Фото — артефакти, що вилучені під час незаконних розкопок археологічної пам’ятки Херсонес Таврійський. Джерело — офіційний сайт підконтрольного окупаційній владі РФ «Державний історико-археологічний заповідник Херсонес Таврійський
/

Розграбування археологічних пам’яток України в Криму: протидія безкарності

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

На території Кримського півострова розташовано безліч археологічних пам’яток часів античності, середньовіччя та нового часу. Законодавством України[1] визначено, що всі пам’ятки археології, зокрема й ті, що перебувають під водою, зокрема рухомі предмети, є державною власністю.

Після окупації Російська Федерація не тільки привласнила землі й надра Криму, але й почала використовувати територію окупованого півострова як джерело археологічних артефактів, активно підтримуючи діяльність державних та приватних компаній, спрямовану на проведення пошукових робіт та розкопок історичних місцевостей.

Така нищівна діяльність призвела до втрати наукової цінності археологічних розкопок. Значна частина артефактів залишається недослідженою та неоціненою з погляду її значущості як культурної спадщини, оскільки археологічні розкопки виконують переважно особи, які не мають досвіду роботи з кримським матеріалом, не володіють знаннями про особливості грунтів та природні умови Кримського півострова.

При цьому є розумні підстави вважати, що археологічні знахідки, отримані в процесі розкопок, систематично переміщуються за межі окупованої території.

Розкопки на території Кримського півострова не контролюються Україною як державою-сувереном. Відсутність контролю за археологічною діяльністю на окупованій території створила умови, за яких окупаційна влада де-факто використовує таку активність як інструмент зі знищення тих пам’яток, які заважають розбудові на півострові масштабного воєнного плацдарму.

Російська Федерація з метою виправдання хаотичної та безрозсудної активності на українських археологічних пам’ятках (та в безпосередній близькості до них) намагається надати такій активності ознак археологічної діяльності. Для цього залучає до неї своїх громадян, які хоч і є співробітниками відомих російських бюджетних установ науки та культури, зокрема Державного Ермітажу, Інституту історії матеріальної культури РАН, Інституту сходознавства РАН, Інституту археології РАН, проте в переважній більшості не мають відповідного фаху  для належного здійснення археологічних досліджень у Криму.

Окупаційна влада не ховає факту вивезення археологічних артефактів з окупованого півострова. Наприклад, віце-президент РАН, директор Інституту археології РАН, доктор історичних наук, академік Н.Макаров,  прямо зазначає: «Матеріали розкопок у Криму стали найважливішою складовою двох найбільших археологічних зібрань Росії — Державного Ермітажу та Державного історичного музею»[2].

Як Україна реагує на беззаконня?

Органи державної влади України вживають певних заходів, спрямованих на протидію незаконній діяльності окупаційної влади в Криму.

Так, слідчі підрозділи Національної поліції України під процесуальним керівництвом прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя здійснюють розслідування окремих фактів незаконного руйнування та пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їхніх частин, вчиненого щодо пам’яток національного значення.

За рішенням Ради національної безпеки та оборони ухвалені рішення про застосування персональних обмежувальних заходів щодо осіб, чиї дії створюють загрозу національним інтересам України.

19 березня 2019 року на підставі Указу Президента України, було введено в дію відповідне рішення РНБО України та застосовано санкції, зокрема щодо 23 (двадцяти трьох) фізичних осіб, які були залучені до проведення незаконних пошукових робіт на об’єктах археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини України в Криму, у тому числі й окремих співробітників Державного Ермітажу, Інституту історії матеріальної культури РАН, Інституту сходознавства РАН, Інституту археології РАН.

Пізніше 14 травня 2020 року, на підставі Указу Президента України було застосовано санкції, зокрема до юридичних осіб — закладів культури, науки Російської Федерації, у тому числі до Державного Ермітажу, Інституту історії матеріальної культури РАН, Інституту сходознавства РАН, Інституту археології РАН, Всеросійської Громадській Організації «Руське географічне товариство».

Водночас Державний Ермітаж, Інститут історії матеріальної культури РАН, Руське географічне товариство, а також Московський державний педагогічний університет і так звана державна бюджетна установа Республіки Крим «Чорноморський центр підводних досліджень» та інші інституції науки і культури Російської Федерації продовжують свою незаконну діяльність на тимчасово окупованій території України.

Раніше у своїх матеріалах ми висвітлювали деякі факти протиправної діяльності російських закладів науки і культури, де-факто розграбування української культурної спадщини (античні міста Кітей, Німфей, Акра, Мірмекій тощо).

Кваліфікація за міжнародним та національним правом

Попри те, що Уряд Російської Федерації не визнає наявності міжнародного збройного конфлікту з Україною, у тому числі й окупації Кримського півострова, це не означає, що така політика РФ звільняє її від виконання своїх обов’язків як держави-окупанта, і відтак від відповідальності за міжнародним правом.

Норми міжнародного гуманітарного права (далі – МГП)[3] покладають на окупуючу державу щонайменше такі обов’язки у сфері захисту культурної спадщини:

Негативні зобов’язання

  1. Утримуватися від використання цінностей та прилеглих до них ділянок у цілях, які можуть призвести до їхнього знищення або пошкодження;
  2. Утримуватися від ворожих дій, спрямованих проти таких цінностей, та від використання культурних цінностей задля досягнення воєнної мети, якщо тільки цього не вимагають обставини імперативної воєнної необхідності;
  3. Утримуватися від будь-яких репресивних заходів, спрямованих проти культурних цінностей;
  4. Утримуватися від реквізиції рухомих культурних цінностей на території іншої держави, від застосування репресалій проти культурних цінностей. 

Позитивні зобов’язання

  1. Діяти в такий спосіб, щоби захистити культурну спадщину;
  2. Забороняти, запобігати або зупиняти будь-яке посягання на культурні цінності;
  3. Здійснювати необхідні заходи для охорони та збереження культурних цінностей, пошкоджених під час воєнних дій, якщо така необхідність виникла, а національні компетентні органи окупованої території неспроможні здійснити такі заходи;
  4. Запобігати вивезенню культурних цінностей з окупованої території.

Особи, винні в посяганні на об’єкти культурної спадщини, несуть індивідуальну кримінальну відповідальність. Кваліфікація таких діянь за Кримінальним кодексом України залежить від суб’єкту злочину, характеру діяння, серйозності й масштабів його наслідків та взаємозв’язку зі збройним конфліктом.

У цілому такі діяння можуть кваліфікуватися як загальнокримінальні злочини проти громадського порядку й моральності (стаття 298 «Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини»), або як воєнні злочини (стаття 438 «Порушення законів і звичаїв війни»).

Враховуючи пріоритетність вказаного напрямку прокуратурою Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в січні 2021 року створено міжвідомчу робочу групу у сфері протидії кримінальним правопорушенням проти культурних цінностей, а також спричинення збитків, псування, руйнування, втрати культурних надбань держави на тимчасово окупованій території півострова Крим.

До складу увійшли спеціалісти, експерти та науковці Міністерства культури та інформаційної політики України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Інституту археології НАН України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, представники громадських організацій «Євромайдан – Крим», «Регіонального центру з прав людини» та «Кримського інституту стратегічних досліджень».

За період роботи такої групи від правозахисних організацій ГО “Регіональний центр прав людини” та ГО “Євромайдан-Крим” надійшло 15 заяв про вчинення кримінальних правопорушень проти культурних цінностей. Прокуратурою автономії внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань та розпочато 15 кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 298 КК України.

Фрагмент відео — незаконні земляні роботи із залученням важкої техніки в охоронній зоні археологічної пам’ятки Херсонес Таврійський.

За інформацією прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, що була оприлюднена наприкінці 2021 року під час міжнародного круглого столу “Крим під владою геростратів”, який було організовано громадськими організаціями, що входять до експертної мережи Кримської платформи, зокрема ГО “Регіональний центр прав людини, Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”, а також Крайової Радою Українців Криму, органами правопорядку АР Крим та м. Севастополя здійснюється розслідування у 23 кримінальних провадженнях за понад 85 фактами умисного знищення, руйнування і псування пам’яток історії та культури, незаконного проведення пошукових, археологічних робіт, вивезення культурних цінностей з тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених  ч. 1 ст. 438, ч.ч. 1, 3 ст. 298, ч. 1 ст. 332-1, ст. 341, ст. 356, ч. 2 ст. 201 КК України.

Здійснення досудового розслідування розподілено за 3 категоріями:

–  за фактами умисного знищення нерухомих об’єктів культурної спадщини;

– за фактами умисного знищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури, незаконного проведення пошукових, археологічних робіт, вивезення культурних цінностей з тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя;

– за фактами вивезення з тимчасово окупованої території півострова Крим культурних цінностей.

Наразі очікується повідомлення про підозри особам в межах зазначених кримінальних проваджень.

Важливим є те, що 20 травня 2021 року Верховна Рада України ухвалила Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, яким Кримінальний кодекс був доповнений діяннями, які становлять воєнні злочини[4]. Серед іншого, до Кодексу було включено Статтю 4385 («Воєнні злочини проти культурних цінностей, що перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права»), яка передбачає відповідальність за такі діяння:

«1. Умисне вчинення у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом чи збройним конфліктом неміжнародного характеру на порушення норм міжнародного гуманітарного права щодо культурної цінності, що перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права, нападу, захоплення або акту вандалізму — караються позбавленням волі на строк від семи до тринадцяти років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, які мають масштабний характер або були вчинені щодо культурної цінності, що перебуває під посиленим захистом, унікальної культурної цінності чи об’єкта всесвітньої спадщини, — караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

3. Умисне використання у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом чи збройним конфліктом неміжнародного характеру на порушення норм міжнародного гуманітарного права культурної цінності, що перебуває під посиленим захистом, чи прилеглих до неї місць для підтримки бойових дій — карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

4. Дія, передбачена частиною третьою цієї статті, яка має масштабний характер, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років».

Наразі зазначений Закон України, який  створює додаткові можливості державі для притягнення до відповідальності осіб, причетних до злочинів проти культурної спадщини на окупованих територіях, знаходиться на підписі у Президента України.

Індивідуальна кримінальна відповідальність також може наступати й на міжнародному рівні.

У Римському статуті серед воєнних злочинів можна віднайти низку складів злочинів, які можуть безпосередньо стосуватися об’єктів культурної спадщини, а саме:

грубі порушення Женевських конвенцій, зокрема незаконне, безладне й масштабне знищення та привласнення майна (ст. 8(2)(a)(iv));

— атаки та бомбардування будівель, які не захищені та не є воєнними об’єктами ст. 8 (2)(b)(v));

— навмисне спрямування атак на релігійні, освітні, мистецькі, наукові будівлі, історичні пам’ятки, які не є воєнними об’єктами (ст. 8 (2)(b)(ix));

— руйнування або захоплення майна ворога, якщо це не є імперативною воєнною необхідністю (ст. 8 (2)(b)(xiii));

— розграбування міста або населеного пункту (ст. 8 (2)(b)(xvi)).

Посягання на культурні цінності також може розглядатись як злочин проти людяності, а саме як переслідування певної групи або об’єднання за культурною, релігійною ознакою у зв’язку із будь-яким злочином, що перебуває під юрисдикцією МКС (ст.7(1)(h) Римського статуту).

В серпні 2021 року офіс Генерального прокурора України спільно з Регіональним центром прав людини, “Євромайдан-Крим”, Українською Гельсінської спілкою з прав людини підготували та направили подання до Міжнародного кримінального Суду України щодо злочинів проти культурної спадщини України в Криму.

Тим не менш, попри тісну співпрацю окремих органів державної влади (органів прокуратури України) і інституцій громадянського суспільства в сфері захисту культурної спадщини України в Криму від руйнівної державної політики Російської Федерації наявні результати спільної діяльності не можна вважати достатніми для належного захисту спадщини.

Небезпека кволої позиції з протидії російській агресії в культурній сфері на нашу думку не в повній мірі усвідомлена як національними так і міжнародними інституціями.

Проте видається, що причиною такої поведінки є відсутність усвідомлення небезпеки надмірно активної, зухвалої діяльності держави-агресора в гуманітарній сфері на окупованому півострові, яку варто кваліфікувати як спосіб ведення війни, що розпочата Російською Федерацією проти України в 2014 році та продовжується.

Об’єкти матеріальної культурної спадщини України є відображенням і вираженням цінностей, вірувань, знань і традицій українського народу, який сформувався на території сучасної держави, зокрема й у Криму.

Чисельні факти пошкоджень та знищень об’єктів культурної спадщини України в Криму завдають непоправної шкоди національним інтересам України.

Залучення окупантом до незаконної діяльності в Криму провідних закладів науки, освіти та культури Російської Федерації, зокрема Державного Ермітажу та інституцій Російської академії наук, збільшує рівень загрози безкарного знищення пам’яток культурної спадщини в зв’язку з наявністю ділових, наукових та культурних зв’язків зазначених закладів та їх співробітників з науковими, культурними, політичними колами іноземних країн.

Прогресивний демократичний розвиток України неможливий без забезпечення збереження культурної спадщини українського народу як одного з життєво важливих інтересів народу та держави, а тому організація незаконної археологічної діяльності в Криму, участь іноземних фізичних та юридичних осіб у незаконних археологічних розкопках є і явищем, й одночасно чинником, який ускладнює або унеможливлює реалізацію національних інтересів, визначених зокрема в статті 3 Закону, та збереження національних цінностей України, що безумовно є істотною шкодою державним інтересам.

Саме тому факти пошкодження та/або знищення об’єктів матеріальної культурної спадщини України в Криму підлягають належному розслідуванню з боку правоохоронних органів України, що певною мірою вже здійснюється нашою державою.

Належне розслідування не є безумовною запорукою припинення подальшого знищення Російською Федерацією культурної спадщини України в Криму, хоча і складає елементи політики протидії збройної агресії РФ.

Моніторинг, виявлення та належна фіксація інформації про можливі факти порушення/знищення матеріальних об’єктів, розслідування таких фактів, встановлення винних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності, оприлюднення інформації про активну поведінку Української Держави в питанні захисту своєї культурної спадщини є важливими компонентами забезпечення протидії знищенню РФ культурної спадщини, оскільки виконує не лише охоронну функцію, а й виховну, відіграючи превентивну роль  у соціальних механізмах.

Крім того, саме зазначена вище діяльність органів державної влади України є базовою для використання Україною міжнародних інструментів та механізмів захисту своїх інтересів у сфері культурної спадщини, зокрема, судових, санкційних, можливість використання яких державою прямо визначається характером та якістю інформації, що формується в межах національних механізмів захисту культурної спадщини під час діяльності спеціально уповноважених органів державної влади — центрального органу державної виконавчої влади у сфері захисту культурної спадщини (наразі це Міністерство культури та інформаційної політики), правоохоронних органів (органів системи національної поліції, Служби безпеки України, прокуратури, РНБОУ тощо).

Безумовно, інформація, що досліджена правоохоронним органом під час кримінального розслідування, відповідає більш високим стандартам доказування, і відповідно є більш потужним інструментом у руках українських дипломатів. Водночас,  належна якість такої інформації неможлива без процесуально оформленої оцінки фактів фахівцями в галузі культури та науки.

Вкрай важливою для ефективного захисту об’єктів матеріальної культурної спадщини України в Криму є системна послідовна цілеспрямована діяльність усіх зазначених вище органів державної влади України з повноцінним використанням політико-правових інструментів міжнародної дипломатії, зокрема і в межах Кримської платформи, що заявлена Урядом України як міжнародний консультаційно-координаційний формат, спрямований на підвищення ефективності міжнародного реагування на триваючу окупацію Криму, відповіді зростаючим безпековим загрозам, посилення міжнародного тиску на Кремль, запобігання подальшим порушенням прав людини та захисту жертв окупаційного режиму, а також досягнення головної мети – деокупації Криму та повернення його Україні.

Група експертів з моніторингу Регіонального центру прав людини, 

робоча група експертної мережі «Кримська платформа – гуманітарна політика»

_____________________________________________________________

[1] Стаття 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 року 1805-III.

[2] Крым — Таврида. Археологические исследования в Крыму в 2017–2018 гг. в 2 т. — М. : Институт археологии РАН, 2019. — Т. 1. — 420 с.

[3] Див. в цьому контексті такі джерела міжнародного права: Гаазька конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року та Додаткові протоколи до неї, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення 1949 року та Додаткові протоколи І та ІІ до Женевських конвенції 1977 року, Звід звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права Міжнародного комітету Червоного Хреста.

[4] https://cutt.ly/2nE1MEm

_______________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: