Збір винограду в Балаклаві, 1952 р.
/

Стан садівництва та виноградарства у Криму в перше повоєнне десятиліття

Почати

Стан садівництва та виноградарства у Криму в перше повоєнне десятиліття

Ще з кінця ХІХ століття садівництво та виноградарство у Криму були провідними галузями економіки. За свідченням одного з найкращих дослідників кримського садівництва всесвітньо відомого українського ученого садівника та помолога Левка Симиренка, у сприятливі для садівництва роки ще наприкінці 70-х років ХІХ століття на материк (переважно до Петербурга та Москви) відправляли з Криму до 7 тис. тонн головним чином яблук та груш, 2 тис. тонн горіхів та 70 тис. діжок столових сортів винограду. З кожним роком (аж до 1917 року) обсяги продукції, вирощеної у кримських садах, збільшувалися.

Проте згодом відсутність наукового забезпечення садівничої галузі та мічурінізація науки і виробництва завдали великої шкоди кримському й українському садівництву, і перед Другою світовою війною воно так і не спромоглося досягти рівня 1913 року. Однак справжній занепад садівництва та виноградарства – традиційних для Криму галузей – стався після 1944 року.

На жаль, сучасною історичною і садівничою наукою причини цього вельми прикрого явища через приховану політичну мотивацію досі не піддавалися неупередженому дослідженню. Традиційно деградацію садівництва та виноградарства, як і всього кримського сільського господарства, навіть фахові історики пов’язують із війною та німецько-фашистською окупацією півострова. Але це лише частина правди. Дійсно, порівняно з 1940 роком площа садів у всіх категоріях господарств, у тому числі і приватному секторі, скоротилась на 6 тис. га. Велика кількість садів та виноградників залишилися без належного догляду та загинули. Частина насаджень постраждала від вирубки дерев для опалення. Фактично за роки війни та післявоєнного лихоліття Крим втратив колись потужне чаїрне (лісове) садівництво. У всі роки саме воно значною мірою постачало високоякісну, екологічну частину продукції для консервної та переробної промисловості. Якщо до війни площа чаїрів у передгірській та гірській зонах Криму складала понад 5 тис. га, то у післявоєнні роки статистика по чаїрах зовсім відсутня.

Після депортації з Криму кримськотатарського та інших народів садівництво та виноградарство деградували за кілька десятиліть. В якому ж стані перебували ці провідні колись галузі перед передачею Кримської області Україні? Відповідь на це запитання дають кілька важливих документів, які зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАТО) та в інших архівах країни. Найважливішим з них є Доповідна записка, надана першому секретарю ЦК КП України Олексію Кириченку у січні 1954 року, тобто за кілька місяців до здійснення перепідпорядкування Кримської області. Великий обсяг у ній забирає аналіз стану сільського господарства Кримської області. Глибокий аналіз стану садівництва та виноградарства в колгоспах Кримської області у перший рік передачі її Україні наводиться у доповідній записці Управління справами Ради Міністрів УРСР Раді міністрів республіки.

У доповідних записках зазначається: «Садівництво та виноградарство у багатьох господарствах гірської та передгірської зон Криму посідають значну питому вагу. За даними Всесоюзного перепису, вирощуванням фруктів та винограду займалося 248 господарств. А вирощування винограду зосереджувалося у 256 господарствах».

Десятилітня повоєнна статистика загальної площі садів та виноградників досить невтішна. За десять повоєнних років область так і не спромоглася досягти довоєнного рівня (1940 рік за всіма показниками статистичної звітності). Якщо у 1940-му площі промислових насаджень у господарствах Криму складали 12300 га то у 1946-му їх стало майже на 3,7 тис. менше. Навіть через десять років після закінчення війни влада не ставила перед собою завдання довести площу садів хоча б до рівня 1940 року. Планами на 1954 рік передбачалося довести площу садів у Криму до 10676 га .

Збір винограду в Ялті. Південний берег Криму. Фото надано автором.

Ще критичнішою була ситуація у кримському виноградарстві. Якщо у 1940 році площа виноградників в області складала майже 9 тис. га, то в 1946 році вони скоротились до 5 тис. га, тобто досягли лише 57% від довоєнного рівня. За річною звітністю площа виноградників у Криму в 1952 році складала уже майже 9 тис. га, а у 1953-му – понад 9,9 тис. га, а за даними перепису на вересень 1953 року їх нараховувалося лише 7041 га. Таке різке скорочення показників свідчить про явні приписки у річній статистичній звітності. Тобто навіть у 1954 році, коли Крим передавався Україні, за площею виноградників область не досягала довоєнного рівня.

До 1951-го з року в рік область не виконувала план закладки нових виноградників. Лише у 1952 та 1953 роках кримські виноградарі змогли виконати планові завдання – заклали 800 га нових плантацій. У довідці зазначається, що в області досить повільними темпами відроджуються довоєнні площі садів та виноградників у традиційно садівничих та виноградарських районах області: Бахчисарайському, Куйбишевському, Алуштинському, Ялтинському та Октябрському.

У 1953 році план закладки нових виноградників у колгоспах Балаклавського району було виконано лише на 46%, Судацького – на 40%, Приморського – на 46%, Джанкойського – на 44%. У колгоспах Зуйського району із запланованих 20 га виноградників не посадили жодного гектара. В колгоспах Октябрського району планувалося посадити 10 га садів, але не посадили жодного дерева.

Переважна більшість колись родючих долинних садів перебувала у жалюгідному стані. Залишені без догляду дерева ставали малопродуктивними і невдовзі усихали. Зрідженість садів сягнула майже 25%. Загальна кількість плодових дерев у кримських промислових садах у 1952 році порівняно з переписом 1945 року залишилась на рівні 12,5%. Якщо у 1945 році на кожному гектарі промислового саду нараховувалось 116 дерев зерняткових культур і 137 кісточкових дерев, то в 1952 році ці показники зменшилися відповідно до 92 і 122 дерев на кожен га.

Лише через сильну зрідженість насаджень у післявоєнних кримських садах недораховувалося майже 300 тис. дерев, а це було рівноцінно втраті 1,8 тис. 12 гектарів. Саме через величезну зрідженість насаджень, відсутність належного догляду за ними, через брак кваліфікованих робочих рук, гостру нестачу технічних засобів, а головне – відсутність зрошення, продуктивність промислових садів була досить низькою.

Навіть у традиційних, колись провідних районах (Бахчисарайському, Куйбишевському, Білогірському та Сімферопольському), впродовж першого повоєнного десятиліття за урожайністю садів не вдалося досягти показників 1940 року (див. табл. 1).

Лише в 1952-му кілька районів, вельми сприятливих для садівництва, за урожайністю садів змогли наблизитися до довоєнного рівня.

У цей рік лише кілька господарств, у яких збереглися старі садівничі кадри, змогли подолати 100-центнерний рубіж урожайності. Проте вирощених у Криму фруктів ледь вистачало для забезпечення кремлівських високопосадовців та партійно господарської еліти.

Розвиток садівництва в області значною мірою гальмувався через вкрай слабку розсадницьку базу. До того ж існуючі розсадники вирощували досить неякісний та неапробований садовий матеріал. Особливо цим страждали колгоспні розсадники. Вони часто-густо вирощували розрекламовані мічурінські сорти яблунь, які, безумовно, не мали б поширюватися у кримських садах.

Саме через всі перераховані причини валовий збір фруктів упродовж десяти повоєнних років не досягнув довоєнного рівня (4442,5 тонни) і, залежно від погодних умов року, варіював у межах 12380 тонн (у 1951 році) до 35407 тонн у найсприятливішому для садівництва 1952 році (див. табл. 2).

Продаж фруктів державі порівняно з 1940 роком в останні роки перебування Кримської області у складі Російської Федерації в три-чотири рази зменшився порівняно з довоєнним рівнем. Враховуючи темпи збільшення площ промислових садів та низьку врожайність, жодних перспектив на відродження садівництва у наступне десятиліття навіть не проглядалося.

Ще більш невтішна ситуація склалася у виноградарстві. Порівняно з 1940 роком, коли площа промислових виноградників складала майже 9 тис. га, за роки війни вона скоротилася майже удвічі і в 1946 році складала лише 5 тис. га. Тобто як і в садах щорічна статистика свідчила про певне зростання площі виноградних плантацій у післявоєнні роки (див. табл. 3).

Але офіційна довідка Управління справами Ради міністрів УРСР спростовує офіційні статистичні показники. Так, за статистичною звітністю 1952 року площа виноградників у Криму складала більше 8,9 тис. га, а у 1953 році майже на 1 тис. га перевершила довоєнний показник. А згідно з довідкою Управління справами Ради міністрів УРСР, датованою жовтнем 1954 року, площа промислових виноградників у 1953 році складала лише 7041 га. У 1954 році вони мали б збільшитися на 20 га.

Плани створення нових виноградних плантацій не виконувалися з року в рік, і це позбавляло виноградарську і виноробну галузі перспектив подальшого розвитку.

Щорічна загибель великої кількості кущів на виноградних плантаціях у більшості виноградарських районів Криму відбувалася через відсутність належного догляду за ними. Причина цього руйнівного для виноградарської галузі явища полягала як у гострій нестачі робочих рук, так і у низькій кваліфікації першої хвилі переселенців з материкової Росії.

Розвиток кримського виноградарства на півострові значною мірою стримувався досить слабкою розсадницькою базою. Якщо вирощування плодових саджанців було зосереджено у спеціалізованих розсадницьких господарствах та науково-дослідних установах, то забезпечення посадкового матеріалу для створення виноградників було перекладено на самі господарства. Кримські виноградники у той час не були урожайні філоксерою (кореневою тлею) і закладка нових плантацій відбувалася переважно чубуками (неукоріненими відрізками пагонів виноградної лози). Заготовляли їх з місцевих виноградників пізньої осені до настання сильних морозів. Апробація насаджень не проводилася, тому посадковий матеріал був засмічений різноманітною сумішшю сортів.

Таким чином, у перше повоєнне десятиліття після депортації з півострова кримськотатарського населення, греків, болгар та вірмен відбулася повна руйнація найважливіших галузей кримської економіки: садівництва, виноградарства, виноробства та плодопереробної промисловості.

Таблиця 1

Райони

 

Урожайність садів ц/га
1940 р. 1951 р. 1952 р. 1953 р.
Бахчисарайський 80,8 11,9 62,0 22,3
Куйбишевський 27,8 4,5 49,4 30,0
Білогірський 43,5 31,0 72,0 36,6
Сімферопольський 46,7 19,0 25,2 27,6

Таблиця 2

Роки Фрукти Виноград
Валовий збір %% до 1940 р. Здача державі Валовий збір %% до 1940 р. %% до 1939 р. Здача державі
1939 р. = = 21621 = 100 13351
1940 р 44425 100 16303 8929 100 41,3 6160
1951 р. 12380 27,8 4598 3503 39,2 16,2 2052
1952 р. 35407 79,7 6015 3895 43,6 18,0 2501
1953 р. 19965 44,9 4881 4588 51,5 21,2 2978

Таблиця 3

Райони

 

Урожайність виноградників ц/га
1939 р. 1940 р. 1951 р. 1952 р. 1953 р.
Алуштинський 34,6 29,0 10,9 17,5 16,4
Судацький 64,3 18,0 12,1 15,8 26,0
Красногвардійський 65,7 36,2 3,5 8,4 5,0
Ялтинський 33,3 33,0 24,2 23,2 30,3

За статистичними даними Збірника документів та матеріалів «Крим в умовах суспільнополітичних трансформацій (1940-2015)», Київ, ТОВ «Видавництво «Кліо», 2016 р.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: