Азара Великої кенаси в Євпаторії
Азара Великої кенаси в Євпаторії
Почати

Духовна столиця караїмів, серце караїмського народу, центр тяжіння для караїмів усього світу – це зовсім не перебільшення щодо невеликого комплексу споруд у старій частині Євпаторії.

Улітку тут страшенна спека. Навіть у кращі часи в розпал курортного сезону вузенькі вулиці старої Євпаторії залишалися небагатолюдними. Сюда забрідали лише окремі туристи й любителі старовини, переважно в ранкові й вечірні години. А цьому місту є чим вразити гостей. Наприклад, повністю відновленим комплексом караїмських кенас – унікальної пам’ятки архітектури.

Євпаторія, чи Кезлев, як його називають корінні народи Криму – одне з найдавніших міст України, його історія нараховує 2,5 тисячі років. Караїми живуть у ньому приблизно п’яту частину цього часу, отже воно не належить до таких старовинних міст караїмського розселення, як Чуфут-Кале, Кефе, Ескі Кирим чи Мангуп. Але з ХІХ ст. Кезлев став справжньою столицею караїмів Східної Європи.

Гадають, що історія караїмів Євпаторії починається з XVI ст. Спочатку їх там було не дуже багато, але поступово й громада, і її можливості зростали, й до євпаторійських караїмів стали звертатися по допомогу навіть із віддалених регіонів Криму. Зберігся датований 1705 р. лист голови громади кримчаків Карасубазара хахама Давида бен Еліезера Лехно до голови караїмської громади Кезлева Моше бен Шинані, в якому п. Лехно просить колегу посприяти у відкритті двох кримчацьких синагог.

Брама кенас в Євпаторії
Брама кенас в Євпаторії

На початку позаминулого століття караїмська громада цього міста суттєво поповнилася за рахунок переселенців із Чуфут-Кале. Власне, звідти до Кезлева переселилася більша частина тамтешніх караїмів, які замість міста в горах обрали для себе місто у моря. Портове місто, куди пливли кораблі з багатьох країн світу, один з провідних центрів економічної активності на Кримському півострові. Саме в той час Євпаторія стає релігійним, культурним і діловим центром караїмів. До середини ХІХ ст. караїми селилися пререважно в північно-східній частині Євпаторії, довкола Караїмської вулиці. Чисельність євпаторійських караїмів збільшувалася протягом усього ХІХ й початку ХХ ст. У 1794 р. чисельність кезлевських караїмів становила 700 осіб, а в 1917 р. їх там було вже 3,5 тисячі.

3 березня 1837 р. в Кезлеві був “височайше затверджений” караїмський бет дін, тобто судова установа, яка в 1843 р. стала Таврійським і Одеським караїмським духовним правлінням. Його компетенція розповсюджувалася не лише на дві губернії, зазначених в назві установи, але й на терени Російської та Османської імперій, і навіть Китай, де існувала караїмська громада в Харбіні. В місті діяло єдине в Східній Європі Олександрівське караїмське духовне училище – висока школа, що готувала караїмських газзанів – духовних осіб. При кенасі діяв мідраш – приходська релігійна  школа для хлопців. Його будівля входить до комплексу караїмських кенас.

Після революції 1917 р. Євпаторія перестала бути столицею для караїмів лише номінально, але попри всі зміни політичних режимів і державних кордонів і досі залишається духовним центром для караїмів Східної Європи.

Існують лише припущення, коли тут з’явилася перша караїмська кенаса. Наблизитися до розв’язання цієї загадки допоміг щасливий випадок. У квітні 2009 р. неподалік від діючих караїмських кенас відбувався ремонт старовинного будинку. Робітники знімали тиньк із його фасаду, коли побачили давній портал з орнаментами та зображеннями гранатів. Низька арка, що вела з вулиці на подвір’я, була замурована. Історики, яких викликали на місце знахідки, пояснили, що знайдені орнаменти притаманні саме караїмській мистецькій традиції. Припускають, що напівпідземна кенаса, залишки якої тоді знайшли, діяла з XVI по XVIII ст., а згодом на її рештках звели житловий будинок, у якому на час знахідки мешкали вісім сімей.

Наступна сторінка в історії культової архітектури караїмів Євпаторії була відкрита на початку ХІХ ст. Караїмський архітектор Шемуель бен Нагаму Бабович зробив проєкт Великої і Малої кенас, які були зведені, відповідно, у 1807 та 1815 рр. У їх архітектурному обличчі бачимо шляхетну простоту. Нема жодної помпезності й пафосу,  спорудам притаманний тонкий смак і мінімалізм. Будівлі співрозмірні людині, вони не намагаються візуально пригноблювати відвідувача.

Перше, що бачить людина, яка з Караїмської вулиці підходить до кенас – ренесансна брама з рослинним декором та караїмським гербом. Герб з’явився не так давно, а сто років тому браму увінчувала зірка Давида. Портал входу в тому вигляді, в якому ми його бачимо зараз, був зведений у 1900 р., й спочатку його архітектурне вирішення було зустрінуте з нерозумінням консервативно налаштованими караїмами. Стара брама була набагато скромніша й стриманіша. Нова ж віддзеркалювала смаки тогочасної караїмської буржуазії, в такому стилі споруджували нові караїмські кенаси того часу, й ця естетика становить різкий контраст із тим, що можна побачити далі, за порогом.

А далі відвідувач потрапляє до оповитого виноградною лозою дворика. Лоза – ровесниця кенас. Вино з цього винограду роблять на Суккот, воно чудове, ароматне, з тонким смаком. Трельяж із виноградом виглядає по-домашньому затишно. Подвір’я комплексу кенас мало символізувати двір Єрусалимського Храму. Власне, двориків там три, вони плавно перетікають один в інший. Всі дворики прикрашені мармуровими плитами з написами про добрі діла караїмів чи певні історичні події. Написи виконані на лашон кодеш (“святою мовою”, тобто біблійним івритом).

Перша плита ліворуч від входу, наприклад, розповідає про добрий вчинок Веніаміна Тонгура, який заснував загальнодоступну й безкоштовну для всіх учнів сільськогосподарську школу в 9 км від Євпаторії, у селищі Кара-Тобе.

Велика Кенаса в Євпаторії
Велика Кенаса в Євпаторії

Другий дворик повністю викладений плитами з білого мармуру, тож має назву Мармуровий. Посеред нього височіє увінчаний двоголовим орлом пам’ятник на честь відвідин кенас імператором Олександром І у 1825 р. У цьому дворику також є мармурові дошки, тут вони містять вірші-молитви, які віряни виголошують, йдучи ним до кенаси. Третій дворик іменується двориком очікування молитви. Він також прикрашений мармуровими плитами. Написи на них розповідають про видатних караїмів XVIII й XIX ст.: вченого Ічхака бен Шеломо й політика Біньяміна бен Шемуеля Аґа. Пан Аґа був прем’єр-міністром Кримського ханства й очільником монетного двору за царювання останнього перед російською аннексією Криму хана Шагин-Герая. Третя плита дещо несподівано для релігійного закладу прикрашена зображеннями технічних інструментів. Вона розповідає про Шеломо Когена, який у 1895 р. заснував караїмську ремісничу школу, навчання в якій було безкоштовним для представників усіх національностей та віросповідань. Тут віряни чекали початку молитви, тут же збиралися для вирішення різних питань у житті громади. Якщо траплялася негода, збори громади відбувалися у портику перед входом до Великої кенаси. Тут же засідав духовний суд, який розглядав, зокрема, непорозуміння й суперечки між прихожанами.

Дворик кенас в Євпаторії
Дворик кенас в Євпаторії

У дворику очікування молитви встановлений невеликий сонячний годинник на високому парламенті, це також данина дуже давній традиції, що сягає часів Єрусалимського Храму. Не так давно годинник служив популярним об’єктом для фотосесій, а після завершення курортного сезону сторінки в соціальних мережах гостей міста з усіх куточків України й інших країн прикрашали світлини, зроблені поруч із цією цікавинкою. Тепер фото на тлі годинника зі зрозумілих причин поменшало.

Окрім пам’ятних плит, усі дворики обладнані мармуровими фонтанчиками для омивання рук і ніг.

Поруч із входом до Великої кенаси стоїть шестикутна металева конструкція – альтанка, що своїми обрисами схожа на шатро чи юрту. Це сукка, яку використовують на свято Суккот (в українському перекладі Біблії це свято Кучок – Левит, 23:33-43). Сукку на свято Кучок прикрашають килимами й фруктами. В ній читаються спеціальні благословення, а далі фрукти роздають дітям.

Є ще й четвертий, закритий від сторонніх очей дворик. Він виконує господарські функції.

Кенаси зведені з білого інкерманського мармуру в стриманих, лаконічних формах, й дуже схожі на кенаси Чуфут-Кале. Час вніс свої  корективи в їх зовнішній вигляд. Стіни Великої кенаси згодом були підперті масивними контрфорсами, у верхній частині її західної стіні можна побачити ядро, яке потрапило в будівлю з російської гармати 5 лютого 1855 р., про що свідчить мармурова табличка поруч із ядром. У дворику з південного боку Великої кенаси нині розташовані кілька надгробків, перенесені сюди з розграбованого в радянський час караїмського цвинтаря. А в дворику з південного боку Малої кенаси нещодавно з’явилися нові таблички з іменами караїмів, які загинули в роки Другої світової війни.

Тепер час завітати, власне, туди, куди ведуть дворики. До кенас.

Перше, куди потрапляє відвідувач Великої кенаси з дворика очікування молитви – до азара, заскленого портику. Раніше він був відкритий, як у кенасах Чуфут-Кале. Портик має 13 колон із білого мармуру. Дерев’яна різьблена стеля була виконана караїмським майстром на ім’я Біньямін-ака Камбурчук ще за часів Кримського ханства, дерев’яну стелю перенесли зі старої кенаси – так казали караїмські старійшини сотню років тому. Уздовж стін обладнані кам’яні сидіння, вкриті дерев’яними дошками, під ними є ніші для взуття, яке знімають при вході до кенаси. Портик із західної частини закінчується коморою-ризницею, де зберігається одяг, у який вбираються газзани перед службою. Біля входу до кенаси височіють дві мармурові плити на згадку про звільнення караїмів від рекрутської повинності в 1829 р.

Азара Великої кенаси в Євпаторії
Азара Великої кенаси в Євпаторії

Всередині Велика кенаса являє собою велику залю, витягнуту з півночі на південь. Над входом у північній частині розташований балкон для жінок, прикрашений традиційною для архітектури корінних народів Криму дерев’яною аркадою. Інша аркада підпирає балкон знизу. Під ним розташовані “мошав зекенім” – сидіння для старих. Колись це були єдині сидячі місця в кенасі, призначені для людей похилого віку, яким важко було сідати на килим на підлозі. Але згодом такі ряди сидінь були встановлені у всій залі, і “мошав зекенім” опинилися лише заднім рядом таких самих крісел. Туди сідають люди, які перебувають у жалобі.

Підлога кенаси застелена килимами. З двох рядів вікон у приміщення ллється світло. Стеля прикрашена різьбленням і рослинним орнаментом. Південний бік прикрашено дерев’яними панелями. По центру висить завіса – парохет, що приховує двостулкову кришку гехалу, чи Аарон га-кодеш – шафи, де зберігаються сувої Тори. Зверху дерев’яні різьблені лухот (дві дошки з десятьма реченнями-заповідями), увінчані кетер Тора – короною Тори. На підвіконнях по обидва боки гехалу стоять менори. Над середнім вікном зображений Єрусалимський Храм. По обидва боки перед гехалом стоять духани – аналої, на які кладуть сувої Тори під час читання. Тоді перед духаном стоїть газзан, що читає Тору громаді.

Гехал Малої кенаси в Євпаторії
Гехал Малої кенаси в Євпаторії

Поруч із Великою кенасою стоїть Мала кенаса. Вона є трохи зменшеною її копією. Заслуговує на увагу гехал Малої кенаси. Він був перевезений до Євпаторії з Галича в 1993 р. Колись цей мистецьки вирізьблений гехал стояв у кенасі Галича, а після її закриття гехал кілька десятків років переховували місцеві караїми, таким чином зберігши його від знищення.

Відновлення комплексу караїмських кенас у Євпаторії тривало з кінця 1990-х по 2005 р. Це унікальна пам’ятка караїмської культури, аналогів якій нема більше ніде в світі. Його відродження для караїмів усього світу має величезне значення, воно вселяє надію на відродження караїмської віри й караїмського народу.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: