Село Маджаліс. Фото надано автором.
/

Україна відроджує кримські села

Почати

Упродовж майже десяти повоєнних років російська влада на півострові у сільській місцевості не проводила жодного будівництва. За підтримки держави у цей час було збудовано лише кілька сотень будинків для переселенців та жодної школи, лікарні, дитячого садочка чи то клубу. За ментальністю споконвічного російського мародера чиновницьке гайвороння сповна використало існуючі ще за довоєнної кримської автономії громадські приміщення та помешкання і навіть майно та реманент сотень тисяч депортованих кримських татар, греків, болгар, вірмен, чехів, німців.

У знелюднілі села, головним чином на Південнобережжі та Передгір’ї, завозили переселенців з материкової Росії та Краснодарського краю. Спеціальному і добре перевіреному контингенту російських переселенців влада безоплатно надавала житло депортованих. Досить успішно місцеві чиновники, за вказівкою московських вождів, гендлювали майном та сільським реманентом вигнанців. Лише наприкінці 1953 року, коли дармовий житловий фонд було вичерпано, дозволили за рахунок пільгових кредитів та місцевих фінансових ресурсів проводити індивідуальне будівництво житла.

Україна вже у перший рік після передачі Кримської області стикнулася з гострою проблемою облаштування переселенців. Адже саме з 1954 року розпочалося масове переселення у кримські села, головним чином до степових районів, української людності.

Переселенці з Чернігівської області. Фото надано автором.

Вивчаючи кримські архіви періоду залюднення півострова переселенцями з України, я натрапив на цілий масив документальних матеріалів, в яких ішлося про жахливі умови життя українських переселенців першої хвилі. Через відсутність житла сім’ї розташовували у непристосованих приміщеннях, де не було ні води, ні опалення. Найчастіше для цього використовували клуби, дитячі садочки, а часто-густо і тваринницькі ферми. Кримські архіви доби великого переселення з України рясніють скаргами переселенців до різних інстанцій. У них ідеться про нелюдські умови життя, байдужість та знущання місцевого чиновництва. В архівах є чимало матеріалів різних комісій, які підтверджують численні скарги переселенців.

Київські урядовці добре усвідомлювали увесь тягар, який «кремлівські мудреці» навісили на плечі зруйнованої війною України, та свою відповідальність за виконання державної програми залюднення Криму. Тому у перші місяці після передачі Криму Україні, аби призупинити втечу примусово-добровільних переселенців з півострова й упередити невдоволення та можливі бунти, київська влада вдалася до рішучих змін у забезпеченні житлом переселенців.

За дорученням ЦК КПУ та Ради Міністрів України, відповідний урядовий підрозділ підготував розлогу доповідну записку про недоліки в облаштуванні переселенців у Криму станом на 20 травня 1954 року[1].

У довідці зазначається, що упродовж 1951-1954 років до Криму було переселено 9970 сімей (майже 50 тис. осіб). За цей же час через незадовільне господарське облаштування у місця попереднього проживання самовільно виїхали 1005 сімей. Лише у кримських колгоспах 925 сімей переселенців 1952-1954 років не були забезпечені житлом, а 1385 сімей – не мали корів. В умовах тогочасного села корова була основною годувальницею родини. Місцева влада не матеріалізувала обіцяний переселенцям обмін товарних квитанцій на 94 тонни картоплі та 45 голів худоби.

У доповідній записці також повідомлялося, що плани будівництва житла для переселенців з року в рік не виконуються. Так, із запланованих у 1954 році 2700 будинків для переселенців до травня поточного року підготовлено лише 250 будиночків, тобто лише 9,2% від плану. Особливо незадовільно будувалося житло для переселенців у Джанкойському, Азовському, Сакському, Кіровському, Нижньогірському та Красногвардійському районах. Не було збудовано жодного будиночка для переселенців і у рибгоспах, хоч за планом до травня 1954 року їх потрібно було збудувати 350.

Не скрізь гостинно зустріли новоселів. Фото надано автором.

Крім того, наголошується, що будинки, збудовані до 1954 року російськими будівельниками-бракоробами, мали вельми серйозні недоліки. Пічки у них виявилися непридатними для опалення, сараї здали без дахів, на подвір’ях відсутні були і туалети. Так, у колгоспі ім. Маленкова Зуйського району в аварійному стані перебувало 20 будинків, фундаменти яких клали з бутового каменя на глині, а у деяких будинках віконні та дверні коробки ставилися без теплової ізоляції. Замість належних двох кімнат та кухні будинки здавали з однією кімнатою та кухнею.

Всі перераховані недоліки та зловживання місцевих князьків спричинили масову втечу переселенців з Криму. Так, лише з одного приміського господарства, радгоспу “Сімферопольський” у с. Трудовому, розташованому за 6 км від обласного центру, із 86 сімей, переселених у 1952 році, 10 виїхало на попереднє місце проживання.

Для подолання всіх перерахованих недоліків відділ господарського облаштування переселенців при Раді Міністрів УРСР зобов’язав керівників будівельних організацій усунути будівельні недоліки і доручив місцевим органам влади обговорити це питання на спеціальних засіданнях облвиконкому та обкому партії.

З великим запізненням цю болючу проблему щодо незадовільного стану будівництва житла для переселенців перший секретар Кримського обкому КПУ Дмитро Полянський 30 вересня 1954 року виносить на обговорення бюро обкому. Після передачі Кримської області до складу України це зібрання було найбільш представницьким, а питання про облаштування переселенців місцева влада обговорювала, мабуть, уперше.

Керований Дмитром Полянським Кримський обком партії, після ґрунтовних перевірок республіканськими органами влади, змушений був визнати, «що будівництво житла для переселенців здійснюється вкрай незадовільно». І це справді було так. Адже при річному плані будівництва в кримських селах з 2880 планових будинків в експлуатацію на кінець вересня здали лише 802, а 1166 будинків перебували у стані будівництва. Особливо незадовільно будівництво будинків для переселенців проводилось у господарствах Джанкойського, Азовського, Октябрського, Чорноморського, Кіровського, Совєтського та Ленінського районів. За вісім місяців поточного року в Джанкойському, Октябрському та Совєтському районах так і не приступили до будівництва запланованих відповідно 138, 101 та 94 будинків.

З розповіді колгоспниці. Фото надано автором.

Мабуть, вперше за десять повоєнних років, коли Крим перебував у підпорядкуванні Російської Федерації, Київ змусив досить інертний Кримський обком партії та облвиконком визнати, що найголовнішим партійно-господарським завданням для всіх місцевих органів влади є житлове будівництво в селах. «Без виконання цього завдання, – наголошувалося в постанові бюро обкому партії, – неможливо подальше зміцнення кримських колгоспів».

Не без наполягання київських високопосадовців, які фактично і керували пленумом обкому партії, було визначено мобілізувати всі сили колгоспів та риболовецьких організацій на ліквідацію затримки з будівництва житла. Було запропоновано у кожному господарстві створити з переселенців будівельні бригади, які більш якісно будували житло.

Вперше за увесь десятилітній період переселення до Криму людей з інших регіонів України перед кримською владою також було поставлено завдання з’ясувати причини відтоку переселенців з Криму. Запроваджувалась особиста відповідальність керівників усіх рівнів, які нехтують або не сприяють господарському облаштуванню переселенців.

За незадовільне керівництво будівництвом житла для переселенців бюро обкому партії винесло серйозні попередження цілій низці відповідальних працівників будівельної галузі. Бюро обкому партії зобов’язало керівництво всіх кримських райкомів та райвиконкомів провести обговорення стану сільського будівництва у кожному господарстві, і розробити конкретні заходи з покращення ситуації та забезпечення виконання планових завдань введення житла для переселенців.

Для докорінної зміни ситуації з будівництвом житла для переселенців та розбудови кримських сіл величезне значення мав пункт постанови про необхідність проведення широкомасштабної перевірки облаштування кожної сім’ї переселенців за увесь післявоєнний період, з 1945 до 1954 року включно. Головне управління при Міністерстві сільського господарства спільно з Державним комітетом УРСР з праці та соціальних питань справді у 1954 році підготувало таку довідку (Док. № 88, там само, С. 399). В довідці зафіксовано величезну плинність переселенців упродовж 1950-1953 років через вкрай незадовільні побутові умови та невиконання місцевими органами влади надання належних пільг переселенцям.

Справжнє ж широкомасштабне будівництво будинків для переселенців розпочалося лише після передачі Кримської області Україні. Обсяги житлового будівництва навіть упродовж першого десятиліття перебування Криму у складі України приголомшливі. Щороку до Криму, починаючи з 1954 року, переселяли близько 5000 сімей. Приблизно таку ж кількість сімей український уряд мав щорічно забезпечити житлом. Навіть за вельми приблизними підрахунками Україна повинна була щорічно будувати і надавати переселенцям переважно у передгір’ї та степовій зоні 4-5 тисяч будинків. Але з 1956 року процеси залюднення кримських сіл стали більш інтенсивними. Синхронно різко збільшилися й обсяги будівництва житла для переселенців.

Отже, якщо переселенці першої хвилі з Росії майже до кінця 1953 року отримували вже готове житло (головним чином вселялися в будинки депортованих), то сім’ї переселенців з України поневірялися по непристосованих для житла будівлях і змушені були самі будувати для себе будинки. Тож твердження про те, що українці після 1954 року відродили кримські села, не є перебільшенням.

Ще у липні 1954 року Рада міністрів УРСР прийняла Постанову № 1508, якою затверджувався досить амбітний план залюднення Кримської області. Нею передбачалося упродовж 1954-1958 років переселити 17800 сімей (близько 70 тис. осіб). Тож за цей період треба було збудувати для переселенців понад 18 тисяч будинків.

Довідка заступника міністра міського та сільського будівництва Раді міністрів УРСР від 15 березня 1957 року засвідчує, що з кінця 1955 року житлове будівництво для переселенців у кримських селах стало значно інтенсивнішим. Державним планом на 1956 рік у Кримській області передбачалося збудувати 5000 будинків. (Док. № 131, там само, С. 536-538)

Насамперед це було пов’язано із радикальними кадровими змінами в найвищих ешелонах кримської влади. За величезні прорахунки в господарській діяльності, серйозні недоліки у виконанні урядової програми залюднення півострова, спротив або приховану симуляцію запропонованої Києвом гуманітарної політики, наприкінці 1955 року київські керманичі приймають радикальне рішення – замінити керівництво обкому партії та облвиконкому. Заміна амбітного і майже некерованого Києвом Дмитра Полянського на україноцентричного прагматика і досвідченого господарника Василя Ком’якова виявилася досить вдалою. Період його секретарювання 1955-1961 рр. – один із найбільш успішних і плідних як у розвитку кримської економіки, так і у наданні області українського обличчя.

Саме з приходом до керівництва кримського обкому Василя Ком’якова відбувся величезний прорив не лише у відродженні традиційно провідних галузей економіки півострова – садівництва та виноградарства, але і сільського будівництва. На цей період припадає і пік залюднення півострова переселенцями з України.

Відомо, що створене у повоєнні роки обласне управління з організованого набору робітників і переселення до Криму після 1954 року значно розширилося. Воно проіснувало майже до 80-х років минулого століття. Так що обсяги залюднення Криму українцями легко прорахувати. Можна визначити також і величезну роль України не лише у повоєнній розбудові кримського села, але й у відродженні всієї економіки півострова, а кримські села майже в усіх районах були відроджені після 1954 року українським народом та Українською державою. Забезпечення кримських сіл зрошенням, спочатку артезіанською, а згодом і дніпровською водою з Північно-Кримського каналу, сприяло озелененню степових сіл та всіх новобудов переселенців. Через кілька років колись безводні та похмурі, позбавлені рослинності степові села перетворились у зелені оази, уквітчані буйними садами.

_____________________________________________

[1] Док. № 54. Збірник документів та матеріалів «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940-2015), Київ, ТОВ «Видавництво «Кліо», 2016, С. 231-245

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: