Релігійна і культурна політика царизму
/

Релігійна і культурна політика царизму

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

З 1829 р. у Криму розпочалися й релігійні утиски. Уряд прийняв рішення не надавати паспорти тим татарам, які прагнули здійснити хадж до Мекки, й взагалі не допускав їхнього контакту з духовними інститутами мусульманського Сходу. Адже ті, хто побував у хаджі, приносили з собою нову силу релігійного духу й розповсюджували його серед місцевих мешканців.

Релігійна і культурна політика царизму
Зинджирли-медресе у Бахчисараї

За всіма, хто здійснив хадж, встановлювався нагляд, багатьох навіть висилали до Калуги й Ярославля. Разом з тим було прийнято рішення законодавчо закріпити вже давно неофіційно розповсюджені по території півострова норми, прийняті в Російській імперії, згідно з якими мечеть можна було відкривати лише тоді, коли налічувалося не менше 200 прихожан чоловічої статі.

У 1836 р. було ухвалено закон, згідно з яким духовну посаду міг обійняти лише той мулла, який не викликав у влади питань щодо власної «благонадійності, вірності й доброго поводження». З того часу поліцейські та жандарми перевіряли на «політичну благонадійність» усіх мулл, імамів та муедзинів. Ті, хто виявляв національне самопочуття і сприяв розвитку національної культури, повинні були відсторонюватися від посади. Проте навіть позитивний відгук з боку жандармерії жодним чином не міг допомогти тим, хто здійснив поїздку до Османської імперії. Цим особам назавжди заборонялася будь-яка духовна діяльність. Більш того, муллою не міг стати татарин, якій здобув освіту за кордоном.

Муфтія, як і раніше, обирали самі татари, проте лише з числа трьох кандидатів, яких губернатор вважав «благонадійними». Траплялися випадки, коли губернатори взагалі намагалися проштовхнути на цю посаду людину, яка перебувала під їхнім контролем.

Для управління мусульманським населенням півострова держава у 1871 р. утворила Таврійське магометанське духовне зібрання. Воно повинно було виконувати державну перевірку богословчої підготовки служителів віри, яких обирали місцеві мусульмани. Підсумки цієї перевірки направлялися до губернського управління, й лише після цього той, кого перевіряли, міг отримати дозвіл на служіння у мечеті. Одночасно з цим на півострові цілеспрямовано не будувалися нові мусульманські мечеті. Натомість активно будувалися все нові й нові православні церкви.

Царський уряд послідовно проводив політику зменшення кількості татарських шкіл. Найбільшого утиску зазнали традиційні мектебе – приходські школи, в яких здобували загальну освіту кримськотатарські діти обох статей від 6 до 15 років. Якщо на початку ХІХ ст. на півострові було 1 556 мектебе, то в 1890 р. – 275.

Релігійна і культурна політика царизму
Мечеть і медресе хана Узбека в Старому Криму

Рівень освіти, який надавався у традиційному мектебі, був досить низьким. До того ж через відсутність коштів вони мали погані умови для навчання. Сучасник Ф. Андріївський зазначав: «Мектебе облаштовані досить погано. Бездумним запам’ятовуванням у них лише вбивають здібності дітей. Мектебе й їх облаштування не витримують жодної критики під санітарним кутом зору. Тут часто можна побачити навіть шестирічних дітей, які займаються майже цілий день, сидячи на підлозі в тісній, брудній і вологій кімнаті».

Стан справ з рівнем навчання ще більше погіршився, коли в 1915 р. директор народних училищ С. Маргаритов узагалі видав наказ закривати кримськотатарські школи, якщо в них починали викладати загальноосвітні предмети.

Такий стан справ призводив до того, що майже всі кримські татари не знали російської мови й не мали змоги навчатися в гімназіях через їхню важку для татар програму. Краєзнавець Є. Марков досить промовисто описував, чим саме завершувалися подібні намагання татарських дітей: «Помучаться (татарчата. – авт.) роки два або три й уходять назад, бо не мають змоги вивчити всю масу латинського, слов’янського, німецького, французького та всіх гуманітарних і реальних наук, котрими до країв наповнені наші гімназії».

Релігійна і культурна політика царизмуГарну освіту надавали медресе, які були одночасно духовними академіями, вчительськими семінаріями й загальноосвітніми навчальними закладами й тому досить сильно впливали на кримськотатарське суспільство. Так, наприклад, у Зинджирли-медресе (м. Бахчисарай) протягом 10 років навчання вивчалися татарська й арабська мови та письменність, математика, етика, каліграфія, логіка, поетика, мусульманське право, богослов’я, зміст та тлумачення сунни й Корану, російська мова. Проте для повноцінного функціонування медресе були потрібні дотації (на кожну медресе було потрібно близько 7-8 тис. руб. на рік). Держава надавати таку суму відмовлялася, а вакуфна скарбниця вже давно не мала потрібних сум. Усе це призвело до того, що з часу загарбання Криму Російською імперією й до кінця ХІХ ст. кількість духовенства, яке здобуло вищу освіту, скоротилося майже в 7 разів – з 5 тис. до декількох сотень осіб.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: