Українські караїми
/

Українські караїми

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Караїми – один із небагатьох корінних народів, батьківщиною якого є Україна. На сьогодні в Україні їх налічується усього кілька сотень. Існує кілька центрів компактного проживання караїмів: Євпаторія, Феодосія, Севастополь, Сімферополь, Бахчисарай, Галич, Луцьк, Київ, Харків, Львів. Найбільше караїмів проживає в Криму. Як і для кримських татар та кримчаків Крим став прабатьківщиною для караїмів.

Щодо теорії походження

Українські караїмиДотепер у науковій літературі існує кілька теорій походження караїмів. Згідно з першою, караїми – це тюрки, які прийняли ананітство ще в Хозарському каганаті. За другою версією караїми – це етнос, що сформувався в Криму шляхом асиміляції євреїв з тюрками, які з ХІІІ століття з’являються на півострові. Ще одна теорія розглядає караїмів як групу євреїв, послідовників доталмудичного іудаїзму, що асимілювалися із тюркськими народами в Хозарському каганаті та осіли в Криму. Знаменно, що в кримськотатарських документах караїми називалися «іудейським народом» або євреями-караїмами. Але дослідження виявили, що караїми не мають цілковитої спорідненості з єврейською нацією, як і їхні предки – хозари, сармати, алани, кочові тюрки.

Назва «караїм» з’явилася за посередництвом релігії. Так, слово «кара» перекладається з «єврейської мови як «читати», а «карай» як «читач». До того ж в іудаїзмі «карай» – це знавець священних текстів. Ананітство, яке є основою релігії караїмів, – це одна із течій в іудаїзмі. Назва течії походить від імені проповідника Анана бен Давида, який у Багдаді піддав критиці Талмуд, натомість запропонував безпосереднє читання і розуміння Святого Письма без книг-посередників, без тлумачення священиків, тобто безпосереднє спілкування з Богом. Ось ключовий підхід Анана: «Ретельно шукайте в Біблії і не покладайтесь на мої судження». Усе ж релігійна система караїмів ґрунтується виключно на ТаНаХу (Старий Заповіт).

Фольклорно-етнографічні дослідження виявили характерні особливості культурних складових караїмів. Чи не найвиразніше тут проступають культи предків (найяскравішим прикладом є проведення молитовних обрядів на кладовищі Балта Тиймез біля Джуфт-Кале поблизу Бахчисарая), світового дерева (вшанування дубів, молитви в дібровах, встановлення на могилах різьблених з чорного мармуру дерев з обрубаними гілками як знак закінчення життя), небесних світил (зображення місяця, сонця, зір на елементах одягу, випікання виробів з тіста із зображенням небесних світил) тощо.

Караїмський фольклор має чимало паралелей з культурою хозарів. У більшості тюркських фольклорних системах бог Тенгрі (Тангрі) позначає надприродну космічну силу. У караїмів Тен’рі – не ім’я окремого бога, а назва самого Бога. Назва використовується як стосовно язичницьких богів, так і стосовно Бога Ізраїля, Біблії – Тен’рі Йісраельнин.

Уособленням Тенгрі-хана на землі є дуб, який для караїмів, як і для багатьох народів, є сакральним, тобто священним деревом. Сакральність дуба для караїмів може проілюструвати кладовище Балта Тиймез (назва кладовища перекладається як «сокира не торкне») у Джуфт-Кале. Караїми надзвичайно шанують ті дуби, які тут ростуть. Ці дуби персоніфікуються, до них звертаються з молитвами і проханнями.

Етнічні особливості

Релігійні принципи караїмів, закладені, зокрема, вченнями Анана, сформували підґрунтя для особливостей етнічного характеру. Так, більшість дослідників Криму відзначають, що караїмам властива благодійність (практично неможливо було зустріти караїма-жебрака), миролюбність і толерантність. Серед караїмів важко було знайти донощика. Деякі євпаторійські санаторії, лікарні, сквери побудовані на кошти заможних караїмських сімей. Караїми навіть фінансували кошти в побудову православного храму. Порівняно з іншими народами, караїми одружувалися досить пізно: чоловіки в 30-річному, а дівчата в 20-річному віці. Шлюб проходив обов’язково зранку, без гучних масових церемоній, у присутності найближчих родичів і старшин громади.

Календар кримських караїмів починає літочислення від створення світу (до християнського літочислення додається 3751 рік). День починається з вечора. Згідно з місячним календарем, яким користуються караїми, тривалість року становить 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Новий рік настає наприкінці вересня. Головним днем тижня є субота. Усі свята прийнято починати після заходу сонця минулого дня святковим богослужінням у кенасі (кенаса – караїмський храм, який завжди розташовується строго за принципом північ – південь, біля якого завжди є фонтани та приміщення для ритуального омивання; при вході до кенаси треба роззуватися) й закінчувати на заході сонця того дня, що зазначений у календарі. У святкові дні відпочивають і не працюють.

Українські караїмиПерші писемні згадки про караїмів відносять до XIV століття. Уже тоді вони проживали в Солхаті (нинішній Старий Крим), тодішній столиці Кримського ханства. З ХІV і аж до XIX ст. центром караїмів Криму було місто Чуфут-Кале, в перекладі українською – «Юдейська фортеця». Караїми підкреслюють, що історично правильно називати це місто Джуфт-Кале, тобто «Подвійна фортеця». Друга назва міста з’явилася пізніше. На основі лінгвістичних розвідок встановлено, що караїмська мова належить до кипчацької групи тюркських мов. На письмі мова караїмів обслуговувала переважно релігійні тексти. Релігійні тексти писалися й пишуться майже виключно на лешон кодеш – мовою Тори, івритом. Караїмська тюркська мова була побутовою, а згодом – мовою світської літератури. В окремих випадках нею робилися переклади релігійних текстів з івриту (для тих, хто не знає мови оригіналу). Одне з основних джерел історії караїмської мови й загалом історії – це написи на надгробках старих караїмських цвинтарів. До поч. ХХ ст. мовою надгробків був майже виключно іврит, у дуже рідкісних випадках – караїмська тюркська мова. З початку та особливо середини ХХ ст. написи на надгробках стали робити російською. Тому дослідження караїмських цвинтарів у Криму і Західній Україні має хороші наукові перспективи.

За ханських часів караїми не відчували істотного утиску, вони навіть були шанованими людьми при дворі, опікувалися монетним двором. Ще в Кримському ханстві (з 1734 р.) караїми мали в Джуфт-Кале свою друкарню. Співіснування з кримськими татарами призвело до того, що мова й обряди караїмів зазнали змін.

Окремий етнос

Караїми досить голосно заявляли про себе і в часи Російської імперії. Однак офіційно караїмів як окремий етнос оформив Микола I своїм указом у 1837 році, коли були визначені духовні управління в Євпаторії (це місто стало другим центром караїмів після Джуфут-Кале), Галичі, Тракаї (Литва). Офіційно визнано також, що керівна посада в караїмів – гахам. Гахам виконував роль і духовного наставника, й адміністративного керівника. У Російській імперії караїми мали послаблення, їм дозволялося, на відміну від євреїв, набувати земельну власність, що дозволило їм стати заможними землевласниками і промисловцями. Економічні утиски караїмів у Криму наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. стали підставою для появи циркуляра міністра внутрішніх справ Столипіна, де підтверджувалося, що караїми – це неєвреї.

Антисемітизм зламу ХІХ– початку ХХ ст. підштовхнув лідерів караїмів офіційно звернутися за експертними висновками щодо національної приналежності до єврейських учених. Міський голова Євпаторії Семен Дуван (за походженням караїм) у вересні 1938 р. поїхав до Берліна, де вимагав від міністра внутрішніх справ провести експертизу і визнати етнічну окремішність караїмів. 5 січня 1939 р. на ім’я Семена Дувана надійшов документ з висновками. Експертні оцінки мали задовільні для караїмів висновки.

У них доводилося, що караїми – не євреї. Ці висновки в майбутньому врятували народ від повного знищення. Під час Другої світової війни євпаторійський адвокат Самуїл Ходжаш, караїм за походженням, знайшов у центральному сімферопольському архіві документи, які ще раз підтвердили, що караїми – не євреї, а тюрки. Незважаючи на це, в Ізраїлі караїми визнані як єврейська секта, і це дає можливість для переїзду караїмів до Ізраїлю.
Для широкої публіки караїми були просто євреями. Подібну думку формували такі обставини: іудейська віра, єврейський алфавіт, єврейські імена. Кримські татари і турки не відрізняли караїмів від євреїв. Не відрізняло їх польське, а згодом – австрійське законодавство. Тим більше не відрізняло їх місцеве українське населення, зокрема козаки.

Караїми в Україні

Українські караїмиЯк і з походженням караїмів, існує й кілька версій появи караїмів у Галичу, Луцьку, Львові та інших містах України. Ось дві найпоширеніші: 1. Караїми оселилися в Галичі ще за часів правління Данила Галицького, коли той уклав договір з ханом Батиєм у 1246 році. Тоді 80 родин перебралися на береги Дністра. 2. Великий князь Литовський Вітовт переселив 383 караїмські сім’ї з Криму в Тракай, пізніше в Луцьк і галич після кримського походу в 1392-1397 році. Звідти пізніше караїми розселилися по інших містах Литви, Волині та Поділля.

Документальних підстав на користь першої версії не збереглося, Галицько-волинський літопис теж не має згадок про караїмів, єдине, що тримає цю теорію в полі зору дослідників, – згадка про запис у старій релігійній книзі, яка згоріла під час пожежі 1830 року. Копію запису цієї книги 1813 року зробив для галицько-львівського митрополита Ангеловича газан Абрагам Леонович. Запис повідомляв, що за умовами договору, який уклали між собою хан Батий і галицький князь Данило, хан дозволяв сотні караїмських сімей, які проживали в Криму, переселитись до Галича для ведення торгівлі між Сходом і Даниловим князівством.

Очевидно, друга версія появи караїмів у Західній Україні є історично вмотивованішою та документально обґрунтованішою. Громади караїмів появилися у Галичі, Львові, Луцьку та в інших містах цього краю саме через військово-політичну діяльність Вітовта.
Перша документальна згадка про караїмів Галича датується 1578 роком. Тоді король Стефан Баторій надав їм право на проживання, на безмитну торгівлю товарами і спиртними напоями, а також гарантував їм збереження прав та звичаїв. За це кожен кapaїмський двір мав платити по 1 флорину та 30 грошей податку.

Оселилися караїми у Галичі біля Ринкової площі. Караїми були досить впливовими у міському середовищі галичан. Історію галицьких караїмів детально почали фіксувати з початку ХVIII ст. У Галичі переважно проживало не більше 2-3-х сотень караїмів. Караїми Галичини також домоглися рівноправності з християнами після поділу Польщі і переходу Галичини під владу Австрії. Ставлення до караїмів у Литовському Великому князівстві може проілюструвати такий промовистий факт. За Сигізмунда І між караїмами та євреями виникла суперечка: єврейський старшина вимагав, щоб караїми йому підпорядковувалися, що останні категорично не сприймали і противилися цьому. Вислухавши обидві сторони і дослідивши суть питання, канцлер Гастольд став на бік караїмів.

У Луцьку караїми жили в тодішньому середмісті поруч з Єврейським, Вірменським та Латинським кварталами. Вулиця, де вони жили, з того часу так і називається – Караїмська. Луцьк і нині зберіг пам’ятку архітектури – караїмську кенасу. До 1936 р. у Луцьку двічі на рік виходив караїмський журнал «Карай авазі».

Культурне надбання

В Європі караїмами зацікавилися в основному в XVІ ст. Євреї талмудисти дивилися на караїмів як на єретиків, докоряли їм безбожництвом, невмінням писати на релігійні теми тощо. Але це не зовсім так. Караїми є авторами низки художніх, публіцистичних і наукових творів. Навіть Вольтер з похвалами ставився до полемічного твору караїма Ісаака «Хіззук Емуна». Галицькі караїми теж дали низку громадських і культурних діячів, у тому числі й поета Захapiю Абрагамовича (1878-1903). Було опубліковано 12 його віршів, серед них і пісня «Гей, орле, орле».

В Україні є установа, яка займається збереженням пам’яток караїмської культури, – це музей галицьких караїмів. Існує і приватний караїмський музей у Феодосії, а також музейне відділення в Бахчисараї. У нашій державі діє тільки одна кенаса – в Євпаторії.

1940 р. у Вільнюсі було відкрито караїмський етнографічний музей, фонди якого згодом перейшли до історико-етнографічного музею АН Литви… У Литві зібрані експозиції, присвячені литовським караїмам. Експозиції не дуже великі, але до їхнього складу включені унікальні речі: караїмська зброя, речі, які підкреслюють військову міць караїмів. Найбільша кількість караїмських храмів також у Литві.

Ініціативою караїмів неодноразово організовувалися міжреспубліканські з’їзди, метою яких було знайомство караїмської молоді для подальшого створення сімей. Такі заходи проводилися у Москві, Тракаї (Литва), Сімферополі…

Станом на тепер караїмські громади проживають в Україні (Крим, Луцьк, Галич), Росії, Литві, Польщі, Туреччині, Франції, США, Ізраїлі.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Ярослав Самовидець

Автор культурологічних матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: