Святкування передачі Криму Україні. Крим, архівне фото.
/

Передача Криму Україні: за лаштунками

Почати

Рішення радянського керівництва про передачу Кримської області до складу УРСР не стало несподіванкою для кримського населення. Воно ледь оговталося від воєнних потрясінь, масових переселень та повоєнного злидарювання. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року про передачу Кримської області Україні та відповідний Закон Верховної Ради Союзу від 26 квітня 1954 року в суспільстві були сприйняті досить спокійно. Сторінки кримських газет та радіоефір рясніли пропагандистським славослів’ям і похвалами комуністичній партії та її керівникам.

Розмови про “подарунок” Криму Україні, як результату якогось особливого ставлення до неї М. Хрущова, є одним із численних міфів “собирателей “исконно русских” земель. Ці “собиратели” вперто замовчують факти, що перепідпорядкування Кримської області відбулося за ініціативи Верховної Ради Російської Федерації, після розгляду клопотання Верховною Радою УРСР, юридичної експертизи та колегіальних рішень Президії ЦК КПРС і спеціальної сесії Верховної Ради СРСР. Стенограми обговорень та виступів на сесії головного законодавчого органу країни не зафіксували ані інших думок, ані заперечень депутатів – представників усіх союзних республік. Указ приймався, а Постанова Верховної Ради СРСР затверджувалися одноголосно.

Якою ж тоді була ситуація в області? Ще за кілька місяців до Указу на сторінках кримських газет почастішала інформація про Україну. Кримські ЗМІ подають матеріали про життя в Україні, про відбудований Київ, про індустріальні міста і т.ін. Відчувалося, що кримчан цілеспрямовано готують до великих змін.

З метою контролю ситуації ЦК КПУ вирішив з’ясувати реакцію населення Криму й України на Указ та Закон про входження Кримської області до складу України. Для цього в найбільших територіальних партійних організаціях необхідно було провести обговорення цього питання. Результати цих обговорень і вивчення громадської думки опинилися за кадром. Тривалий час вважалося, що обговорення кримської теми в суспільстві не було. Проте оприлюднена нещодавно інформація про реакцію окремих громадян і колективів багато що прояснює.

4 березня 1954 р. секретар Кримського обкому КПУ В. Горін інформує українське республіканське партійне керівництво, що «Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області до складу УРСР трудящі Криму розглядають як прояв дружби між українським і російським народами, спрямований на подальший економічний і культурний розвиток Криму» (Зб. матеріалів «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій 1940 – 2015 рр.», – К., в-во КЛІО, – 2016 – с. 173). У документі наводиться приклад одностайного схвалення працівниками Феодосійських механічних майстерень рішення про приєднання Криму до України.

Святкові заходи з нагоди передачі Крима Україні. Архівне фото.

У колгоспі ім. Сталіна Красногвардійського району при обговоренні цієї події наголосили: «Крим і раніше практично був тісно пов’язаний з Україною. Ми отримували від неї насіння, картоплю та завжди відчували її підтримку». Учасники зібрання беззаперечно підтримали Указ.

При обговоренні Указу в Ялтинському порту диспетчер Чиченков заявив: «Ми з вами є свідками того, як до нашого порту з України приходило багато вантажів з промисловими та продовольчими товарами. Це є свідченням наших добрих зв’язків з Україною, які нині будуть ще міцнішими» (Там само).

Траплялися й випадки настороженості населення до урядових рішень. Так, секретар Кіровського райкому партії зазначив, що багато людей ухиляється від оцінки приєднання Криму до України, а на запитання, «Як вони ставляться до цього?», сухо відповідають: «Уряду видніше, як краще».

Один з учнів Сімферопольського ремісничого училища при обговоренні Указу в студентському середовищі цілком справедливо запитав: «Чому до Указу Президії Верховної Ради не провели опитування мешканців Криму щодо того, як вони оцінюють сам акт приєднання?».

В інформації про реакцію населення простежується і занепокоєння частини мешканців Південнобережжя та Сімферополя. В обкомівській інформації ЦК КПУ зазначалося: «Багато розмов точиться про те, що викладання у всіх середніх та вищих навчальних закладах проводитиметься українською мовою, всі назви установ, лікарень, ветлікарень і магазинів теж будуть україномовними».

Тоді в Криму активно ширилися плітки про неминуче закриття популярного серед кримчан Російського драматичного театру в Сімферополі і переведення його на територію Росії. Ці плітки збурювали частину кримської інтелігенції і налаштувати її проти України.

Мешканців півострова тоді зокрема цікавило, чи залишиться Крим окремою областю, чи його долучать до Мелітополя, чи збільшиться територія області за рахунок прилеглих до Криму районів Херсонської та Запорізької областей. Людей непокоїло, як перепідпорядкування Криму позначиться на постачанні області товарами, рівень зарплат, чисельність штатних працівників тощо. Севастопольців же насамперед цікавило, чи залишиться їхнє місто у республіканському підпорядкуванні. Кримчани також хотіли знати: «Чому питання перепідпорядкування області постало саме зараз?».

XVIII з’їзд КПУ (березень 1954) проходив уже за участю делегатів від Криму. Новообраний перший секретар Кримського обкому партії Дмитро Полянський заявив: «Крим та Україну поєднує не лише економічна співдружність, територіальна близькість, тісні господарські та культурні зв’язки, але й спільність багатовікового історичного розвитку. Передача Криму до Української республіки, безумовно, позитивно позначиться на всебічному і більш швидкому розвитку Кримської області, буде сприяти подальшому розвитку економіки України. Трудящі Кримської області з величезним задоволенням зустріли заяву секретаря ЦК КПУ тов. Кириченка про те, що з боку уряду Української республіки і ЦК КПУ буде приділена велика увага подальшому розвитку народного господарства Криму та підвищенню матеріального благополуччя трудящих області. У цьому трудящі Криму впевнені». А вже згодом це рішення Д. Полянський назве «дур’ю Хрущова».
Для більшої вмотивованості свято щедрого дару «старшого брата» тоді пов’язали з «доленосною» для обох народів подією – 300-річчям возз’єднання України з Росією.

Серед оспівувачів цієї «щедрості» були й ті, хто добре розумів, яку ціну зруйнованій війною економіці України доведеться заплатити за цей «братський дарунок». На жаль, ніхто не намагався з’ясувати, а яку ж користь від цього «подарунку» буде мати Україна.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: