Армія Врангеля. Архівне фото.
/

Партизанська боротьба кримських татар у Криму

Почати

У січні 1920 р. при Кримському обкомі РКП(б) було створено Мусульманське бюро (в інших документах його називають Татарською секцією). Як згадував С. Бабахан, до нього увійшли: секретар Амет Мамут-оглу (Метхат Рефатов), Асан Ізет-оглу, Мухаметджан Урманов (Урманер), Казамзи Сакаєв, Асан Сакаєв, Мурат Рашид Асанов, Сеіт Іслям Аппаз-оглу (Аппазов), Іслям Умеров, представник обкому Євгенія Жигаліна.

Невдовзі Амет Мамут-оглу налагодив контакти з частиною бійців, які врятувалися з розгромленого загону капітана М. Орлова, й домігся приєднання до Мусульманського бюро юнкера Абдулли Мустафи Баличева, охотника[1] Миколи Ярко-Аптекмана, Сеіта Амета Баталова та поручика Вишневського.

Під час VII обласної (підпільної) конференції РКП(б), яка проходила 5-7 травня (21-23 квітня) 1920 р. у Коктебелі, С. Бабахан розповідав: «Татсекція була заснована лише в січні 1920 р. і, незважаючи на відсутність досвідчених працівників, змогла зв’язатися та налагодити роботу місцевих організацій під загальним керівництвом парткомів. Була організована і досить інтенсивно працювала секція в Севастополі; зусиллями Татсекції була налагоджена робота в Бахчисараї, а також в районі Кучу-Кузеньської (Кучук-Узенської, – авт.) волості. Вони випустили татарською мовою кілька листівок, частину яких склали самі, а частину переклали з листівок, які видавав обком російською мовою. Останнім часом ними було захоплено багато зброї і створено свій загін на випадок повстання. Вони мали великі зв’язки з частинами як Сімферопольського гарнізону, так й інших, і, якщо взяти до уваги, що у Слащова була досить значна кількість як окремих загонів, так і великих полків, що складалися з мусульман, то треба визнати роботу, зроблену товаришами Ріфатовим (Метхатом Рефатовим, – авт.), Урманером, Абаз-Єфенді (Сеіт Іслям Аппаз-оглу, – авт.) та іншими товаришами Татарської секції досить значною. Секція перебувала у найтіснішому зв’язку з обкомом і отримувала директиви, вказівки та матеріальну допомогу».

Член Мусульманського бюро І. Умеров пізніше згадував: «Розпочали проводити пропаганду серед населення, особливо серед татар, а також розкладницьку роботу серед мобілізованих стражників і військ. Надавали дезертирам фальшиві документи, які діставали через діловода військового начальника – Чумака. Сильно розклав тил білих виступ Орлова. Стражників резерву бажали послати проти Орлова[2], але завдяки нашій пропаганді вони розбіглися».

Члени Мусульманського бюро вели активну діяльність у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Кучук-Узені та інших містах. Велику увагу було спрямовано на організацію в селах більшовицьких та молодіжних організацій, на агітацію проти мобілізації в Добровольчу армію. Підсумком цієї активної агітації стала відмова молоді багатьох сіл Кучук-Узенської волості йти до армії. Пристав державної стражі в доповідній записці до штабу військ Добровольчої армії писав: «У Кучук-Узенській волості, яка складається з п’яти сіл і населена татарами, не зовсім прихильні настрої щодо Добрармії… З часу перевороту, а особливо в часи більшовизму татарська молодь зорганізувалася у «Союз молоді»… Фактично Союз продовжує функціонувати і після уходу більшовиків. Результатом цього є прояв ворожості через виловлювання дезертирів».

Подальша доля Мусульманського бюро була трагічною. Його бойові загони здійснювали напади на склади зі зброєю. Невдовзі керівництвом було ухвалено рішення напасти на типографію газети «Міллет», щоб одержати татарський шрифт. Операцію було призначено на 11 квітня (28 березня), але через присутність у керівництві агента контррозвідки Вишневського члени Мусульманського бюро (Амет Мамут-оглу (М. Рефатов), Асан Ізет-оглу, Сеіт Амет Баталов, Мухаметджан Урманов (Урманер), Казамзи Сакаєв, Асан Сакаєв, Мурат Рашид Асанов, Сеіт Іслям Аппаз-оглу, юнкер Абдулла Мустафа Баличев, охотник Микола Ярко-Аптекман, стражник Іслям Умеров та Євгенія Жигаліна) ввечері цього дня були заарештовані контррозвідкою. Заарештований разом з ними Вишневський наступного ранку був випущений.

15 (1) квітня до генерала О. Кутепова прийшла делегація кримських татар. Газета «Южные Ведомости» розповіла про цей візит: «Нещодавно військовою владою серед місцевого татарського населення було здійснено цілу низку арештів. Третього дня до генерала Кутепова прибула татарська делегація на чолі з головою повітової управи М. Кіпчакським і С. Хаттатовим, яка клопотала щодо пом’якшення долі заарештованих. Делегація вказала на те, що татарська громада налаштована проти більшовиків, і не може бути відповідальною за дії кількох осіб татарської молоді. Генерал Кутепов уважно вислухав делегацію, вказав на багато фактів звинувачення, які є в наявності, і просив передати татарській громаді, щоб вона не турбувалася щодо здійснених арештів, адже влада каратиме тільки злочинців і не буде переносити провину на цілу націю».

Згідно з наказом по Добровольчому корпусу від 27 (13) квітня члени цього бюро мали постати перед судом. Їх звинувачували у тому, що «вони з початком 1920 р. у місті Сімферополі склали між собою товариство, яке мало назву «Мусульманське бюро при Кримському обласному комітеті Російської комуністичної партії (більшовиків)», і мало на меті шляхом збройного повстання проти влади і військ Збройних сил Півдня Росії зміну встановленого на території Кримського півострова державного ладу та допомогу радянським військам в їхніх воєнних проти Збройних сил Півдня Росії діях, для чого мали у своєму розпорядженні кулемети, іншу зброю і збройні загони».

4 травня (21 квітня) відбувся військово-польовий суд, на якому за звинуваченням у намаганні здійснити військовий переворот було винесено такий вирок: «А. Мамут-оглу (М. Рефатова), М.-Р. Асанова, А. Ізет-оглу, А. Сакаєва, А. Баличева та Є. Жигаліну засудити до позбавлення всіх прав стану та смертної кари через розстріл. Стражника І. Умерова – до позбавлення всіх прав стану та заслання на каторжні роботи без строку. С.-А. Баталова, С.-І. Аппаз-оглу, охотника М. Ярко-Аптекмана – до позбавлення всіх прав стану та заслання на каторжні роботи строком на 8 років. М. Урманова й К. Сакаєва по суду виправдати».

Наступного дня після винесення вироку до генерала О. Кутепова знову звернулися М. Кіпчакський, а також Рада профспілок та Сімферопольський союз татарських вчителів. Цього разу йшлося вже не про всіх кримських татар, а лише про засуджених, які «безпосередньо не завдали шкоди Добровольчій армії, а лише готувалися її завдати, а зброю тільки зберігали». Беручи все це до уваги, вони просили «замінити смертну кару засудженим іншим покаранням». З таким проханням звернувся до О. Кутепова й голова губернської земської управи князь В. Оболенський. Проте на всі прохання Кутепов відповів відмовою.

Сімферопольський міський голова С. Усов теж звернувся з аналогічним проханням до новопризначеного керівника Добровольчої армії П. Врангеля, але отримав не менш жорстку відмову. Пізніше Врангель згадував: «Я сказав: «Я роблю так, як розумію свій обов’язок. Для виконання цього обов’язку я не зупинюся ані перед чим і без хитань усуну будь-яку особу, яка буде заважати мені у виконанні цього обов’язку. Ви протестуєте проти того, що генерал Кутепов повісив декілька десятків шкідливих армії та нашій справі осіб. Попереджаю вас, що я не замислюся збільшити кількість повішених ще одним, хоча б цією особою виявитесь ви». Пан Усов вийшов з кабінету, як у воду опущений. Через добу газети повідомили, що «сімферопольський міський голова, який повернувся з Севастополя, відмовився розповісти подробиці своєї бесіди з Головнокомандувачем». Ще через декілька днів ці газети повідомили, що пан Усов тяжко захворів і подав у відставку».

Таким чином, врятувати життя засуджених не вдалося. 7 травня (24 квітня) газета «Таврический голос» повідомила: «22-го ввечері було приведено до виконання смертний вирок над шістьма засудженими військово-польовим судом у справі «Про Мусульманське бюро комуністичної партії». Всі шестеро засуджених були розстріляні». Є відомості, начебто ввечері 5 травня також був страчений і М. Урманов.

Наприкінці 1919 р. – на початку 1920 р. розвідка Добровольчої армії здійснила низку арештів підпільних груп у Сімферополі, Севастополі, Феодосії, Євпаторії, Ялті, Керчі та інших містах півострова. Найбільш масштабний провал мережі більшовицького підпілля відбувся 22 січня 1920 р., після якого підпілля майже припинило своє існування. Це призвело до того, що Кримський обком розпочав формування нових підпільних ревкомів, які мали підготувати збройне повстання. В лютому ЦК РКП(б) затвердив склад створеного в Мелітополі бюро Кримського обкому РКП(б) та Кримревкому.

Наприкінці 20-х рр. Ю. Гавен так згадував про ці події: «Коли білі армії зазнали поразки під Орлом і швидко покотилися назад, у Москві в ЦК РКП(б) було поставлено питання про утворення Кримського й Українського радянських урядів. У ЦК питання про Кримську республіку було поставлено мною і Д. Ульяновим. Нами були написані тези про те, як у Криму конкретно реалізувати національну політику нашої партії. Ці тези були прийняті Політбюро і воно доручило Оргбюро створити партійне і радянське керівництво для майбутньої Кримської радянської республіки. Тоді ж було утворено бюро Кримського обласного комітету в складі: тов. Гавена, Вєтошкіна та Ульянова. Також був утворений Кримський революційний комітет у складі: Гавена, Вєтошкіна та Ульянова і двох татарських працівників – С. Меметова та С. Ідрісова. Нам доручили приїхати в прифронтову смугу і створити там апарат для Кримської радянської республіки, щоб одразу після зайняття Криму (у швидкому зайнятті Криму в Москві були впевнені) ми могли б розпочати там партійну і радянську роботу, маючи вже підготовлені основні кадри працівників як з радянської, так і з партійної лінії».

_______________________________________

[1] Російською мовою: вольноопределяющийся

[2] Капітан М. Орлов – командир 1-го добровольчого Корніловського полку, який разом зі своїми однодумцями підняв бунт проти керівництва Добровольчої армії

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: