Стара фортеця Ескі-Кермен
Почати

Ескі-Кермен (тюрк. «стара фортеця») – середньовічне місто-фортеця у південно-західній частині Кримського півострова. Назва виникла у XVIII ст.; перед тим з XVI ст. місцевість називалася Черкес-Кермен (або Черкез-Кермен) — за назвою селища, розташованого неподалік. Ескі-Кермен перебуває у межах другої (внутрішньої) лінії Кримських гір, на витягнутому з півночі на південь столовидному гірському плато близько 1000 м завдовжки й до 170 м завширшки, обмеженому урвищами 20-30 м заввишки. Висота над рівнем моря — 400 м. Територія міста займала площу 8,5 га. Городище розташоване за 12 км на південь від Бахчисараю та за 5 км на північний захід від руїн середньовічного міста Мангуп-Кале. Маршрути до нього йдуть від сіл Холмівка, Залісне, Тернівка, Красний Мак. Наразі Ескі-Кермен є одним з найбільш відвідуваних (після Чуфут-Кале) так званих «печерних міст» Криму.Стара фортеця Ескі-Кермен

Первісна назва фортеці невідома через відсутність історичних даних про неї в переказах чи середньовічних письмових джерелах. У 1578 р. польський дипломат Мартін Броневський під час перебування на півострові зазначив у своїх подорожніх нотатках, що «ані турки, ані татари, ані навіть самі греки» не знають достеменної назви порослого лісом зруйнованого укріплення.

Поселення було збудоване в останні десятиліття VI ст., після вторгнення тюрків до володінь Візантії в Криму як укріплення для аланів і готів, що мешкали у прилеглих околицях і були федератами (союзниками) Візантійської імперії, та осередок торгівлі, ремесла й сільського господарства. Призначенням укріплення також міг бути захист шляхів до тодішнього форпосту імперії, головного політичного, економічного, релігійного центру та найбільшого порту південно-західного Криму – Херсонеса Таврійського.

У VI–VII ст. Ескі-Кермен був міцною оборонною фортецею, здатною протистояти суперникові, ощо мав усю потугу тогочасної військової техніки. Також він був важливим політичним, військовим і адміністративно-економічним осередком у південно-західному Криму за часів панування готів, Хозарського каганату та Візантійської імперії. У 787 р. місто було захоплене хозарами, що зруйнували стіни й вежі цитаделі, яка після цього втратила своє оборонне значення. Вірогідно, Ескі-Кермен перебував під владою хозарів з кінця VIII до середини IX ст. і становив собою малолюдний відкритий населений пункт на візантійсько-хозарському прикордонні. Тогочасна історія міста маловідома. З середини X ст., після вигнання хозарів з південно-західного Криму починається поступове розростання міста і зростання його значення. Найбільший розквіт припадав на XII та XIII ст., коли місто увійшло до князівства Феодоро, кількість його мешканців сягнула 2500-3000 осіб. На той час Ескі-Кермен був повноцінним середньовічним містом. Побутує хибна думка, що мешканці Ескі-Кермена масово жили в печерах (однак не виключено, що деякі з них були пристосовані під житло): у місті споруджувалися кам’яні двоповерхові садиби.Стара фортеця Ескі-Кермен

Ескі-Кермен був великим осередком ремесла й торгівлі, проте основою його економіки було сільське господарство — виноградарство, городництво, садівництво. В околицях міста були знайдені залишки зрошувальної системи, сліди терасованих ділянок зі здичавілими виноградними лозами, які роками вивчали співробітники Кримського сільськогосподарського інституту, прагнучи відновити столітні сорти винограду; деякі з них вже використовуються в якості селекційного матеріалу для виведення нових сортів.

Остаточно місто було зруйноване в 1299 р. військами монголів під проводом золотоординського беклярбека Ногая, після чого вже не змогло до кінця відновити своє колишнє значення. Вважається, що саме тоді всі досліджені садиби міста загинули у вогні, а саме місто остаточно знелюдніло; за іншою гіпотезою, останні мешканці залишили згарища в XV ст. У 1347 р. містом прокотилася епідемія чуми. Наприкінці XIV ст. монгольська армія під проводом темника Золотої Орди Едігея знищила відбудовані укріплення й остаточно розорила місто, яке після цього вже не відновлювалося. В його околицях, між Киз-Куле та північним завершенням Ескі-Кермена, залишилося невелике поселення Черкес-Кермен (у 1944 р. перейменоване на Кріпке), яке проіснувало з пізньоантичного періоду до 1977 р.

Стара фортеця Ескі-КерменУ 1938 р. територію Ескі-Кермена було оголошено заповідником і передано до складу Бахчисарайського заповідника. У 1978-1982 рр. експедиція Інституту Археології АН УРСР та Кримського обласного краєзнавчого музею продовжила вивчення некрополя та городища. У 2003-2004 рр. дослідження проводилися Кримським відділенням Інституту сходознавства АН України.

Стара фортеця Ескі-КерменЗгідно з постановою Кабінету міністрів України №1761 від 27.12.2001 р., городище і могильник Ескі-Кермен були зараховані до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки археології раннього та розвинутого середньовіччя. У 2012 р. Ескі-Кермен було включено до попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; пам’ятка є кандидатом у номінації «Культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії».

25 червня 2020 р. Кабінет Міністрів України постановою №518 вніс вежу Киз-Куле та руїни міста Ескі-Кермен (охоронні №/№ 010088 і 010089 відповідно) до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкти культурної спадщини національного значення.Стара фортеця Ескі-Кермен

Після російської окупації Криму, влітку 2019 р. на Ескі-Кермені дослідники під час розкопок виявили залишки прямокутного християнського храму, ймовірно, спорудженого візантійцями у Х – наприкінці XIII ст.: добре збережені кам’яну кладку в метр заввишки, викладену плитами підлогу, гробницю з останками містян та фрагменти фресок із розписом було законсервовано.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: