«…В руках не только крымского, но и вообще южного плодоводства это издание послужит и руководством, и справочной книгой, и, наконец, источником наслаждения, доставляемого изяществом слога, образностью изложения и художественным исполнением всего, что иллюстрирует книгу. В каждой библиотеке труд Л. П. Симиренко станет богатым приобретением; он будет драгоценным подарком и премией для труженика в плодовом саду, лишенного средств на приобретение этого издания. Счастлива страна, в которой живут и работают такие труженики, каким является Л. П. Симиренко…».
З відгуку на працю «Крымское промышленное плодоводство» секретаря Російського Імператорського Товариства садівництва, генерала Василя Гомілевського, 1912 р.
Філософи зазначають, що час завжди є найбільш об’єктивним і неупередженим суддею справ людських. Відійшли у небуття штучно витворені офіційною владою «класики радянської агробіології», ім’ям яких ще за життя називали не лише вулиці і наукові установи, а й селища і міста. Забуті й помпезно видані багатотомні праці «світочів» науки, на честь яких у кожному селі та школі влаштовувались агролабораторії і споруджувалися безликі, примітивні пам’ятники.
Проте сплив час, у суспільстві переміг здоровий глузд, завершилися руйнівні процеси політизації вітчизняної науки і від колишньої міфічної величі «корифеїв радянської агробіології» у науці та людській пам’яті не лишилося жодного сліду. Але маємо і зовсім протилежне: колись заборонені більшовицьким режимом наукові праці, які вилучали з книгозбірень і спалювали на інквізи¬ційних вогнищах, сьогодні повертаються до життя. Вони перетворюються у своєрідні підручники для теперішніх поколінь. Те, що таких творів та авторів сьогодні багато в історичній та гуманітарній науках, не дивно. Адже за радянської доби вони були найбільш заполітизованими і сфальшованими.
Унікальним прикладом наукового довголіття у царині прикладних природничих наук є фундаментальна праця всесвітньо відомого українського ученого-садівника та помолога Л. П. Симиренка «Кримське промислове плодівництво». Доля цієї безсмертної праці виявилася такою ж трагічною, як і доля самого геніального ученого. Він став однією з перших жертв кривавого більшовицького терору проти української інтелігенції, розпочатого за прямою вказівкою кремлівських злочинців Леніна, Троцького та Дзержинського у перші роки встановлення тоталітарного режиму в Україні.
Після арешту в 1933 році сина Левка Платоновича, наукового керівника Всесоюзного інституту південних плодових і ягідних культур у Києві професора Володимира Симиренка, з наукових бібліотек по всій країні вилучили і знищили всі їхні наукові праці, в тому числі і «Кримське промислове плодівництво». До середини 60-х років, коли славетну династію українських учених-садівників реабілітували, їхні наукові праці перебували під забороною, а імена були викреслені з вітчизняної науки.
Сьогодні титанічними зусиллями ентузіастів Симиренки та їхня велична творча спадщина знову стали надбанням українського народу. Фундаментальна наукова праця Л. П. Симиренка «Кримське промислове плодівництво» і через століття після виходу у світ залишається вельми актуальною і затребуваною сучасною садівничою наукою. Вона і сьогодні, як і сто п’ять років тому, є вельми цінною не лише для науковців, але й для широкого читацького загалу. Книгу читають і ціну¬ють фахівці різних спеціальностей: садівники, історики, краєзнавці, етнографи, діячі культури. Праця приваблює сучасного читача ще й тим, що в ній узагальнена багатюща поліетнічна садівнича історія Криму і Північного Причорномор’я. Перелік цитованої автором вітчизняної та зарубіжної літератури вельми багатий та різноплановий. При підготовці зазначеної праці Л. П. Симиренко скористався багатющими науковими фондами книгозбірні рідного Новоросійського (Одеського) університету та кримознавчої бібліотеки «Таврика» у Сімферополі.
Головний предмет свого дослідження, кримське садівництво, автор знав глибоко і досконало. Адже в процесі своїх щорічних багатомісячних експедицій по Криму, дослідник упродовж двадцяти п’яти років побував у кожному кримському саду. Він добре знав садівництво не лише Південного берега, але й сади всього кримського Передгір’я. Місцеві садівники і Таврійська земська управа постійно запрошували авторитетного знавця кримського садівництва, експерта найбагатшого відділу плодівництва, на майже щорічні губернські сільськогосподарські виставки. Досить частим гостем Левко Платонович був у багатьох кримських садівників та у Нікітському ботанічному саду. Учений доклав чимало зусиль для організації у 1913 році в Сімферополі першої у Російській імперії Салгирської помолого-садівничої дослідної станції садівництва. На жаль, напередодні свого славетного столітнього ювілею цю установу ліквідували новітні «реформатори та оптимізатори науки».
Вихід першого тому цієї праці став найбільш знаковою подією у світовій садівничій науці тієї пори. Упродовж кількох років як у нашій країні, так і у зарубіжжі провідні садівничі видання публікували захоплюючі відгуки. Помологічні та садівничі товариства Італії, Німеччини, Франції, Бельгії та інших країн виступили з пропозицією здійснити перевидання симиренківської праці. Проте розпалена у 1914 році Перша світова війна перекреслила ці наміри і плани автора. У мюнхенському видавництві Брукмана безслідно зник третій том «Атлас плодів», а у московській типографії М. І. Кушнарьова в роки війни загубився рукопис другого тому.
Другий том праці, на жаль, автор так і не міг видати за життя. Як уже зазначалося, рукопис її загубився у видавничих нетрях Москви. У результаті багатолітніх копітких пошуків в архівах та фондах Музею родини Симиренків на Черкащині, нам вдалося розшукати розрізнені фрагменти цієї праці. Знадобилося майже 10 років від знаходження скромних залишків праці до її реконструкції і видання у 2008 році за державною програмою «Українська книга» другого тому «Кримського промислового плодівництва». Видання ІІ тому вперше побачило світ в Криму, видано у Державному підприємстві “Видавництво “Таврія” (місто Сімферополь Автономної Республіки Крим), директором якого, на той час, був відомий український громадсько-політичний діяч Андрій Щекун.
