/

ЩО ЗБУДУВАЛИ КАРАЇМИ ДЛЯ ЄВПАТОРІЇ 

Почати

У 1898 р. у Євпаторії трапилася прикра подія: згоріла курортна зала, де відбувалися театральні вистави. Наступного року міська дума виділила на зведення нового театру 80 тисяч карбованців. Та грошей критично не вистачало. Тоді на допомогу прийшов меценат. 

У 1901 р. караїм Мордехай (Марк) Сімович Сарач пожертвував на будівництво театру 25 тисяч карбованців. Він був відомим благодійником, габбаєм караїмської кенаси і гласним міської думи, неодноразово обирався головою Євпаторійського сирітського суду. Але одне діло меценати, й зовсім інше – бюрократи; виділення земельної ділянки під театральну споруду загальмувалося десь у коридорах влади. До того ж все одно не вистачало коштів.

Меморіальна дошка на честь М. С. Сарача. Фото надано автором

У 1903 р. Сарач помер, і, здавалося, будівництво театру залишиться нездійсненною мрією. Остаточно заглохнути цій ініціативі не давав член міської управи, а з 1904 р. гласний міської думи й одноплемінник пана Сарача Семен Езрович Дуван. Справа рушила з мертвої точки, коли в 1906 р. його обрали міським головою Євпаторії. Він визначив зручне місце для театру – між старим містом і дачним районом, хоча частина міських депутатів пропонувала звести театр у межах старого міста. Але Дуван мислив на перспективу. Цим кроком визначалася й логіка подальшого розвитку міського центру в західному напрямку.

Вже наступного року Дуван придбав для міста десять десятин казенної землі. Тут були спроєктовані майбутні міські квартали з ділянками, призначеними на будівництво дач. Цю територію почали продавати приватним особам під забудову, й таким чином збирали необхідну суму грошей для зведення театру. Був оголошений конкурс на кращий архітектурний проєкт, і 4 травня 1907 року були презентовані три проєкти театру. І тут почалися муки вибору, адже всі три проєкта були цікаві й варті втілення. Автором одного з них був міський архітектор Євпаторії Адам Людвигович Генріх, другого – художник архітектури Павло Якович Сеферов, а третього – цивільний інженер Сіма Ісаакович Мінаш. Не зважаючи на те, що останній був також караїмом, отже одноплемінником міського голови, Дуван вирішив зробити вибір за порадами видатних архітекторів того часу, й написав їм листи. Один лист був адресований Миколі Петровичу Краснову, головному архітектору Ялти й автору знаменитого Лівадійського палацу; а другий – головному архітектору Одеси Олександру Осиповичу Бернардацци.

Та сталася прикрість – жоден з них не зміг прийняти запрошення Дувана: Краснов перебував за кордоном, а Бернардацци працював у Фастові. Дуванові довелося зробити хід конем: міський голова запросив свого брата, Ісаака Езровича Дувана-Торцова – відомого актора, театрального режисера й антрепренера, а також всіх трьох конкурсантів. Крок був сміливим і не позбавленим логіки, адже про переваги театральних проєктів мав судити той, хто буде користуватися новою будівлею, а обстоювати їх – самі автори.

Наслідок обговорення був таким: проєкт Мінаша відхилили як занадто масштабний та дорогий, а Генріх і Сеферов вирішили об’єднати свої зусилля для створення спільного проєкту. Цікаво, що архітектор Генріх був прихильником стилю модерн, у той час як Сеферов був прибічником класицизму. Саме цей стиль і переважає у зовнішньому вигляді театру, в той же час у ньому відчутні й модерністські мотиви.

3 серпня 1903 р. міська дума ухвалила звести театр на місці, запропонованому Дуваном. Театр має триярусну залу на 630 місць, гримерні кімнати, майстерню для театральних художників, підсобні приміщення, буфет.

Міська дума виділила на втілення проєкту в життя 150 тисяч рублів, до того ж були задіяні кошти з заповіту Сарача (на розвиток рідного міста Мордехай Сімович заповів загалом 60 тисяч рублів золотом).

Міський театр у Євпаторії. Фото надано автором

Театр був відкритий 20 квітня 1910 р. Першою виставою, показаною на його сцені, була опера Михайла Глинки “Життя за царя”.

У євпаторійському театрі виступали у різний час такі відомі майстри сцени, як Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Євген Вахтангов, Антоніна Нєжданова, Ольга Кніппер-Чехова, Надія Обухова, Анатолій Солов’яненко, Вергіліус Норейка та чимало інших видатних артистів.

В 2010 р. нащадки встановили на будівлі театру меморіальну дошку в пам’ять про М. С. Сарача . Але театр був не єдиною спорудою, зведеною на кошти, заповідані цим благодійником. На кошти Мордехая Сарача в 1911 р. була зведена й Пушкінська авдиторія на Гімназійній площі, за проєкт якої виконав той же Адам Генріх. Вона призначалася для читання лекцій на теми культури й мистецтва. З 1917 р. у цій будівлі містилася профспілка друкарів, а також відбувалися засідання Євпаторійської ради робітничих, солдатських та селянських депутатів, тут розташовувався виконком і канцелярія ради. Згодом будівлю використовували як гарнізонний будинок офіцерів. Вона збереглася до нашого часу.

Пам’ятник Семену Езровичу Дувану поруч із театром у Євпаторії. Фото надано автором

Того ж року, коли була зведена Пушкінська бібліотека, вже відомий нам Семен Езрович Дуван вирішив також подарувати місту громадську будівлю, й виступив з проєктом будівництва міської публічної бібліотеки, яка мала бути зведена й обладнана повністю за його рахунок. Вона мала розташовуватися неподалік театру, на тому ж Театральному майдані, тільки на його східному боці. Дуван хотів приурочити її заснування до пятидесятиліття скасування кріпосного права в Російській імперії.

Почин Дувана підтримав і архітектор Павло Якович Сеферов, узявшися виконати проєкт і втілити його в життя безоплатно. Дуван витратив на будівництво бібліотеки 25 тисяч карбованців. Наступного року будівля вже прикрашала Театральний майдан. А у 1913 р. також коштом Дувана для бібліотеки були закуплені півтори тисячі томів літератури. Окрім того, Семен Езрович офірував і частину власного книгозбору. Його приклад надихнув зробити те ж саме й інших мешканців міста, які почали вкладати власні кошти для купівлі книжок для публічної бібліотеки. Наприклад Павло Сеферов, окрім того, що не взяв грошей за проєкт будівлі й нагляд за роботою будівельників, ще й пожертвував бібліотеці тисячу карбованців та сто томів творів письменників-класиків. Колишній вчитель С. Ф. Федоров презентував 252 томи вартісних книг. Його енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона перебуває в бібліотеці й донині. Власні кошти внесли також лікар та суспільний діяч, Берахья бен Еліягу (Борис Ілліч) Казас, садовод Еліягу бен Берахья Шишман, М. І. Шарогородський, А. І. Васильєв, С. Ф. Федорович.

Оскільки караїми Євпаторії зіграли ключову роль у заснуванні бібліотеки, подавши як ідею, так і кошти на її втілення, однією з її головних задач було зібрання в її стінах потужного фонду караїміки, з книг якого можна було б дізнатися про минуле й сьогодення караїмського народу.

Бібліотеку урочисто відкрили й освятили 14 липня 1916 р. Цю подію не судилося побачити Павлу Сеферову. Павло Якович, точніше, Богос Акопович Сеферов пішов з життя на два роки раніше. Нащадки вшанували його пам’ять меморіальною дошкою, відкритою в 2012 р. на будинку, в якому мешкав архітектор. А міська бібліотека швидко стала центром культури Євпаторії; там не лише беруть почитати книжки, а й влаштовують численні літературні й музичні імпрези, в її стінах гуртуються любителі красного письменства, діють літературні студії. Дітище Семена Дувана й Павла Сеферова служить євпаторійцям вже більше століття.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: