/

Спадок «московської зозулі» у кримському шкільництві

Почати

Упродовж перших повоєнних років РРФСР ні у кримських містах, ні у селах не будувала жодних значущих соціальних об’єктів – шкіл, дитячих садочків та лікарень. І для такого нехтування соціальною сферою було кілька вагомих причин. Перша, і головна з них, полягала у тому, що фінансування житла, освіти та медицини радянська влада ніколи не розглядала як пріоритетний напрямок державної політики. Першочерговими завданнями всі витворені компартією вожді вважали мілітаризацію країни та нарощування і зміцнення репресивного апарату. Тому і перше повоєнне десятиліття у країні не стало винятком.

Соціальна сфера в Україні, вщент зруйнована двома хвилями «мілітарного цунамі», фінансувалася у повоєнні роки за залишковим принципом. Не кращою ситуація була й у російському Криму. За спеціальними урядовими рішеннями матеріальні та фінансові ресурси не лише РРФСР, але і всіх інших союзних республік були кинуті на відродження Чорноморського флоту, його обслуговуючої інфраструктури та міста Севастополя як головної військово-морської бази.

Через катастрофічне зменшення чисельності населення у Криму (більш ніж у тричі порівняно з довоєнним періодом) проблема з будівництвом шкіл, дитячих закладів та лікарень на півострові у перше повоєнне десятиліття ще не стояла так гостро. Російська влада сповна використала матеріальні надбання свого попередника – Кримської автономії. Тоді десятки тисяч переселенців з Росії непогано облаштувалися у будинках депортованих кримських татар, вірмен, греків, болгар, німців. У великих будинках депортованих розташовували також початкові школи, лікарні та дитячі садочки. До того ж у більшості районів та населених пунктів збереглося чимало хоч і невеличких старих шкіл та фельдшерських пунктів.

Учні “дитячої академії наук”, що була створена в Сімферополі після об’єднання юних техніків, натуралістів і краєзнавців.

Масове переселення робочої сили вже на початку 50-х років минулого століття змусило кримську владу замислитися над вирішенням першочергових соціальних проблем. Для дітей місцевих мешканців, переселенців з Росії та України не вистачало наявної мережі шкіл, дитячих садочків, амбулаторій та лікарень. Ще у серпні 1954 року Рада Міністрів та ЦК КПУ прийняли Постанову № 1261, в якій ішлося не лише про невідкладні заходи подальшого розвитку сіл, міст та курортів Кримської області, але і про соціальне будівництво. Ці питання у період перебування Кримської області у складі РРФСР ніколи системно не розглядалися.

У 1955 році багатопрофільна бригада Держплану УРСР здійснила перевірку виконання урядової Постанови № 1261. Результати цієї копіткої роботи авторитетна комісія узагальнила у спеціальній довідці. Зазначеною постановою у 1955 році передбачалося за рахунок республіканського бюджету збудувати у Криму 50 об’єктів із загальним обсягом робіт на 24,5 млн. крб. Із них лише по Міністерству освіти планувалося профінансувати 26 об’єктів на загальну суму 10,6 млн. крб.

Фактично народногосподарським планом на 1955 рік Кримській області було надано лише 5,2 млн. крб. Проте ці капіталовкладення головним чином спрямовувались на завершення будівництва об’єктів, розпочатих ще у 1954 році. Тому із об’єктів, передбачених урядовою Постановою № 1261, до плану капітальних робіт включили лише школу ім. Шмідта у Керчі на суму 1,26 млн. крб. Проте навіть за чотири місяці 1955 року кримські будівельні організації спромоглися освоїти лише 320 тис. крб. З’ясувалося, що всі школи, які передбачалось збудувати цією Постановою, на момент держпланівської перевірки не були забезпечені технічною документацією. А підготовлена ще РРФСР технічна документація майже всіх шкіл виявилася застарілою. Тому виникла потреба в її оновленні, що значною мірою позначилося на термінах будівництва багатьох шкіл.

Урядовою постановою передбачалося у 1955 році завершити підготовку проектної документації для будівництва двох середніх шкіл у Сімферополі та Джанкої, і дитсадка у Керчі. “Ще для шести шкіл та двох дитячих садочків, які вже мали проектні завдання, але не мали проектної документації, необхідно добитися виділення на 1955 рік лімітів на суму 87 тис. крб.”, – говорилось у довідці. Отже, лише в 1955 році українська влада забезпечила фінансування підготовки технічної документації для 9 шкіл і 3 дитячих садочків. Капіталовкладення на це будівництво планувалося виділити тільки у 1956 році.

Український уряд наполіг на тому, щоб до шкільного будівництва у Криму долучилась і ціла низка союзних і союзно-республіканських міністерств. Тож у селищі Красний Перекоп Міністерство хімічної промисловості СРСР мало розпочати будівництво середньої школи. Для нього Постановою передбачалося з українського бюджету виділити 0,5 млн. крб. Але гроші для цього Україна так і не змогла виділити через відсутність технічної документації, яку мали б підготувати у Ленінграді.

Школа ім. Шмідта у Керчі в роки Другої світової війни (1942) була повністю зруйнована фашистами. Відновлена в 1956 р.

Українською урядовою постановою союзне міністерство промислових продовольчих товарів мало б забезпечити будівництво 4-х середніх шкіл, на суму 3,9 млн. крб. Проте виділили кошти лише на будівництво однієї школи у м. Ялті, в районі селища Магарач, в сумі 1,6 млн. крб. За чотири місяці поточного 1955 року кримські будівельні організації по цій школі освоїли лише 700 тис. крб.

З планами шкільного будівництва у Криму не впоралася і ціла низка міністерств республіканського підпорядкування. Так, Міністерство м’ясних і молочних продуктів УРСР упродовж 1955 року мало б збудувати у радгоспі «Привольний» Красноперекопського району семирічну школу та 3 дитячих садочки в області з обсягом робіт на суму 960 тис. крб. Проте капіталовкладень на жоден з цих об’єктів так і не виділили через відсутність підготовленої технічної документації.

Міністерство радгоспів УРСР у 1955 році мало б збудувати у господарствах своєї системи 5 шкіл, причому чотири з них, на 280 учнів кожна, мало ввести в експлуатацію упродовж 1955 року. На це будівництво міністерство планувало виділити майже 5 млн. крб. Фактично кошти виділили на будівництво лише двох шкіл, які планувалося ввести в експлуатацію лише у 1956 році. Виділені кошти будівельники почали освоювати лише у травні – через відсутність необхідної документації. Майже аналогічна ситуація склалася й у Міністерстві промислових товарів широкого вжитку. Воно мало у 1955 році розпочати будівництво двох дитячих садочків у Сімферополі та Керчі, на загальну суму 800 тис. крб. Але жодних капіталовкладень упродовж року на це будівництво так і не було виділено.

Комісія констатувала, що Постанова Ради Міністрів УРСР № 1261 від 26.08.1954 року про будівництво шкіл та дитячих садочків у Криму виконується незадовільно. Так, з 50 об’єктів загальним обсягом у 24,5 млн. крб. у 1955 році будувалося лише 4 (обсяг робіт 3,24 млн. крб.). За чотири місяці було освоєно 1,02 млн. крб. А з 22-х шкіл та 4 садочків, які мало збудувати Міністерство освіти, лише одну школу ім. Шмідта у Керчі включили до плану будівництва на 1955 рік. А такі союзні міністерства, як шляхів сполучення, хімічної промисловості, будівництва, та республіканські – м’ясних та молочних продуктів та промислових товарів зовсім не виконали зазначеної постанови.

На значну частину об’єктів деякі міністерства (промислових, продовольчих товарів СРСР та республіканське – радгоспів) навіть не надали технічну документацію та не виділили необхідних лімітів.

Планом капітальних робіт по Кримській області на 1956 рік передбачалося виділити кошти на будівництво 9 шкіл та 3 дитячих садочків. Загальний обсяг фінансування – 10 млн. 800 тис. крб.

Цією ж Постановою Міністерству освіти виділялись додаткові кошти на 1955 рік для укладання проектно-кошторисної документації для будівництва середньої школи у м. Сімферополі, середньої школи у Кореїзі, Морської семирічної школи у Судацькому районі, Красноармійської середньої школи у Старокримському районі, дитячих садочків у Євпаторії та Феодосії. Обсяг фінансування лімітів на виготовлення техдокументації з кожного об’єкта варіював у межах 10-14 тис. крб.

Середня школа ім. М. Горького, смт Леніне, початок 1960-х рр.

Будівництво шкіл у Криму після 1954 року перебувало під жорстким контролем центральних республіканських органів влади, перш за все Ради Міністрів. Майже через рік після прийняття вже цитованої постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КПУ від 26 серпня 1954 р. Міністерство освіти підготувало заступнику голови Ради Міністрів М. Гречусі довідку-звіт про виконану цим підрозділом роботу.

Міністр освіти Г. Пінчук доповідає уряду, «що вельми важлива для розвитку кримського шкільництва Постанова виконується, а річний план будівництва шкіл на 1955 рік становить 5 млн. 920 крб.». Станом на перше півріччя 1955 року в Криму будувалося 9 шкіл. Міністерство освіти занепокоєне незадовільними темпами шкільного будівництва та недостатнім контролем за виконанням постанови місцевими органами влади. Станом на 1 червня 1955 року план річного будівництва виконано лише на 54,9%. Тобто будівельні організації змогли освоїти лише половину виділених коштів, у той час як за планом за цей період мало бути використано 75% від виділеної суми.

«Особливо незадовільно велося будівництво, – зазначалося у довідці, – в Алуштинському, Сімферопольському, Нижньогірському, Балаклавському районах та містах Феодосія і Керч».

Міністерство піддало жорсткій критиці діяльність кримських органів влади, перш за все виконавчого комітету обласної ради та обласний відділ народної освіти, за незадовільне будівництво шкіл в області та істотні недоліки в організації шкільної роботи, комплектуванні класів, організації позашкільної роботи з учнями та відсутність для її проведення необхідних приміщень. Наголошувалося на тому, що обласна станція юних техніків розташовувалась у приміщенні в 60 м2, станція юних натуралістів мала лише одну кімнату, а екскурсійно-туристична станція взагалі не мала свого приміщення.

У зазначеній довідці не лише констатувалися негативні факти у розвитку кримського шкільництва, але й пропонувалося докорінно змінити ставлення до кримської освіти: «Для забезпечення введення в дію шкіл і дитячих садочків згідно з переліком, затвердженим Радою Міністрів УРСР і ЦК КПУ, необхідно передбачити на 1956-1957 роки для Кримської області обсяг капітальних вкладень в розмірі 45 млн. крб.», – зазначалося у доповідній записці.

Немає сумнівів у тому, що саме у таких величезних обсягах шкільне будівництво у Криму фінансувалося й у подальші роки. Адже невдовзі по всій області постали десятки шкіл та сотні дитячих садочків. Саме після цієї постанови у Сімферополі збудували станцію юних техніків, юних натуралістів та курортного туризму. Отже, є всі підстави стверджувати, що потужна матеріально-технічна база кримської освіти постала після 1954 року, тобто після входження Криму до складу України.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: