Добровольча армія Денікіна. Фото надано автором.
/

Посилення репресій проти кримських татар з боку денікінської влади

Почати

Репресії щодо кримських татар з боку денікінської влади поступово посилювалися. Найбільш впливових діячів Міллі Фірка було заарештовано. За ґратами опинилися А. Озенбашли, С. Хаттатов, А. Боданінський, Х. Чапчакчи, А. Хільмі, М. Бадракли, С. Кезлеві, М. Чауш та інші. Частині членів партії вдалося врятуватися – або сховатися, перебуваючи у підпіллі, або втекти у гори.

Невдовзі репресії проти татарського населення набрали форму каральних походів, під час яких не тільки завдавали шкоди майну, уводили коней та овець, але й катували населення. Хоча селяни й надсилали скарги до Військової канцелярії, це ні до чого не призводило.

Оголошення Добровольчої армії до населення в Феодосії.

Репресії почалися після того, як кримськотатарські селяни відмовилися віддавати третину свого врожаю. Каральні загони попрямували по селах Акмечетської, Карачинської та Угазької волостей. Перший масовий розстріл татарських селян стався у селі Акумане. В Ялтинському районі восени – взимку 1919 р. розстріли стали масовим явищем. Доволі поширеним явищем стали тілесні покарання селян, які відмовлялися віддавати свій врожай. Іноді достатньо було навіть доносу для того, щоб розстріляти цілу групу старих, як це було у селі Кизилташ. Поширеним явищем також було те, що жертв не ховали, а залишали в лісах, старих дренажних каналах, випадкових ямах, лише трохи засипавши землею. Вже навесні 1920 р., після початку відлиги, такі поховання ставали помітними. Це призводило до того, що до місцевих органів влади надходили телеграми, в яких зазначалося: «В Аутському та Гаспринському лісах і на дачах собаки тягають та їдять людські кінцівки. Це може призвести навесні до зараження… Просимо поховати всі трупи та зацементувати ями, де кинуто тіла».

Після того, як село завдяки військам було упокорене, починалася реквізиція, під яку підлягало майже все, що знаходили у селянина, – хліб, худоба, підводи. До цього додавалися облави, започатковані денікінцями через відмову кримських татар підкоритися наказу щодо мобілізації до Добровольчої армії. Перша велика облава відбулася у листопаді 1919 р. в районі південних сіл Туак та Ускут, але завершилася провалом, оскільки кримські татари, які мешкали в цих селах, напали на денікінців і обеззброїли їх. У січні 1920 р. кримські татари почали знищувати загони добровольців.

Дії білогвардійського керівництва призвели до того, що кримськотатарський національний рух приєднався до ворожих Білому руху сил.

У підготовленому для Добровольчої армії «Огляді мусульманського руху до 1-го жовтня 1920 р.» зазначалося: «Зайняття Криму Добровольчою армією влітку 1919 р. жодним чином не змінило ворожого ставлення до неї «курултаївців». Ця ворожнеча ще більше посилилася після того, як генерал-лейтенант закрив діяльність «Курултаю» та інших татарських національних установ. «Курултаївці» знову розгорнули свою агітацію серед сільського татарського населення. Не припинялася агітація проти мобілізації, причому найбільший успіх вона мала серед татар, які населяли гірську частину Криму. У деяких селах Ялтинського повіту, як, наприклад, у Капсихорі, Туаку, Вороні, Шелені, Арпаті, взагалі ніхто на мобілізацію не з’явився».

Розмах репресій був настільки потужним, що навіть урядова газета «Крым» була змушена визнати: «Жахливо, дуже жахливо бачити засоби, якими в Криму насаджується порядок і спокій. Роль татарського населення намагаються звести нанівець».

Невдоволенням кримських татар білогвардійською владою вміло скористалися більшовики. У звіті Кримського обкому РКП(б) «Про роботу партійної організації Криму за період з травня 1918 р. до липня 1919 р.» І. Шульман вказав, що обов’язково потрібно створити в окупованому Криму підпільний більшовицький обком: «Треба протиставити татарським політичним групам свою, що в кінцевому підсумку призведе до того, що татари стануть віддавати перевагу радянському уряду замість буржуазного».

31 серпня Кримський обком РКП(б) з Мелітополя повідомив ЦК РКП(б) про створення при обкомі Мусульманського бюро. До його складу увійшли два представники від турецької групи комуністів (Юсуфов та Алі-Недім), а також представник бюро обкому І. Шульман. Основним завданням Мусульманського бюро проголошувалось створення серед мусульман Криму мережі партійних організацій. Невдовзі члени Мусульманського бюро таємно переправилися до Криму.

Протягом літа – осені 1919 р. проходили переговори між обласним комітетом більшовиків і Міллі Фірка. Пізніше один із лідерів кримських більшовиків В. Хайкевич надіслав до ЦК РКП(б) на ім’я М. Крестінського повідомлення про те, що переговори завершилися укладенням договору про те, щоб «разом боротися проти Добровольчої армії».

Листівка Міллі Фірка до перевиборів у Кримський крайовий сейм.

Втім, у цей час у кримськотатарському визвольному русі відбулася ще одна дуже важлива подія. У 1919 р. партія Міллі Фірка проголосила свою другу програму, яка суттєво відрізнялася від першої, прийнятої ще влітку 1917 р. В ній висувалася на порядок денний ідея створення Кримської держави як «дійсної народної республіки та визнання в широкому сенсі свободи дії всіх націй, що мешкають у Криму як у національному, так і в культурному відношеннях». Партія проголошувала себе парламентською, яка проводить власну лінію виключно мирними засобами, через депутатів парламенту, обраного «особами лише Криму (які мають зв’язок із Кримом, тобто залишалися в Криму 5-10 років), які досягли 21-річного віку, шляхом загального, рівного і таємного голосування».

Політичний розділ містив принципи правової держави: передусім ставилися права особистості, а не нації. Заборонявся жоден утиск за національною чи релігійною ознакою, всі релігії визнавалися рівними перед законом («щоб жодній релігії або секті не віддавалася перевага перед іншими»). Проголошувалися права на свободу слова, друку, сумління, зібрань, рівність прав чоловіків і жінок, надавалося право створювати будь-які союзи та спілки, заборонялися арешти без санкції судової інстанції і перлюстрація листування.

Економічна частина програми проголошувала скасування всіх податків, окрім прибуткового та податку на спадок. Зменшувалося мито, вводилася власна грошова одиниця. Власником усієї землі оголошувалася держава. Захоплені землі, які раніше були ханськими чи казенними, конфісковувалися без викупу та передавалися безземельним селянам. Землі, які раніше належали національним чи релігійним установам, мали за наявності такої можливості передаватися народу на основі дешевої оренди. За це колишні власники земель мали отримати від держави відповідну грошову компенсацію. Дрібні земельні ділянки, виноградники та сади залишалися за своїми власниками. Земельні надлишки мали викуповуватися казною у кримських землевласників «за справедливими цінами» та передаватися безземельним селянам. І надалі всі земельні спори мали вирішуватися виключно парламентом. Надра також оголошувалися такими, що належать державі.

Проголошувався 8-годинний робочий день (підлітки до 16 років мали працювати не більше 6 годин). Заборонялася праця ввечері без погодження з робітничою організацією. Заборонялося жінкам працювати на шкідливому виробництві. Вагітним жінкам надавалася тимчасова оплачувана відпустка. Якщо робітник зазнавав під час праці поранення, то держава мала виплатити йому страхові гроші. Передбачалася організація бірж праці.

Проголошувалася безплатна освіта, яка не повинна була мати жодної політичної чи релігійної мети. Здобувати освіту мали рівне право як чоловіки, так і жінки. Місцеве самоврядування повинно було мати повну свободу дій у справах шкіл та їхнього матеріального постачання. З метою «полегшення вступу татарських дітей до гімназій» при них засновувалися підготовчі класи. Держава мала виділяти гроші для освіти татарського населення, заснувати спеціальний грошовий фонд, з якого будувати нові школи. Пропонувалося збільшити кількість технікумів і ремісничих шкіл. Вищі навчальні заклади мали одержати право на повну автономність. Усім вчителям держава мусила виплачувати пенсію. Пропонувалося, щоб «у кожному татарському селі існувало по одній початковій школі, у волостях – по два вищих навчальних заклади і по одній гімназії, у повітах – по одній ремісничій школі, а також збільшення кількості педагогічних технікумів». Передбачалося грошове заохочення для перекладачів, щоб спонукати їх перекладати татарською мовою літературу інших народів.

Вакуфи мали підпорядковуватися парламенту («національному управлінню»). Передбачалося витрачати їхні кошти на освіту (медресе, вчителів, учнів) та на покращення життя релігійних служителів, причому всі вакуфи, які перебували в одному повіті, мусили йти на потреби саме цього повіту. Вакуфні установи мали надавати гроші на покращення життя сіл, на будівництво нових будинків, ремонт старих, а також мечетей та шкіл, купівлю сільськогосподарського реманенту.

Не можна не зазначити, що в програмі заперечувалася необхідність створення власної регулярної національної армії. Натомість проголошувалося, що цілком достатньо мати народну міліцію.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: