Олександр Муратов: «Ненаціональних автономій не буває»
/

Олександр Муратов: «Ненаціональних автономій не буває»

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Приводом для зустрічі з відомим українським кінорежисером, художником і письменником кримськотатарського походження Олександром Муратовим стала виставка його художніх робіт «Мій Крим». «Мій Крим» — це ціла збірка колажів на кримську тематику з творів кримськотатарських художників, особистих світлин, малюнків, спогадів і сімейних фото. Виставка відбулася у червні 2019 року в Українському фонді культури, що на вулиці Липській у Києві.

«Мій Крим» — не лише назва виставки Олександра Муратова, а й особистий досвід режисера, кримчанина та українця за походженням. Найбільш сильні роботи, представлені на виставці, стосуються саме найтрагічніших елементів кримської історії — окупації, депортації, програшу автентичної кримської демократії Номана Челебіджихана.

Олександр Муратов: «Ненаціональних автономій не буває»Муратов повертає нас саме до історії, до пам’яті про Крим. Він чітко розділяє питання існування різних народів на території півострова і, власне, — саму історію. Народи змінюються, а історія може й забутися. У світі, де керує прогрес, дуже легко будь-якому народу втратити історичний досвід, перетворившись просто на медійну картинку. Тому особливу увагу заслуговують колажі, де ми бачимо відродження національного духу кримськотатарського народу наприкінці 1980-х.

Політика, ідентичність, пам’ять — це питання, які так чи інакше не можна відсувати кудись на задвірки свідомості, а розуміючи глибину коренів нашої землі, потрібно спільно конструювати нове — краще майбутнє.

– Пане Олександре, щиро вітаю Вас з цією виставкою. Які відгуки Ви почули від людей на неї?
– Для мене важливо, що стільки людей прийшло і подивилося виставку. І йдуть, і йдуть… Знаєте, деякі записи в книзі відгуків мене дуже розчулюють. Зворушило, що Рустем Емінов був на цій виставці — ось висять копії його робіт. Я використав у колажі його роботи, мені вони дуже подобаються. Шкода, що нема Асана Бараша, я його особисто добре знав, він малював усі заставки для титрів у кожній новелі «Татарського триптиху».

– Ваша виставка відкрилася трохи пізніше від дати Дня пам’яті геноциду кримськотатарського народу, отже, Ви дивилися на цей сюжет як хто: філософ, мислитель, художник, людина, громадянин… кримський татарин на чверть? Я знаю, Ви знімали один з Ваших фільмів у Чечні…
– Про депортацію чеченців я так і не зняв фільм — тоді почалась війна, я через два дні мав розпочати зйомки, саме на Новий рік. Це було страшне, цей наступ, прийшли росіяни. Думав, що ядерна війна почалася. Я якраз був у центрі міста, в готелі «Кавказ». Опитував там старих чеченців. Чеченці плакали, і я плакав.

Олександр Муратов: «Ненаціональних автономій не буває»Я знаю про своїх родичів, яких депортували з Карасубазара, і близько до серця все сприймаю. І справа не в тому – на чверть чи не на чверть я кримський татарин… Просто все це — жахлива історія.
Коли мені кажуть: «Зрадили татари», я відповідаю так: «А що вони бачили від радянської влади?». У 1917 році — розгром Кримської народної республіки — найдемократичнішого утворення за всі часи на території Криму, а може, й України. Потім у 1919 році знову розстріли, потім 1920-ті. Колективізація наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. Там це безумство. Північний Крим тоді ще був безплідною землею, ще не було ніяких каналів, і все зосередилося в середній частині, там, де вода була, і в південній частині. Які там можуть бути колгоспи! Навіщо там колгоспи? Особисті господарства зганяли в колгоспи. Потім 1937 рік — «татарський націоналізм».

А перша депортація була, як це не дивно, в 1862 році, коли російським вельможам знадобилися гарні землі. Щоправда, більш гуманно виселяли, до Полтавської області, давали землю, дозволяли взяти худобу.
Не знаю, чому моїх родичів виселили, — Карасубазар не біля моря, тепер це Білогірськ. Їх виселили, але не всіх, частина цієї великої родини залишилась. Прадід мій служив у царських стайнях, а потім граф Орлов його забрав у Воронезьку губернію. Оті «орловські рисаки». Він завідував графськими стайнями, а як розбагатів, то переїхав до Харкова, став купцем другої гільдії. Він торгував східними солодощами і кримськими фруктами, а половину будинку здавав. У нас залишилась фотографія з ґанком у татарському стилі.

– Ви були на півострові і до повернення кримських татар, яким Ви його побачили без них?
– Мені було важко… Уявіть собі: 1949 рік, мені чотирнадцять чи п’ятнадцять років, ми з батьком приїжджаємо в Коктебель, мій батько — відомий поет. Спочатку приїхали в Ялту, питаємо, чи є місця в готелі «Ореанда»? Місця є, це був початок літа, червень. Дивляться паспорт, а там прізвище — Муратов. І раптом виявляється, що номерів нема, що в тих номерах ремонт. А якась жінка й каже: «Та вони вас з таким прізвищем ніколи не заселять. Переночуйте в мене, а потім поїдете в Коктебель».

Олександр Муратов: «Ненаціональних автономій не буває»Приїхали в Коктебель, йду по Карадагу, а назустріч мені йде динозавр! Його голова виникає з-за горба… а виявилося, що це здичавілий верблюд… Верблюд без хазяїна. Татар виселили – верблюди лишилися, віслюки лишилися, кози лишилися, безпритульні тварини. Жахливе безлюддя. Тільки той письменницький санаторій (дача Волошина) і «Медсантруд» — санаторій через дорогу і все, жодних приватних будинків.
Татарські хатинки стояли роздовбані, бо вважалося, що татари якісь цінності в стінах сховали. Ну як вони могли щось ховати, коли їх навіть не в двадцять чотири години, а в дві години виселили?! Як вони змогли б довбати і ховати?

– Олександре Ігоровичу, на Вашу думку, яка кримська ідея нам потрібна?
– Ненаціональна автономія – це безглуздя. Я тоді пропонував, але людей не примусиш: якби кримські татари селилися не в Сімферополі, де вони переважно захоплювали землі, а в Бахчисарайському і Судацькому районі, то вони могли б мати автономію ще в українські часи. А вони селилися, як їм заманеться, захоплювали землю, не завжди чесно захоплювали, перепродавали ці землі. Я брав участь у тій відомій «битві» в Партениті. Завдяки мені вона й припинилася, бо мене заарештували, а як дізналися, хто я, то випустили, звісно. Зателефонували в Київ, їм сказали: «Негайно його відпустити і перепросити». І переді мною мало не на колінах вибачався начальник кримської міліції.

– Тобто автономія саме кримських татар?
– Господи, а хто там забороняв жити іншим народам? Автономія має бути кримськотатарською, ненаціональних автономій не буває в природі. Треба, щоб була національна автономія кримських татар, але не як форма господарювання, а як форма самозбереження національної ідентичності.

– Кримська народна республіка замислювалася як співдружність націй… Чому ми говоримо зараз «національна», а не «народна»?
– Тому що «народна» вичерпала себе. За рахунок чого утворилося «російськомовне населення» в Криму? За рахунок військових відставників і їхніх нащадків. Вони там такі впевнені, той їхній міф про Севастополь, але в Севастополі вони війну ганебно програли, до речі. Не розумію, чим там пишатися.

– Опитуючи російську молодь про те, хто переміг у Кримській війні, отримують відповідь, що перемогла Росія…
– Це – сміх і гріх, достатньо почитати «Севастопольські оповідання» Толстого. В радянські часи такого не було, а зараз лише: Севастополь, Севастополь — город русской славы, победа, победа, победа… Хоча Кошка і багато інших були українцями, починаючи з адмірала Нахімова.

– Так, але що тепер з Росією робити?
– З Росією нічого вдіяти не можна. Це безнадійно. Що стосується Криму, то потрібні рішучі заходи. Бо вони зараз роблять те, чого не зробили ми, хоча я й казав і в уряді, і коли був на прийомі у Ющенка — і переконував, що в Крим треба переселяти селян з Західної України. Вони так само б виноград там і вирощували. Вода тоді була, канал провели. Окупанти зробили те, чого ми не зробили, – переселили своїх. І тепер там етнографічний колапс.

– Зараз ми у дуже складних відносинах з Російською Федерацією, ми маємо війну, агресію, маємо абсолютне несприйняття. Як так сталося? Як ми дійшли до такої ситуації в стосунках?
– Як дійшли?.. Та завжди було таке ставлення. Імперське мислення почалося з часів Катерини Другої, і не лише. Я точно знаю сенс дій Путіна – не лише підняти рейтинг, хоча і це також. Річ у тім, що країна, яка має територіальні зазіхання, не може стати членом НАТО. Йому потрібно було створити цей прецедент. Справа не в Криму і не в тих донбаських землях, для Путіна вся Україна — географічне непорозуміння.

Сергій Баркар, «Кримська світлиця» № 25-26, 2019 р.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Баркар

Автор культурологічних матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: