Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)
З газети «Известия Петроградского совета рабочих и крестьянских депутатов», 14 травня 1919-го
/

Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish
Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)
Екстрена телеграма про зайняття Севастополя частинами Червоної армії. Травень 1919 року

Щоб замаскувати справжні причини створення «самостійної» Кримської республіки, в газеті «Известия Ялтинского военно-революционного комитета» було надруковано статтю «Причини самостійності Криму».

В ній зазначалося: «Причини створення самостійної Кримської республіки тов. Каменєв пояснює таким чином: Російська соціалістична республіка не має в жодному разі на меті придушити національні прагнення населення. Єдиною її метою є добровільний і вільний союз окремих областей. Оскільки в Криму, де 40% населення становлять татари, безперечно існують своєрідні економічні відносини, то ми вирішили надати населенню Криму можливість вільно управлятися, аж до того моменту, коли воно саме знайде за можливе і необхідне об’єднатися з усією Росією. Створення особливого кримського уряду покаже одноплемінникам татарського населення – туркам, що радянська влада не має жодних імперіалістичних загарбницьких планів і гарантує інтереси та свободу широких трудящих мас. Ми знаємо вже, що найкращі елементи Туреччини вбачають саме у радянському ладі єдиний спосіб задовільно розв’язати турецьку проблему» [1].

Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)
З газети «Известия Петроградского совета рабочих и крестьянских депутатов», 14 травня 1919-го

Щоб надати цьому твердженню більшої ймовірності, кількість татар, що проживала в Криму, в цій статті цілком свідомо перебільшувалася. Згідно з переписом 1917 р. на півострові налічувалося лише 25,8% татар, тоді як українці й росіяни разом складали 49,2% [2]. Можна впевнено стверджувати, що республіка в Криму мала демонструвати переваги радянського ладу для мусульманських народів Сходу, насамперед, для Туреччини. Однак статус самостійної республіки мав слугувати найпершій та найважливішій меті – створенню буфера у боротьбі з Антантою.

На запит Й. Сталіна та Л. Каменєва щодо кордонів Кримської республіки Х. Раковський 1 травня надіслав телеграму до Сімферополя, в якій зазначав: «Політичні кордони Криму відповідають його географічним кордонам, тобто мають проходити по Перекопу»[3].

Обласна партійна конференція в Сімферополі схвалила рішення ЦК РКП(б) про створення Кримської республіки. Після її завершення більшовицька партійна організація Криму разом з представниками, які приїхали з центру, знову почала обговорення питання щодо формування складу уряду.

28 квітня відбулося засідання ревкому. Розглядаючи питання щодо кандидатури на заміщення посади голови уряду, він запропонував Москві створити уряд у складі двох росіян і двох мусульман, а на чолі поставити Крісті [4]. Проте Л. Каменєв відкинув цю пропозицію.

На переговорах кримських більшовиків з представниками центрального уряду сформувався новий склад майбутнього уряду Кримської республіки. Під час бесіди по прямому зв’язку між Х. Раковським та П. Дибенком останній повідомляв: «Відповідно до угоди з Каменєвим до складу кримського уряду мають увійти Шляпников (голова), Ульянов, Гавен, Ідрісов, Городецький, Вульфсон (Давидов), Полонський, Меметов, Назукін, Арабський, Подонецький і тимчасово я. Всі ввійшли, за винятком Шляпникова, приїзд якого очікується» [5]. Проте Шляпников до Криму не приїхав.

Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)
Лев Каменєв

5 травня уряд Кримської республіки було остаточно сформовано. До нього увійшли: нарком охорони здоров’я та соцзабезпечення Д. Ульянов (тимчасово виконувач обов’язків голови уряду), нарком внутрішніх справ Ю. Гавен, нарком закордонних справ С. Меметов, нарком юстиції І. Арабський, нарком з військових і морських справ П. Дибенко, нарком освіти І. Назукін, нарком народного господарства, фінансів, шляхів сполучення, пошт і телеграфів Я. Городецький, нарком землеробства С. Ідрісов, нарком праці І. Полонський (Степан), нарком продовольства і торгівлі С. Вульфсон (Давидов), керуючий справами РНК А. Боданінський [6]. Дещо пізніше наркомом з національних справ став І. Фірдевс [7].

Незважаючи на тривалі переговори між кримськими більшовиками та урядовою комісією РСФРР у складі Л. Каменєва, М. Муранова, Зоріна, О. Свидерського, К. Ворошилова, голову уряду новоствореної республіки так і не було призначено. Всередині уряду розпочався конфлікт між головою президії Кримського обкому партії Ю. Гавеном та П. Дибенком. Останній виступав категорично проти поєднання однією людиною вищих партійної і радянської посад у Кримській республіці. Для вгамування конфлікту комісія вирішила об’єднати Дибенка з Гавеном, створивши щось на зразок тріумвірату на чолі з Д. Ульяновим [8].

Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)
Вступ червоних військ до Севастополя

Багато зусиль для того, щоб об’єднати роботу цих зовсім різних людей, узгодити їхні погляди щодо того, як саме треба керувати на півострові, докладав Х. Раковський. П. Дибенка взагалі було включено до складу кримського уряду тільки завдяки його поручительству. 6 травня відбулася бесіда по прямому зв’язку між Раковським і Дибенком, в якій голова РНК УСРР повідомив останньому про умови, на яких той увійшов до складу Кримської СРР [9].

Протягом травня в Москві продовжували розглядати питання про голову Кримського уряду. Політбюро ЦК РКП(б) неодноразово ставило на розгляд це питання, але знайти «надійну» людину, яка не припускала б «місцевого сепаратизму» і керувалась виключно директивами центру, так і не вдалося. На вже згадуваному засіданні політбюро від 28 травня знову розглядалося питання «Про кандидата на посаду голови Кримського уряду». В ході обговорення було вирішено направити до Криму «відкликаного з Казані т. Д. Малютіна» [10]. Але й цей кандидат до Криму не прибув. Постійного голову Кримського уряду протягом усього часу існування Кримської республіки призначено не було. Тимчасово виконував обов’язки голови уряду Д. Ульянов, проте призначити саме його на цю посаду в Москві не наважилися. Протягом усього часу перебування на півострові Д. Ульянов страждав від запоїв [11]. Через це він не міг повноцінно виконувати важливі для ЦК РКП(б) обов’язки голови Кримської республіки.

7 травня відбулося засідання Кримського обласного комітету КП(б)У, на якому були присутні: члени обкому Я. Городецький, І. Полонський (Степан), Шустер, І. Шульман, Яша і Петерс (М. Гідалевич), члени партії Ю. Гавен, О. Алексакіс, Семен (Джигенті), Мирний, В. Хайкевич, С. Вульфсон (Давидов). Було вирішено провести перевибори обласного комітету та поповнити його новими членами. До складу обкому додатково включили Ю. Гавена, О. Алексакіса, Мирного і С. Джигенті (Семена). На засіданні було обрано виконавче бюро, до складу якого увійшли: Ю. Гавен, І. Шульман і О. Алексакіс [11]. Отже, відтепер до складу Кримського обкому РКП(б) входило 11 осіб: Ю. Гавен, М. Журавльов, Шустер, І. Шульман, Я. Городецький, І. Полонський (Степан), Ейхер, В. Кіров, О. Алексакіс, Мирний і С. Джигенті (Семен) [12].

Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)
Дмитро Ульянов

16 квітня Сімферопольський ревком прийняв рішення скликати з’їзд рад робітничих і червоноармійських депутатів. Передбачалося, що у роботі з’їзду візьмуть участь по одному представнику від усіх партій, які визнавали радянську владу [13]. Ревком вирішив, що вибори депутатів мають закінчитися не пізніше 13 травня [14]. Проте зібрати загальний з’їзд рад Криму більшовики не встигли. Свій надзвичайний характер більшовицька влада зберігала усі 75 днів існування Кримської СРР. Ради не були відновлені, функції НК (надзвичайної комісії, – ред.) були передані особливому відділу при Військово-революційній раді Кримської республіки [15].

Взаємовідносини між партійно-радянськими органами влади та КримНК протягом весни – літа 1919 р. складалися досить специфічно. Нерідко траплялися випадки взаємного непорозуміння. Виходячи з думки, що саме НК є найвищим органом влади на півострові, і лише вона має право організовувати все кримське життя, армійські чекісти нерідко дозволяли собі втручатися у роботу всіх інших органів влади. Так, у Кримському архіві зберігся лист від 28 квітня, надісланий до прифронтової НК від Сімферопольського військово-революційного комітету. Останній гнівно вимагав: «Через те, що вся верховна цивільна влада належить виключно Сімферопольському військово-революційному комітету, пропонуємо надалі не робити вказівок з питань, що не стосуються кола вашої діяльності» [16].

Організація влади в Кримській радянській республіці (частина третя)
Християн Раковський

Після проголошення Кримської республіки Сімферопольський ревком розпочав процес наведення ладу у справі існування великої кількості прифронтових НК. Він розіслав до всіх повітових і міських ревкомів і рад депутатів Криму телеграму, в якій вимагав: «Усі прифронтові НК на території Кримської радянської республіки вважаються неправомірними і недійсними, а тому пропонується негайно прибути в місто Сімферополь в Особливий відділ при Кримській радянській армії для одержання подальших вказівок. Усіма питаннями спеціального характеру відає Особливий відділ при штабі Кримської радянської армії» [17].

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

  1. Гарчев П.І., Овод В.В. Про створення Кримської Радянської Республіки в 1919 р. // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1992. – № 4. – С. 26.
  2. Бененсон М.Е. Экономические очерки Крыма. – Симферополь, 1919. – С. 6.
  3. Цит. за кн.: Дубко Ю.В. Проблемы Крымской государственности (1918-1919 гг.) // Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы. – Материалы научно-практической конференции (г. Симферополь, 24-25 мая 1996 г.) – Симферополь, 1996. – С. 37.
  4. ДААРК. – Ф.-П. 1. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 20.
  5. Там само. – Ф.-П. 150. – Оп. 1. – Спр. 51. – Арк. 81.
  6. Состав правительств Крыма периода гражданской войны // Известия Крымского республиканского краеведческого музея. – 1995. – № 11. – С. 14; Борьба за Советскую власть в Крыму. – Сборник документов и материалов. – Т. 2. – Симферополь, 1957. – С. 151-152.
  7. Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму. – Симферополь, 2008. – С. 503.
  8. Цит. за кн.: Гарчев П.І., Овод В.В. Вказана праця. – С. 28.
  9. ДААРК. – Ф.-П. 150. – Оп. 1. – Спр. 51. – Арк. 81.
  10. Из архивов партии // Известия ЦК КПСС. – 1989. – № 12. – С. 163.
  11. В. Оболенський з цього приводу писав: «Лікар Ульянов зберіг свої якості та недоліки й на посаді голови Кримського Раднаркому. Пиячив ще більше, ніж раніше; жодної владності не виявляв, але як добродушна людина завжди заступався перед надзвичайкою за всіх, за кого його просили» // Оболенский В.А. Крым при Деникине // Крымский архив (Симферополь). – 2001. – № 7. – С. 164.
  12. Державний архів Автономної Республіки Крим (далі – ДААРК). – Ф.-П. 150. – Оп. 1. – Спр. 51. – Арк. 220.
  13. Там само. – Арк. 50-51.
  14. Там само. – Ф.-Р. 1733. – Оп. 1. – Спр. 173. – Арк. 21-21 зв.
  15. Там само. – Арк. 111 зв.
  16. Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму. – Симферополь, 2008. – С. 510.
  17. ДААРК. – Ф.-Р. 1733. – Оп. 1. – Спр. 169. – Арк. 186.
  18. Там само. – Арк. 388.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: