«Державний академічний музичний театр республіки Крим».
Почати
Дворянський театр у Сімферополі (нині Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького)
Дворянський театр у Сімферополі (нині Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького)

У попередніх публікаціях не раз згадувалася схильність певних осіб і заангажованих кіл починати історію кримських українців або з 1954 р. (з моменту входження Криму до складу УРСР), або взагалі з 1991 р. (від часу здобуття Україною незалежності), при цьому стверджуючи, що українська культура взагалі є чужою для півострова. Однак неспростовні історичні факти доводять, що буття українського народу в Криму сягає значно давнішого періоду. Стосується це й українського театру в Криму, початки якого простежуються принаймні ще до початку Кримської війни. Чимало інформації про його становлення та розвиток залишили науковці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Петро Киричок і Геннадій Михайличенко, а також Олекса Нирко (на жаль, їх вже нема серед нас), Петро Вольвач та інші дослідники української історії півострова.

Так, у 1842 р. антрепренер і актор Данило Журахівський побудував у Севастополі перше кам’яне театральне приміщення, на сцені якого виступала українсько-російська трупа, що гастролювала не лише Кримом, а й півднем материкової України. У 1881 р. севастопольський театральний аматорський гурток очолив повірений у судових справах Л.Я. Розумний, котрий у міському зібранні в сезонах 1882-1884 рр. організовував родинно-драматичні вечори, в репертуарі яких були й кращі твори українських драматургів. У той же час про гурток любителів українського театру в Севастополі під керівництвом Токарського та Пронського, що налічував близько 30 осіб різних національностей, та гастролі українських театральних труп у місті виходять репортерські нотатки в українських часописах. Наприкінці XIX ст. в Севастополі виник самодіяльний сценічний гурток ремісників під керівництвом місцевого діяча Палліса, що мав у репертуарі чимало українських драм. Діяла в місті й українська трупа при залізничній станції під орудою М. Дяченка.

Cімферопольський міський сад. На афіші ліворуч при вході — великими літерами назва вистави: «Бондарівна». Фото дореволюційне (рік невідомий).
Cімферопольський міський сад. На афіші ліворуч при вході — великими літерами назва вистави: «Бондарівна». Фото дореволюційне (рік невідомий).

По смерті Л. Розумного драмгурток у Севастополі при Народному домі очолив флотський інженер Олександр Коваленко – український громадський і політичний діяч, співзасновник РУП. Коваленко та його колега Левко Мацієвич під псевдонімами «Журбенко» та «Мова» стали режисерами гуртка. Аматорський рух Севастополя координувався петербурзьким товариством імені Тараса Шевченка. Вистави гуртка мали величезний успіх як серед місцевої інтелігенції, так і простого народу: попит на квитки був такий, що публіка була готова переплачувати за них уп’ятеро. У 1901 р. на базі гуртка постала конспіративна українська організація, члени якої заснували відділення серед службовців порту та інших урядових установ, а також матросів та вояків Севастопольського гарнізону, в подальшому долучившись до українізації місцевих військових частин. У 1905 р. севастопольський гурток подав доповідну записку до комісії, утвореної з метою усунення утисків друкованого слова в Російській імперії. Втім, напередодні І світової війни у пресі зазначалося, що в Севастополі «українців чимало, але до останнього часу вони не об’єдналися». Однак у добу національно-визвольних змагань у місті було створено український клуб.

У 1860-70-х рр. у Ялті славетний літературний і громадський діяч Степан Руданський підтримував місцеві гуртки художньої самодіяльності, що ставили п’єси українських авторів. Подальший розвиток театрального життя Криму було зумовлено візитами корифеїв українського театру на півострів. У 1870-1890-х рр. краєм успішно гастролювали як зі своїми колективами, так і в складі інших труп «батько» українського театру Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, що допомагала у творчому становленні кримським акторам-любителям, та інші зірки української сцени. Про ці виступи місцева преса завжди подавала схвальні відгуки, описуючи неймовірний прийом виконавців кримськими глядачами.

Будівля Кримського академічного українського музичного театру за радянських часів.
Будівля Кримського академічного українського музичного театру за радянських часів.

Зокрема, п’єси Івана Карпенка-Карого активно використовували у своєму репертуарі місцеві аматори – особливо «Товариство малоруських акторів» під керівництвом Петра Націлевича, що існувало в 1905-1918 рр., виступаючи в Ялті, Алупці та Гурзуфі, та заклало міцні підвалини для створення професійної української трупи у 1922 р. (діяла під керівництвом Павла Делявського, через байдужість місцевої влади у 1927 р. самоліквідувалася). До слова, одним з акторів трупи був свого часу Олександр Горський – батько української художниці та дисидентки Алли Горської. На базі трупи було засновано український аматорський драмхортеатр, що в 1942 р. за наказом окупаційної влади виїхав до Німеччини задля обслуговування невільницьких таборів, отримав назву «Ялта» і припинив свою діяльність за кордоном наприкінці ІІ світової війни.

Згадати варто також «Ялтинське товариство малоросійських акторів-любителів» під керівництвом І. Панька та М. Альбіковського, що виникло у 1909 р. З кінця XIX ст. у Масандрі працював хор і драмколектив під керівництвом Павла Воскового, що виконували українські народні пісні та хорові твори українських композиторів. У Лівадії діяв український драмхоргурток М. Купченка. Самодіяльний гурток з українським репертуаром діяв і в Алушті. У Феодосії діяли українські сценічні товариства під керівництвом місцевих культурних діячів Валентина Війченка та Івана Дворниченка. В рідному Армянську у 1906 р. «Гурток шанувальників драматичного мистецтва» та культурно-освітнє товариство заснував письменник, поет і драматург Митрофан Король.

Будівля Кримського академічного українського музичного театру за часів незалежності України.
Будівля Кримського академічного українського музичного театру за часів незалежності України.

Аматорський театральний гурток під керівництвом режисера Котова на сцені міського зібрання Сімферополя організовував у 1880-90-х рр. популярні родинно-драматичні вечори, на яких великий успіх мали українські постановки. Під час канікул вистави, в тому числі й українські, організовували сімферопольські гімназисти. Аматорські гуртки, що ставили українські драми, створювалися у військових з’єднаннях. У 1900-1901 рр. у Сімферополі було сформовано «Український кружок аматорів сценічної штуки», який здобув підтримку міського «комітету опіки народною тверезістю»; гурток очолив режисер Щербина, який до того віддав українській сцені понад 10 років, бувши свого часу режисером трупи Старицького, а на той час служив урядником у Сімферопольській контрольній палаті. Наслідком активізації та зростання аматорського руху в Сімферополі стало заснування українського клубу, де зосереджувалися головні сили аматорів і виставлялися найкращі й найпоширеніші твори української класичної драматургії. У дослідженнях натрапляємо на згадки про те, що в той же час у місті виникла українська аматорська трупа під керівництвом орудою землеміра Пшеборовського; порівняння даних наводить на думку, що йдеться про один і той же колектив.

На початку ХХ ст. Кримом гастролювало українське драматичне товариство під керівництвом Степана Глазуненка (Глазунова) – комедійного актора та режисера, учня Марка Кропивницького. Критики не завжди були прихильними і до зазначеного колективу, і до самого Глазуненка, однак не в останню чергу завдяки його дружині і діяльності в його трупі було розкрито талант дівчини з Балаклави Ксені Бородавкіної, яку Україна і світ згодом знатиме як видатну співачку Оксану Петрусенко.

Варто зазначити, що в ті часи кримські друкарні випускали деякі театральні афіші та програми українською мовою. Також на півострові друкувалися твори місцевих і материкових драматургів – Федора Синицина, Віталія Товстоноса та інших.

Логотип Кримського академічного українського музичного театру.
Логотип Кримського академічного українського музичного театру.

Наприкінці літа 1918 р. за ініціативи Сімферопольської української громади відбувся з’їзд українських організацій Криму, на який прибули делегати з різних куточків півострова: серед іншого було ухвалено рішення про заснування національного театру. Проте більшовицька окупація внесла свої невблаганні корективи: вже на початку 1926 р. члени українського драмгуртка Севастополя оприлюднили лист-звернення про переслідування україномовних осіб. Однак у Сімферополі у 1927 р. було відкрито український клуб, який мав у тому числі драматичну, хорову, танцювальну та кобзарську секції й успішно пропрацював до ІІ світової війни.

Навесні 1942 р. одна з кримських похідних груп ОУН для прикриття своєї діяльності та допомоги місцевому українському населенню утворила дві легальні організації – капелу бандуристів та споживчий кооператив «Український консум». На базі капели невдовзі виник Український музично-драматичний театр ім. Шевченка, що налічував близько 60 осіб, діяв під проводом режисера п. Петренка, та диригента Н. Орлянського і давав вистави у Сімферополі, Севастополі, Джанкої та Ялті. 2 червня 1942 р. в сімферопольському міському театрі відбулася прем’єра першої вистави для цивільного населення «Запорожець за Дунаєм». «Як скрізь по Україні, так і в Криму починає відроджуватись українське культурно-національне життя, визволене з-під більшовицької кормиги. Позбавлені всякої оборони під більшовицьким режимом, мусили українці Криму перетерпіти весь цей русифікаторський шал Москви, і треба, на жаль, ствердити, що русифікація українців у Криму зробила значні поступи. Сумної слави тип “совєтської людини” далеко тут не перевівся, і тому треба відмітити всі ці свідоміші одиниці, котрі, незважаючи на несприятливі умови, взялися з запалом до праці над відбудовою українського культурного життя. Сам факт, що в Сімферополі заіснував знову постійний український театр, – після 22-літньої перерви від 1918 р.! – свідчить про живучість українців у Криму, що не піддались і найважчим ударам долі», – зазначав кримський кореспондент. Окупаційна німецька влада стала перешкоджати діяльності театру, який восени 1943 р. таки було закрито.

Остання афіша Кримського академічного українського музичного театру з українськими постановками.
Остання афіша Кримського академічного українського музичного театру з українськими постановками.

Включення Кримської області до складу УРСР диктувало необхідність поширення української культури в регіоні. 15 червня 1955 р. свій перший сезон відкрив театральний Кримський обласний пересувний театр, який виник за наказом президії Верховної Ради УРСР від 20 грудня 1954 р. на основі Третього Київського обласного пересувного драматичного театру, переведеного на півострів. Згодом він був реорганізований у стаціонарний Кримський обласний український музично-драматичний театр, на базі якого було утворено Кримський академічний український музичний театр: ця зміна статусу надала колективу можливість розширити й урізноманітнити свій репертуар, панівне місце в якому в перші роки існування творчого колективу посіли вистави за творами М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших видатних українських драматургів. Зокрема, постановки «Марусі Богуславки» М. Старицького у 1958 р. та «Титарівни» М. Кропивницького у 1964 р. увійшли до переліку найяскравіших спектаклів театру протягом його історії; за останню, присвячену 150-річчю від народження Т. Шевченка, колектив театру отримав ювілейну Шевченківську медаль. Загалом чимало постановок театру неодноразово були відзначені республіканськими преміями.

У 1955-1977 рр. Український театр розташовувався в Сімферополі в будинку №3 на вулиці Менделєєва, де перед тим існував Будинок культури обласного управління МВС. Споруджена у 1977 р. на площі Леніна будівля театру вважалася на той час найкращою спорудою музичного театру в Україні.

У 1980 р. театр став називатися Кримським українським театром драми і музичної комедії: це перетворення значно вплинуло на якість вистав і посприяло залученню до театру нових верств глядачів. У 1991 р. назва скоротилася до Кримського українського музичного театру. У 2006 р. до імені театру додалося звання «академічний».

Загалом за свою понад півстолітню історію театр змінював свій статус чимало разів. На зорі незалежності України український театр у рамках наступу на українську присутність у Криму фактично було перетворено з драматичного на оперетковий. У 2000-х рр. репертуар театрів Криму складався наполовину з західноєвропейської драматургії, наполовину – з російської з домішками української. Серед прем’єр українського музичного театру понад половину репертуару могли становити західноєвропейські тексти, понад чверть – вистави за російською драматургією, і лише близько 10% – за українською.

«Державний академічний музичний театр республіки Крим».
«Державний академічний музичний театр республіки Крим».

На початку 2010-х рр. побутувало твердження, що український театр як такий у Криму скоріше відсутній, ніж наявний: часом у його репертуарі не було навіть натяку на те, що театр таки український. «Де-юре український, де-факто російський, навіть радянський», – сумно відгукувалися про театр місцеві культурні діячі, зазначаючи, що він перетворився на заручника політичних ігор і «стає навіть агресивно антиукраїнським, бо вже зовсім не лунає зі сцени українське слово». Ба навіть існувало припущення, що театр з вивіскою «український» у Криму було створено задля того, щоб перманентно доводити, що жодного українського мистецтва «нет и быть не может» і що українське – це «російське, тільки набагато гірше». Зокрема, за президентської каденції Віктора Януковича Міністерство культури АРК перекладало майнові та фінансові проблеми театру на його колектив, у якому відбувалося цілеспрямоване скорочення штатів. Ситуацію певною мірою рятувало те, що театр був на той час єдиним у Сімферополі сценічним майданчиком, який відповідав вимогам гастролерів.

З огляду на це навіть не так привертали увагу постійні ярмарки та розпродажі, що відбувалися в холі театру. Становище не могло не викликати реакції громадськості: зокрема, проводилися відповідні пікети, під час яких від дирекції театру вимагали україномовного репертуару. В листопаді 2011 р. громадські організації півострова направили до міністра культури АРК відкрите звернення, в якому зазначалося, що Кримський академічний український театр не відповідає своєму статусу і не виконує завдання, покладені на нього в царині розвитку державності та українського мистецтва; лист було підписано очільниками ГО «Українська громада Криму» та «КЦДКС “Український Дім”» Владиславом Хмеловським (на жаль, нині покійним) і Андрієм Щекуном, а також головами Кримської філії НТШ ім. Т. Шевченка та Всекримського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка Петром Вольвачем і Сергієм Савченком. Щороку українська громадськість Криму порушувала питання щодо належного виконання своїх обов’язків керівництвом театру. Нерідко українська культура знаходила на кону театру свій вияв «не завдяки, а всупереч». Прикметною стала постановка «Брехні» Володимира Винниченка завідувачем кафедри української літератури ТНУ ім. В.І. Вернадського, професором Віктором Гуменюком, який також проявив себе як режисер і завідувач літературною частиною Кримського академічного українського музичного театру: на цю прем’єру з’їхалася мало не вся інтелектуальна еліта України.

Після російської окупації Криму, в листопаді 2014 р. самозвана «влада» зробила театрові до ювілейного 60-го театрального сезону «подарунок» – прибрала з його назви слово «український» з назви місцевого театру: відтоді він став «державним академічним музичним театром республіки Крим». Як заявив тогочасний режисер театру Володимир Косов, нова назва «цілком виправдовує себе», оскільки «етнічна приналежність не повинна визначати напрямок роботи театру». Жодної україномовної вистави в репертуарі не було, хоча ще в березні 2014 р., під час окупації, театр ставив прем’єру «Назар Стодоля» до 200-річчя Тараса Шевченка.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: