Українець Кримський

Почати

«Тепер я ніколи не зверну з української стежки; чужинець зроду, я вже вічно буду українцем. Я дуже виразно бачу свою святу ідею, і хоч би геть усі тії люде, що поклоняються їй таки ж, зрадили їй або перекрутили, я вже не зважатиму на їх і розумітиму українську ідею, як розумію тепер», — слова ці належать справжньому Кримському українцеві на ім’я Агатангел.

А.Кримський. Фото: csamm.archives.gov.ua

Цьогоріч ми відзначили сумну дату: 25 січня сімдесят років тому пішов з життя вчений-сходознавець і, водночас славіст, дослідник  української лексикології та лексикографії, діалектології, правопису, українського літературознавства, фольклористики й етнографії, мовознавець і поліглот, перекладач, письменник і поет, історик і філософ, автор 26-томного зібрання монографій з питань сходознавства, один із засновників української Академії наук. Постать в українській науці й літературі непересічна, всебічно цікава й, можна сказати, екзотична. І, зрозуміло, такі люди не просто «йдуть з життя», особливо серед українців, які доклалися до національного відродження сто років тому. Всемогутнє за сталінських часів НКВД допомогло йому залишити спершу Україну, заславши в Казахстан, а згодом і покинути цей світ.

Незрозумілим здається, як українським націоналістом записали того, хто не мав жодної краплини української крові?

Його предки походили із Бахчисараю й перебували у родинному зв’язку з кримським ханом. У 1696 році через конфлікт з ханом далекий прадід роду, є відомості, що був він мулою, вимушено втік з Криму та оселився на землях сучасної Білорусі, і там прийняв православ’я, отримавши прізвище Кримський. Існує інша версія: він був з татар-липок, етнографічної групи, що кілька століть живуть на території сучасних Литви, Білорусі, Польщі, України, Молдови.

У три з половиною роки Агатангел умів  читати, у п’ять років —  пішов до училища в Звенигородці на Черкащині, куди переїхала сім’я. В Острозькій прогімназії вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови, в колегії Ґалаґана опанував грецьку, італійську, турецьку. У віці вісімнадцяти років років Кримський досконало знав вже вісім мов, а до кінця життя – понад шістдесят (різні дослідники називають цифри від п’ятдесяти шести до ста, звертаючи увагу, що він вивчав не лише мови, але і різні говірки, діалекти). Сам учений жартував, що легше знайти мову, яку він не знає, ніж порахувати, скільки знає.

Батьки майбутнього генія були російськомовними інтелігентами, батько працював вчителем історії та географії, причому ані він, ані дружина не мали українського походження. Навчався хлопчик в Острозі, а згодом й у Києві. Вчився у Колегії Павла Ґалаґана, пройшовши конкурс. Вищу освіту отримав у Москві у Лазаревському інституті східних мов, що допомогло йому отримати стипендію на дворічне відрядження на Близький Схід — до Сирії та Лівану. Після того Кримський очолював кафедру у альма-матер, і живе в Москві до 1917 року. Після більшовицького перевороту його шлях веде до України. Гетьман Павло Скоропадський, системно підходячи до побудови Української держави, охоче залучав фахівців різних галузей з Москви та Петрограду, тож запропонував Володимиру Вернадському створити й очолити Академію наук. Вернадський, погодившись на це й переїхавши в Київ, запросив, у свою чергу, Агатангела Кримського.

Посвідчення Української академії наук. Фото: csamm.archives.gov.ua

Кримський прийняв пропозицію, виставивши лише одну вимогу: перевезти всю свою бібліотеку, а вона не просто була великою, цілих 50 тисяч томів книг, — для неї знадобився цілий залізничний вагон. І це було виконано, Агатангел Кримський опинився в Києві разом зі своїми книжками. Вся його подальша доля й наукова діяльність відтепер була пов’язана з Україною.

Академія наук не припинила діяльності з поваленням режиму Скоропадського. АН УСРР продовжував очолювати Вернадський, а найактивнішим з українських академіків виявив себе Кримський. Кримський разом із Вернадським фактично створили і зібрали унікальний фонд Всенародної бібліотеки України (тепер Національна бібліотека України імені Вернадського).

Його вистачало на все — літературну діяльність, наприклад. «Після Шевченка українське письменство з рішучою безповоротністю провело демократичнішеє правило: отак, як говорить простий нарід на Україні — так треба точка-в-точку й писати, не поступившись будь-якими особливостями його мови та не приносячи їх у жертву для спільно-слов’янського взаїмного зрозуміння. Оцей принціп: нехай письменська мова буде українською цілком геть, украй!— і до сьогодні свято визнається в українському письменстві», — писав він у одній зі своїх праць.

Кримський – яскравий представник літератури модернізму. Загальне визнання йому як поетові принесла збірка “Пальмове гілля”, яка насичена орієнтальною тематикою і поєднує в собі мистецькі традиції Сходу і Заходу, та один з перших в Україні прозових модерністських творів – повість «Андрій Лаговський». Збірка поезій «Пальмове гілля. Екзотичні поезії» вмістила вірші Кримського та його переклади арабських поезій українською мовою. Екзотики нашій зацикленій на самокопирсанні хуторянській літературі бракувало завжди.

Поезіє! сопутнице моя!

Ти—теплий, животворний промінь сонця.

Ти—тихий місяць, що в тюрмі сия.

(«Заспів» зі збірки Аг. Кримського «Пальмове гілля»)

Цю збірку вважають унікальною пам’яткою літератури. Іван Франко у 1910 році назве Агатангела Кримського «високоталановитим поетом» і «дуже оригінальним повістярем».

Мовою не лише свого спілкування, а і наукової та творчої праці Агатангел Кримський свідомо обирає українську мову.

Як це часто трапляється, прийшовши до українства ззовні, з іншого мовного середовища, ще й маючи видатні пізнання в світових мовах, Кримський відчував українську мову дуже тонко, вникаючи у нюанси, що дало йому поживу для наукових досліджень. Внаслідок відсутності письмових джерел питомо української мови за XI-XV ст. тодішню українську доводилося реконструювати за примітками, описками, вставками у написаних слов’янською рукописах, зіставляючи з особливостями місцевих говірок, знаходячи українську топоніміку в іноземних текстах (наприклад візантійських грецькою мовою, як перелік дніпрових порогів у Костянтина Багрянородного).

І в цьому Агатангел Кримський, з його глибокою ерудицією та непересічним аналітичним хистом, виявився незамінним.

Власну «високу» оцінку отримав Кримський і від НКВД: у 1941 році його арештовують як «ідеолога українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля». У чому провина людини, чия діяльність завжди була далекою від політики?

Але в ідеологічному концтаборі, як у будь-якому концтаборі: крок вліво, крок вправо — розстріл.

Адже Агатангел Кримський відстоював тезу, що українська мова існувала вже в XI столітті «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця».

Фото: csamm.archives.gov.ua

В чому його думка не вкладалася в норматив тодішнього ідеології — він не просто не поділяв теорії про те, що російська, українська і білоруська мови походять з єдиного коріння мови Київської Руси, — теза, поширена й досі. Інша бездоказова теорія, що поширювалася в імперії, визнавала окремішність «малоросів», але наполягала на їхньому галицько-волинському походженні; таким чином, за цією теорією і Київ, і центральна частина України історично «великоросійські» — такі погляди поширюються й досі, і є одним з ідеологічних об ґрунтувань для військовою агресії проти нас. Кримський же доводив, що українська мова існувала в XI сторіччі. Спираючись на великий корпус доказів, лише такій постаті як він, доступний. А в цій ідеологічній суперечці Агатангелу Кримському протистояли опоненти, які, радше за все, крім російської, української й білоруської, мов не знали, а він володів мовами західними і східними, знав неоднозначність і складність процесів мовотворення. Цей факт зайвий раз доводить необхідність постійного і ретельного вивчення іноземного досвіду, відкритості до світових процесів. Неможливо побудувати національну свідомість, відкидаючи весь великий світ, поза межами рідного хутора, за порогом України.

Цікаво, що був обраний Кримським для знайомства з Близьким Сходом саме Ліван — у Лівані (принаймні на ті часи, понад 120 років тому) переважали араби-християни. Лише сімдесяті-вісімдесяті роки буремного двадцятого сторіччя змінили стан речей. У 2017 році уперше за 120 років після написання «Бейрутських оповідань» Агатангела Кримського (замальовки про життя і побут жителів Бейруту) цей твір переклали з української на арабську мову.

У відрядження до Лівану він їздив у 1896–1898 роках. Там Кримський вивчав історію і культуру Близького Сходу і вдосконалював знання арабської мови. «Бейрутські оповідання» – перший із небагатьох художніх творів Кримського про населення переважно християнського (принаймні, на той час) Бейруту, де спостережливий автор зібрав стільки деталей, описав стільки життєвих ситуацій та звичаїв, оповів про стільки речей, які супроводжували ліванців наприкінці 19-го століття, що аж нині арабські науковці використовують ці оповідання як джерело у своїх дослідженнях.

Образ Сходу в українському світогляді, так склалося історично, був негативним. Ми мало що знали (бо не дуже хотіли знати, скажемо відверто) про культуру, яка вплинула на формування культури західної і нашої зокрема, століттями ігнорувався факт походження європейської цивілізації від східних культур. Схід видавався міфічним Тартаром, звідки приходить лише Зло: орди кочовиків, пошесті, сарана… Після падіння Царгорода центр цивілізації змістився «на захід від Едему». Світло культури шукали на Заході, освіту й знання отримувати прагли в Європі, емігрували в пошуках кращого життя до Америки. На довгі віки Схід ототожнювали з відсталістю й дикунськими звичаями. Хоча той же оспіваний Агатангелом Кримським Ліван для України географічно не схід, а південь.

На відміну від Росії, для якої розширення володінь у Азії мало стратегічне значення, а отже вимагало пильної уваги та викликало зацікавленість на високому імперському рівні, сходознавство у нас не було розвинуте, саме Агатангел Кримський, людина, яка в собі поєднувала одне з іншим, східну й західну традиції, відкрив для українців новий світ.

Де його могила, досі лишається невідомим. То чи був він «махровим» націоналістом? Або «безродним» космополітом? Кримський татарин він був чи українець? Знаємо, що визнавав себе Агатангел Кримський і кримським татарином, і українцем.

Але одне в ньому аж ніяк не заважало іншому, радше посилювало його українську тотожність.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Валерій Верховський

Автор культурологічних статей, український письменник-фантаст, журналіст газети «Кримська світлиця» 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: