Санаторій Таласса. Фото надано автором
//

Творці санаторію “Таласса” 

Почати

Згадуючи євпаторійський санаторій “Таласса”, не можна не згадати двох видатних людей, чиї долі пов’язані з цим закладом.

Архітектором будівлі санаторію “Таласса”, заснованого за ініціативою Самійла Ананійовича Бабовича, був Сіма Ісаакович Мінаш, одноплемінник Бабовича, караїм родом з Мелітополя. Це була одна з його останніх будівель на Батьківщині.

Батько архітектора – спадковий почесний громадянин Мелітополя Ісаак Абрамович Мінаш, мати – Емілія Мойсеєвна Танатар. У рідному місті він закінчив реальне училище, а в столиці імперії – інститут цивільних інженерів імені імператора Миколи І; закінчив із золотою медаллю та занесенням його імені золотими літерами на мармуровій дошці в актовій залі. По закінченні вишу Мінаш залишився в Санкт-Петербурзі, де у нього, здібного архітектора, завжди вистачало замовлень.

Його будівлі прикрашають і столицю імперії, і чимало інших міст. Серед зведених за його проєктами будівель – кілька залізничних вокзалів, прибуткові будинки, промислові об’єкти. А от будівля санаторію у караїмській столиці, на жаль, не збереглася. Санаторій “Таласса” – не єдина його будівля, яку він зводив за замовленням своїх одноплемінників-караїмів. Він є автором будівлі тютюнової фабрики Шапшала.

Навесні 1912 р. мало розпочатися зведення нової караїмської кенаси в Феодосії, проєкт якої належить Мінашу. Але втіленню цього проєкту в життя завадила Перша світова війна, а далі події стали розвиватися й у зовсім несприятливому напрямку для культового зодчества.

Архітектор Сіма Мінаш. Фото надано автором

Біографія Мінаша – книга чи то мандрів, чи то поневірянь, характерна для людей, які народилися в той час і в тій країні. Успішна кар’єра, перервана революцією, далі Стамбул і Париж, і пошуки себе по різних кінцях великого світу. У Парижі, до речі, він був членом тамтешньої караїмської громади, отже про свою віру й свій народ ніколи не забував.

Зі столиці Франції архітектор Мінаш подався до нової тоді країни на мапі світу – Чехословаччини, де намагалася облаштуватися його родина. Там жили і його донька Женя, й брат Авраам. Дружина архітектора, Фані Мінаш, у дівоцтві Кефелі, була готова їхати з чоловіком хоч на край світу. І завжди їхала, в тому числі й у найвіддаленіші й незнані краї.

Сіма Мінаш захоплювався живописом, писав олією. Любов до мистецтва успадкувала його донька Женя Мінаш, яка стала відомою художницею.

Ще Сіма Мінаш був дослідником та винахідником, зокрема винайшов будівельний матеріал мураліт, що заміняє цеглу. Цей матеріал використовується для зведення переносних споруд. Він є автором чималої кількості наукових публікацій у професійному архітектурному виданні, що виходило в столиці імперії.

Сіма Мінаш пішов з життя в Ірані у 1945 р. Йому було 67 років.

Доля розпорядилася так, що після зміни політичного режиму в Криму на посаді головного лікаря санаторію “Таласса” одного караїма – Самійла Ананійовича Бабовича – змінив інший його одноплемінник – Самійло Йосипович Черкес. До “Таласси” він прийшов після встановлення в Криму радянської влади. Окрім того, Черкес обіймав адміністративні посади – був і директором “Таласси”, і завідувачем санаторно-курортного підвідділу євпаторійського ревкому, і завідувачем Євпаторійсько-Сакським курортним районом. Але уславився зовсім не як чиновник совдепу. Він був висококваліфікованим фахівцем з педіатрії і курортної реабілітації дитячого здоров’я. У своїх наукових роботах він обґрунтував використання природних особливостей Євпаторії для оздоровлення дітей. При цьому зовсім не гребував практикою і не цурався менеджерської, організаторської роботи.

Самійло Йосипович Черкес. Фото надано автором

Самійло Йосипович народився 1876 р. у Керчі. Закінчив гімназію й продовжив навчання на медичному факультеті Московського університету. Але опануванню професії ледь не завадила політична активність. У 1904 р. він мав необережність взяти участь у студентському страйку, за що й був виключений з університету й висланий до рідного міста, під нагляд поліції. Але царська влада була куди поблажливішою за ту, якій він згодом стане служити, і вже 1906 р. Черкес повертається до своєї альма матер, аби закінчити вищу освіту.

Отримавши диплом лікаря, він залишився у своєму університеті ординатором клініки дитячих хвороб. Та вже наступного року на нього чекало відрядження до Саратовської губернії, де молодий лікар вступив у боротьбу з епідемією тифу й голодом.

З 1908 р. й по 1914 р. він щоліта приїздив до рідного Криму, де працював у створеній ним приватній лікарні на дачі спадкоємців Юрової. Там до послуг пацієнтів були сонячні, повітряні, морські, прісні, ропні, вуглекислі ванни, а також гімнастика, масаж та інші фізичні методи лікування – так описаний профіль закладу у статуті лікарні, затвердженому таврійським віце-губернатором 20 травня 1911 р.

У 1910 р. разом з двома колегами – В. Є. Перчихіним і Л. Л. Лютровником, Черкес відкрив дитячий лікувально-профілактичний пляж “Solarium”. А у 1914 р. він заснував дитячий санаторій.

Того ж року вибухнула Перша світова війна, і Самійло Черкес йде на військову службу; стає молодшим лікарем паркового дивізіону у Туркестанському корпусі на турецькому фронті, з кінця 1915 р. – старшим ординатором шпиталю в сибірському місті Іркутську, а у 1917 р. повертається до Євпаторії, стає ординатором військово-курортної станції. Далі доля привела його до санаторію “Таласса”. Окрім цього санаторію, він був і головним лікарем санаторію імені Крупської, головлікарем і директором Центральної курортної поліклініки.

Своєю славою дитячого курорту Євпаторія не в останню чергу завдячує доктору Самійлу Черкесу. Статус всесоюзної дитячої оздоровниці місто отримало у 1936 р. А за п’ять років по тому лікар пішов з життя.

Його заслуги містяни пам’ятають і у ХХІ столітті. У 2003 р. Самійло Йосипович був посмертно нагороджений медаллю “За заслуги перед Євпаторією”, а 2013 р. вшанований премією імені Семена Езровича Дувана (названої на честь караїма-мера Євпаторії) за розвиток Євпаторії як дитячого курорту.

Долі творців та лікарів санаторію “Таласса” склалися, як бачимо, дуже по-різному, та всі вони чимало встигли зробити для людей і свого сонячного краю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: