Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
І. Гаспринський за роботою в кабінеті. 1910 р. Фото – з фондів Музею Ісмаїла Гаспринського
/

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Національний рух кримських татар можна поділити на кілька етапів. Перший розпочався після приєднання Криму до Російської імперії й завершився приблизно до 1880-х рр., другий етап охоплював час з 1890 до 1905-1907 рр., третій розпочався після подій Османської революції 1908 р.

Перший етап характеризувався стихійністю через відсутність єдиної мети, ідеологічного й політичного центрів та загального керівництва. Всі виступи татар були стихійними, вони боролися за виживання у ворожому до них колонізаторському середовищі.

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
Ісмаїл Гаспринський. 1883 р. Фото – з фондів Музею Ісмаїла Гаспринського

Другий етап став зародженням кримськотатарської інтелігенції й пошуком нею єдиної для всіх ідеї. Такою була ідея младотурецького руху, що зародився в Османській імперії. Оскільки багато представників кримськотатарської інтелігенції навчалися у Стамбулі (а деякі навіть брали участь в Османській революції 1908 р.), після повернення до Криму вони пропагували нові ідеї й намагалися втілити в життя поставлену перед собою мету: досягти якісного зростання рівня культури та освіти кримських татар, об’єднати їх в єдину культурну спільноту з усіма цивілізаційними доробками мусульман світу. Цей рух цілком можна назвати рухом младотатар. Саме він надалі й відіграв визначну роль в історії національно-визвольного руху кримських татар. Младотатари не висували настільки радикальних революційних ідей, як младотурки. Першою своєю метою вони вважали покращення освітньої справи.

Виразником младотатарських ідей був Ісмаїл Гаспринський (1851-1914). Він народився у Бахчисараї у родині військового офіцера, родовитого дворянина Мустафи Гаспринського. Ісмаїл здобув освіту у Москві і в кадетському корпусі у Воронежі. У 1871 р. переїхав вчитися до Стамбула, а потім продовжив навчання у паризькій Сорбонні. Після закінчення навчання працював секретарем у письменника І. Тургенєва. Сам Гаспринський теж був видатним літератором, написав кілька романів і повістей («Сонце, яке зійшло», «Дівчина-левиця», «Країна вічного блаженства» та ін.), а також безліч нарисів та статей. У 1877 р. він повернувся до Бахчисарая, де був обраний міським головою.

В 1883 р. Гаспринський розпочав видавати газету «Терджиман» («Перекладач»), в якій друкував інформацію про економічне та шовіністичне свавілля російської влади в Криму, пропагував національні цінності татарського народу, викривав намагання опорочити їх. Газета Гаспринського надихала читачів поліпшувати освіту у національному дусі. За словами І. Фірдевса, «з’явившись у 1883 р., ця газета проіснувала до 1917 р., поступившись місцем газеті «Міллет», завоювала собі світову славу і прибічників в усіх куточках земної кулі, де були мусульманські народи і держави, перетворившись на рупор національно-визвольного руху на Сході».

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
І. Гаспринський за роботою в кабінеті. 1910 р. Фото – з фондів Музею Ісмаїла Гаспринського

Величезним був внесок Гаспринського у справу народної освіти. Під впливом заходів царської влади, спрямованих на винищення татар та їхньої культури, рівень освіти поступово, проте неухильно погіршувався. Сучасник свідчив: «Кримські медресе є поганою копією турецьких. В них вивчають богослов’я, філософію, юриспруденцію, але все це у своєрідному богословському тлумаченні. Учні медресе мешкають у гуртожитках, які є (за поодинокими винятками) концентрацією антигігієнічних умов. Викладачі – досить малоосвічені». Врешті й сам І. Гаспринський зазначав: «Програма сучасного татарського медресе – арабська книжна мова, теологія і схоластика. Метод викладання – довбління і зазубрювання».

У 1884 р. Гаспринський у Бахчисараї відкрив першу кримськотатарську школу «усуль джадид мектебе» («новий метод навчання»). Звідси новий просвітницький рух стали називати джадидизмом з новою методикою звукового викладання матеріалу (за прикладом європейських шкіл). Навчання тривало три роки, в «новій школі» навчали не тільки умінню тлумачити Коран, але й мовам, письму, географії, арифметиці. Для покращення процесу навчання Гаспринський видав написану ним хрестоматію «Ходжа и-субьян» («Вчитель дітей»).

Незабаром у більш широкому значенні під терміном «нова школа» почали розуміти шлях до морального оновлення. Новий напрямок передбачав, згідно з задумами Гаспринського, реформування конфесійних навчальних установ, створення й подальший розвиток національного друку, вирішення «жіночого питання», виходячи з потреб сучасної цивілізації, розвиток передумов для створення єдиної тюркської мови, зміцнення співробітництва у культурній, економічній і суспільній сферах між усіма тюркськими етносами, формування власної національної інтелігенції, модернізацію мусульманського способу життя, встановлення дружніх стосунків з російськими представниками культури та освіти, налаштування співробітництва з російським урядом, створення благодійних і меценатських товариств.

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
Новометодна школа в Алупці. 1910 р. Фотографія з брошури «Народна школа»

Нові школи поширювалися як по Криму, так і за його межами. З Казанської, Уфимської та інших губерній Російської імперії для вивчення нового методу навчання до Бахчисарая почали приїжджати десятки молодих мулл. Бахчисарайська школа стала відігравати роль першої семінарії для вчителів. Перейнявши досвід, ці вчителі поверталися додому й починали організовувати школи за методикою Гаспринського. В них виховувалися кадри вчителів, журналістів, лікарів та осіб інших професій, яких потім представники групи Гаспринського намагалися відправити для поліпшення освіти до Стамбула.

Зусилля Гаспринського та його послідовників принесли значний і помітний неозброєним оком результат. Через 12 років чисельність кримськотатарських навчальних закладів збільшилася в три рази, а учнів у них – у чотири рази. Якщо у 1881 р. в губернії було 190 кримськотатарських традиційних шкіл з 3 722 учнями, то в 1892 р. уже налічувалося понад 500 шкіл з 13 600 учнями – як традиційних, так і «нових». Такий стан справ зберігався й надалі.

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
Асан Сабрі Айвазов

На початку ХХ ст. у Таврійській губернії вже було: кримськотатарських навчальних закладів – 535, мектебе й медресе відомства Департаменту іноземних віросповідань – 505, міських і сільських міністерства народної просвіти – 21, шкіл грамоти – 4, п’ятничних шкіл для дорослих – 2 і вечірніх для дорослих – 3. Вплив нових шкіл став настільки великим, що кримська влада схаменулася й у 1910 р. наказала закрити їх і повернутися до традиційної освіти.

Група І. Гаспринського ініціювала виникнення інших об’єднань кримськотатарських просвітників. Таку групу очолив син селянина Решид (Абдурешид) Медієв (1880-1912). Цей вчитель з Карасубазара на початку власної політичної діяльності у 1900 р. відхрестився від Гаспринського й заявив, що він стоїть «на полярно протилежній точці зору з ним щодо питань соціально-економічних».

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
Джафер Сейдамет

Програма Р. Медієва відстоювала інтереси кустарів, ремісників та найбідніших селян. Його послідовники не вважали просвіту найважливішою справою, якій потрібно було приділяти всю увагу, хоча також підтримували ідею щодо створення власної татарської газети. Так, в 1906 р. у Карасубазарі Медієв зі своїми однодумцями розпочав видавати газету «Ватан Хадімі» («Служіння Батьківщині»). На її сторінках він намагався висвітлювати питання насущних потреб кримських татар, передовсім забезпечення татар-селян землею. Навколо газети почали збиратися інші діячі кримськотатарського руху більш «лівої», ніж Гаспринський, спрямованості. До нового утворення приєдналися С. Ідрисов, О. Заатов, А. Джемілєв, Арабський, Д. Сейдамет, А.-С. Айвазов, С. Меметов, Х. Чапчакчи та ін.

Значно пізніше більшовик І. Фірдевс писав: «В той час як навколо «Терджимана» були згруповані й домінували у газеті татарські вчителі, які здобули освіту в Туреччині рідною мовою, в газеті «Ватан Хадімі» керівна роль належала вчителям, які здобули кваліфіковану освіту російською мовою в Росії». На думку І. Фірдевса, саме у цьому полягала різниця між двома угрупованнями, що виникли у кримськотатарському русі наприкінці ХІХ ст.: орієнтація на східну сутність освіти та, відповідно, східну систему цивілізаційних цінностей у перших та європейське спрямування освіти (отже, й менталітету) – у других.

Важливою подією у мусульманському житті Криму стало створення у 1897 р. «Кримського благодійного товариства в м. Сімферополі для допомоги татарам, які бідують». Очолив товариство і багато років керував ним І. Муфтій-заде. Через деякий час подібні товариства були створені в інших містах, а також поза межами Криму: в Санкт-Петербурзі, Астрахані, Казані, Касимові, Семипалатинську й інших містах компактного проживання мусульманського населення. На початку ХХ ст. по всій імперії налічувалося понад 40 благодійних товариств, а безпосередньо в Криму – 6.

Помітно активізувався національно-визвольний рух кримських татар після подій революції 1905-1907 рр. Проте, як це не дивно, він почався з повного ігнорування подій самої революції. Татари – кустарі та ремісники міст – революцію не прийняли. Ще далі від неї були кримськотатарські селяни.

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
Н. Челебіджихан, С. Хаттатов, А. С. Айвазов і Дж. Сейдамет

У 1905 р. на півострові була створена політична організація, котра намагалася об’єднати всіх мусульман Російської імперії. Через це вона отримала гучну назву «Бутюнрусие иттифак мусульманларнен» («Загальноросійський союз мусульман»). Вона стояла на ліберальній платформі й поступово схилялася в бік кадетів та октябристів. Найактивнішими учасниками цієї організації були І. Гаспринський, І. Муфтій-заде (пізніше обраний депутатом Державної Думи ІІІ скликання – від фракції октябристів), І. Леманов, С. Хаттатов, Р. Ахундов, М. Кіпчакський, Р. Медієв, А.-С. Айвазов.

Того ж року виникло ще кілька національних партій та гуртків. Так, у Сімферополі з’явилася група кримськотатарських соціалістів на чолі з учителем Сімферопольської кримськотатарської школи Аппазом-мурзою Ширинським. В Алупці було створено кримськотатарський гурток під керівництвом вчителя Асана Сабрі Айвазова. До речі, саме А.-С.Айвазов став після смерті І. Гаспринського у 1914 році редактором газети «Терджиман».

Таким чином, у цей період кримськотатарський національний рух був нечисленним і тільки розпочинав активні дії. Незважаючи на активні намагання загальноросійських радикальних організацій вести серед татар агітацію, істотних результатів вона не дала. Чисельність татар у цих організаціях рахувалася одиницями (більшою мірою – серед есерів), а їхня діяльність була малопомітною.

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
Номан Челебіджихан

В 1908 р. у Стамбулі були створені кримськотатарські організації «Кирим Талебе Джеміеті» («Товариство кримськотатарської молоді, що навчається») та «Джеміет Хайріе» («Благодійне товариство»). Ці організації об’єднували студентів, які приїхали сюди для навчання. Таким чином, основу цих організацій складала молода кримськотатарська інтелігенція, яка зароджувалася у ті часи. Однак ці товариства незабаром розпалися, й на їхній основі в 1909 р. було сформовано іншу організацію – «Ветан Джеміети» («Товариство Батьківщини»).

Своє завдання її представники вбачали у друкуванні і перевезенні до Криму листівок та прокламацій, подальшому таємному розповсюдженні їх серед кримських татар. Найактивнішими членами цієї організації були Джафер Сейдамет (1889-1960) і Челебі Челебієв (Номан Челебіджихан) (1885-1918), які незабаром стали лідерами кримськотатарського національного руху. Вони очолили два його напрямки — духовний та світський: Челебієв став першим демократично обраним муфтієм та головою національного уряду, а Сейдамет спочатку був військовим міністром, а потім замість Челебієва очолив кримськотатарський уряд. Завдяки їхній діяльності рух кримських татар набув організаційної оформленості та почав відігравати важливу роль у подальшому розвитку подій.

Розвиток національно-визвольного руху кримських татар
Решид (Абдурешид) Медієв

З початком Першої світової війни Таврійська губернія вважалася прифронтовою. Всі, кого влада вважала «ненадійними» (передусім, німці й татари), почали зазнавати всіляких утисків. Репресивна політика царського уряду політизувала кримськотатарське середовище. Якщо раніше багато сучасників говорили про специфічну татарську аполітичність, то тепер уже не лише інтелігенти, а й селяни починали активно цікавитися політикою. Все більше й більше представників кримськотатарського народу почали придивлятися до подій, що відбувалися в Османській імперії. Адже саме вона після революції 1908 р. вважалася кримськими татарами більш прогресивною, ніж Російська. Два фактори – неприйняття шовіністичних дій царського уряду й привабливість Туреччини – призвели до зростання на півострові сепаратистських настроїв. І події Російської революції підштовхнули їх до активізування.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: