був учасником «військово-патріотичних» тренувань, де його і навчили готувати вибухівку та стріляти; цієї трагедії б не сталося, «якби Крим не захопила Росія, а в дітей не формували бажання війни і насильства». Незабаром, у травні, «голова республіки Крим» Сергій Аксьонов заявив, що кримські «органи влади» повинні створювати умови для «патріотичного розвитку» молоді.

У серпні 2019 року в Кримській правозахисній групі повідомили про фіксування дій окупаційної «влади» та парамілітарних формувань у Криму, спрямованих на системну політику мілітаризації дітей та підлітків, заявивши, що ці ініціативи сприяють розвитку в дітей культу війни, толерантності до насильства та вироблення агресивного ставлення до держав і народів, які не підтримують ідей «русского мира»: зазвичай «ворогом» у російських навчальних програмах та освітніх заходах є Україна або демократичні західні держави. За допомогою таких заходів окупанти здійснюють щодо неповнолітніх мешканців Криму політику деперсоналізації особистості та військову пропаганду, готуючи їх до служби в російській армії і таким чином брутально порушуючи норми міжнародного гуманітарного права. У відповідь на ці тези «начальник управління у справах молоді міністерства освіти, науки і молоді республіки Крим» Євген Костилєв назвав окупаційну армію «передовою розвитку нашої країни, де народжуються найсучасніші технології і потім ретранслюються в мирне життя» і заявив, що в окупованому Криму відбувається «патріотичне виховання дітей та молоді в дусі любові до своєї батьківщини» – на відміну від України, де дітей «одягають у вишиванки і дають їм автомати, створюючи бандерівські гуртки».

У вересні 2019 року Прокуратура АР Крим за заявою Кримської правозахисної групи відкрила провадження через проведення на окупованому півострові серед дітей заходів, спрямованих на пропаганду війни та службу в окупаційній армії. У повідомленні зазначалося, що підготовка дітей відбувається за основами військової служби в освітніх установах і навчальних закладах; дітей і молодь навчають основ військових наук та користування вогнепальною зброєю, чинять безпосередній тиск на їхню свідомість, готуючи поповнення кількості службовців російських збройних сил. При цьому в Прокуратурі АР Крим нагадали, що військове навчання дітей у цьому випадку є порушенням не лише міжнародного гуманітарного права, а й законів і звичаїв війни, оскільки держава-окупант не має права ані мілітаризувати навчання, ані призивати юнаків до лав своїх збройних сил.

У березні 2021 року стало відомо, скільки дітей окупанти залучили до «військово-патріотичних» організацій у Криму. Зокрема, «голова державного комітету молодіжної політики республіки Крим» Сергій Селімов заявив, що до «Юнармії» вступили понад 10 тисяч осіб, а кількість кадетських класів збільшилася до 112.

Повномасштабне вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року розкрило один істотний недолік агресивної мілітаризації підростаючого покоління в Криму, що тривала вісім років, а саме: вона виявилася абсолютно провальною. Зокрема, це виявляється в тому, що солдати, призвані на строкову службу на окупованому півострові, самовільно залишають військові частини, аби не брати участі у злочинній війні, розпочатій путінським режимом. Через потрапляння до Криму блокованої всіма можливими засобами інформації про злочини збройних сил РФ проти мирного населення України, на півострові у геометричній прогресії зростає протидія: мешканці Криму виходять на протестні акції, розклеюють антивоєнні листівки тощо. В результаті окупанти змушені проводити серед населення примусову мобілізацію, щоб відправляти кримчан на війну проти України.

 

Віталій СОЛОНЧАК

(на прохання автора гонорар за матеріал перераховано на потреби ЗСУ)

 

________________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: