Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича
Олександр Ахматович, міністр юстиції в Кримському крайовому уряді. Польський татарин
/

Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Те, що процес створення життєздатного крайового уряду в Криму настільки затягнувся, викликало роздратування з боку німецького командування. Воно прийняло рішення діяти. Проконсультувавшись з МЗС Німеччини, 5 червня генерал Кош доручив формування уряду генералу Сулейману Сулькевичу, якого призначив прем’єр-міністром.

У першому наказі, який оприлюднив С. Сулькевич, зазначалося: «З дозволу німецького командування я беру на себе керування Кримом і формування уряду з метою довести країну до крайового парламенту. Першим завданням ставлю відбудову нормальної діяльності всіх урядових і громадських установ…».

Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича
Сулейман (Матвій) Сулькевич

21 червня в газетах було надруковано склад Кримського крайового уряду. До нього, крім Сулькевича (який обіймав посади прем’єр-міністра, керівника міністерства закордонних справ і міністра внутрішніх, військових та морських справ), увійшли: князь С. Горчаков (товариш прем’єр-міністра, виконувач обов’язків міністра внутрішніх справ), Т. Рапп (міністр землеробства, крайового майна та постачання), В. Налбандов (керівник міністерства народної освіти і віросповідань, крайовий контролер і крайовий секретар), П. Соковнін (міністр народної освіти і віросповідань), Л. Фріман (міністр шляхів сполучення, пошт і телеграфів), О. Ахматович (міністр юстиції), Д. Сейдамет (міністр закордонних справ), Є. Молдавський (міністр постачання), Д. Нікіфоров (керівник міністерства фінансів, торгівлі й промисловості), граф В. Татищев (міністр фінансів, промисловості, торгівлі і праці).

Щоб не відштовхнути кримськотатарські національні сили, німецька адміністрація надала в новоствореному уряді місця представникам від татарського парламенту. Окрім введення до складу уряду Д. Сейдамета, кримським послом у Османській імперії було призначено популярного А.-С. Айвазова.

Виходячи з протилежної політичної спрямованості осіб, які увійшли до складу крайового уряду, не можна не зробити песимістичного висновку щодо довговічності його існування. У крайовому уряді існували дві групи, які по-різному бачили майбутнє Криму. Перша група була представлена С. Сулькевичем, Д. Сейдаметом, О. Ахматовичем та їхніми прибічниками з так званої «німецької групи», які у перспективі бачили Крим незалежною від Росії кримськотатарською державою. Друга група поєднувала інших міністрів (В. Татищев, С. Горчаков, В. Налбандов та ін.), які розглядали самостійність Криму як тимчасове явище й сподівалися на відтворення єдиної Росії після вигнання більшовиків.

Говорячи про основні принципи, за якими мав працювати новий уряд, С. Сулькевич зазначав: «Я маю намір залучити до роботи широкі суспільні елементи. Центральна влада, організована під моїм керівництвом, докладатиме всіх зусиль, щоб викорінити міжнаціональне тертя й послабити класовий антагонізм; у галузі адміністративній буде проведено широку децентралізацію влади, в галузі зовнішньої політики ми будемо зберігати суворий нейтралітет».

З моменту свого призначення Сулькевич одразу звернувся до керівництва Курултаю з проханням надати йому кандидата на посаду власного статс-секретаря, який би допомагав прем’єр-міністру владнати татарські справи. Цей секретар мав бути не лише делегатом Курултаю, а й перебувати у тісному зв’язку з його керівництвом. Сулькевич підкреслював: «Тільки за таких умов я зможу завжди мати точні дані щодо бажань, потреб і настроїв рідного мені народу, щоб не втратити з огляду його кровних інтересів при керуванні краєм».

Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича
Декларація «До населення Криму»

25 червня було оприлюднено Декларацію Кримського крайового уряду «До населення Криму», в якій викладалися основні засади, за котрими прагнув діяти новопосталий уряд. Так, уряд визнавав доцільним збереження законів Російської держави, оприлюднених до більшовицького перевороту. Всі декрети та розпорядження радянської влади скасовувалися. Чинні на той час земські збори всіх рівнів та міські думи проголошувалися розпущеними. Передбачалося провести нові вибори до органів місцевого самоврядування на цензовій та куріальній основі. Проголошувалася свобода віросповідання, зборів, друкування, проте оголошувалося про необхідність збереження цензури та заборону сект, які «завідомо злочинні й такі, в яких відсутня моральність».

Столицею краю ставав Сімферополь. Вводилося громадянство Криму. Громадянином без розрізнення національності чи релігії міг стати кожен, хто народився на кримській землі, якщо він міг власною працею утримувати свою родину. Адже, за словами самого С. Сулькевича, він бажав «звільнити Крим від елементів, які прийшли і створили тут у нас більшовизм».

Одержати кримське громадянство міг лише той, хто був приписаний до стану чи громади, хто служив у державній або громадській установі, мешкав у Криму не менше трьох років і мав «судову та моральну непорочність». Будь-який мусульманин, де б він не мешкав, при наданні клопотання мав право на отримання громадянства Криму.

Водночас відновлювалося право приватної власності з поверненням (або відшкодуванням) конфіскованого чи націоналізованого під час володарювання більшовиків майна, підприємств і маєтків колишнім власникам. Татарським громадам поверталися відібрані казною вакуфи. Зерно з вакуфних ланів без жодних посередників одразу передавалося кримськотатарським селянам. Вводилася вільна торгівля, відновлювалися цінні папери, користування якими було скасовано більшовиками. Планувалося друкування власних грошових знаків.

Особливим пунктом оговорювалася необхідність створення власної армії та флоту, основою якого мали слугувати ті кораблі Чорноморського флоту, що залишилися в порту після відступу більшовиків. Досить швидко було підібрано штат військового міністерства, організовано посади повітових військових начальників, на які призначили багатьох кримських татар. 24 липня помічником військового міністра (тобто самого С. Сулькевича) з покладанням обов’язків безпосереднього керівництва військовим міністерством був призначений литовський татарин генерал-майор О. Мільковський. До військового міністерства прикомандировувалися мусульманські священнослужителі. Було затверджено штат причта полкової мечеті Кримського кінного полку. Затверджувалися офіцерські звання, які ще в січні 1918 р. були надані його бійцям (ескадронцям) самим Сулькевичем. У той час він обіймав посаду директора військових справ.

Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича
Грошові знаки Кримського крайового уряду

У Декларації «До населення Криму» підкреслювалося, що у зв’язку з «крайнім ступенем народної темноти» крайовий уряд зверне особливо серйозну увагу на народну освіту й відкриє мережу нижчих та середніх шкіл, а також заснує університет. Справді, 30 серпня в Сімферополі було відкрито Таврійський університет. У жовтні того ж року в ньому почалися заняття на історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному й агрономічному факультетах.

Турботи Сулькевича в сфері культури не зупинилися лише на відкритті університету. Уряд регулярно виділяв кошти на допомогу іншим навчальним закладам, видання підручників. 17 серпня було прийнято наказ «Про поліпшення матеріального становища службовців у середніх та інших навчальних закладах». Велика увага приділялася національній освіті. 28 жовтня 1918 р. на ремонт Сімферопольської татарської вчительської семінарії було виділено 2 тис. рублів.

Державною мовою проголошувалася російська, але татарська та німецька мови отримували право використання на офіційному рівні.

За задумом керівників нового уряду державні герб і прапор мали поєднувати інтереси татар та інших національностей. Тому форма та зміст цих символів державності довго обговорювалися. В обговоренні брав активну участь краєзнавець А. Маркевич, який у листі на ім’я С. Сулькевича від 9 червня навіть запропонував свій варіант державної емблеми Криму з детальними поясненнями кожного символу. Він пропонував: «Герб треба поділити на дві частини, але уздовж або поперек – я зараз сказати не можу, як буде красивіше. На верхній або правій частині герба має бути зображення Георгія Побідоносця (на канві), виходячи з таких підстав: а) це старовинний російський герб; б) це герб італійських колоній (генуезьких) на Чорному морі; в) цей символ також шанується мусульманами. Таким чином, усі народності Криму, російська, грецька, вірменська (пов’язані з Кафою та іншими колоніями) і татарська бачитимуть у цій частині герба те, що шанують вони всі, близьке їм зображення. На нижній або лівій частині має бути зображення Кримської тамги – герба в татарський період його життя. Що стосується кольору, то перша частина герба має представляти поєднання трьох кольорів: золотистого (неодмінно, в жодному разі не жовтого), чорного й білого, а саме: на золотому полі чорного кольору зображення Георгія Побідоносця на білому коні». Проте цей проект не дістав широкої підтримки.

Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича
Циркуляр Прем’єр-міністра С. Сулькевича

Зрештою державним гербом Криму визнали герб колишньої Таврійської губернії (візантійський орел з золотим восьмиконечним хрестом на щиті), а прапором – національний блакитний «кок-байрак», який був традиційним прапором Чингізхана та його нащадків. Саме такими були задуми Кримського крайового уряду, які він планував втілювати в життя аж до моменту, коли встановиться лад та спокій і стане можливим створення загального демократично-законодавчого органу (назва якого не була встановлена й коливалася між формулюваннями: Кримські Установчі збори, Кримський сейм або Кримський парламент).

29 червня Рада міністрів Кримського крайового уряду ухвалила рішення повернути на місця звільнених з роботи царських чиновників. Родини білогвардійців, яких розстріляли за часів радянської влади, мали отримати підвищену пенсію.

Ставши на чолі Кримського крайового уряду, Сулейман Сулькевич одразу розпочав активну роботу щодо створення ладу, який вважав найкращим. За спостереженням О. Федюшина, Сулькевич «був постаттю, яка якнайкраще підходила для керування цією окупованою територією, поки для неї не було відпрацьовано подальшу програму дій. Але німецьке керівництво не взяло до уваги (або не зрозуміло) найважливішого, як виявилося, політичного факту – власних устремлінь Сулькевича та його серйозні наміри відстоювати всюди й у всьому інтереси Криму, як він їх розумів».

1917-1918 рр. — час найвищого розквіту кримськотатарського руху. Це не міг не розуміти С. Сулькевич, який сам був за національністю литовським татарином. Спорідненість національних прагнень призводила до того, що новий прем’єр бажав одночасно досягти двох результатів: врахування інтересів кримських татар, серйозно налаштованих добитися власної Кримської держави, та спільними зусиллями з німецьким керівництвом і представниками інших національностей та партій побудувати на півострові лад, який мусив задовольнити представників настільки різних політичних сил.

Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича
Олександр Ахматович, міністр юстиції в Кримському крайовому уряді. Польський татарин

Щоб досягти успіху в справі задоволення двох цілком протилежних прагнень, Сулькевич вдався до своєрідного кроку. 5 липня крайовий уряд виступив з офіційною заявою про те, що «двох урядів у Криму бути не може», а тому Курултай позбавлявся прав національного парламенту.
30 липня Сулькевич повідомив Директорії про визнання культурно-національної автономії кримських татар і запевнив їх, що Міністерство внутрішніх справ не буде заважати утвердженню статутів національно-громадських організацій. Водночас було ухвалено закон про невтручання уряду до релігійного життя кримських татар. Повітовим та окружним начальникам, начальникам міських поліцейських відділень адресувався наказ, в якому зазначалося: «Через те, що збільшилась кількість випадків втручання чинів поліції у справи Кримськотатарської національної директорії, наказую всім чинам поліції надавати посадовим особам означеної Директорії повне сприяння щодо виконання покладених на неї обов’язків».

Перші кроки уряду Сулеймана Сулькевича
Прапор Кримського крайового уряду

Також слід згадати розпорядження Сулькевича про те, що всі вакуфи передавалися в управління Курултаю, який набував право розпоряджатися ними згідно з потребами власних громад в особі їхніх уповноважених. Історично склалося так, що частіше за все уповноваженим від татарських громад місцеві мешканці обирали вчителів, які провадили фінансову документацію й забезпечували тих, хто найбільше потребував допомоги.

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: