Санаторій Таласса. Фото надано автором.
//

Талассократія по-євпаторійськи

Почати

З початку ХІХ ст. лікарі почали розхвалювати клімат Євпаторії та її околиць. У 1825 р. Крим відвідав польський лікар і за сумісництвом етнограф Карел Качковський. Згодом він занотував свої враження від подорожі, й видав під назвою “Dziennik podrozy do Krymu odbytéj w r. 1825”. Про Євпаторію професор Качковський відгукнувся так: “Повітря тут чисте і здоровий, клімат теплий. Це відмінне місце для купання в море”. До порад лікарів радо дослухалася заможна публіка Російської імперії, для потреб якої прибережні землі Криму почали стрімко перетворюватися на аналог середземноморської Рів’єри, куди так полюбляли їздити на відпочинок аристократи. Вони воліли мати палаци, пляжи й санаторії, не гірші за середземноморські.

Місцеві мешканці угледіли в туристичній та рекреаційній галузі золоту жилу, й ґрунтовно взялися за справу.

Вхід до корпусу санаторію Таласса. Фото надано автором.

Одним з ентузіастів пляжного відпочинку на широку ногу був євпаторійський лікар Самійло Ананійович Бабович. У 1911 р. він разом з групою одноплемінників, які до того ж були йому однодумцями, засновує один з найкращих кримських санаторіїв свого часу, який отримав назву за ім’ям давньогрецької богині моря – “Таласса”. У цьому був свій символізм. Таласса була дружиною бога внутрішнього моря на ім’я Понт. А Чорне море, на березі якого стояв санаторій, давні греки називали Понтом Евксинським.

Засновник закладу став його завідувачем та головним лікарем, і був ним до приходу радянської влади та націоналізації санаторію. Будівництво обійшлося в 500 тисяч карбованців. Санаторій розташовувався у Дачному районі Євпаторії, на березі моря. Архітектором, який спроєктував будівлю, також був караїм Сіма Ісаакович Мінаш.  Він був родичем Самійла Бабовича: його сестра, Віра Ісааківна Мінаш, була дружиною доктора.

Водолікарня санаторію “Таласса”. Фото надано автором.

У путівнику по Євпаторії, виданий у 1914 р., зазначалося: “Санаторія обладнана за останнім словом медицини й техніки. Знаходиться на березі моря в дачному районі. Величезний будинок, парк; пил, завдяки положенню, відсутній. При лікарні є 50 світлих кімнат (передпокій, балкон або тераса) і, крім того, загальна їдальня, читальня, більярдна і фотографічна кімната. У санаторії “Таласса” користуються для лікування усіма природними багатствами Євпаторії, і приймаються до неї не тільки особи хворі, а й просто перевтомлені, які потребують відпочинку й відновлення сил. Стіл для хворих – дієтичний, і звертається на нього особливу увагу. Плата з осіб, що живуть у санаторії, стягується в розмірі від 5 до 10 крб. на день за кімнату з повним утриманням та лікуванням. Напівпансіонери, що користуються столом і лікуванням у санаторії, але живуть на приватних квартирах, сплачують 4 крб. 50 к. на день. Діти до восьми років сплачують половину”.

Після націоналізації санаторію в радянський час “Талассу” перейменували у санаторій імені Семашко. Але напрацьовані традиції та та його лікувальний профіль зберегли. Та тепер у ньому стали лікуватися пересічні радянські громадяни.

На жаль, до нашого часу будівля санаторію “Таласса” не вціліла. У роки Другої світової війни вона зазнала значних руйнувань і була розібрана у повоєнні роки. У 1979 р. на її місці було зведено курортну водолікарню.

Варто згадати про людину, які пов’язала своє життя з цим санаторієм.

Самійло Ананійович Бабович походив зі старовинного караїмського роду, який свого часу дав двох духовних очільників караїмів Криму – гахамів Сімху й Бабакая-Нахаму Бабовичів. Перший був ще й градоначальником Євпаторії протягом трьох каденцій; окрім нього очільниками Євпаторії були також його батько Шеломо Бабович, та онук Семен Дуван.  Вихідці з цього роду в різний час були градоначальниками й іншого кримського міста – Карасубазару (нині Білогірськ).

Сам же Самійло Ананійович, який народився 25 квітня 1868 р., є нащадком Самійла (Шемуеля) Бабакаєвича Бабовича, який разом зі своїм братом Іллею (Еліягу) у 1815 р. відбудував Малу кенасу Євпаторії. Зведення Великої кенаси також було їх сімейною справою – за вісім років до того соборна кенаса була збудована коштом їх дядька Шеломо Бабовича.

Самійло Ананійович як гідний представник своєї родини також був знавцем караїмської релігійної традиції, мав духовне звання ербі (вчитель традиції), а також науковий ступінь доктора медицини. Свої таланти він скерував на зміцнення не лише духовного, а й фізичного здоров’я людей. У 1893 р. він закінчив медичний факультет Київського університету святого Володимира й залишається в Києві працювати у міській лікарні, маючи також і приватну практику. У цьому місті Бабович прожив 13 років, у 1901 р. захистив дисертацію “До питання про патолого-гістологічні зміни внутрішньосерцевих нервових вузлів”, і отримав звання доктора медицини.

Але й питання караїмського життя не залишаються поза його увагою. У 1898 р. він видав у Києві брошуру “До деяких питань караїмського суспільного життя”. Інша його праця називалася “Про необхідність поширення серед караїмів ремісничо-технічних знань”. Вона не була надрукована й не дійшла до нашого часу, але дуже вчасно була представлена Таврійському і Одеському караїмської Духовному Правлінню, і дуже стала в нагоді, коли вирішувалися питання про організацію в Євпаторії ремісничих навчальних закладів: Караїмського чоловічого ремісничого училища ім. Соломона Когена й караїмського жіночого професійного училища ім. Гелеловича.

Співробітники санаторію “Таласса” у 1922 р. Самійло Бабович, імовірно, перший зправа у середньому ряду. Фото надано атором.

Туга за рідним містом остаточно взяла гору в 1906 р., і тоді доктор Бабович повернувся до Євпаторії й відкрив там медичний кабінет.  Невдовзі він зажив слави одного з найкращих лікарів у місті. А в 1911 р. став організатором санаторія “Таласса”.

Але не облишав і караїмських справ, ставши активним членом місцевої громади, неодноразово обирався головою ради караїмського товариства.

Самійло Ананійович Бабович пішов з життя у 1932 р., й був похований на старому євпаторійському караїмському цвинтарі, але радянська влада й там не дала йому спокою. Цвинтар був закритий у 1963 р., й прах лікаря довелося переносити на караїмських сектор іншого кладовища. Встановлений надгробок був зруйнований. Але 2018 р. голова національно-культурного товариства караїмів Євпаторії Шеломо Синані за власний кошт встановив над могилою доктора Бабовича новий пам’ятник. Караїми Євпаторії бережуть пам’ять про синів свого народу не лише на словах.

Але в місті залишилося й інше пам’ятне місце, яке нагадує про видатного лікаря. У 1912 р., невдовзі по його переїзду з Києва, Бабович зводить у середмісті власний будинок. На жаль, нині невідоме ім’я її архітектора, та є припущення, що це відомий євпаторійський зодчий Павло Сеферов. З 1930 р. у цій будівлі розташовується санаторій “Ударник”, у якому лікують низку захворювань. Тож спадщина доктора Самійла Бабовича й нині служить справі оздоровлення людей, справі, якій він присвятив своє життя.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: