Більшовицькі плакати проти Врангеля. Архівне фото з відкритих джерел
/

Організація більшовицького підпілл

Почати

Протягом 1920 року становище на півострові різко погіршувалося. Особливу небезпеку становив той факт, що погіршувалося воно у багатьох напрямах одночасно: як у економічному, так й у політичному та національному. Ці настрої цілком використала більшовицька партія для нової спроби підкорити собі Крим. Після припинення наступу Червоної армії у квітні 1920 р. більшовики почали впроваджувати нову мережу підпільної організації. Водночас С. Бабахану було доручено провести таємні переговори з керівництвом Міллі Фірка у питанні укладення договору про спільні дії у боротьбі з Врангелем та видання спільної відозви.

Ці переговори тривали протягом квітня. Під час VII обласної (підпільної) конференції РКП(б) у Коктебелі 5-7 травня 1920 р. С. Бабахан доповів, що йому вдалося досягти домовленості з членами ЦК Міллі Фірка. В підсумку було ухвалено рішення: «Посилити контакт з татарською національною партією Міллі Фірка, яка, як з’ясувалося з переговорів нашого обкому з ЦК цієї партії, визначено орієнтується на радянську владу».

У книзі «Крымское подполье. 1919-1920», надрукованій у Сімферополі в 1921 р., С. Бабахан, говорячи про себе у третій особі, висловився більш інформативно: «У доповіді тов. М. (Микола – партійне псевдо С. Бабахана. – авт.) стосовно питання про використання татарської партії Міллі Фірка вказав на те, що переговори з ЦК цієї партії проводилися, і від нього отримано таку відповідь: вони, безумовно, ворожі владі уряду Збройних сил Півдня Росії, орієнтуються на радянську владу й готові допомогти підпільним організаціям усім, чим зможуть. Але, зі свого боку, вони просили допомогти їм грошима, зброєю та інформацією. Щодо питання про організацію збройних загонів: вони від цього утрималися. Але, так чи інакше, через великий вплив, яким користується ця партія в татарських селах, – ставлення до неї у нас має бути добросусідським і, якщо можна, їх треба використовувати, але водночас нам потрібно розширювати та поглиблювати нашу роботу серед татарських трудових мас, головним чином сільських».

У звіті Кримського обкому РКП(б), надісланому до центру його секретарем С. Бабаханом, зазначалося: «Час окремих терористичних актів минув, ґрунт підготовлений: треба мобілізувати всіх партійців і комсомольців перейти до лісу, об’єднати навколо себе дезертирів та невдоволених тяжкими повинностями селян – створити повстанську армію. ЦК татарської партії Міллі Фірка обіцяє діяльну підтримку. Їхні прибічники в селах готові надавати нам продовольство та коней».

У червні 1920 р., згідно з рішенням ЦК РКП(б), було ліквідовано створені Москвою раніше Кримський обком РКП(б) і ревком, а все керівництво кримськими справами передано до ЦК КП(б)У. ЦК КП(б)У створив Кримський підвідділ Закордонного відділу (Закордот). Для того, щоб його роботу якнайтісніше зв’язати зі штабом Південного фронту, за узгодженням з М. Фрунзе, головою Кримського відділу було призначено Ф. Маркуса, а його заступниками – Ю. Гавена і Немченка. На Кримський підвідділ Закордоту було покладено керівництво всією партійною роботою на півострові. Як пізніше згадував Ю. Гавен: «Я вніс доповідну записку до Закордоту, в якій стисло описав становище у Криму, накреслив у загальних рисах найближчі конкретні завдання… Український ЦК погодився з пропозиціями, викладеними у доповідній записці, й при Закордоті було створено Кримський відділ. Завідувати Кримським відділом Закордоту був призначений заступник начальника Закордоту. Закордот вважався формально при ЦК КП(б)У, але необхідно вказати, що фактично ним керував не стільки ЦК України, скільки штаб Південного фронту в особі тов. Фрунзе… Спочатку Начзакордоту був тов. Фелікс Кон, але після створення Кримського відділу було проведено реорганізацію Закордоту. Щоб роботу Закордоту тісніше пов’язати зі штабом Південного фронту, його головою за згодою тов. Фрунзе було призначено тов. Маркуса, а мене та ще одного кримського працівника (Немченка, меншовика) – його заступниками».

Схема наступу більшовиків на Крим, листопад 1920 р. Архівне фото з відкритих джерел

Щоб зрозуміти, якою всеохопливою була влада Закордоту, слід звернутися до мандата, виданого його керівнику Ф. Маркусу: «Виданий цей [мандат] Центральним Комітетом Комуністичної Партії (більшовиків) України та Командуванням Збройними силами в Україні тов. Фріцу Матвійовичу Маркусу в тому, що він дійсно є начальником Закордонного відділу ЦК КП(б)У. На тов. Маркуса покладено важливі секретні завдання, через що всім керівним особам і установам військового та цивільного відомств пропонується надавати йому повне сприяння при виконанні покладених на нього обов’язків. Тов. Маркусу дозволяється мати при собі необмежену суму грошей різноманітними знаками й цінності, які в жодному разі не можна конфісковувати… Тов. Маркусу надається право користуватися прямими телеграфними дротами і подавати прості й шифровані телеграми з відповідними написами, також дозволяється проїзд у всіх штабних, делегатських, службових вагонах усіх поїздів. Усім Особливим відділам і НК пропонується не затримувати тов. Маркуса з одержанням необхідних у різних випадках пропусків, надавати в його розпорядження конфісковані взуття й одяг, також будь-які білогвардійські документи, допомагати йому в обміні грошей на іншу валюту… Всім організаціям КП(б)У надавати в його розпорядження партійних працівників, надавати всілякі необхідні довідки та відомості. Всі законні вимоги тов. Маркуса мають бути виконані негайно. Невиконання буде вважатися дійсним державним злочином, спрямованим на користь наших ворогів, і каратиметься суворістю чинних законів».

Після вивчення справ у Криму начальник Закордоту надіслав до ЦК КП(б)У доповідь, в якій висвітлювалася місцева ситуація: «Виходячи з доповідей, які надходять від товаришів, що приїжджають з Криму, до березня місяця (а в деяких містах – до квітня) нашими підпільними організаціями в Криму було розвинуто доволі широку діяльність… Але особливо тяжкого удару підпільній роботі в Криму було завдано зрадою члена обкому – Акіма (він же Маркьянов, Ахтирський). На початку березня, перед уже підготовленим повстанням, у Севастополі було заарештовано оперативний штаб. Після цього починається низка провалів, арештів, страт найактивніших працівників і в підсумку – майже повний розгром кримського підпілля. Таким чином, зараз ми стоїмо перед завданням майже наново організувати в Криму підпілля». Через кілька днів, 7 липня, він надіслав ще одну доповідь, в якій писав: «Наступальні дії Врангеля змусили Закордот ЦК КП(б)У взяти на себе керівництво партійною роботою в кримському напрямку… Репресії білогвардійців призвели до розгрому наших організацій у Криму. Завданням Кримського відділу стає встановлення зруйнованих організацій і зв’язку з ними. Для цієї мети Кримвідділом проінструктовано і послано сімох товаришів. Проводяться підготовчі роботи в тилу Врангеля. В роботах кримського напрямку Закордот перебуває у тісному зв’язку з членом РВС ХІІ армії тов. Затонським».

21 липня на засіданні колегії Закордоту було ухвалено постанову про призначення командувачем повстанських сил Криму О. Мокроусова та про об’єднання вищого керівництва революційною роботою (партизанською та політичною) у Криму в руках трійки у складі М. Бабахана, О. Мокроусова та А. Федорової. У вересні Закордот надіслав до Криму на підпільну роботу 15 «досвідчених» комуністів, а Кримському обласному комітету було передано 1,6 млн руб. у романовській валюті, 4 кулемети, 26 ручних гранат, кілька гвинтівок та 8 тис. патронів.

Вельми показовим є той факт, що одразу після приїзду до Криму О. Мокроусов розпочав боротьбу не з військами Добровольчої армії, а знищував загони «біло-зелених». Особливо ті, де була переважна більшість кримських татар. Вже через чотири доби після появи в кримському лісі Мокроусов видав наказ про обов’язкову реєстрацію всіх партизанських загонів у його штабі. Як заявив Мокроусов, ті «зелені», які не погодяться з цим рішенням і не з’являться на реєстрацію «протягом двох тижнів від дня опублікування даного наказу, вважатимуться бандитськими й обеззброюватимуться».

Протягом червня – липня створені більшовиками партизанські загони проводили бойові операції, захоплювали обози зі зброєю і боєприпасами, руйнували лінії зв’язку. Незабаром із розрізнених партизанських загонів було створено єдину більшовицьку Повстанську армію. Подібні дії призвели до того, що командування Добровольчої армії було змушено створювати спеціальну тилову армію та бойовий штаб для боротьби з партизанами – більшовицькою Повстанською армією і «зеленими».

Тим часом ЦК РКП(б) через своїх зв’язківців продовжував надавати кримським більшовикам необхідні вказівки. 19 серпня він надіслав ЦК КП(б)У директиву про виділення на цю частину фронту «кращих працівників, здатних підняти боєздатність частин, зміцнити тил, повести боротьбу з дезертирством і бандитизмом».

1 вересня політбюро ЦК РКП(б) ухвалило «надати військовому відомству директиву захопити Крим до початку зими». Для виконання цієї директиви всі загони Повстанської армії були зведені в три «полки»[1] й були направлені проводити рейди біля Бахчисарая та Старого Криму. До жовтня 1920 р. кількість партизан збільшилася з 3 до 5 «полків».

_________________________________________

[1] Для того, щоб приховати справжню, доволі невелику чисельність більшовицьких військ, останні почали називати партизанські загони полками.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: