Позиція кримських татар стосовно нового уряду та Добровольчої армії
Плакат Білої армії Денікіна, 1919 р.
/

Позиція кримських татар стосовно нового уряду та Добровольчої армії

Почати

Антон Денікін сформулював свою концепцію щодо майбутнього земель, які раніше входили до складу Російської імперії, чітко й недвозначно: «Єдина й неподільна Росія». Через такий настрій співпраця з національними рухами в регіонах країни новим головнокомандувачем навіть не розглядалася. В умовах багатонаціональної країни це лише посилювало відчуження між росіянами (які становили кістяк Добровольчої армії) та іншими народами. Жорстка та непримиренна політика Денікіна викликала з їхнього боку вороже ставлення.

Позиція кримських татар стосовно нового уряду та Добровольчої армії
Антон Денікін

Крим не був у цьому відношенні винятком. У згадуваному раніше «Огляді мусульманського руху до 1-го жовтня 1920 р.» зазначалося: «Члени Курултаю та Директорії, вбачаючи у Добрармії силу, спрямовану на об’єднання Росії, бачили у ній ворога своїм національним спрямуванням, і тому щодо Крайового уряду посіли різко ворожу позицію. Виходячи з цієї ворожості, курултаївці розвинули сильну агітацію проти Кримського крайового уряду та Директорії, закликаючи населення не надавати останній жодної допомоги і не давати людей для поповнення армії».

Коли на півострові з’явилися війська Антанти, кримські татари зробили спробу домовитися з ними. Під час зустрічі з англійським адміралом Кальторном представники Міллі Фірка висловили сподівання на те, що «союзники з увагою поставляться до потреб татар». Однак Антанта, як і представники Білого руху, поділяла позицію відтворення «єдиної та неподільної» Росії і зробила ставку на кадетів, меншовиків та есерів, які входили до Кримського крайового уряду на чолі з С. Кримом.

Подібне ставлення нової влади до кримських татар одразу викликало з їхнього боку відповідну реакцію. Якнайкраще вона проявилася під час оголошеної 27 листопада Добровольчою армією мобілізації. Воювати і відстоювати інтереси влади, яка не вважала за потрібне рахуватися з потребами татар, останні не бажали. 13 грудня кримськотатарське Парламентське бюро прийняло таке рішення: «Беручи до уваги, що мусульманське населення Криму неодноразово заявляло через свої представницькі установи про небажання служити в руках тієї чи іншої політичної групи зброєю відстоювання її політичних інтересів і, взагалі, про небажання втручатися у збройну боротьбу політичних течій, які ворогують між собою, – кримськотатарське Парламентське бюро рішучим образом протестує проти довільного затвердження кримським урядом (С. Крима, – авт.) плану примусової загальної мобілізації в Криму взагалі і проти призову мусульман особливо».

Ця резолюція призвела до того, що вся запланована Кримським крайовим урядом та військовими Добровольчої армії мобілізація провалилася. В. Оболенський писав: «Кримський уряд не знаходив потрібної йому підтримки ані серед зовсім пасивних мас населення, ані в органах кримського суспільства. Татари ставилися до уряду з явною ворожістю, яка особливо виявилася тоді, коли він видав наказ про мобілізацію. Мобілізація ця взагалі не вдалася. З російського населення зовсім мало хто прийшов на призов, а з татар взагалі не з’явилося майже нікого». Ці слова підтвердив як М. Вінавер, який зазначив, що «мобілізація в Криму не вдалася», так й інший свідок цих подій, М. Маргулієс, який констатував: «У Криму мобілізація зовсім провалилася – замість декількох тисяч до набору прийшло осіб 60». Про провал мобілізації свідчать не лише мемуари, а й офіційні дані. Так, у зведенні, написаному для штабу Добровольчої армії, зазначалося: «Мобілізація проходить дуже мляво. Ті, хто підпадає під мобілізацію, роблять усе, щоб її уникнути».

Провал мобілізації ще більше загострив нелегкі стосунки між крайовим урядом і Добровольчою армією, з одного боку, та кримськотатарським населенням, з іншого боку. Остаточно відносини зіпсувалися після того, як кримські татари прийняли рішення скликати новий склад кримськотатарського парламенту.

Ідучи на вибори, кримськотатарському національному руху довелося пристосовуватися до зміни політичних умов на півострові. Розуміючи, що Кримський крайовий уряд та керівництво Добровольчої армії є реальною силою, з якою треба рахуватися, кримськотатарський парламент прийняв рішення змінити оголошувану кінцеву мету. Тому тепер, не оприлюднюючи мрій щодо відтворення незалежної кримськотатарської держави, дирекція юстиції кримськотатарської Директорії протягом грудня 1918 – січня 1919 рр. розробила проект «Положення про культурно-національну автономію мусульман Криму», який було ухвалено кримськотатарським Парламентським бюро. У документі проголошувалося:
«1. Мусульмани Криму користуються повною автономією у всіх справах, пов’язаних з їхнім внутрішнім побутом і релігійними поглядами.
2. Автономне управління кримських мусульман поширюється на справи:

  • 1) релігійні
  • 2) культурно-просвітницькі
  • 3) з управління вакуфним майном та капіталами
  • 4) з самообкладання
  • 5) громадського піклування та народного здоров’я
  • 6) судових і опікунських»
Позиція кримських татар стосовно нового уряду та Добровольчої армії
Соломон Крим

Для реалізації культурно-національної автономії засновувався татарський національний парламент – Меджліс мебусан (Збори депутатів). Він був «вищим органом автономного управління, який мав законодавчі права у справах, перелічених у §2, і здійснював керівництво внутрішнім та зовнішнім управлінням кримських мусульман». Меджліс обирався татарським населенням Криму строком на три роки «на засадах загального, рівного, прямого і таємного голосування». Виконавчим органом Меджлісу мусила стати Директорія. Рада директорів національної Директорії мала здійснювати свою владу через відповідні дирекції: релігійних справ, народної освіти, фінансів і вакуфів, загальних справ та зовнішніх зносин. Завдяки такій побудові владних вертикалей Курултай мав віддати функції національного парламенту Меджлісу, перейнявши на себе роль всемусульманського з’їзду Криму. Водночас татарська мова проголошувалася рівною у правах з російською мовою у школі, суді, управлінні та громадському житті. Мусульманам Криму, які навчалися у загальнокримських навчальних закладах, гарантувалося право вивчати свою релігію, власну мову, історію та літературу нарівні з іншими національностями.

Як національний герб затверджувалося зображення тамги династії Гіреїв у вигляді гребеня («тарак тамгасі»). Прапором визнавався сіро-блакитний прапор Чингізхана («кок байрак») із зображенням національного герба у верхньому куточку. Остаточно кримськотатарське питання мали вирішити Установчі збори.

Місцеві вибори до національного парламенту пройшли протягом січня – лютого 1919 р. Повну перемогу здобула партія Міллі Фірка. З 45 обраних депутатів 35 належали до цієї партії і лише 10 були представниками інших лівих та правих угруповань. Як зазначала газета «Крымский вестник», «ані праві, ані крайні ліві течії не користуються симпатією серед широких верств татарського населення».

Відкриття Меджлісу було призначено на 1 березня 1919 р. Але 23 лютого уряд звинуватив Бюро кримськотатарського парламенту у зв’язках з Туреччиною з метою відділення Криму від Росії та створення на півострові незалежного ханату. У кримських газетах з’явилося офіційне повідомлення «Від Кримського крайового уряду»:
«Кримський уряд оголошує:
У лютому урядом були отримані повідомлення про те, що серед татарського населення в селах проводиться агітація проти призову в Добровольчу армію.
Здійсненим з цього приводу розслідуванням було встановлене таке:
1) 5 січня Бюро кримськотатарського парламенту у складі 5 осіб мало обговорення щодо призову в Добровольчу армію й ухвалило вважати, що Крайовий уряд не має права оголошувати цей призов.
2) Після того, як вийшла ця постанова, в деяких поселеннях були отримані відозви, що мали в собі заклик не давати солдатів до армії, написані татарською мовою за підписом одного з членів Бюро, які були прийняті через це татарським населенням за наказ.

Через знайдення попереднім розслідуванням таких відомостей та у зв’язку з документальними даними про переговори, які проводилися деякими політичними діячами від імені кримськотатарського народу з урядом держави, яка перебуває з Росією у стані війни (тобто Туреччиною, – авт.), і схилялися до відділення Криму від Росії та створення на території Криму незалежного ханату. Листування, що виникло проти призову в Добровольчу армію, було передане прокурору судової палати, за пропозицією якої ухвалили рішення розпочати попереднє слідство. У зв’язку зі знайденими попереднім слідством даними, постановою судового слідчого з найважливіших питань як звинувачений за статтями 108 та 158 Карного уложення притягнутий один з членів Бюро кримськотатарського парламенту*.

У зв’язку з цим були проведені обшуки та виїмки у деяких членів Бюро та в помешканнях, які займає Бюро та Директорія, згідно зі встановленим законом порядком, у присутності понятих та під наглядом осіб прокурорського нагляду. На даний час попереднє слідство триває, і до закінчення його дані, які будуть отримані, не підлягають оголошенню».

Позиція кримських татар стосовно нового уряду та Добровольчої армії
Плакат Збройних сил Півдня Росії, 1919 р.

Інформація про проведені обшуки також містилася в «Огляді мусульманського руху до 1-го жовтня 1920 р.», де повідомлялося: «Кримський крайовий уряд прийняв проти «Курултаю» та «Директорії» низку репресивних заходів, проводячи обшуки та арешти найвідоміших курултаївців, таких як доктор Чапчакчи. При обшуках були взяті зразки тих агітаційних листків з закликами проти мобілізації, які розсилалися курултаївцями по селах».

Становище ускладнював той факт, що обшуки та арешти проводилися владою 23 лютого – в день, коли кримськотатарський народ відзначав траурну дату: річницю з дня вбивства більшовиками муфтія Ч. Челебієва. Це викликало обурення та масові протести з боку мусульман. Бюро кримськотатарського парламенту звернулося з офіційним протестом, надрукованим 26 (13) лютого 1919 р. у газеті «Крымский вестник», в якому писало: «23 лютого ц.р. у день річниці татарського національного трауру по забитому кримському муфтію Челебієву, за розпорядженням кримського уряду у помешканнях татарського парламенту, а також у членів парламентського Бюро було проведено обшук, причому тими, хто обшукував, були переглянуті всі справи та документи, і деякі з них відібрані. Крім того, невідомо з якої причини, у деяких дирекціях національної Директорії відібрали печатки та штемпеля. Обшук проводився особами, які назвали себе чинами крайового прокурорського нагляду за участі офіцера Добровольчої армії. Жодних ордерів на право обшуку та виїмки не було пред’явлено, незважаючи на заяву Бюро, зроблену з цього приводу. Вважаючи, що такого роду обшуки і при тому без дотримання встановлених законом формальностей, у представницьких установах нації та у її обранців є ображенням нації, парламентське Бюро рішуче протестує проти проведеного насильства, яке нагадує найгірші часи самодержавного режиму, і сподівається, що знайде повну підтримку в усіх демократичних прошарках суспільства. Бюро переконане, що створюваний владою процес докаже всю злісність нападок та доносів з боку реакції, що оживає, які мали місце за останній час, на національні установи, і раз і назавжди примусить замовкнути осіб, які переслідують мету дискредитувати та придушити національний рух, що пробудився».

Подібні листи надходили до Кримського крайового уряду з різних міських та повітових осередків Мусвиконкому. 25 лютого від Бахчисарайського міського мусульманського виконавчого комітету надійшов лист з протестом, в якому зазначалося: «Бахчисарайський міський мусульманський виконавчий комітет на своєму засіданні ухвалив: протестувати проти того слизького антидемократичного шляху, на який встав Кримський крайовий уряд, за розпорядженням якого проведено обшуки, виїмки документів, штемпелів і печаток у татарської національної директорії 23 лютого 1919 року. Такого огидного акту, як обшук та виїмка документів, ще й без надання ордера на право проведення обшуку, в урядовій установі цілого народу не було навіть у найгірші часи царського режиму. Будь-який уряд, який приймає рішення з такою легкістю та розв’язує таке грубе насильство, цим самим стає на шлях свавілля й темної реакції; тоді не по праву такий уряд бере собі ім’я демократичного. Ми, члени Бахчисарайського мусульманського виконавчого комітету, протестуємо проти такої ганебної антидемократичної поведінки Кримського крайового уряду, адже вбачаємо у цьому намагання принизити та обурити весь кримськотатарський народ».

Позиція кримських татар стосовно нового уряду та Добровольчої армії
Плакат Білої армії Денікіна, 1919 р.

Обшуки та арешти (а в деяких місцевостях – навіть розстріли без суду та слідства) кримських татар викликали не лише обурення з боку населення, а й призвели до зростання руху спротиву. В кримських селах стихійно почали формуватися загони самооборони, частина членів Директорії та парламенту пішла у підпілля.

Отже, стосунки між Кримським крайовим урядом і командуванням Добровольчої армії та кримськими татарами погіршувалися з кожним місяцем. І йшлося не лише про органи влади. Недобре ставлення до кримських татар спостерігалося навіть серед пересічного населення. Так, наприклад, командир Кримського кінного полку А. Ревішин писав начальнику штабу ЗСПР І. Ромашевському про те, що «з боку російського населення Криму спостерігається недружнє ставлення до татар».

* Скоріше за все, заарештованим був А.-С. Айвазов. Про це свідчить, насамперед, його особиста автобіографічна довідка, написана ним у 1924 р. для ЦВК Кримської АСРР. У ній він писав, що у 1919 р. був заарештований білими та перевезений до Алупки, де мешкав під наглядом поліції.

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: