Кримські виноградники. Фото з відкритих джерел.
/

Україна відроджує кримське садівництво та виноградарство

Почати

Життя переконливо довело, що переселенці до Криму із глибинних областей Росії впродовж першого повоєнного десятиліття так і не змогли адаптуватися у спекотному й посушливому Криму та опанувати незвичну для них південну агрокультуру, особливо садівництво, виноградарство, овочівництво та тютюнництво. А спецпереселенці першої хвилі залюднення півострова, яких для освоєння Південнобережжя та Кримського Передгір’я ретельно підбирали з числа колишніх енкаведистів, смершівців, охоронців ГУЛАГу та стукачів, узагалі виявились малопридатними для нелегкої сільської праці. Тому і не дивно, що у перше повоєнне десятиліття кримські сади та виноградники не лише у більшості господарств, а й на присадибних ділянках російських переселенців перетворювалися у непролазні хащі або мертвий сухостій.

Для оновлення домівок населення, яке лишилося на півострові, безжально нищили квітучі сади та щедрі виноградники, масово вирубуючи не лише сухостій, а й ще живі, продуктивні плодові дерева та виноградні кущі. Тож саме через це варварство та безкарний розбій площа промислових садів та виноградників у воєнні та повоєнні роки різко скоротилася у рази.

Траплялися і такі роки, коли добрий урожай садовини та винограду не було кому збирати і ним ласувала всіляка лісова звірина або домашня худоба. Як не прикро констатувати, але за десять повоєнних років Крим за урожайністю садів та виноградників так і не досяг показників 1940 року. У більшості не лише господарств, але й цілих районів продуктивність садів та виноградників була катастрофічно низькою і не досягала навіть 20-25 ц/га. Тож урожайність повоєнного кримського саду була рівноцінною продуктивності одного старого потужного дерева місцевого сорту яблуні Сари Синап.

Катастрофічний стан кримської економіки, особливо садівництва та виноградарства у перше повоєнне десятиліття, став для кремлівських вождів головною мотивацією для зміни адміністративного підпорядкування. Кремлівські вожді добре розуміли, що врятувати занепалий Крим може лише передача його Україні. А один з найкращих кремлівських знавців її сільськогосподарського потенціалу Микита Хрущов цілком обґрунтовано пов’язував подальший розвиток кримського садівництва та виноградарства з Україною і працьовитим українським народом. Його крилатий вислів, зафіксований тогочасними журналістами, про те, що відроджувати Крим здатні українці, які знаються не лише на сільському господарстві, але й люблять сади та виноградники, визначав головні пріоритети для переданого Україні Криму.

Витяг із довідки, яку Москва надала Першому секретареві ЦК КПУ Олексію Кириченку на початку січня 1954 року про стан сільського господарства Кримської області, яка на той час ще перебувала у складі РРФСР, – переконливий доказ обґрунтованості такої думки. Ознайомлення з раніше прихованими в партійних та урядових архівах документами, які стосуються першого десятиліття входження Кримської області в Україну, дозволяє зрозуміти, що відродження колишньої слави кримського садівництва та виноградарства стало одним із головних завдань для українського керівництва.

Частина І. Амбітні наміри та плани

Уже на початку квітня 1954 року Голова Ради міністрів УРСР Никифор Кальченко та Перший секретар ЦК КПУ Олексій Кириченко звертаються до Ради міністрів СРСР та ЦК КПРС з листом «Про необхідність здійснення спеціальних заходів з відновлення сільського господарства, міст та курортів Кримської області». У цьому документі зазначається, що керівництво України спільно з Кримським обкомом КПУ та облвиконкомом підготували проект постанови «Про заходи з подальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області».

У першому з пунктів проекту постанови передбачалося значне розширення посівів овочевих культур, збільшення промислових насаджень садів, виноградників, ягідників та запровадження заходів, спрямованих на різке підвищення урожайності всіх сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. Плани українського керівництва щодо розвитку садівництва та виноградарства у наймолодшій області України були досить амбітними. Адже впродовж п’яти років площа промислових садів щорічно мала зростати на 10-12 тис. га. Якщо врахувати, що навіть у 1940-му цей показник складав лише 12,3 тис. га, а протягом першого повоєнного десятиліття площа наявних насаджень скоротилася на кілька тисяч гектарів, то наміри київських високопосадовців були дійсно революційними. Безумовно, збільшення промислових насаджень плодових культур за п’ять років майже у чотири рази потребувало величезних фінансових та матеріальних ресурсів. Адже, окрім закладки нових садів, за цей стислий п’ятирічний термін потрібно було в області впорядкувати та реконструювати майже 2 тис. га наявних садів та відремонтувати зріджені насадження на площі 6,1 тис. га.

До того ж для виконання цього фантастичного завдання потрібно було залучити тисячі фахівці та десятки тисяч кваліфікованих робочих рук. Тому передбачалося за цей період за державною програмою залюднення Криму переселити з України близько 20 тис. сімей. Для підготовки спеціалістів-садівників та виноградарів середньої ланки вже з 1954 року істотно збільшили набір учнів у сільськогосподарську школу при Кримській станції садівництва та студентів у Ялтинський с-г технікум. Також значно збільшили набір студентів на факультет плодівництва та виноградарства у Кримському с-г інституті. Там же запровадили курси підготовки спеціалістів та керівних кадрів.

Досить рішуче київські урядовці взялися і за відродження кримського виноградарства. Ця колись розвинена на півострові економічно важлива галузь перебувала також у вельми занедбаному стані. За десять повоєнних років російська влада на півострові не змогла наростити площі промислових виноградників до рівня 1940 року та досягти довоєнної урожайності. У 1953 році в Кримській області площа виноградників складала 7,1 тис. га (майже на 2 тис. га менше порівняно із 1940 р.). А врожайність промислових виноградників 355 ц/га у 1940 році зменшилася до 20 ц/га.

Україна поставила перед Кримською областю завдання за п’ять років (з 1954 до 1958 року) в колгоспах і радгоспах посадити 10500 га нових виноградних плантацій, тобто збільшити наявні площі майже вдвічі. За цей же період господарства області мали реконструювати 1975 га наявних виноградників та відремонтувати майже всі вельми зріджені виноградні насадження, що існували на той момент (на площі майже 10 тис. га).

Оскільки власного посадкового матеріалу для створення нових та реконструкції наявних плантацій не вистачало, то майже 6 млн виноградних саджанців планувалося завезти із Середньої Азії.

Частина ІІ. Рішучі кроки з відродження галузей

Так висвітлювала відродження кримського садівництва та виноградарства тогочасна преса. З архіву газети “Радянський Крим” (1956-1958 рр.)

Увага республіканських як господарських, так і партійних органів до відродження й розвитку кримського садівництва та виноградарства на півострові після його входження в Україну була постійною і системною. Вже після квітневого оприлюднення революційних планів подальшого розвитку у Кримській області цих галузей (26 серпня 1954 р.) Рада Міністрів УРСР та ЦК КПУ приймають постанову „Про заходи з подальшого розвитку сільського господарства, міст і курортів Кримської області”.

Ця Постанова стала своєрідною стратегічною програмою розвитку кримського садівництва та виноградарства. Перш за все, вона затвердила ретельно опрацьовані плани закладки садів і виноградників на 1955-1958 рр. Упродовж досить короткого періоду в колгоспах та радгоспах Кримської області руками українських переселенців потрібно було посадити 10,9 тис. га промислових садів, майже 9,35 тис. га виноградників, 890 га ягідників. Величезний обсяг робіт також потрібно було виконати з відродження та реконструкції занедбаних 1,690 тис. га садів і майже на такій же площі провести реконструкцію виноградників. Значно більший обсяг робіт колгоспи і радгоспи області мали виконати з упорядкування наявних садів (на площі майже 5,0 тис. га та на 7,5 тис. га виноградних плантацій). Таких масштабів поступу ці галузі не знали за всю історію кримського садівництва та виноградарства.

Опрацьований у Києві план відродження та розвитку садівництва і виноградарства був досить виважений і настільки добротний, що у ньому передбачалося навіть виділення одним з підрядників – машинно-тракторним станціям у гірських районах вибухівки для передпосадкової підготовки ґрунту. Саме в цей час розпочинається створення потужного спеціалізованого садівничо-виноградарського об’єднання – Кримвинтресту. Урядовою постановою з Міністерства промисловості продовольчих товарів УРСР у липні 1954 року Кримвинтресту у Сімферопольському та Старо-Кримському районах передали землі кількох радгоспів. Було поставлене завдання на їхній базі впродовж 4-5 років створити потужні виноградарські господарства площею промислових виноградників до 1500 га. Так постали знамениті виноградарсько-виноробні гіганти – радгоспи „Виноградний”, неподалік Сімферополя, та „Золоте поле” під Старим Кримом. У той же час перепрофілювали Феодосійський зернорадгосп. Відповідно до урядової постанови у цьому господарстві на площі 1100 га з 1954 року почали створювати спеціалізоване виноградарське господарство. Його головним завданням було вирощування цінних столових та технічних сортів винограду. Тож підвалини майбутнього потужного промислового феодосійського виноградарства та виноробства були закладені вже у перші роки входження Кримської області в Україну.

Привертає до себе увагу зміна концепції розвитку садівництва та виноградарства. Якщо Російська Федерація створювала промислові сади та виноградники головним чином на Південнобережжі, у гірському Криму та у Передгір’ї, то після 1954 року ареал садівничих та виноградарських зон поширився на степову зону, Східний, Західний Крим та Керченський півострів. Упродовж 1955-1958 рр. Україна запланувала створити по кількасот гектарів садів у таких степових районах: Азовському (370 га), Джанкойському (690 га), Красноперекопському (510), Красногвардійському (390 га), Ленінському (260 га), Нижньогірському (430 га), Сакському (410 га) та ін.

Щодо виноградників, то не було жодного району, в якому не передбачалося створення промислових насаджень. Найбільші площі виноградних плантацій планувалося закласти упродовж 1955-1958 років у нових для цієї галузі степових районах: Азовському (605 га), Джанкойському (803 га), Красногвардійському (870 га), Красноперекопському (680 га), Роздольненському (410 га). Загалом за чотири роки площа садів в області мала збільшитися на 8500 га, а виноградників – на 9250 га. Таких темпів розвитку провідних галузей – садівництва та виноградарства — півострів ще не знав.

Проблема відродження та подальшого розвитку садівництва та виноградарства у Криму перебувала під жорстким контролем українських урядовців. Київ неодноразово попереджав вайлувате й амбітне кримське керівництво про невиконання щорічних завдань зі створення нових садів та виноградників і незадовільний темп реконструкції та ремонту вже наявних насаджень. До того ж Кримський обком партії та облвиконком досить неефективно працювали над забезпеченням житла переселенцям та їхнім облаштуванням на півострові. Зазначені проколи місцевої влади змусили Київ докорінно змінити керівництво Кримської області.

Добрий фахівець із сільськогосподарського виробництва і досвідчений організатор Василь Ком’яков, який у 1955 році змінив на посаді секретаря Кримського обкому Дмитра Полянського, відродження садівництва та виноградарства в області розглядав як пріоритетне завдання. Саме з його ініціативи впродовж 1956-1958 рр. у Криму та Києві було проведено низку досить важливих, доленосних для кримського садівництва та виноградарства заходів.

На одному з таких заходів Василь Ком’яков, якого навіть його опоненти справедливо вважають батьком відродженого кримського садівництва та виноградарства, вперше доповів про грандіозний десятилітній план розвитку цих галузей у Криму. А вони були вражаючими за своєю масштабністю. Лише впродовж 1956-1960 рр. в області передбачалось посадити 20 тис. га садів, а за наступні 10 років – ще 40 тис. га. Це майже в 5-6 разів більше порівняно із довоєнним періодом.

Ще грандіозніші плани були з розвитку кримського виноградарства: за п’ятирічку в області мали посадити 40 тис. га нових виноградників, а за десять років – 92 тис. га. Хоч такі показники багатьом видавалися нереальними, але, як показало життя, вони все-таки були виконані. Саме в цей час у Красногвардійському районі було створено 6400 га садів та виноградників, а у Сімферопольському, Джанкойському та Сакському по 4440 га, в Азовському – 3900, Октябрському – 3500, Первомайському – 3100 га.

В цей період було створено кілька виноградарських радгоспів-гігантів – „Золоте поле” у Кіровському районі – 1700 га, „Золота балка” під Севастополем – понад 1500 га, радгосп „Виноградний” під Сімферополем – 1450, а під Джанкоєм — радгосп „Ново-Джанкойський” – 1350 га. Понад 1000 га садів та виноградників посаджено у колгоспі „Україна” Кіровського району та колгоспі „Дружба народів” Красногвардійського району.

Отже, є всі підстави стверджувати, що Україна вже у першу п’ятирічку перебування Кримської області в її складі докорінно змінила не лише ідеологію цих галузей, але й значно розширила ареал промислового садівництва та виноградарства на півострові.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: