Орієнтації Джафера Сейдамета
Автори цього документа – Джафер Сейдамет і Асан-Сабрі Айвазов
/

Орієнтації Джафера Сейдамета

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Курултай намагався протестувати проти намагання уряду затиснути його керування справами на півострові у вузькі межі, й цю ситуацію вирішив використати у власних інтересах Д. Сейдамет. У липні 1918 р. він зробив ще одну спробу відтворити незалежність Кримського ханату і стати на чолі кримської влади. Разом з А. Хільмі та А.-С. Айвазовим він склав своєрідну доповідну записку, в якій було розроблено програму дій.

Документ починався з преамбули: «Кримський народ, який через падіння Кримського ханату 135 років тому підпав під російське ярмо, щасливий мати змогу довести свої політичні сподівання до відома німецького уряду, у допомозі якого турецькому та мусульманському світу він впевнений, спираючись на щасливі історичні високі цілі, які пропонує мусульманським країнам Його Величності Велика Німецька Держава». Далі розповідалося про те, що російський уряд своєю політикою добився того, що більша частина кримських татар була змушена, не бажаючи цього, емігрувати. «Зі статистичного збірника земств колишньої Таврійської губернії за 1915 р. можна побачити, що до 1790 р. Крим покинуло 300 тисяч татар і в період часу з 1860 до 1862 рр. – 181 177 кримських татар через те, що їх піддавали несправедливостям та утискуванням, підсумком чого стало те, що в Криму опинилося 687 зовсім спустілих селищ. Одна частина поневоленого народу, витримавши тисячі страждань та утисків, знайшла собі притулок у Добруджі та Болгарії, основна ж частина живе в Туреччині».

Далі говорилося, що якби цьому народу надали шанс створити на півострові власну державу, то переважна більшість тих, хто поїхав за кордон, негайно повернулася б до рідної батьківщини. «Якщо взяти до уваги мольби емігрантів і гарантувати їм повернення до Криму, то можна припустити, що кримські татари складуть 75-80% кримського населення. Татари, які емігрували в Туреччину й Добруджу, не можуть забути свого історичного зв’язку з Кримом. Вони і вдень і вночі як у своїй національній літературі, так і у власних піснях мріють про возз’єднання з Кримом».

Орієнтації Джафера Сейдамета
Асан-Сабрі Айвазов
Орієнтації Джафера Сейдамета
Джафер Сейдамет

Далі автори записки викладали заслуги кримських татар, цього «політично й національно знедоленого народу», у боротьбі за відновлення своїх прав. Підкреслювалося, що «кримські татари, перші з російських магометан, приєдналися до східноєвропейської цивілізації» й за допомогою «самовідданих, сповнених надій молодих вчителів поширювали загальну освіту й розвивали національну літературу. Цим шляхом вони підтримували національні почуття татар.., утверджували в них віру у звільнення». Завдяки цим зусиллям кримські татари «під час революції 1917 р., коли у жодного з народів, що населяють Росію, ще не було помітно національного руху, заявили 25 березня на конгресі, що відбувся в Ак-Месджиті за участі 3 тисяч представників, про свою національно-громадянську автономію». Своїми послідовними діями вони не лише змусили Тимчасовий уряд визнати цю їхню автономію, але й змогли створити «власну національну військову організацію з солдатів, які мали бути надіслані на фронт, і 2 тисячі піхотинців з полком кавалерії підтримували лад і спокій у країні».

У записці висвітлювалася роль, яку відіграли кримські татари та створений ними уряд у справі боротьби з більшовицькою анархією: «26 листопада 1917 р., тобто тоді, коли навіть Україна, що належить до великих народностей, котрі відкололися від Росії, не змогла скликати свого парламенту, кримські татари скликали за участі чоловіків і жінок, коротко кажучи, від всього народу обрану національну Раду, й їм вдалося скласти татарський парламент і створити татарський уряд. Спираючись на 5-тисячну татарську армію, яку їм вдалося створити при цьому уряді, вони взяли на себе захист й управління як татарами, так й іншими народностями, що населяють Крим; до 13 січня 1918 р. їм вдалося не допустити в Криму як аграрного, так й іншого безладдя. Врешті-решт у боротьбі за свої ідеали вони були переможені в 7-8 разів сильнішими за них чорноморськими військами. Кримськотатарський народ, який оголосив і взяв на себе захист незалежності Криму, більше за всіх постраждав від ударів більшовиків, приносячи в жертву в ці жахливі дні й офіцерів, і високошанованих державних людей».

Далі робився висновок про те, що «кримські татари бажають відновити в Криму татарське панування на наступній основі. Вони складають постійний елемент Криму як найбільш старовинні хазяї Криму, вони виробляють основу всього економічного життя країни, вони складають більшість кримського населення, вони оголосили та захищали незалежність Криму й для цієї мети принесли в жертву тисячу офіцерів, солдатів і добровольців, вони добиваються визнання незалежності Криму в інтернаціональній дипломатії, вони підготовлені до цього найкращим чином через свій парламент і політично-національні організації; завдяки історичним та військовим здібностям власної раси вони можуть зберегти тишу та спокій у країні й на завершення вони спираються ще на Центральну Раду України» (Досить дивне формулювання, адже в цей час в Україні вже існувала не Центральна Рада, а Гетьманат П. Скоропадського, – авт.).

Орієнтації Джафера Сейдамета
Автор меморандуму до німецької влади Джафер Сейдамет

Щоб досягти цієї «святої мети», потрібно було, на думку авторів записки, виконати такі пункти:
«1. Перетворення Криму в незалежний нейтральний ханат, який спирається на німецьку та турецьку підтримку.
2. Досягнення визнання незалежного Кримського ханату у Німеччини, її союзників і нейтральних держав до укладення загального миру.
3. Утворення татарського уряду в Криму з метою цілковитого звільнення Криму від панування й політичного впливу росіян.
4. Повернення татарських урядових чиновників та офіцерів, які проживають у Туреччині, Добруджі та Болгарії, до Криму.
5. Забезпечення створення татарського війська для збереження порядку в країні.
6. Визнання права на повернення кримських емігрантів, які мешкають у Добруджі й Туреччині, та їхнє матеріальне забезпечення».

Далі автори цього документа писали: «Турецький і мусульманський світ готується до політичного союзу з Великою Німецькою Імперією, своєю визволителькою, яка вже принесла в жертву сотні тисяч людей й надалі готова робити це у ще більшому масштабі, щоб вкоренити назавжди досягнуте могутнє становище. В той час як Росія, її великий історичний ворог, загинула й шлях до Індії звільнений для Німеччини, захиталася твердиня Англії, мусульманський світ знаходить силу у твердій рішучості тих магометан, які в Криму та на Кавказі протягом століть були позбавлені честі мати право вмерти за свої прагнення й надії».

Наприкінці записки зазначалося: «Кримські татари доводять до відома німецького уряду, союзного зі славетними магометанами, вказуючи історії нові шляхи з великою рішучою мужністю, яку не змогли подолати століття, з певними надіями й вірою у тверде панування, про свої цілі, котрі вони бажають здійснити в країні своїх предків. Головним чином вони насмілюються виказати свою непохитну віру в те, що німецька дипломатія, разом з усіма магометанами високошанованого Халіфату, а також з турецьким урядом, вірним союзником Німеччини, здійснять ці святі сподівання» .

21 липня ця записка, відома сьогодні під назвою «Ставлення глав дирекції кримськотатарської національної ради № 37 від 21 липня 1918 р.», була таємно передана Д. Сейдаметом, який для цього поїхав до Берліна, німецькому уряду з метою одержати підтримку з його боку. Але німецька влада залишила цей меморандум без відповіді.

Орієнтації Джафера Сейдамета
Міністр фінансів Кримського крайового уряду граф Володимир Татищев

У пошуках іншої сили, котра змогла б допомогти у справі відновлення Кримського ханату, Сейдамет знову звернув свій погляд у бік Османської імперії. З цією метою, навіть без відома (а тим більше – погодження) Ради крайового уряду, він з документами за власним підписом відрядив до Константинополя А.-С. Айвазова як дипломатичного повіреного у справах кримських громадських діячів з татар, акредитованого при Міністерстві закордонних справ і члена Курултаю. Формальним приводом для цієї поїздки стало відрядження до Османської імперії групи кримських татар, які мали принести уряду імперії співчуття від імені Курултаю з приводу смерті султана Мехмеда V. Айвазова включили до числа членів цієї групи, але справжньою його метою було проведення переговорів з урядом для призначення представника Криму в імперії.

Як відомо, все таємне рано чи пізно стає явним. Так сталося і з цією ініціативою. Оттоманські державні діячі визнали вірним кроком призначення такого представника, і в місцевих газетах на початку серпня було надруковано інформацію про те, що уряд імперії прийняв вірчі грамоти кримського уряду та визнав його посланця представником Криму у власній державі.

Ця інформація викликала в Сімферополі здивування, й члени Кримського крайового уряду попросили пояснень. 15 серпня в кримських газетах від імені Міністерства закордонних справ з’явилося своєрідне пояснення, в якому зазначалося: «Офіційно. Через повідомлення, що з’явилися в кримських та інших газетах щодо «посланця» або навіть «посла» кримського уряду, який прибув до Константинополя, Міністерство закордонних справ пояснило, що представника верховної влади Криму (Ради міністрів) у Константинополі поки що немає, а там перебуває дипломатичний повірений у справах, акредитований згідно з нормами міжнародного права не Радою міністрів, а Міністерством закордонних справ. Кримським повіреним у справах при Високій Порті є член Курултаю А.-С. Айвазов».

Обурені міністри крайового уряду, для яких це повідомлення стало несподіванкою, звернулися за поясненнями до прем’єр-міністра з питанням, яким чином Айвазов міг бути направлений до Константинополя без санкції на те з боку верховної влади. Сулькевич визнав винним у дипломатичному скандалі Сейдамета, якого звинуватив у свавільному направленні до Османської імперії «представника». Проте Сейдамет відкинув звинувачення й заявив, що він «діяв не особисто, а цілком за згодою та сприянням прем’єр-міністра», а також додав, що «на підписанні призначення були присутні ще близько 20 членів Курултаю».

У результаті було ухвалено: «повірений у справах в Константинополі Айвазов був призначений та акредитований виключно Міністерством закордонних справ без відома та погодження Ради міністрів; Рада міністрів готова виступити публічно з наказом про неправомочність такого призначення; виконання цього стикається на своєму шляху з перепонами у вигляді небажаних і неминучих ускладнень під кутом зору міжнародних відносин, особливо услід за тим, що відбулося прийняття Туреччиною вірчих грамот від повіреного у справах».

У ході засідання Рада міністрів також ухвалила рішення звернутися до уряду Німеччини з вимогою «врегулювання складного міжнародного інциденту, що виник». До Берліна була надіслана телеграма, в якій, між іншим, зазначалося: «Джафер Сейдамет призначив уповноваженим у справах в Константинополі Айвазова, який нині, за повідомленнями константинопольських газет, уже визнаний турецьким урядом. Оскільки Рада міністрів подібної посади для Константинополя не ухвалювала, то й акредитування будь-кого на цю посаду з боку Міністерства закордонних справ не могло мати місця, через що Рада міністрів визнає необхідним запропонувати Сейдамету негайно перервати всілякі дії Айвазова як дипломатичного агента, як такого, хто не має законних повноважень Уряду. Не вважаючи можливим загострювати міжнародні відносини негайним відкликанням Айвазова, просимо вжити всіх можливих заходів для налагодження цього прикрого непорозуміння».

Орієнтації Джафера Сейдамета
Граф Володимир Татищев на переговорах у Берліні. Фото з часопису «Око» (Київ, число 8 за 1918 рік)

Проте «налагодити прикрий міжнародний інцидент» не вдалося. Наступного удару планам і намірам Сейдамета завдало оприлюднення німецьким керівництвом написаної та відвезеної ним до Німеччини записки. Німці повідомили В. Татищеву, який в цей час перебував у Берліні, про те, що Айвазов веде переговори з урядом Османської імперії, а також про привезену Сейдаметом до Берліна доповідну записку, й навіть надали графу можливість ознайомитися з її змістом. За споминами В. Оболенського, «німці висловили своє невдоволення Кримському уряду за те, що він таємно від них веде якісь переговори з Туреччиною. Татищев заперечував таке нелояльне поводження Кримського уряду щодо його покровителів, але йому було надано докази й названо особу, яка їздила з Криму до Константинополя й отримала аудієнцію султана. Виявилося, що справді міністр закордонних справ Джафер Сейдамет, з благословення генерала Сулькевича й таємно від інших членів уряду, послав до Константинополя одного з членів Курултаю для якихось таємних переговорів. У чому ці переговори полягали – мені невідомо. Мабуть, не було відомо це і членам Кримського уряду, які не були посвячені в це. Однак сам факт, що голова уряду здійснював серйозні політичні дії без відома своїх колег, змусив найбільш принципового з них В. С. Налбандова негайно подати у відставку. Його приклад наслідував граф Татищев, який завдяки Сулькевичу опинився у дурному становищі в Берліні».

 

Коли В. Татищев ознайомився з меморандумом, він написав листа В. Налбандову, в якому з обуренням говорив, що пред’явлення йому подібних паперів, написаних «моїм товаришем по кабінету, який перебуває зі мною в одній політичній місії, таємно від мене, створило тут враження про повну відсутність солідарності між членами Уряду й тим значно підірвало його авторитет… Такий спосіб дій Д. Сейдамета глибоко обурив мене як російську людину, виставляючи мене зрадником своєї батьківщини; ним я ніколи не був і не буду». Наприкінці листа Татищев звернувся до Налбандова з проханням повідомити Кримському крайовому уряду про те, що він виходить з його лав «з моменту вступу на територію Криму».

Ця інформація щодо існування доповідної записки та її змісту викликала величезний скандал (адже записка була направлена до Німеччини не тільки без відома Ради міністрів крайового уряду, але й більшості членів Курултаю). Надалі це призвело до тяжких наслідків, перш за все, для самого кримськотатарського революційного руху.
Д. Сейдамет одразу відхрестився від її авторства, заявивши, що «це справа рук окремих осіб і заперечував свою активну участь у цьому політичному кроці». Записка зустріла різке негативне ставлення майже у всіх прошарках татарського населення, в тому числі в Курултаї. Останній створив комісію «для розслідування цього питання й джерела виникнення доповідної записки» у складі трьох осіб – Кемала, Дегірменджиєва та Абійбулаєва.

Ця подія різко звузила для руху кримських татар коло його потенційних союзників, змушуючи надалі шукати підтримку там, де раніше їм не спало б на думку шукати. У багатьох джерелах і споминах простежується думка, що саме друкування цієї записки призвело в подальшому до розколу серед представників революційного руху кримських татар на два табори – поміркований і лівий, який потім увійшов у союз з більшовиками…

1 вересня 1918 р. кримськотатарський Курултай відкрився після канікул і почав обговорення нагальних справ. Особливу увагу було приділено подіям, пов’язаним зі скандалом, що вибухнув навколо зв’язків з Османською імперією та Німеччиною. Під час роботи цієї вересневої парламентської сесії в середовищі кримськотатарського революційного руху відбувся розкол. Ліва частина Курултаю на чолі з А. Боданінським подала заяву щодо виходу зі складу членів Курултаю через принципову незгоду з лінією, яку він проводив щодо основних питань політичного життя.

Нової «поживи» до полум’я скандалу додало інтерв’ю Айвазова, яке він дав турецькій газеті «Іхдам». У ньому відверто заявлялося: «Нашою метою було, вживаючи всіх заходів, утвердити самостійність Криму й, таким чином, надати корінному населенню панівне становище».

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: