Плани на Крим німецької окупаційної адміністрації
Генерал Р. Кош з офіцерами його штабу. Крим, 1918 р.
/

Плани на Крим німецької окупаційної адміністрації

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Німецьке командування проігнорувало вимоги, висунуті як гетьманським, так і російським урядом. Проте керувати півостровом як власною колонією воно не могло, а тому розпочало пошук політичної сили для організації місцевої влади.

Спочатку німецьке командування зупинилося на місцевих німцях-колоністах. Разом з військами до Криму прибув генерал Фрідріх фон Ліндеквіст, який разом з протестантським пастором І. Вінклером розгорнув активну діяльність щодо організації німецької сили. 7 травня в селі Бютень було скликано конференцію німців. З Криму, Мелітополя, Бердянська, Херсона, Одеси та інших міст з’їхалося близько 400 делегатів. Розглядалося питання про створення Чорноморської області на всій території північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Німецьке командування розглядало питання про висунення на посаду генерал-губернатора області барона В. Фальц-Фейна, але той відмовився.

Позиція, яку зайняло Міністерство іноземних справ Німеччини щодо Криму, відрізнялась від позиції військових. Політиків бентежила зайва, з їхньої точки зору, активність Ліндеквіста, який, маючи дозвіл Е. Людендорфа, висунув новий проект. Згідно із цим наміром Крим з часом мав об’єднатися з Україною, а українська влада мусила надавати дозвіл селитися в Криму німецьким колоністам, які могли б приїжджати з усіх регіонів. Проте МЗС одержало підтримку Вільгельма ІІ і відкинуло цей проект.

Невдача з «німецькою картою» змусила німецьке командування переглянути власні плани й подивитися в бік іншої національності – кримських татар, які на той час вже були досить впливовою силою.

Падіння більшовицької влади призвело до активізації діяльності сил, які нещодавно винищувалися нею. Першими оговталися кримські татари. 21 квітня 1918 р. у Сімферополі було створено Тимчасове бюро кримськотатарського народу у складі: голова А.-Х. Хільмі, товариш голови С.-Дж. Хаттатов, секретар С.-У. Таракчи. За задумом кримськотатарських активістів Бюро мусило до скликання Курултаю взяти на себе керування національними справами. Члени Бюро почали проводити переговори щодо співпраці з німецьким командуванням. Ці переговори продовжив невдовзі відновлений Курултай.

Плани на Крим німецької окупаційної адміністрації
Генерал Р. Кош з офіцерами його штабу. Крим, 1918 р.

Починаючи з перших днів травня, кримські татари відновили газету «Крым», на сторінках якої розповідалося про новини життя як кримських татар, так і всього півострова. У першому номері визнавалося, що «ідеї загальноросійської федерації було завдано смертельного удару й головною причиною цього мусить вважатися більшовицький переворот». На порядок денний ставилося питання про те, яким має бути статус Криму. Активісти Міллі Фірка висунули вимогу створити на півострові власну державу.

До політичного діалогу включилися й інші суспільно-політичні сили. 27 квітня в Сімферополі відбулася нарада громадських діячів, яка вирішила відновити органи влади, що існували до «більшовицького нападу». Були створені Таврійський губернський комісаріат у складі П. Біанкі, В. Поліванова й А. Озенбашли та Рада представників урядових та громадських губернських установ і місцевих самоврядувань при ньому. В цих органах почалося обговорення питання щодо формування в краї управлінських структур. Рада оголошувалася тимчасовим органом, який мав діяти до остаточного виявлення стану краю й першої можливості до скликання представників усього населення. 6 травня Рада прийняла рішення скликати 20 травня загальнокримський з’їзд міст та земств. Проте через негативне ставлення до цього задуму з боку німецького командування з’їзд не відбувся.

Кримські татари намагалися зв’язатися з представниками Османської імперії, сподіваючись на її підтримку у питанні про створення національної державності. Імперська влада, зі свого боку, також вбачала в цьому для себе багато переваг. Більш того, керівництво Османської імперії навіть за часів існування УНР намагалося надіслати до півострова власну дивізію – для налагодження тут порядку.

Згідно з донесенням, надісланим до Києва тимчасовим послом УНР у Константинополі М. Левицьким, під час його зустрічі з Д. Сейдаметом той стверджував: «Центральна Рада двічі визнавала незалежність Криму, а імперські військові, за поголоскою, говорять про експедицію до Криму, бажаючи зайняти його під виглядом допомоги проти більшовиків, щоб потім, залишившись, провести необхідну самоорганізацію мусульман». Більш того, сам Сейдамет, який «вхожий до міністрів і самого великого візира Талаата Мехмет-паши», постійно надихає місцеву владу до надання допомоги «нещасним кримським братам».

Далі Левицький писав, що ці розмови змусили його зустрітися з великим візирем, щоб вирішити питання приналежності Криму саме Україні. Під час бесіди він сказав: «Наш уряд дивиться на Крим, як на частину Української Народної Республіки, в якій мусульманському населенню мають бути забезпечені всі його національні права». Питання про надання цих прав «у найбільш стислий час буде вирішено у співпраці з національною кримською радою (Курултаєм, – авт.), скликаною після вичищення Криму від більшовиків». Як стверджував Левицький, великий візир запевнив його: «Вони не збираються надавати військову допомогу у боротьбі з більшовиками, а нададуть лише політичну допомогу». Після цієї зустрічі, додав Левицький, у газетах «почали згадувати про те, що Україна й Німеччина заінтересовані Кримом. Проте під впливом Сейдамета вони продовжують писати про визнання Україною незалежності Криму, однак уже більше не пишуть про протекторат Туреччини, надії щодо забезпечення вільного життя в Криму покладають уже на німців, які як союзники мають допомогти їхнім одновірцям».

Плани на Крим німецької окупаційної адміністрації
Джафер Сейдамет (праворуч)

Німеччина не бажала посилення впливу свого союзника у цьому регіоні. Коли на початку травня міністр військово-морського флоту імперії Джемаль-паша виявив намір на кораблі своєї держави прибути до Севастополя, німецьке командування, побоюючись, що кримські татари вітатимуть його як визволителя, й це призведе до посилення національного кримськотатарського руху, вирішило прийняти міністра як високопоставлену особу, що прибула до німецького порту, й попередити про неприпустимість втручання у внутрішньокримські справи.

Активність, проявлена щодо Криму урядами Української Держави та Османської імперії, збентежила німців. Побоюючись виникнення конфлікту з ними через Крим, німецьке командування почало втілювати в життя багатоходові комбінації, які допомогли б отримати всю повноту влади на півострові.

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: