Патріарх Московський і всієї Русі Кирил привітав Митрополита Київського і всієї України Онуфрія із 75-річчям, 05.11.2019 рік. Фото: джерело https://pravlife.org/uk/content/svyatishyy-patriarh-kyryl-pryvitav-blazhennishogo-mytropolyta-onufriya-iz-75-richchyam
/

Церковного трибуналу для очільника моспатріархату вже замало

Почати

Агресивна війна Росії проти України сама по собі є тяжким злочином з точки зору міжнародного права. Втім російській стороні цього виявилося замало, тому бойові дії супроводжуються воєнними злочинами, злочинами проти людяності і навіть діями, які українська сторона і значна частина світових лідерів вже сьогодні обґрунтовано кваліфікують як геноцид української нації. Повномасштабна агресія Росії, розпочата 24 лютого, гостро поставила питання про винуватців цих тяжких злочинів. З моменту початку російсько-української війни 2014 р. значна частина світу намагалася заховатися від відповіді на це питання за  фразами на кшталт «не все так однозначно», за терміном «українська криза», «внутрішньоукраїнський конфлікт» та подібними маніпуляціями для того, щоб продовжувати вести справи з державою-агресором. Сьогодні після трагедій Бучі, Ірпеня, Бородянки, Охтирки, Маріуполя та інших російських злочинів, які стали відомі світу, це вже неможливо, тому іноді в цивілізованих країнах у агресії намагаються звинуватити одного Путіна, багато говорять про відповідальність путінського режиму. Втім й останній підхід далеко не цілком відбиває реальність, адже,  за даними ВЦІОМ, 86 % росіян підтримують дії очільника Кремля.

Це дає підстави говорити що шовіністичний, великодержавний антиукраїнський психоз охопив абсолютну більшість російського суспільства, яке в результаті взяло на себе морально-політичну, а значна його частина і правову відповідальність за масові масштабні злочини, які неототалітарна Росія скоює в Україні. Такої трагедії Європа не знала з часів перемоги над Гітлером – зруйновані або напівзруйновані українські міста  (Маріуполь, Ірпінь, Ізюм, Чернігів, Харків тощо) та інші населені пункти, десятки тисяч вбитих цивільних українців (менші офіційні цифри поки не відображають всієї кількості загиблих, зокрема, через нерозібрані завали у зруйнованих містах), зґвалтовані окупантами діти і жінки, закатовані російськими асвабадітєлями цивільні та військові, понад десять мільйонів українських вимушених переселенців і біженців, сотні тисяч примусово депортованих в Росію українських громадян, у тому числі дітей, створення штучних гуманітарних катастроф в деяких українських місцевостях через припинення підвозу їжі, постачання електрики, газу і води. Війська держави-агресора знищили або пошкодили в Україні сотні шкіл, дитячих садочків, лікарень, бібліотек, частину театрів і музеїв, величезну кількість інших об’єктів соціальної інфраструктури. Російські солдати активно займаються мародерством, причому грабують не лише цінні речі чи побутову техніку, а й собачі будки та ношену білизну. Окупанти на щойно окупованих територіях України знищують систему української та україномовної освіти, вилучають і знищують українські книжки. І все це на фоні постійної масованої брехні про Україну та українців, їх цілеспрямовану дегуманізацію з боку російської влади, політикуму і так званих ЗМІ, які вже давно перетворені на інформаційну зброю.

Агресивна війна і звірства в Україні, їх схвалення більшістю суспільства в Росії (символічним проявом чого стала оприлюднена порада дружини російського окупанта своєму чоловікові більше ґвалтувати українок), свідчать про глибинну моральну деградацію російських війська, влади і населення. Здавалося, протистояння цим виявам гірших рис людської природи, а з погляду церковної традиції їх напевно варто назвати сатанинськими, мало б бути прямим покликанням Російської православної церкви. Принаймні, за умовчанням вважається, що християнські церкви будуються на євангельському вченні про любов до ближнього і мають бути «світлом для світу». До того ж РПЦ і досі має своїх вірних не лише в Росії, а й в Україні, а  у ході загарбницьких операцій армії РФ були зруйновані або постраждали десятки храмів (абсолютна більшість з них належить структурі РПЦ в Україні – УПЦ МП) та деякі монастирі, загинули або були поранені священики та парафіяни УПЦ МП, а самі бойові дії велися у регіонах, де висока частка прихильників УПЦ МП.

Очільник РПЦ між ролями «Понтія Пілата» та «первосвященника Каяфи»

Як же повівся у піковий насьогодні фазі російсько-української війни московський патріарх Кирил (Гундяєв)? Ще 23 лютого 2022 р. він  вітав зі святом російських військових, які на той момент, до речі, вже восьмий рік вели війну проти України. А напередодні Держдума дозволила вводити російські війська на територію ОРДЛО. 24 лютого Росія почала повномасштабний наступ з півночі, сходу і півдня на Україну. Того ж дня предстоятель РПЦ закликав сторони конфлікту уникнути жертв та допомогти біженцям, молитися за мир, а також відзначив, що у росіян та українців спільна багатовікова історія з часів хрещення Русі князем Володимиром і що він вірить, що це допоможе усунути протиріччя. Тобто тоді риторика патріарха Кирила носила квазінейтральний характер – він говорив не про війну, а про протиріччя та конфлікт, про спільне походження українців і росіян, але й не про те, що вони «один народ». Саме остання ідеологема лежить однією є наріжним камінням у ідеологічному фундаменті сучасного російського експансіонізму, великодержавництва та шовінізму. В. Путін є її адептом та головним пропагандистом. Умовно кажучи предстоятель РПЦ у той момент зайняв позицію «Понтія Пілата» щодо війни. Він нібито вмивав руки, хоча очевидно, що у момент спалаху явно несправедливої війни, не назвати агресора – агресором, а жертву – жертвою, це вже підігрування злу.

В Україні це було очевидно одразу, коли 24 лютого по мирним містам стали гатити російські ракети, артилерія та авіація, а кордони перетнули колони воєнної техніки РФ. Не секрет, що російські спецслужби використовують можливості УПЦ МП для здійснення підривної діяльності проти України, але навіть в лавах цієї релігійної структури очевидний акт широкомасштабної агресії викликав шок та у частини кліру здорову реакцію (звісно, маю на увазі тут не відверто зрадницьку діяльність та колаборантство помітної частини кліриків РПЦ в Україні). Предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій одразу засудив агресію Росії проти України, висловив підтримку українським воїнам-захисникам, закликав українців «об’єднатися любов’ю до Бога і до нашої Батьківщини», а президента РФ В. Путіна – негайно припинити «братовбивчу війну». Війна мж українським і російським народами «це повторення Каїнового гріха, який по заздрості убив свого рідного брата. Така війна не має виправдання ні у Бога, ні у людей», – написав він у зверненні.  Предстоятель УПЦ МП проробив певну «роботу над помилками», адже у 2015 р. він у парламенті скандально відмовився вшанувати пам’ять героїв-захисників України. 24 лютого 2022 р. митрополит Онуфрій також попросив патріарха Кирила піднести свій голос проти війни. 28 лютого вже Синод УПЦ МП просив, хоч, на жаль, у менш точних і категоричних виразах, очільника РПЦ «закликати керівництво Російської Федерації до негайного припинення бойових дій, що вже погрожують перетворитися на світову війну».

Втім понад тиждень з Чистих Прудів, схоже, не лунали оцінки війни. В умовах катастрофічного збільшення злочинів, скоєних російським військом, страждань мільйонів українців відсутність реакції з боку патріарха Кирила закономірно викликала незадоволення кліру та парафіян РПЦ в Україні. Окремі священники не лише припинили згадувати під час служби московського патріарха, а й закликали ієрархів УПЦ МП скликати собор для розірвання зв’язків з дискредитованою РПЦ. У низці єпархій за рішеннями архієреїв перестали згадувати Кирила. Частина парафій УПЦ МП перейшла до складу канонічної помісної церкви – ПЦУ.

Подальші події лише посилили кризові явища в УПЦ МП та швидко погіршили її сприйняття українським суспільством, адже ієрархія РПЦ в Україні виявилася здебільшого не готовою до швидкого розриву з церковною Москвою, а патріарх Кирил стрімко перейшов від виконання у воєнній трагедії ролі «Понтія Пілата» до ролі такого собі «первосвященника Каяфи».  Вже у першій декаді березня в умовах розгортання повномасштабної війни і майже одноголосного засудження ООН агресії Росії Кирил Гундяєв повертається до ролі одного із стовпів механізму воєнної пропаганди держави-агресора, що вочевидь суперечить не лише міжнародному праву, а й євангельському вченню. У особистих виступах та через підконтрольні йому структури він активно здійснює спроби ідеологічно обґрунтувати та виправдати неспровоковану агресивну війну Росії, викликану неоімперським експансіонізмом російського режиму з опорою на реваншистські настрої російського населення.

Так, 6 березня патріарх Кирил у храмі Христа Спасителя у Москві проповідував фальшиву тезу щодо її причин.  Тоді очільник РПЦ заявив нібито нинішня ситуація (кваліфікована ним як «практично початок воєнних дій») пов’язана з тим, що деякі сили вісім років намагалися знищити те, що існує на Донбасі, ймовірно, натякаючи на «ЛДНР». Донбас, за версією патріарха,  принципово не приймає «так звані цінності» «наймогутнішого  світу» (очевидно ліберального, західного), перепусткою до якого нібито є проведення гей-параду. У цій «проповіді» ми бачимо «вдягнений» у церковну риторику фальшивий меседж російської воєнної пропаганди про 8 років «знущання Києва над Донбасом» як причину війни. Замовчується, що саме Росія за цей час 11 разів блокувала у Радбезі ООН введення на окуповані східноукраїнські території миротворців, що саме вона всупереч міжнародному праву та своїм зобов’язанням розв’язала та підтримувала на території іншої суверенної держави бойові дії для того, щоб зірвати курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію. У проповіді патріарх закликав молитися за мир, але згадав при тому не всю Україну, а лише Донбас.

9 березня у Москві під час літургії  у квазіблагочестивій манері очільник РПЦ закликав зробити все, щоб диявол «не зумів зруйнувати нашу духовну єдність, навколо якої і сформувалося релігійне та культурне життя нашого єдиного народу (вид. А.І.) –  росіян і українців».   Більше того, патріарх Кирил по фарисейські звинуватив у розпалюванні «конфлікту між Україною і Росією» якісь зовнішні сили, які цим намагаються розділити «один народ». Іншими словами, він з амвону пропагував фальшиву тезу про «один народ», яка грає важливу роль у пропаганді путінського режиму проти існуючого міжнародного правопорядку та права України на державний, культурний та духовний суверенітет.

13 березня, на свято Торжества православ’я, очільник РПЦ символічно благословив війну проти України у Храмі Христа Спасителя в Москві. Після богослужіння він вручив Августівську ікону Божої матері одному із командувачів армії вторгнення в Україну, командувачу Росгвардії, В. Золотову. «Оскільки ви очолюєте Росгвардію, я хотів би, щоб цей образ був у лавах Росгвардії Російської Федерації», – заявив очільник РПЦ. У відповідь Золотов запевнив, що війська Росгвардії «разом зі збройними силами РФ виконають усі поставлені завдання під час цієї військової контроперації», назвав захисників України «нацистами», пожалівся, що «не все йде так швидко, як хотілося» і заявив, що подарована ікона «захищатиме наше військо та прискорюватиме нашу перемогу».  Предстоятель помісної ПЦУ митрополит Епіфаній так розцінив цю подію: «Вручення в неділю на літургії очільником Московського патріархату Кирилом Гундяєвим директору Росгвардії ікони та побажання «благословення» вбивцям і душогубам – духовний злочин. Позицію глави РПЦ, який підтримав агресію проти України, мають засудити всі релігійні лідери світу!».

Очільника РПЦ – під церковний трибунал!

Подальші широкомасштабні злодіяння російських окупантів в Україні  не вплинули на аморальну позицію Московської патріархії у справі підтримки агресії Росії проти України. Її, схоже, не вразили ані навмисне бомбардування пологового будинку та лікарень у Маріуполі, ані розбомблений маріупольський драмтеатр, у якому ховалися переважно жінки та діти, ані розстріл російським танком обласного геріатричного пансіонату Луганщини, ані вбивства сотень українських дітей (на жаль, жертв серед них може бути суттєво більше), ані тисячі інших кричущих злочинів, скоєних окупантами. Навіть після того, як світ на початку квітня побачив наслідки різні у Бучі і жахнувся, в результаті чого низка світових лідерів заговорили про геноцид українців, прокремлівська позиція Моспатріархії не змінилися.

Про це свідчить риторика та символічні дії очільника РПЦ. На фоні кровопролитної варварської війни, розв’язаної РФ, він 3 квітня цинічно назвав Росію миролюбною країною. Така заява пролунала з амвону головного храму ЗС Росії. Кирил Гундяєв підкреслив: «…у військовий час служба у збройних силах – це справжній подвиг, а саме такий час ми зараз переживаємо». З діяльністю солдат армії, яка в Україні вбиває цивільних, ґвалтує та мародерствує, він пов’язав надію на безпеку, свободу та незалежність Росії. Більше того, за його словами, «прокинутися» мають не лише військові.  8 квітня очільник РПЦ особисто відспівував одного з найодіозніших російських політиків В. Жиріновського, який роками проповідував агресивну війну та інші людиноненависницькі ідеї, та охарактеризував його як «видатного політичного діяча сучасної Росії», який здобув високу повагу у російському народі. 10 квітня патріарх Кирил у проповіді заявив, що російське суспільство має об’єднатися навколо влади, тобто злочинного путінського режиму, щоб досягнути солідарності і зуміти відбити ворогів внутрішніх та зовнішніх.

На фоні подібних заяв ритуальні заклики до миру з вуст патріарха Кирила очікувано сприймаються багатьма у світі як крайній цинізм на насмішка над здоровим глуздом. Курс Московської патріархії на підтримку агресивної війни Росії, постійні спроби її виправдати і сакралізувати викликають справедливу критику у світовому православ’ї та глибоку відразу в українському суспільстві, для якого війна стала найтрагічнішим переживанням у за останні понад 70 років і одночасно спричинила патріотичне піднесення.  Така позиція РПЦ дискредитувала її в очах більшості українців, сприймається багатьма як зрада і євангельського вчення, і наруга над правами та інтересами українського народу. За даними загальнонаціонального опитування соціологічної групи «Рейтинг», на початку квітня 74% українців вважають, що УПЦ МП має розірвати зв’язки із РПЦ, а 51% опитаних ­– ЩО держава повинна заборонити діяльність УПЦ МП на території України. У результаті в українському парламенті зареєстрували законопроєкти і про заборону цієї конфесії, і про позбавлення її права використовувати державне майно та користуватися пільгами. Поки вони не розглядалися, але, в будь-якому випадку, війна прискорить зміни у православ’ї України.

Очевидно, що тяжка хвороба цезаропапізму, так і не була подолана Моспатріархією. Вона і далі готова прислуговувати Молоху влади, навіть всупереч євангельському вченню. Уроки кризи кінця існування Російської імперії та відповідальності синодальної церкви за неї та подальшу катастрофу виявилися ними незасвоєними. Далися взнаки і специфічні неєвангельські ідеологічні доктрини, які підтримують її очільник та інші архієреї. Ця моральна нагота московського православ’я виявилася незносною для совісті кращої частини священників УПЦ МП.

10 квітня з ініціативи протоієрея Андрія Пінчука почався збір підписів під зверненням щодо притягнення патріарха Кирила до відповідальності «міжнародним церковним трибуналом», тобто вищою судовою інстанцією світового православ’я – Собором предстоятелів Древніх Східних Церков. На момент закриття можливості підписання, 16 квітня, під документом стояло 427 підписів протодияконів, архідияконів, ієреїв, проієреїв, ієромонахів, архімандритів із десятків єпархій УПУ МП. Насправді, їх більше, але імена кліриків з окупованих територій з міркувань безпеки не оприлюднюються.

У світовому православ’ї віддавна існує традиція звернення в разі глибоких конфліктів до суду Собору Східних Патріархів. Мова йде у цьому випадку про інститут пентархії («влади п’яти»), який виник ще у часи вселенських соборів і до складу якого тепер входять найстаріші православні церкви – Вселенський (Константинопольський), Олександрійський, Ієрусалимський, Антіохійський патріархати та церква Кипру. Такий собор вже неодноразово розглядав позови проти найвищих церковних сановників. А. Пінчук нагадав, що у 1666 р. саме Східні Патріархи засудили Московського патріарха Нікона і позбавили його патріаршества та єпископського сану.

У зверненні кліриків УПЦ МП наводиться глибока богословська, історична і навіть політологічна аргументація щодо притягнення очільника РПЦ до відповідальності за 1) проповіді ним доктрини «русского мира», яка не відповідає православному вченню та має бути засуджена як єресь; 2) за скоєння Кирилом моральних злочинів, коли він благословив війну проти України і повністю підтримавши агресивні дії російських військ на її території. Вони доводять, що «незважаючи на те, що патріарх Кирил протягом багатьох років у своїх публічних заявах… стверджував, що вважає православних християн України своєю паствою, за яку він несе відповідальність, сьогодні він прямо благословляє фізичне знищення цієї пастви російськими військами». За їх інформацією такі дії викликали масове обурення серед духовенства і вірних УПЦ МП.

«Ми повністю підтримуємо відмову єпископів і духовенства нашої Церкви від поминання патріарха Кирила за богослужінням. Але сьогодні цього вже замало. Ми чітко заявляємо про неможливість для себе подальшого перебування у будь-якій формі канонічного підпорядкування Московському патріарху. Це є велінням нашого християнського сумління», – стверджують автори звернення.

Вони декларують повну підтримку державі і ЗС України в їхній боротьбі проти агресора і підкреслюють, що їх позиція відповідає Євангелію, церковному переданню і Основам соціальної концепції РПЦ, ухваленим у 2000 р. А ось патріарх Кирил і численні єпископи та священники в Росії прямо порушують норми цього документу, насамперед положення про те, що церква не може надавати допомогу державі і співробітничати з нею, у разі якщо остання веде агресивну війну.

Важливо, що клірики також визнають, що одним з ідейних підґрунть цієї війни стала доктрина «русского мира», а патріарх Кирил є одним з головних її ідеологів. «Ідеологи «русского мира», зокрема всередині Московського Патріархату, ніколи не приховували, що ця доктрина має сприяти російському іредентизму, тобто поступовому встановленню політичного контролю Росії над територіями, які раніше входили до складу Радянського Союзу або навіть ще Російської імперії», констатується у зверненні. Його автори відзначають, що заяви патріарха Кирила щодо «русского мира» явно викривляють православне вчення про Церкву і нагадують засуджений Вселенським Православ’ям етнофілетізм, де роль етносу відіграє «руська цивілізація».

Представники духовенства-підписанти заяви після аналізу ситуації дійшли до висновку, що «трагедія, яка розгортається сьогодні в Україні, стала у тому числі і результатом політики, яку патріарх Кирил проводить протягом свого перебування на чолі Руської Православної Церкви». Такий стан вони розцінили як виклик для всього світового православ’я і закликали предстоятелів помісних православних церков: 1. Чітко і однозначно засудити військову агресію Російської Федерації проти України. 2. Закликати президента Російської Федерації В. В. Путіна негайно припинити війну та звільнити усі захоплені території суверенної України. 3. Розглянути публічні заяви Московського патріарха Кирила щодо війни проти України та надати їм оцінку в світлі Святого Письма та Священного Передання Церкви. 4. Розглянути на всеправославному рівні доктрину «русского мира», яку протягом багатьох років пропагує патріарх Кирил і яка стала одним з ідейних виправдань війни Російської Федерації проти України, та надати цій доктрині оцінку з точки зору православного вчення та в разі засудження цієї доктрини, притягнути патріаха Кирила до відповідальності та позбавити права обіймати патріарший престол.

Звернення кліриків з України вже надіслано адресатам. Виникає питання: чи буде воно почуте предстоятелями древніх церков? Схоже, що ситуація дозволяє на це сподіватися. РПЦ роками рухалася в глухий кут не лише доктринально, а й своїми деструктивними, а потім і відверто розкольницькими діями у світовому православ’ї. У 2016 р. попри всі попередні обіцянки та зроблені їй поступки Моспатріархія намагалася зірвати проведення Всеправославного Собору, який мав стати першим за понад тисячу років зібранням такого рівня. Вона не лише сама не приїхала, а й підштовхнула ще три церкви зробити так само. У 2019 р. вона розірвала євхаристійне єднання із Вселенським патріархатом, оскільки він відповідно до канонічного права скасував своє рішення 1686 р. про передачу керування Київською митрополією з Москви, яка, до речі, століттями порушувала його умови, та сприяв утворенню автокефальної ПЦУ.  А наприкінці 2021 р. РПЦ демонстративно і брутально порушила канони православ’я, коли утворила свій екзархат в Африці на землях однієї із древніх православних церков, члена Пентархії, – Олександрійського патріархату. Це ще один розкольницький крок церковної Москви щодо світового православ’я. Олександрійський патріарх Феодор ІІ вже цього року закликав Вселенського патріарха Варфоломія скликати Собор Древніх Східних церков і засудити патріарха Кирила та синод РПЦ в цілому.

РПЦ і трибунал для співучасників агресії проти України та геноциду українців

Як бачимо певні перспективи притягнути до відповідальності за антиканонічні дії, які грубо підривають єдність православ’я, поширення єретичної доктрини «русского міра», співучасть у агресивній війні проти України через верховну судову інстанцію православ’я є. Попри спротив РПЦ та її тиск на інші церкви Кирил з часом може бути позбавлений сану, а дії синоду цієї конфесії делегітимізовані для спільноти православних віруючих.

Проте цього явно недостатньо, адже поза православним світом Кирил Гундяєв, який є прямо причетним до ідеологічного обґрунтування та виправдання злочину агресії, буде виглядати не лише чистим перед законом та навіть рукоподатним. Щоб зупинити воєнні злочини, злочини агресії та геноциду, які коїть Росія в Україні, та запобігти їх повторенню у майбутньому потрібні дієвіші заходи. Новітня трагедія України стала можливою значною мірою через те, що масштабні жахливі злочини ХХ ст. політичних режимів з центром у Москві (масові штучні голоди, політичні репресії, «розкуркулювання», знищення інтелігенції, депортації, переслідування церков тощо) стосовно української нації лишилися безкарними, а нерідко навіть невизнаними.

Закономірно, що з початком фази широкомасштабної вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 р., яка супроводжувалася іншими міжнародними злочинами, одразу постало питання трибуналу над Путіним та його посіпаками. Вже на початку березня міністр закордонних справ Д. Кулеба та юристи-міжнародники презентували західній еліті декларацію про створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України. В середині березня колишні британські прем’єри Г. Браун і Д. Мейджор  спільно з іншими представниками громадянського суспільства створили онлайн-петицію із закликом сформувати спеціальний міжнародний трибунал за взірцем Нюрнберзького процесу для суду над президентом РФ і та його найближчими спільниками. Натепер свої підписи під документом лишили понад 1,7 млн осіб. У квітні президент ФРН Ф. Штайнмайєр заговорив про потребу трибуналу над В. Путіним і С. Лавровим.

Юристи-правники намітили і шляхи долання організаційно-юридичних мурів, які буде вибудовувати Росія на цьому шляху. Міжнародні трибунали по колишній Югославії та Руанді були утворені рішеннями Ради безпеки ООН. Росія, як член Радбезу, заблокує цю можливість. Проте є ще кейс створення спеціального трибуналу (гібридного суду) – Надзвичайних палат в судах Камбоджі урядом країни на підставі угоди з ООН, в основі якої лежала резолюція Генеральної асамблеї ООН.  Окремо обговорюється утворення трибуналу коаліцією країн.

Після утворення трибуналу постане питання про підозрюваних в плануванні, організації та скоєнні міжнародних злочинів. Очевидно, що поруч з військово-політичним керівництвом Росії на лаві підсудних мають опинитися й «інформаційні війська» – керівники ЗМІ, пропагандисти-«журналісти» та чільні представники конфесійних структур, які розпалювали ненависть, підтримували та обґрунтовували агресивну війну проти України та геноцид української нації. Важливе місце серед останніх має, на нашу думку, зайняти і Кирил Гундяєв.

Очевидно, що справа утворення подібної спеціальної судової інстанції, притягнення до відповідальності винних і винесення вироків непроста і займе значний час. До цього моменту ієрархи та інші клірики РПЦ, які підтримують скоєння тяжких міжнародних злочинів в Україні, мають включатися до санкційних списків. Ці особи самі поставили себе поза цивілізованим суспільством, а тому і контакти з ними стають небажаними. В цьому контексті виглядає, як мінімум, недоречним продовжувати обговорення можливості зустрічі глави Ватикану з очільником РПЦ…

Андрій ІВАНЕЦЬ

провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору НМГГ,

кандидат історичних наук, представник Крайової Ради Українців Криму

_____________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: