3.Президент Румунії К. Йоганіс, Вселенський Патріарх Варфоломій, Румунський Патріарх Даниїл (Бухарест, 2018 р., фото із сайту basilica.ro)
//

Україна і Румунія: церковні грані безпекових тривог

Почати

Годі доводити, який вагомий безпековий вимір має церковно-релігійна ситуація в Україні загалом, і в регіонах, зокрема. Нині ми є свідками активних процесів трансформацій у православному сегменті релігійної мережі нашої держави. А фактом є те, що цей сегмент у ній – кількісно найбільший.

Як відомо, дедалі активніше в різних областях України відбувається зміна юрисдикції православних громад – мало не щодня та чи інша громада або кілька громад висловлюють своє прагнення не перебувати надалі у структурі, афілійованій із частиною владної машини держави-терориста Росії, яка веде жахливу війну проти України. Під частиною владної машини Росії маю на увазі вертикаль Російської Православної Церкви, очолюваної нині Володимиром Гундяєвим (патріархом Кирилом).

Святодухівський собор «У»ПЦ в центрі Чернівців. Фото надане автором

У Чернівецькій області, яка, як відомо, межує з Румунією і Молдовою, ці процеси також відбуваються, але їхня інтенсивність доволі поступається низці інших областей України. Нині, за словами очільника області Руслана Запаранюка, у краї зареєстровано 411 громад так званої «Української» Православної Церкви («У»ПЦ) (довгі роки – Московського Патріархату) і 211 – автокефальної Православної Церкви України (ПЦУ). Це співвідношення дуже мало різниться від пропорції, що була станом на початок повномасштабного вторгнення в лютому 2022 р.

Підкреслю, однак, що за кількістю парафій – і це актуально для всієї України – не можна робити висновків про кількісне співвідношення прихильників конкретних конфесій та юрисдикцій. Адже якась юрисдикція може мати більше зареєстрованих громад, ніж інша, але чимало з них можуть бути малочисельні. Тут варто зважати на самоідентифікацію людей. Наприклад, у населеному пункті є лише один храм, він належить до юрисдикції «У»ПЦ. І люди відвідують саме цю парафію, бо не мають доступу до іншої. Але якщо запитати такого парафіянина: чи він вважає себе прихильником «У»ПЦ, далеко не завжди відповідь буде «так». Багато хто асоціює себе з ПЦУ. Наприклад, у січні 2020 р. Центр Разумкова на загальнодержавному рівні фіксував, що приналежність до ПЦУ обирали 34% від усіх опитаних, а до «У»ПЦ – близько 14%. Були ще ті, хто обирав пункт «просто православний», без юрисдикційної конкретизації. А за опитуванням Київського міжнародного інституту соціології  в серпні 2022 р. належність до «У»ПЦ обрали лише 4% респондентів (хоч зазначу, що на той час ця Церква вже вилучила зі свого Статуту про управління ряд пунктів зв’язку з МП, але в анкеті все одно, і, вочевидь, не без підстав, вказувалося саме – МП). Пункт належності до ПЦУ, за цим дослідженням, обрали 54% респондентів.

Святодухівський собор «У»ПЦ в центрі Чернівців. Фото надане автором

Чернівецька область – регіон з доволі відчутним представництвом серед мешканців етнічно румунського / молдовського населення. Це одна з родзинок української Буковини, зумовлена історичними обставинами й географічним розташуванням.

Як відомо, більшість румунів та молдован за релігійною належністю також є православними. У Чернівецькій області існує ціла низка парафій зі значним етнічним представництвом румуномовного населення. Такі парафії переважно перебувають у структурі «У»ПЦ, богослужіння нерідко там ведеться румунською мовою. Прикметно: українською мовою у храмах «У»ПЦ богослужіння в Чернівецькій області не здійснюються. У богослужбових справах «У»ПЦ в області (як і в більшості інших областей) українська мова живе лише подекуди в проповідях та, може, на рівні поодиноких українськомовних вкраплень, як-от, скажімо, українська коляда під час різдвяних свят. Не більше. Домінантно ж у богослужіннях цієї структури практикується, так само як і в Росії, церковнослов’янська з російськими фонетичними рисами. Тобто нехтується не тільки українська мова, а й навіть українська фонетична «редакція» церковнослов’янської – на користь змосковщеній версії цієї давньої мови. На мою думку, це сумно символічна практика, яка багато в чому додатково свідчить про «русскомірну» сутність так званої «У»ПЦ, але то тема для окремого обговорення.

Листопадова 2022 р. зустріч із Вадимом Новинським ієрархів «У»ПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм (серед учасників – більшість буковинці або вихідці з Буковини, фото з офіційних відкритих Інтернет-ресурсів «У»ПЦ)

Гадаю, одним із важливих чинників інтенсифікації зміни юрисдикції громад у Чернівецькій області стало б визнання Румунською Православною Церквою автокефальної Православної Церкви України. Адже, так чи інакше, парафії, де у відчутній кількості наявні віряни румунської етнічної ідентичності, живуть із певним ментально-ціннісним «озиранням» на Румунську Православну Церкву. І рішення Румунської Православної Церкви впливало б і на самопозиціювання багатьох із них.

До речі, Румунська Православна Церква у лютому 2020 р. устами свого Синоду заявляла, що погоджується із автокефалією для українського православ’я, але ставила три умови: 1) автокефалія не для частини, а для всього православ’я України (зрештою, Вселенський Патріархат і вважає, що надав 2019 р. автокефалію всій повноті православ’я України); 2) порозуміння церковних Константинополя і Москви щодо цього питання; 3) наявність всеправославного консенсусу в цій темі. А яка сила підбуруювала відсутність цього консенсусу – очевидно: та ж таки Москва через систему заохочень своїх явних чи «консервних» сателітів по всьому православному світу.

Міністр Юрій Бойко та голова ОДА М. Папієв в аеропорту Чернівців зустрічають Кирила Гундяєва (2011 р., фото з сайту gazeta.ua

У Чернівецькій області, як відомо, діють досить одіозні функціонери «У»ПЦ. Серед них й улюбленець Віктора Януковича митрополит Лонгін Жар, здавна відомий особливим фанатизмом та готовністю заради інтересів своєї структури налаштовувати вірян на нетерпимість до представників інших конфесій і юрисдикцій, вивергати під час проповідей інвективи й образи на співгромадян інакших поглядів – і робити це не менш масовано, ніж його сумнозвісний київський співбрат митрополит Павло Лебідь.

Чернівецька область славиться своєю толерантністю і загалом доброзичливими стосунками представників різних етносів. Однак подекуди трапляються й прикрі факти.  А в умовах таких ризиків, які несе війна, їх не можна спускати з уваги. Роль священнослужителів тут теж вагома. Не лише служіння певній церковній вертикалі, а саме праця на злагоду й просвіту – ось ціннісно конструктивний, та далеко не завжди практично здійснюваний маркер соціально відповідальної діяльності лідерів релігійних громад (і на загальнодержавному, і на локальному рівнях). На жаль, час від часу стають надбаннями гласності риторика зневаги, нетолерантності, маніпуляцій з боку окремих служителів. А в 2021 р. дістав розголосу кричущий факт, коли священник «У»ПЦ  МП Василь Савка (с. Балківці) публічно вигукував ксенофобські вигуки, «обіцяючи» перспективу агресії з боку «румунів». Цитую його слова, які кожен може легко знайти в Мережі на відповідних відеозаписах: «Прийдуть румуни і будуть [нецензурне дієслово на букву «є…»] всіх українців по всій програмі». Важливо, щоб такі факти діставали чітку, принципову й недвозначну реакцію найвищого істеблішменту тих релігійних конфесій, окремі служителі яких дозволяють собі такі деструктивні ексцеси. Але чи можна на таке розраховувати від керівництва «У»ПЦ, якщо сам митрополит Онуфрій ще 2008 р. (будучи тоді якраз буковинським правлячим архієреєм) висловлювався про причин Голодомору і дозволив собі в цьому контексті цинічне підкреслення: «катюзі по заслузі»:  наче не жируючі комуністичні бонзи – винуватці Голодомору, а народ. Бо найбільших страждань від нього зазнали прості українські селяни.

Лонгін Жар, митрополит Банченський «У»ПЦ (фото з відеозапису проповіді в You Tube)

Цікаво було б, якби журналісти нині поцікавилися та зробили надбанням гласності інформацію, чи «пастир»-ксенофоб «У»ПЦ Василь Савка і досі продовжує «окормляти» паству? До речі, буковинці впродовж років чули немало слів митрополита Лонгіна Жара з огудою щодо тих співгромадян, які мають відмінну від нього позицію, зокрема, позицію підтримки автокефальної Православної Церкви України. Але чи чув хтось публічно з уст Лонгіна Жара критику таких своїх спільників по корпорацї «У»ПЦ, як згаданий ксенофоб Василь Савка? Питання риторичне.

Лист представників Чернівецької обласної Ради Церков і релігійних організацій із критикою чергових конфліктних випадів Лонгіна Жара (2018 р., фотокопія з Інтернет-ресурсу «BukNews»)

Цілком логічно припустити, що за тривалі роки в умовах етнічної спільності і географічної близькості цей владика (і не тільки він) зав’язали тісні контакти з церковними функціонерами по той бік українсько-румунського кордону. Можна припустити, що в Румунській Православній Церкві є різні за настроями сили. Мабуть, існує й певний сегмент, який має «великодержавницькі» фантомні болі й шовіністичні геополітичні марення. Якщо такі сили є серед румунських політиків (хай і маргінальних, а проте ми час від часу чуємо їхні кричущі заяви), то годі сумніватися, що вони є і серед окремих церковних сановників. І знову ж таки: хотілося б мати надію, що й вони там – у меншості. Так чи інакше – такі постаті, як Лонгін Жар можуть у контактах з відповідними силами румунської Церкви вести двошарову гру: з одного боку, педалювати остракізм щодо Православної Церкви України, а з іншого – натякати на активнішу інтеграцію буковинського сегменту «У»ПЦ до румунської сфери впливу в разі збереження вигідного для верхівки «У»ПЦ статус-кво і невизнання Румунською Церквою Православної Церкви України.

Цікаво було б Румунського Патріарха і членів Синоду прямо запитати сьогодні, на 14 місяці повномасштабної війни Росії проти України, – війни, повністю підтримуваної та заохочуваної московським патріархатом, – чи вони, Румунський Патріарх і Синод, і досі наполягають на якихось домовленостях із московською церквою, як вони робили у своєму визначенні в лютому 2020 р.? Хоч би якою була відповідь, – її публічне висвітлення важливе, бо дозволяло б чіткіше розуміти: хто є хто. Чому б українській дипломатії (як і небайдужим медійникам) не задіяти всі можливості, щоб таке питання прямо Румунському Патріархові було поставлене? І промоніторити та оприлюднити: чи відповідь була б несуперечною загальним заявам Румунської Церкви, які засуджують Росію як агресора? Якщо українська дипломатія свідома першорядної безпекової важливості (і не лише внутрішньоцерковної) визнання Румунською Церквою автокефалії Православної Церкви України, то їй, українській дипломатії, слід би діяти дуже активно в цьому напрямі.

До речі, Православна Церква України, як відомо, давно створила у своїй структурі Румунський Вікаріат, чим гарантує румуномовним парафіям, котрі перебуватимуть в її юрисдикції, змогу служити румунською мовою та плекати свої культурно-релігійні традиції

Олександр БРОДЕЦЬКИЙ,

місто Чернівці

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: