Сільськогосподарське училище. Фото надане автором.
//

Пригоди заповіту купця Тонгура

Почати

Створення сільськогосподарського училища імені Веніаміна й Сарри Тонгур почалося з духовного заповіту. У 1893 р. пішов з життя Веніамін Бабакаєвич Тонгур, один з найбагатших караїмів Криму. Він народився в 1831 р. й все життя прожив у Євпаторії, й був, як сказали б американці, self-made man. Ця визначення виникло й розповсюдилося по інший бік океану в середині позаминулого століття, тобто саме тоді, коли син бідних батьків з роду Тонгур починав робити свої перші кроки в бізнесі. Веніамін Бабакаєвич був людиною підприємливою й енергійною, створив кілька соляних та сільськогосподарських підприємств, та й взагалі багато чого добився в житті. Тонгур став одним з найбагатших караїмів свого часу, його статки становили близько двох мільйонів карбованців.

Але про своє походження він не забував, піклувався про сиріт, ув’язнених та учнів гімназій, і намагався зробити трамплін для успішного життєвого старту наступних поколінь своїх одноплемінників. Тому заповідав значну суму – 43 тисячі карбованців – на створення ремісничого училища в Євпаторії.

Але по його смерті з виконанням заповіту виникла проблема: ще раніше, у 1890 р., створювати ремісниче училище в Євпаторії заходився інший караїмський меценат, Шеломо (Соломон) Коген. Когенівське ремісниче училище було відкрито в 1895 р., а виконавці заповіту Веніаміна Тонгура почали думати, як бути з покладеним на них зобов’язанням щодо виконання його останньої волі. І вихід вони знайшли.

Порадившись із представниками міського й земського самоврядування, спадкоємці та розпорядники заповіту Тонгура зупинилися на думці про використання його капіталу для заснування сільськогосподарської технічної школи, і направили клопотання про зміну заповіту по “найвищий дозвіл”. Їх клопотання у столиці задовольнили.

А поки йшло врегулювання питань із заповітом, капітал встиг значно зрости завдяки накопиченню відсотків. Лісовий департамент міністерства землеробства, тим часом, згодився відвести під сільськогосподарську школу 500 десятин казенної землі неподалік Євпаторії, у селі Кара-Тобе, й понад те, виділити сім тисяч карбованців на обладнання для школи.

Але несподівано виникла прикра перешкода: між двома міністерствами – народної освіти й землеробства розгорілася суперечка, щодо того, кому має підлягати школа. Земство, розпорядники заповіту Тонгура та його спадкоємці встали на бік міністерства землеробства, й тоді виконавцям заповіту довелося вдруге клопотати про “найвищий дозвіл” на зміну заповіту; вони домагалися згоди євпаторійської міської думи на використання тонгурівського капіталу на заснування замість технічної сільськогосподарської школи агрономічної школи в Кара-Тобе. Євпаторійська дума з цією пропозицією погодилася одноголосна.

Нарешті питання передали для конкретного вирішення до земства, й справа нарешті рушила до щасливої розв’язки. На євпаторійських повітових земських зборах, які відбулися в 1912 р., серед інших були присутні впливові караїми – член повітової земської управи Мойсей Юфудович Айваз, а також гласні Семен Езрович Дуван та Абрам Ісаакович Нейман. Вони були відомими в місті громадськими й політичними діячами, а двоє останніх обіймали посаду міського голови Євпаторії – спочатку п. Дуван, по ньому – п. Нейман.

Документи про капітал, що пожертвував В. Тонгур на заснування училища. Фото надане автором.

На тих зборах була заслухана доповідь, у якій йшлося про заснування сільськогосподарського училища ім. Веніаміна й Сарри Тонгур, що має розташовуватися на 500 десятинах землі у Євпаторійському повіті. Ухвалили, що училище має складатися з чотирьох класів – трьох основних і четвертого додаткового, й його метою є підготовка нижчого агрономічного персоналу. До першого класу могли вступати молоді люді, які закінчили двокласне сільське училище. При училищі мала бути влаштована молочна ферма.

До програми училища входили як загальноосвітні предмети, так і спеціальні дисципліни з агрономії та тваринництва.

Учні, яких у цьому закладі було 80, вчилися на безоплатній основі.

Про училище піклувався наглядовий комітет, який складався з міського голови, караїмського гахама (згідно заповіту В. Тонгура), трьох представників земства й одного – від департамента землеробства.

Гроші на утримання навчального закладу надходили з кількох джерел – щорічно десять тисяч карбованців – від департаменту землеробства, чотири тисячі – від євпаторійського повітового земства, тисяча – від таврійського губернського земства, й 1300 карбованців – відсотки з заповіданого В. Тонгуром капіталу.

Окрім спадщини Тонгура, на будівництво училища виділило кошти у розмірі 30 тисяч карбованців головне управління землеробства, й до них ще  60 тисяч у вигляді довготермінової позики під 4%.

На тих же євпаторійських повітових зборах 1912 р. був затверджений статут закладу, план та кошториси, а управі дано доручення прийняти від виконувача заповіту Тонгура заповіданий ним капітал та отримати субсидію від департаменту землеробства, а також клопотати у департаменту щорічну виплату в 10 тисяч карбованців. Окрім того, було доручено укласти договір про відвід 500 десятин землі для училища, а також вибрати до наглядового комітету членів від земства. За пропозицією Дувана не забули подякувати телеграмою й товариша головного керівника землевпорядкування та землеробства І. І. Ігнатова, завдяки якому тонгурівське училище отримало матеріальну підтримку з боку казни.

Навчальний корпус сільськогосподарського училища. Фото надано автором.

Від слов незабаром перейшли до справи, і в 1915 р. будівництво учбового корпусу училища було закінчено.

Та колір часу стрімко змінювався. Невдовзі розпочалася зовсім інша епоха. Заснованому на гроші Тонгура навчальному закладу пощастило, він вдало вписався в нові реалії й не припинив існування у перші роки радянської влади, як це трапилося з іншими караїмськими училищами Євпаторії. У 1921 р. Тонгурівське училище стало сільськогосподарською професійно-технічною школою.

У 1932 р. сюди ж був переведений зоотехнікум з Джанкою, а в 1956 р. – ще й Чеботарський сільськогосподарський технікум.

Після депортації корінного народу Криму автентична назва села Кара-Тобе була змінена на бляклий радянський топонім – Прибережне, й окрім села нову назву отримав розташований у ньому навчальний заклад.

У 1964 р. заклад об’єднали з Володимирським радгоспом, і він чтав називатися Прибережненським сільськогосподарським радгоспом-технікумом. Довкола старої будівлі виросли нові учбові корпуси та гуртожитки. У пострадянський час технікум став аграрним коледжем. Не дивлячись на численні реорганізації й зміни назви, там добре пам’ятають свою історію й шанують ім’я Веніаміна Бабакаєвича Тонгура – людини, завдяки якій кримчани всіх національностей мають отримувати важливу й потрібну професію.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: